Зангезурський коридор. Про що домовилися Азербайджан і Вірменія?

Ексклюзив. У Вашингтоні 8 серпня 2025 року Вірменія та Азербайджан за посередництва США підписали декларацію про припинення військового протистояння та створення транспортного коридору, відомого як Зангезурський коридор, який з’єднує основну частину Азербайджану з його межуючим із Туреччиною Нахічеванським ексклавом через територію Вірменії. Цей проєкт отримав назву «Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання» (Trump Route for International Peace and Prosperity, TRIPP).

Сторони зобов’язалися припинити військові дії, відкрити торговельні та туристичні шляхи, а також поважати суверенітет і територіальну цілісність одна одної.

Зангезурський коридор, протяжністю близько 32–43 км через вірменську провінцію Сюнік, передається під управління американської компанії на 99 років із правом пролонгації. Коридор функціонуватиме відповідно до законодавства Вірменії, але США матимуть ексклюзивні права на його розвиток і управління через суборенду консорціуму.

Проєкт передбачає значні американські інвестиції в інфраструктуру, що має сприяти економічному розвитку Вірменії, Азербайджану та США, а також зміцненню стабільності на Південному Кавказі.

Угода підписана без участі Росії, що вказує на радикальне зменшення її впливу в регіоні. Вірменія наполягала на збереженні суверенітету над коридором, тоді як Азербайджан вимагав гарантій безперешкодного доступу. США виступили як нейтральний посередник, запропонувавши компромісне рішення. Прикметно, що Іран висловив занепокоєння через можливе послаблення свого геополітичного впливу в регіоні та доступу до Південного Кавказу.

Що далі?

Нікол Пашинян запропонував повернення до радянських кордонів і можливий обмін територіями за принципом рівноцінності, щоб завершити демаркацію кордонів.

Ця угода є частиною ширшого процесу нормалізації відносин між Вірменією та Азербайджаном, який почався після узгодження ключових позицій у березні 2025 року. Але тривожно, що Вірменія продовжує залишатися у системній залежності від агресивної Росії.

У чому полягає залежність Вірменії від Росії?

Росія зберігає 102-гу військову базу в Гюмрі (Вірменія), яка є ключовим елементом її тиску на Єреван. Вірменія все ще є членом Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), де Росія відіграє провідну роль. При тому, що ОДКБ у конфлікті з Азербайджаном фактично здала вірмен у Карабасі. Значна частина вірменського військового арсеналу складається з російської зброї, поставленої на пільгових умовах або в рамках кредитів.

Вірменія імпортує більшу частину природного газу з Росії через “Газпром Вірменія”. Росія контролює газотранспортну інфраструктуру країни. Також Росія має значний вплив на енергетичний сектор, зокрема через контроль над Разданською ТЕС і частковим управлінням Єреванської ТЕС. РФ є одним із найбільших торговельних партнерів Вірменії. Багато вірменських підприємств належать російським компаніям або залежать від російських ринків. Значна кількість вірменських трудових мігрантів працює в Росії, а грошові перекази звідти становлять важливу частину ВВП Вірменії (близько 10–15%). Вірменія також є членом Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), де Росія домінує, що забезпечує доступ до російського ринку, але обмежує економічну диверсифікацію.

Після 2020 року залежність Вірменії від Росії почала зменшуватися через розчарування у бездіяльності ОДКБ під час війни в Карабаху та зростаючу роль США і ЄС у регіоні (як-от свіжа угода про Зангезурський коридор). Вірменія активніше шукає партнерів на Заході, але повна відмова від російського впливу залишається складною через економічні та безпекові зв’язки. Втім, проблема не лише у Вірменії.

Баку та Москва

Економічна співпраця між Азербайджаном і Росією охоплює кілька ключових сфер, зумовлених географічною близькістю, спільними економічними інтересами та участю в регіональних організаціях.

Азербайджан є значним експортером енергоносіїв, а Росія — одним із ключових гравців на енергетичному ринку. Хоча Азербайджан експортує більшу частину свого газу до Європи (через трубопроводи, такі як TAP і TANAP), Росія залишається партнером у регіональних енергетичних проєктах. Наприклад, російські компанії, зокрема “Лукойл”, інвестують у розробку азербайджанських нафтових і газових родовищ, таких як Шах-Деніз. Зі свого боку, Азербайджан використовує російську інфраструктуру для транспортування частини своєї нафти, зокрема через трубопровід Баку-Новоросійськ.

Росія є одним із важливих торговельних партнерів Азербайджану. Азербайджан експортує до Росії сільськогосподарську продукцію (фрукти, овочі, вино), а імпортує машини, обладнання, продукти харчування та промислові товари. У 2024 році товарообіг між країнами оцінювався приблизно в $4–5 млрд, із тенденцією до зростання через поглиблення співпраці.

Також, Азербайджан відіграє ключову роль у міжнародному транспортному коридорі “Північ-Південь”, який з’єднує Росію з Іраном і далі з Індією через Азербайджан. Цей коридор сприяє транзиту вантажів і є стратегічно важливим для Росії, особливо в умовах санкцій. Обидві країни співпрацюють у модернізації залізничної інфраструктури, зокрема на ділянці Баку–Махачкала, для збільшення обсягів перевезень.

Російські компанії інвестують в азербайджанську економіку, зокрема в енергетику, транспорт і банківський сектор. Наприклад, російський ВТБ має значну присутність у фінансовому секторі Азербайджану.

Азербайджанські компанії, такі як SOCAR, також розглядають можливості інвестування в російські проєкти, хоча й менш масштабні. При цьому, будівельний сектор економіки РФ контролюють азербайджанські та вірменські діаспори.

Ця співпраця частково обмежується геополітичними факторами, зокрема конкуренцією на енергетичному ринку Європи та санкціями проти Росії, які ускладнюють фінансові операції, а також все менш прийнятним хамством Москви на адресу Баку. Азербайджан прагне диверсифікувати економічні зв’язки, орієнтуючись на Туреччину, ЄС і Китай, що зменшує залежність від Росії.

Азербайджан підтримує дієвий нейтралітет у російсько-українському конфлікті, що дозволяє зберігати економічні зв’язки з Росією, уникаючи прямих санкційних ризиків. Втім, ситуація почала різко змінюватися в останні місяці, після збиття росіянами цивільного літака AZAL та свідомого вичавлювання РФ з Закавказзя.

Михайло Коваль, оглядач