Закон про медіа в Україні. Чому він потрібен швидко і яким він не має бути?

03.08.2022 0 Редакция NS.Writer

Просування України шляхом до членства в Європейському Союзі передбачає обов’язкове ухвалення Закону про медіа. У світовій спільноті спостерігається брак правдивої інформації. З огляду на це, журналістика є досить ефективним способом поширення знань серед громадськості. Але щоб використовувати потенціал цього напряму, необхідна активна участь кожної людини, яка є учасником процесу комунікації. Чи має шанс новий закон про медіа на успіх у цьому процесі?

Як відомо, Україна обрала європейський курс розвитку, що закріплено Конституцією нашої держави. Європейський вибір означає побудову громадянського суспільства та соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу, формування середнього класу, подолання загрозливої диференціації доходів населення та зниження рівня бідності. Наступні роки мають стати визначальними у розв’язанні саме цих стратегічних завдань, інакше Україна може опинитися на периферії світових інтеграційних процесів, які визначають зміст і характер безперервного процесу глобалізації світу.

Спершу спробуємо з’ясувати зміст певних понять.

Глобалізація — це об’єктивний процес, зупинити який неможливо. Завдання України в сучасному глобалізованому світі — пристосуватися до цього процесу, максимально скористатися можливостями й перевагами, що відкриває глобалізація і водночас мінімізувати її негативні наслідки та загрози.

Стратегічний курс України на інтеграцію до Євросоюзу відповідає як її національним інтересам, так і загальному напряму сучасного цивілізаційного розвитку.

Засоби масової інформації, медіа це засадничі інструменти для формування суспільних поглядів, настроїв, думок і об’єднання людей в єдиному штучному інформаційному полі.

Ми все частіше стикаємося з підміною фундаментальних основ журналістської діяльності, таких як свобода слова, професіоналізм, внутрішній редактор, неупередженість. Як наслідок, інструмент, який покликаний формувати в суспільстві творчий вектор мислення шляхом популяризації добрих справ, позитивних прикладів і вчинків людей, а за потреби сповіщати про кризові ситуації із зазначенням найсприятливішого варіанта виходу з них, діє явно навпаки.

Журналістика передбачає насамперед інформаційний обмін між людьми. Саме слово «журнал» згідно з етимологічним словником Макса Фасмера походить з французької journal від середньо- латинського diurnālis, diurnāle — «щоденна звістка, вість». Насамперед журналіст — це допитлива людина, яка прагне дізнатися про все, що відбувається в навколишньому світі.

Основою такої діяльності має бути правдива інформація і в необхідній кількості, адже ми пересвідчилися з огляду на поведінку росіян в російсько-українській війні, що інформаційний вакуум, як і живлення неправдою інфантилізує суспільство, воно припиняє адекватно мислити, що в решті може закінчитися надто трагічно — перетворити націю на фашистську юрбу.

Свобода слова — це вільність і відповідальність. Справжня журналістика — це процес пізнання істини, а не засіб досягнення влади. Тож вільні ЗМІ формують по-справжньому вільні люди, що мають в пріоритеті духовні цінності. Тож усі види діяльності суспільства, зокрема медіа, потребують законодавчого врегулювання.

Інформаційний простір України час від часу, а на сьогодні все частіше, сповнюється чуток щодо ухвалення нового Закону про медіа.

Навіщо потрібен новий Закон про медіа?

Найперша причина – застаріле законодавство. Новий документ має інкорпорувати законодавство про медіа. Йдеться про перелік: Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1993) Закон України «Про інформаційні агентства» (1995) Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997) Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (1997) Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (2005) Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (2006)

Закон має врегулювати: суб’єкти, види, вимоги до кожного виду суб’єктів, критерії належності суб’єктів до юрисдикції України, прозорість структури власності та контролю, порядок звітування про структуру власності, ліцензування та реєстрація контенту (квоти європейського та національного продукту, мова, захист неповнолітніх тощо); діяльність Національної ради (статус, завдання, склад, організація діяльності, фінансування, повноваження, порядок проведення перевірок), членів Національної ради (порядок відбору та призначення, дострокового припинення повноважень), механізми співрегулювання у сфері медіа, порядок розгляду справ про порушення законодавства у сфері медіа, санкції за порушення законодавства у сфері медіа (штрафи, анулювання ліцензії, скасування реєстрації, заборона розповсюдження), обмеження, пов’язані зі збройною агресією, воєнним та надзвичайним станом правовий статус журналістів, їх права та обов’язки.

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зауважив, що серед тих євроінтеграційних законопроєктів, які планує ухвалити український парламент, найбільші дискусії будуть стосуватися законів про медіа і національні меншини.

Для вступу в ЄС Україна має виконати низку вимог, серед яких – ухвалення закону про медіа: Такий закон буде однією з найбільш дискусійних євроінтеграційних ініціатив

На думку спікера, серед євроінтеграційних законопроєктів немає таких, які б негативно впливали на життя пересічного громадянина. «Є ті, які можуть викликати дискусію, і це нормально. Зокрема, я думаю, що буде велика дискусія щодо закону про медіа, буде дискусія по закону про національні спільноти. Але ми маємо просто закладати у них директиви ЄС, бо у нас є дороговказ на ці директиви, і вже вести нашу дискусію у межах тільки одного питання – відповідає чи не відповідає директивам ЄС. І тому тут знімаються будь-які інші бажання чи якісь інші впливи», — сказав Стефанчук.

27 липня нардепи «Слуги народу» запропонували нову редакцію до законопроєкту «Про медіа», який був зареєстрований у Верховній Раді наприкінці 2019 року, а 19 травня 2020 року парламент скерував документ № 2693-д на повторне перше читання. Узгодження медійного законодавства України з Директивою ЄС про аудіовізуальні медіапослуги це одна з вимог для вступу України в ЄС.

Мошбільшість розробила на її думку чудову концепцію.

Ось цей перелік питань на переконання розробників документа потребує дискусії в контексті ухвалення Закону про медіа: стратегія розвитку сфери медіа: захист економічної конкуренції; регулювання тарифів на послуги; вимоги до телеканалів та каталогів програм іноземних країн; ліцензійний збір, реєстраційний збір, штрафи; дезінформація.

Та навіть одразу в певних тезах запропонованої концепції окреслюється підґрунтя для обмеження свободи поглядів в Україні. Йдеться про анонсовану кримінальну відповідальність для журналістів за поширення дезінформації.

Євгенія Кравчук

За словами народної депутатки від «Слуги народу» Євгенії Кравчук, «Закон про медіа був названий одним із семи найпріоритетніших на найближчі місяці законопроєктів. Єврокомісія акцентувала, що справді мають бути повноваження, незалежний орган, хоч він зараз незалежний, але з відповідними повноваженнями, щоб реагувати на інформаційні виклики. І друге – стосовно приватного впливу на медіа та на інформаційну політику». На думку Кравчук, нова «прошивка» законопроєкту включає ряд важливих змін: «Отримаємо дійсно конвергентного регулятора, який працюватиме зі всіма видами медіа. Спеціальний розділ, який передбачає протидію російській агресії в медійній сфері, в тому числі тим медіа, які поширюються за допомогою Інтернет.

Особливі повноваження для регулятора та механізми взаємодії між регулятором та медіа під час воєнного стану. Регулювання онлайн-медіа, яке поєднує ліберальні підходи (добровільна реєстрація) з відповідальністю за порушення контентних обмежень (незалежно від того, зареєстроване медіа, чи ні). За реєстрацію медіа отримують бонуси: офіційний статус медіа та його журналістів, зменшені санкції тощо.

Чіткий перелік інформації, яка підлягає обмеженням (у т.ч. інформації, яка може завдати значної шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей).

Чіткі порядок та процедура припинення використання стандарту аналогового телевізійного мовлення. Зрозумілий і вичерпний перелік суб’єктів у сфері медіа та структуровані вимоги до них. Механізм співрегулювання. З’являється інститут публічних аудіовізуальних медіа, який охоплюватиме не тільки Суспільного мовника, а й реформу, роздержавлення комунальних місцевих телерадіоорганізацій.

Реформа ліцензування медіа на базі принципу технологічної нейтральності.

Реформа повноважень Нацради для інституційного підсилення Регулятора.

Реформа відповідальності: чутливіша диференціація санкцій, залежно від виду медіа та вчиненого порушення; ефективніший механізм застосування санкцій. Кодифікація — 1 закон поєднує у собі 5, що регулюють діяльність ЗМІ на сьогодні».

Парламентарка додала, що законопроєкт не регулює діяльності журналістів: «Ми надаємо їм статус та права через можливість реєстрації онлайн-медіа, проте не вказуємо їм, що робити».

Запропонований у 2019 році, а нині оновлений законопроєкт обіцяє стати комплексним документом, що прийде на зміну кільком медійним законам. На потребі в його відкритому обговоренні та ухваленні наполягають медійники та громадські організації. Надаємо повний текст їхньої заяви:

«Набуття статусу кандидата в члени Європейського Союзу вимагає від України ухвалення демократичного, сучасного та дієвого законодавства у сфері медіа. Зокрема, в рекомендації Європейської комісії щодо майбутнього членства України в ЄС міститься вимога до нашої держави «подолати вплив корисливих інтересів шляхом ухвалення закону про ЗМІ, який узгоджує законодавство України з Директивою ЄС про аудіовізуальні медіапослуги та надає повноваження незалежному регулятору ЗМІ». Ухвалення законодавства про медіа, яке враховує вимоги Директиви №1808/2018/ЄС, упорядковує українське законодавство відповідно до рекомендацій експертів Ради Європи та наближає його до правової бази Євросоюзу — одне із зобов’язань України в межах угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Законопроєкт «Про медіа» №2693-д з 2019 року чекає на перше читання. Ще 14 липня 2020 року Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики розглянув проєкт та рекомендував Верховній Раді України ухвалити його за основу в першому читанні та врахувати надані комітетом пропозиції.

Заява Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука про намір парламенту «працювати в турборежимі, аби до 2025 року виконати всі зобов’язання для членства в ЄС», з одного боку, дає надію на розблокування цього та решти важливих законопроєктів, які давно час ухвалити. З іншого боку, є небезпека ухвалення цих законодавчих актів поспіхом, у кулуарному режимі.

Ми, громадські та медійні організації, закликаємо керівництво держави та Верховну Раду без зволікання відновити прозорий процес підготовки нового законодавства про медіа за участю експертної спільноти, громадських організацій та фахових медійників. Запровадження нових механізмів регулювання у сфері медіа, критично важливій для функціонування демократії, повинне відбуватись із урахуванням реалій та інтересів медійної спільноти, організацій громадянського суспільства, балансу прав і свобод з необхідністю відповідати на виклики, які для України становить інформаційна та збройна агресія Росії.

Незалежна медійна рада запрошує інші громадські та медійні організації приєднатися до цього заклику та висловлює готовність брати участь в обговоренні та вдосконаленні нового законодавства про медіа.

Для долучення до підписантів заяви заповніть коротку форму: https://forms.gle/sc81a7YUUkERVgmD7

Незалежна медійна рада

ГО «Детектор медіа»

ГО «Інститут масової інформації»

ГО «Фундація “Суспільність”»

ГО «Інтерньюз Україна»

Український інститут медіа та комунікації

Інститут демократії імені Пилипа Орлика.

Діана Дуцик

На думку Діани Дуцик, виконавчої директорки ГО «Український інститут медіа та комунікації, безперечно, закон про медіа потрібен.

«Фактично новий закон – це кодекс, який охоплює багато різних сфер роботи медіа. Багато запропонованих положень цього закону є дискутовними. Навіть у юристів нема єдиної думки щодо низки питань. На мою думку, є деякі речі, які в українських реаліях після ухвалення закону, можуть застосовуватися по-різному і «закон може бути як дишель». Зазвичай, жертвами такого вибіркового підходу стають медіа, що критикують владу».

Діана Дуцик зауважила, що це стосується розширення повноважень Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

«З одного боку, Нацрада в рамках нинішнього законодавства мала недостатньо повноважень, щоб реагувати, наприклад, на контент, який порушував виборче законодавство чи підривав національну безпеку.

Але, з іншого боку, ми розуміємо, що великі повноваження завжди створюють ризики вибіркового підходу – як правило, жертвами такого вибіркового підходу стають медіа, які критикують владу. Також у мене немає стовідсоткової упевненості, що Нацрада повинна займатися ще й онлайн-ЗМІ».

Офіс представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації Арлема Дезіра здійснив правовий аналіз проєкту закону України «Про медіа», кілька аспектів якого рекомендується переглянути.

«Необхідно, щоб цей проєкт закону був приведений у відповідність до чинних міжнародних стандартів, зобов’язань ОБСЄ та найкращих практик щодо свободи висловлення поглядів та свободи інформації з метою уникнення негативного впливу на свободу ЗМІ в країні», — йдеться у коментарі Арлема Дезіра стосовно цього.

Зазначається, що правовий огляд цього законопроєкту про ЗМІ був замовлений Офісом представника ОБСЄ з питань свободи та підготовлений експертом зі свободи засобів масової інформації доктором Джоан Барата Мір (Joan Barata Mir).

У документі міститься застереження стосовно певних передбачених ним обмежень щодо контенту, який може поширюватися на території України. Акцентується, що конкретні ситуації, що впливають на національну безпеку, «можуть виправдовувати встановлення певних обмежень права на свободу висловлення поглядів, однак ці обмеження мають бути чітко визначені у кожному конкретному разі». Також в аналізі висловлюється занепокоєння щодо можливості накладення штрафу на певні ЗМІ шляхом заборони їх поширення, що названо «надмірним і непропорційним заходом». Крім того, у ньому містяться рекомендації щодо процедури призначення членів, функціонування та повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

У чому ж головні розбіжності загальноєвропейського та українського законодавства?

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: стаття 10 – «Право на свободу виявлення поглядів» врегульовує діяльність медіа на теренах Європейського Союзу. Надаємо текст зазначеної статті:

«1. Кожна людина має право на свободу висловлення поглядів. Це право охоплює свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й поширювати інформацію та ідеї без втручання держави й незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле– або кінопідприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками й відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Отже, документ є комплексним і передбачає, по суті, декілька компонентів права на свободу слова та інформації: право мати переконання, право вільно отримувати інформацію (що включає як право на доступ до інформації, так і право не сприймати інформацію поза своєю волею); право вільно поширювати інформацію (яке своєю чергою розпадається принаймні на 2 компоненти – право особи не бути змушеною давати інформацію проти своєї волі й право поширювати інформацію).

Чи знайшла ст. 10 ЄКПЛ адекватне відбиття в українському законодавстві?

На першому, декларативному рівні, українське законодавство видається таким, що досить повно втілює зміст статті 10 Європейської конвенції з прав людини. Так, стаття 34 Конституції України значною мірою відтворює статтю 10 ЄКПЛ і в частині щодо повноважень, і в тій частині, де встановлюються підстави можливих обмежень прав, про які в ній йдеться. [У ст. 34 Конституції відсутня умова, що обмеження мусять бути необхідними в демократичному суспільстві.

Щоправда, досить невдало в ст. 32 Конституції визначено право особи «вимагати вилучення будь-якої інформації»:

«Кожному гарантується судовий захист права спростовувати неправдиву інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації».

Отже, в загальному сенсі на рівні конституційних норм частина 1 статті 10 ЄКПЛ в усіх своїх складових начебто знайшла належне втілення.

Стаття 34 Конституції України майже дослівно відтворює перелік підстав обмежень свободи вираження поглядів, поданий в частині 2 статті 10 ЄКПЛ. Одна з підстав цих обмежень згадана і в ст. 32 Конституції, що регламентує право особи не зазнавати втручання в її особисте та сімейне життя. Сама по собі норма ст. 32 Конституції видається загалом такою, що не виходить за межі допустимого кола обмежень свободи вираження, котре окреслене ст. 10 ЄКПЛ. [Щоправда, досить невдало в ст. 32 Конституції визначено право особи «вимагати вилучення будь-якої інформації»:

«Кожному гарантується судовий захист права спростовувати неправдиву інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації».

Однак на цьому, конституційному, рівні «гармонія» українського права і Європейської конвенції закінчується, оскільки на рівні галузевого, спеціального законодавства, що регулює різні аспекти інформаційних відносин, проявляється суттєвий відступ від принципів та підходів, закладених як в тексті статті 10 ЄКПЛ, так і в практиці її застосування Європейським судом з прав людини.

Український закон не дає чіткої, передбачуваної і зрозумілої для пересічних громадян регламентації обсягу інформації, циркулювання якої є вільним, а отже поширення якої може вважатись легітимним і не повинно тягти санкцій за її поширення.

Окрім того, в практиці Європейського суду чітко окреслена позиція, згідно з якою «мета допустимої критики на адресу політичних діячів та уряду ширша, ніж спрямованої на адресу приватних осіб». Причому з мотивування в окремих справах випливає, що, так би мовити, ширшим режимом свободи має користуватись не лише інформація про визначних політиків чи значні політичні події, а політична інформація, що розуміється ширшою, як відомості, що можуть становити предмет суспільного інтересу.

Тарас Шевченко

Натомість за словами заступника міністра культури та інформаційної політики з питань євроінтеграції Тараса Шевченка, ключовим в оновленому законопроєкті «Про медіа» стане його адаптація до вимог ЄС. «Маємо впровадити Директиву ЄС про «Аудіовізуальні медіапослуги». Вона, зокрема, регулює сучасне телебачення і радіо, трансляцію аудіовізуальних каналів в інтернеті та нові формати мовлення», — зазначив він.

За словами чиновника, у законопроєкті також передбачені механізми вимкнення російського контенту. Крім цього, документ передбачає оновлення у сфері регулювання не лише телебачення та радіомовлення, але й сучасних стримінгових сервісів. Також планують надати ширші повноваження Нацраді з питань телебачення та радіомовлення.

«Зараз ми на стадії фіналізації законопроєкту про медіа, щоб Верховна Рада могла ухвалити його в першому читанні. Очевидно, що розгляд буде через два читання з можливістю подання та врахування поправок. Як і врахування пропозицій від європейської сторони, якщо вони будуть», — заявив він.

Як наголосив Олександр Бурмагін, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення: над новим дизайном законопроєкту «Про медіа» в режимі 24/7 приблизно місяць працювала робоча група з десяти експертів (представники Нацради та індустрії, експерти громадських організацій, законодавці). «Тому зміни достатньо суттєві і зорієнтовані насамперед на виконання вимог Європейського Союзу до України у зв’язку із набуттям статусу кандидата у члени ЄС». Слід зазначити, що Євросоюз чітко акцентував три ключові позиції: подолання надмірних приватних інтересів у медіапросторі України; впровадження в українському законодавстві положень європейської Директиви про аудіовізуальні медіапослуги; зміцнення ролі національного регулятора.

Стосовно подолання надмірних приватних інтересів у медіапросторі, за словами представника Нацради пропонується: запровадити подачу та щорічну публікацію фінансової звітності аудіовізуальними лінійними медіа. Для національних медіа цього виду також лишається вимога щодо проведення щорічного аудиту й надання їх висновків регулятору; поліпшено процедуру і повноваження Національної ради щодо аналізу структури власності. Зокрема додано можливість скасування реєстрації за рішенням Національної ради й процедуру анулювання ліцензії у випадках, наприклад, коли в структурі є «російський елемент»; фактично вперше в історії України запроваджується нагляд та контроль за дотриманням медіастандартів висвітлення виборчого процесу і процесу референдуму, а також удосконалено повноваження регулятора щодо сфери агітації. Все це має зменшити рівень зловживань власників медіа під час проведення виборчих кампаній, використання їх як політичних інструментів.

У цьому контексті пропонується:

Запровадити подання та щорічну публікацію фінансової звітності аудіовізуальними лінійними медіа. Для національних медіа цього виду також лишається вимога щодо проведення щорічного аудиту й надання їх висновків регулятору; покращено процедуру і повноваження Національної ради щодо аналізу структури власності. В тому числі додано можливість скасування реєстрації за рішенням Національної ради й процедуру анулювання ліцензії у випадках, наприклад, коли в структурі є «російський елемент»; впровадження в українському законодавстві положень європейської Директиви про аудіовізуальні медіапослуги. За словами чиновника, Україна має міжнародні зобов’язання закріпити на рівні закону оновлений комплекс правових норм у галузі аудіовізуальних медіа. Він має відповідати європейським стандартам і сучасному рівню технологічного розвитку.

В оновленій редакції законопроєкту підвищено рівень імплементації Директиви АВМП практично до 100%. Так, введено новий термін «користувацьке відео», приведено в більшу відповідність регулювання платформ спільного доступу до відео і європейського продукту. З’явилися додаткові норми щодо забезпечення можливостей людей з інвалідністю, підсилено норми щодо повноважень регулятора та його фінансової незалежності. Фактично, не повністю внесеними залишаються тільки стандарти щодо реклами. В цій частині в прикінцевих і перехідних положеннях проєкту з’явились норми про те, що Кабінет Міністрів протягом трьох місяців із дня прийняття закону про медіа має розробити й внести законопроєкт про зміни до Закону України «Про рекламу». Адже там є цілий комплекс проблемних питань, в т.ч. і «директивних», які потребують системного вирішення.

Зміцнення ролі національного регулятора

Стаття 30 Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги визначає потребу в діяльності незалежних національних регуляторів. Держави мають забезпечити: юридичну відокремленість національних регуляторів від уряду; їх функціональну незалежність від будь-якого впливу як з боку держави, так і з боку приватних структур; передбачити наявність у регулятора належних фінансових і кадрових ресурсів та повноважень, які б дозволили їм ефективно виконувати свої функції. «Оновлена редакція містить багато новел у цій частині, які в разі ухвалення закону дадуть змогу виконати вимоги ЄС до України й в цій частині» — підсумував Бурмагін.

Чого ми очікуємо як результат?

23 червня Україна офіційно стала кандидатом у члени Європейського Союзу. Єврокомісія окреслила умови, які наша держава має виконати для того, щоб розпочати офіційні перемовини про вступ. Україна ж має намір їх виконати до кінця 2022 року.

Статус кандидата відкриває для України доступ до спеціальних фінансових фондів Євросоюзу, коштом яких фінансуються реформи у країнах, аби вони відповідали необхідним критеріям для повноцінного членства в ЄС. З огляду на викладене, ми очікуємо отримати якісний, професійно розроблений закон, який відкриє нам шлях у вільний світ.

Що спричиняє стурбованість?

Стурбованість у суспільстві спричинена наближенням великої кількості нардепів до певних утворень та фінансових груп, для яких ухвалення закону про правдиві європейські медіа може становити загрозу й ряд застережень.

І насамкінець. Проєктом умовної монобільшості передбачалося надання Нацраді з питань телебачення й радіомовлення повноважень щодо врегулювання діяльності онлайнових ЗМІ. За словами Євгенії Кравчук, депутатки від «Слуги народу», цю норму скасовано, а Нацраді залишили наглядацьку функцію щодо цього. І ось тут постає питання – чи може ця інституція в її чинному вигляді здійснювати будь-які функції з огляду на факти толерування неправдивих сюжетів і новин на певних телевізійних каналах, тиск на інші медіа? Невже станеться диво, й Національна рада раптом стане професійною й демократичною в її теперішньому складі? Ймовірно, слід розпочати увесь процес зі справжнього реформування Нацради відповідно до стандартів Європейського Союзу?

Ексклюзив

 

«Ковальчук»Марина Ковальчук, журналістка, редакторка, для Newssky (Братислава)

 


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: