Закарпаття у вогні: війна дісталася Мукачева

Ексклюзив. Ніч з 20 на 21 серпня 2025 року у Мукачеві вибухнула страхом. Сирени, вибухи, густий дим над містом. Світло пожежних машин пробивало темряву, але не могло загасити паніку. Завод, який давав роботу тисячам, перетворився на руїни. Десятки людей опинилися під загрозою. Сотні були врятовані завдяки швидкій евакуації. Місто, яке ще вчора здавалося спокійним, прокинулося у війні.

Ця ніч не про фронт. Вона про цивільне життя, яке зруйновано ракетним ударом. Про людей, для яких робота була сенсом і стабільністю. Про мир, який зник за мить. І про те, що навіть найспокійніший регіон не може почуватися у безпеці, коли війна доходить до серця Закарпаття.

Тихе дотепер Мукачево прокинулося від потужних вибухів. Це місто на Закарпатті, розташоване всього за 35 кілометрів від угорського кордону, рідко потрапляло у поле зору російських атак. Дехто з експертів навіть пояснював таку «обережність» можливими неформальними домовленостями між керівництвом Угорщини та Москвою.

Та цієї ночі ситуація змінилася. Близько 6:30 ранку російські війська випустили по Мукачеву ракети, а разом із ними у повітрі з’явилися й ударні дрони-«шахеди». Дві крилаті ракети типу «Калібр» поцілили безпосередньо у завод Flex — одне з найбільших і найважливіших підприємств Закарпаття, добре відоме далеко за межами України.

Від потужного удару миттєво здійнялося полум’я. Вогонь охопив виробничі цехи й кілька годин не вщухав, перетворюючи місце, де ще вчора збирали сучасну електроніку та побутову техніку, на згарище. Над містом піднявся густий чорний дим, який було видно за кілька кілометрів — моторошний символ того, що війна дісталася і сюди.

У цю ніч на заводі працювала повна нічна зміна — близько шестисот людей. Виробництво тривало у звичному режимі, доки в місті не пролунав сигнал повітряної тривоги.

Згідно з протоколом безпеки, роботу на лініях негайно зупинили. Працівників організовано вивели у спеціально обладнане укриття, яке на території заводу називають «критим місцем збору». Саме ця дисциплінована й швидка евакуація врятувала сотні життів: ракети вибухнули там, де ще за кілька хвилин до цього працювали десятки людей.

Втім, уникнути жертв повністю не вдалося. Серед працівників є постраждалі — люди зазнали травм та поранень від вибухової хвилі й уламків. У ту ніч кожна хвилина зволікання могла коштувати життя, і лише чіткі дії персоналу та служби безпеки дозволили запобігти справжній катастрофі.

Перші години після вибухів влада отримувала суперечливу інформацію про кількість постраждалих. Спочатку йшлося про дванадцятьох травмованих, однак уже до обіду ця цифра зросла до дев’ятнадцяти.

Медики Мукачівської міськради повідомили, що десятьох людей швидка допомога доставила до лікарні Святого Мартина, ще дев’ятеро звернулися самостійно. У стаціонарі залишаються шестеро пацієнтів. П’ятеро лікуються у Мукачеві — з переломами кінцівок, травмами таза, тупими ударами живота та черепно-мозковими травмами. Ще одного, у найважчому стані, перевезли до обласної лікарні: він отримав осколкові поранення голови з ушкодженням ока та вуха. Серед постраждалих — люди різного віку: наймолодшому лише 22 роки, найстаршому — 63. Двоє перебувають у критичному стані. Для тих, хто врятувався, ніч на заводі стала моментом, який ділить життя на «до» і «після».

Пожежа, що спалахнула після влучання ракет, охопила значну частину підприємства. Найбільше постраждали складські приміщення: вогонь миттєво поширився на великій площі. Пожежні бригади працювали годинами, борючись із полум’ям, яке жадібно пожирало будівлю за будівлею.

Рятувальники не лише гасили пожежу, а й розбирали завали, шукаючи людей, які могли опинитися під уламками. Робота тривала всю ніч і ранок, під акомпанемент запаху гарі, що застелив місто.

В інтернеті вже з’явилися фото та відео моментів вибухів і наслідків атаки. На кадрах — яскравий спалах серед ночі, потужний вибух у промисловій зоні, а згодом — понівечені корпуси підприємства та клуби чорного диму, які тягнулися високо в небо.

Треба сказати декілька слів про сам заклад, який витримав вдар рашистських снарядів. Завод Flex у Мукачеві — це не просто виробничий майданчик. Це був справжній символ економічного розвитку Закарпаття, зразок того, як міжнародні інвестиції можуть працювати на благо українських громад.

Компанія Flex — другий за величиною у світі виробник у сфері контрактної електроніки, що співпрацює з гігантами Nike, Google, Bose, Lenovo та Teradata. У Мукачеві вона розпочала роботу ще понад тринадцять років тому. Виробничі площі сягали 55 тисяч квадратних метрів, а в цехах і офісах щодня працювало понад 2 600 людей.

Підприємство спеціалізувалося на виготовленні інтелектуальних пристроїв та побутової техніки. Тут збирали фітнес-трекери й медичні прилади, телекомунікаційні продукти, а також цілком буденні речі — наприклад, кавомашини, які потрапляли у домівки по всьому світу.

Варто підкреслити й те, що саме Flex став одним із найбільших роботодавців області, забезпечуючи тисячі закарпатських сімей стабільною зарплатою. Цей заклад позбавив багатьох закарпатців від ганебної та виснажливої роботи по 12 годин  на день в країнах ЄС, бо відкривав можливості для роботи у рідному  краї. Важливість заводу для місцевої економіки важко переоцінити: лише за сім місяців 2025 року він сплатив 285 мільйонів гривень податків, а торік ця сума перевищила 340 мільйонів.Мукачево жило ритмом Flex.

Це підприємство було не просто заводом — воно стало точкою перетину глобальної економіки та невеликого прикордонного міста. Для сотень родин воно означало стабільність, працю, упевненість у завтрашньому дні. Саме тому ракета, що знищила завод, ударила не лише по стінах і обладнанню, а й по серцях усього Закарпаття.

Уже зранку 21 серпня суспільство почуло перші офіційні відгуки. Закарпатська ОВА підтвердила сам факт атаки, назвала масштаби руйнувань і показала світлини з місця трагедії. Мукачівська міськрада закликала містян зачинити вікна й утриматися від перебування надворі — полум’я пожежі підняло стовпи диму над містом. Це була перша хвиля реакції, що показала: йдеться не лише про економіку, а й про безпеку тисяч мирних людей.

Далі прозвучала позиція Києва. Міністерство закордонних справ України на чолі з Андрієм Сибігою наголосило: вдарили саме по цивільному об’єкту, причому з американськими інвестиціями. І це — не випадковість, адже Росія вже не вперше цілеспрямовано атакує підприємства, пов’язані із західним бізнесом. Ворог намагається одночасно руйнувати виробництво й бити по людях морально, змушуючи відчувати, що навіть наймирніше підприємство не захищене.

Володимир Зеленський у своєму зверненні ще раз підкреслив: завод виготовляв кавомашини, жодного стосунку до війни він не мав. Тому цей удар — навмисний злочин проти цивільної економіки. “РФ атакує мирні підприємства, щоб підірвати довіру, щоб зламати міжнародну підтримку, щоб змусити людей жити у страху”, — наголосив президент.

Міжнародна реакція теж не забарилася, але вона виявилася непростою. Президент Угорщини Томаш Шуйок спершу висловив співчуття Україні, та вже невдовзі прибрав згадку про Росію, залишивши лише нейтральні слова. Це показовий момент: навіть найближчі сусіди змушені ретельно добирати формулювання, намагаючись балансувати між солідарністю з Україною та власними політичними розрахунками у стосунках з Москвою.

Так трагедія у Мукачеві стала не лише локальним ударом по економіці Закарпаття, але й віддзеркаленням глобальної боротьби — війни, у якій Швабростан б’є не тільки по фронту, а й по мирному тилу, намагаючись зруйнувати віру людей у безпечне завтра.

Аналітики наголошують: наслідки таких атак подвійні. З одного боку — прямі збитки для місцевої економіки, з іншого — чіткий сигнал міжнародним інвесторам: війна в Україні не обмежується полем бою. Вона зачіпає мирні підприємства, які мають стосунок до світового бізнесу, демонструючи, що жодна інвестиція тут не застрахована від ракетного терору. Саме цим ворог і користується, підсилюючи психологічний тиск на суспільство та намагаючись похитнути довіру партнерів до України.

Подібні удари не лише руйнують виробничі потужності — вони б’ють по людях. Люди втрачають відчуття захищеності, з’являється тривога за робочі місця, за завтрашній день, за стабільність у прикордонних регіонах. І це, зрештою, є однією з головних цілей агресора: змусити українців сумніватися у власному майбутньому.

Міжнародна реакція також засвідчила, наскільки складною є ситуація у регіоні. Заяви, що звучать від сусідніх країн, часто залишаються обережними, нейтральними, без прямої згадки країни-агреорки. Така тональність видає прагматичний розрахунок — з одного боку, солідарність з Україною, з іншого — небажання псувати відносини з Москвою. Цей баланс, хоч як би його пояснювали, підкреслює: геополітична напруга у Центральній Європі зростає.

Втім, події не обмежилися лише Мукачевом. Тієї ж ночі в Хустському районі, неподалік села Липовець, упав ворожий безпілотник «шахед». На щастя, обійшлося без жертв, але наслідки промовисті: зруйнована господарська будівля, вибиті шибки у житловому будинку, пошкоджена лінія електропередач. Це — ще один доказ: загроза в регіоні залишається високою, а війна простягає свої криваві щупальця далеко за межі одного міста. Атмосфера тривоги й невизначеності дедалі густішає, змушуючи мешканців Закарпаття жити у реаліях, де мирний день може обірватися вибухом.

Ніч у Мукачеві стала трагічною. Російські ракети вдарили по найбільшому роботодавцю регіону — підприємству, яке давало роботу понад 2 600 людям і щороку сплачувало сотні мільйонів гривень податків. Завдяки швидкій евакуації вдалося врятувати сотні людей, але десятки отримали поранення. В одну мить зруйновано завод, що був економічною опорою міста.

Ця атака — прямий удар не лише по економіці, а й по відчуттю стабільності в регіоні. Швабростан свідомо обрав цивільний об’єкт, що виробляв побутову техніку, а не військову продукцію. Факт американських інвестицій робить цей удар ще більш резонансним у міжнародному контексті. Реакція української влади та дипломатичні оцінки світу лише підкреслили складність моменту: сусіди намагаються висловлювати співчуття, але уникають прямого осуду Москви, обираючи обережність замість чітких слів.

Особлива символіка цієї трагедії — у самому місці. Закарпаття, яке довгий час вважалося безпечним, раптом відчуло подих війни. Тепер і цей куточок України опинився в зоні ризику. Це нагадування, що війна XXI століття — це не лише фронт та окопи. Це удари по економіці, психологічний тиск й щоденна загроза мирному населенню.

Мукачево стало свідком того, що у цій війні немає «далекого тилу». Кожна громада, кожна родина, кожен день — під прицілом. І саме усвідомлення цього робить трагедію не лише локальною, а загальноукраїнською. Бо там, де гинуть робочі місця, руйнуються заводи й зникає відчуття безпеки, ворог намагається вбити не лише економіку, а й надію.

Шандор Рудь, для Newssky.