Західна інтеграція України в політиці президента Зеленського

Напередодні президентських, а потім і парламентських виборів команда В.Зеленського не мала чітких зовнішньополітичних орієнтацій, хоча пріоритетність західного вектору все ж прослідковувалася. З самого початку головним завданням нової влада став пошук форматів відносин із західними партнерами, що передбачав би, з одного боку, закріплення стійкого і тривалого інтересу партнерів до українських справ, насамперед щодо підтримки України у протистоянні з російською агресією, а з іншого боку, унеможливлював втягнення української влади до внутрішньополітичної боротьби в країнах-партнерах.

За минулий рік західний пріоритет зовнішньої політики України залишався незмінним, про що засвідчив перший візит новообраного президента саме до Брюсселю. Крім того, свідченням важливості зовнішньої політики щодо зближення з європейськими і євроатлантичними структурами і провідними західними партнерами, зокрема, стало призначення міністром закордонних справ Глави місії України при НАТО Вадима Пристайка і Постійного представника України в Раді Європи Дмитра Кулеби на посади відповідно Міністра закордонних справ і віце-прем’єра з питання європейської інтеграції.

У ході реалізації західного вектора зовнішньої політики України виявилася низка проблем, викликаних відсутністю належного професійного досвіду найвищої посадової особи — Володимира Зеленського та його оточення. Про це свідчить скандал навколо телефонної розмови українського президента з Дональдом Трампом. Ще одним мінусом стало повернення делегації РФ до Ради Європи, але об’єктивно Україна не мала достатньо ресурсів і можливостей, щоб перешкодити цьому. Також експерти звертають увагу на те, що підвищився ризик обговорення і вирішення українських питань без самої України. Це насамперед стосується проблеми врегулювання ситуації на Донбасі.

Ще одним потенційним викликом для пріоритетності західного курсу України може стати нещодавно проголошена міністром закордонних справ Дмитром Кулебою певна переорієнтація на країни Азії. Поки що незрозуміло, чи політика розвитку відносин із азійськими державами проводитиметься за рахунок інтенсифікації діяльності органів державної влади і бізнесу, чи це відбуватиметься шляхом часткового перерозподілу ресурсів з інших напрямів, що об’єктивно призведе до зниження інтересу до європейської і євроатлантичної орієнтації.

У відповідь на критику опонентів щодо того, що зовнішньополітичні орієнтири проголошені неконкретно і нечітко, а реалізація політики є слабкою і непослідовною, що часто дезорієнтує наших західних партнерів і друзів, неодноразово наголошувалося, що нова влада орієнтована на прагматичний результат, а не на піар і голосні декларації, тому вона обрала копітку і часто непомітну і непублічну роботу по нарощуванню українського політичного та економічного потенціалу партнерства.

Основними результатами в реалізації зовнішньої політики з країнами Заходу, а також з провідними європейськими і євроатлантичними інституціями можна вважати те, що незважаючи на недосвідченість і часто демонстрований непрофесіоналізм, а також переважну зосередженість на внутрішній політиці, нова влада в цілому зберегла набутий попередниками рівень відносин, не допускаючи невиправних помилок.

Сергій Федуняк, доктор політичних наук, професор ЧНУ