Зала очікування, або надія для лейтенанта

29.01.2020 0 By NS.Writer

Днями — днями уже нового, 2020-го року, — назавжди дисциплінований і завжди стриманий сайт Міністерства оборони України розташував новину, яка не залишила байдужим жодного військового, навіть у запасі, і навіть у відставці.

Міноборони перевіряє факти корупційних правопорушень під час будівництва казарм поліпшеного планування для військовослужбовців-контрактників.

Цікава новина.

Цікава настільки, що обурення викликала у всіх прошарків армії і тих, кому армія та й взагалі захист Батьківщини — не пустий звук. І на сторінках соцмереж крайніми висловами почали коментувати ситуацію полковники діючі та лейтенанти завтрашні, контрактники вчорашні та волонтери вічні. І, безумовно, та величезна когорта небайдужих, яку у відповідних ситуаціях та документах узагальнюють відомою формулою без лиця й імені — «та члени їх сімей».

Бо всі знають — тема болюча.

Житло для військових — тема вкрай болюча. Рана. Часом, як підказують сайти оборонного відомства і правоохоронних органів, — рана із гноєм. Не заживає.

Вже десятиліттями.

Багатодітний військовий, нині — уже з квартирою, питав колись із беззлобною гіркотою-печаллю у голосі: «Чому, коли за межами України служив, від лейтенанта, ніде не жив на знімній хаті, а на рідній незалежній землі — шість років у гуртожитку, зі спільною кухнею, тарганами і вошами?»

Я міг би сказати одвічні військово-патріотичні «потерпи, ми ж на своїй землі» і просто «потерпи, друже».

Але терпіння військової людини може бути неймовірно стійким і довготривалим, коли є два відчуття: що у спину не стріляє військова корупція і що справедливість існує.

Повідомлення МОУ стверджує, що сумніви за згаданими двома пунктами небезпідставні: «Проведений попередній аналіз дає підстави стверджувати, що під час будівництва згаданих житлових комплексів могли мати місце різні корупційні схеми та зловживання з боку посадових осіб…»

І повідомлення про корупцію переслідують безквартирних ось уже три десятки років…

Відтоді, як 1991-го — величного і цинічного, року — почали ламатися країни, армії і долі.

І саме тоді військова корупція — у погонах і без, корупція не має військових звань і посад — одразу відшматувала своє.

Не всі, на жаль, не всі пам’ятають, як, пробачайте, підступно і злочинно виїжджали за межі нашої країни ті, хто не лише відмовилися скласти присягу, але й не соромилися «по-братскі» пообіцяти, що повернуться ще сюди на танках.

Підступність і злочинність полягала у тому, що «потенційні танкісти» не здавали квартир. Не було такої заборони. Не подумали про це там, на верхах? Чи надто добре «подумали»? Мемуари розкажуть.

А ось українських військових квартири змушували здавати поголовно. Інакше — не підписували необхідні документи. Просто не відпускали. Ламали кар’єру, долю, життя. Здай — лише тоді дуй у свою хохляндію.

Уже тоді закладалася нестача житла для українських військових. І це була не єдина схемка. Втрачалися документи житлової черги. Пересувалися «вперед» найбільш «віддані», а виключали з черги «борцунів за справедливість».

Майже 50 000 безквартирних військових у нас.

І за кілька місяців стане зовсім 50 000 — відбудуться випуски лейтенантів із навчальних закладів Міністерства оборони. І так — щороку. Навіть не беруся задавати у інформаційний простір питання: хтось замислюється, враховує, скільки саме житла і у яких гарнізонах планується якоюсь стратегічною програмою для лейтенантів? Щоб подарувати надію?

Знаю, що оприлюднюються нові плани, як саме забезпечити ці 50 000. І членів їх сімей.

Але подаруйте, у найпершу чергу, надію — офіцеру, контрактнику.

Із надією легше навіть в окопах.

Неприємну новину — про зловживання можливі і можливу, звісно, корупцію — із тими майже нещасними казармами, які б мали зробити майже щасливими тисячі контрактників, хотілося б перекрити новиною приємною.

Сайт Міноборони: «У Києві на залізничному вокзалі відкрили комфортну залу очікування для українських воїнів».