За стіною фекального дощу: в дурні пошилася лише Америка

Ексклюзив. Uno. Так, ну трохи засмічення інформаційного простору істериками «рівня кобальт» почало всідатися. Що змінилося в тій ситуації, в якій ми знаходимося вже кілька років? За великим рахунком – нічого. Риторичні шторми, озвучування претензій, забарвлених тим чи іншим ідеологічним (або простішим, інфантильним) чином, давно відомих претензій та ідеологем, які встигли набриднути. Тепер, трохи відлежавшись, можна (за деякими виключеннями) повертатися до моніторингу процесу та аналітики.

Due. У певному сенсі навіть добре, що трампістські США слідують тим радикальним курсом (crash course), який проголосили. Без усіх цих мікроагоній та менжувань, які розтягують болотяно-стагнаційний стан речей на місяці та роки. Ба, варто навіть подякувати Трампові-Маскові-Венсові-Беннонові (та ін.) за те, що вони побічно зруйнували багатодесятилітній актив Америки в Європі – лояльність ЦСЄ/ВЗ до інтересів США, який існував ще з розколу 2003 року. Тепер сенс мати окремішну, проамериканську позицію в Європі – елементарно зник. Скоро це на свій шкурі відчує Угорщина (словацька еліта хитріша), цікавий процес раптом розпочався в Австрії (Маск сильно підвів тамтешніх нацистів, які тільки-но тримали «бога за бороду»). Якщо такий тренд посилюватиметься і триватиме, то через кілька місяців «Europe inside, alien outside» ствердиться. На щастя, поміркований уряд Мішеля Барньє у Франції змінив ще більш поміркований уряд Франсуа Байру, за якого я б голосував всі останні 25 років, якби був французом (і який, по суті, зробив президентами і Олланда, і Макрона). Сам Макрон очолюватиме Францію ще більше 2 років, переобиратися йому непотрібно і з цим нам усім в Україні дуже пощастило. Якщо за результатами неділі німецька влада стане більш колегіально-правоцентристською, це також посилить Європу загалом. Важливо підкреслити: тепер Європі необхідно внутрішньо і зовнішньо посилюватися заради себе самої, а не щоб «зробити приємне» американцям. А британці, канадійці та турки тепер самі мають визначитися, де вони, хто вони, куди прямують – так чи інакше, спільних інтересів з ЄС/ЄАВТ та нами в них більше, ніж із Вашингтоном та Москвою.

Tre. Інвективи президента США вбік діючої української влади не коментуватиму – за виключенням деяких перебільшень та фантазій із нальотом «чемберленства», заперечити цим інвективам Києву нічим. Діюча українська влада мала вирішити власні проблеми щонайпізніше влітку 2023 року, з тих пір вона лише продовжує в них загрузати. В цьому сенсі важливо, що українська фінансова система надійно вкрита теплою ковдрою інституційних банків Європи та низки ключових транснаціональних фінустанов. Все решта – в умовах глобальної зміни правил – є для нашої безпеки другорядними обставинами.

Quattro. Прикметно (та й давно це відомо): насправді Унія Європейська не має жодного іншого інструменту надання динаміки економіці блоку, ніж всіляко підтримувати нашу війну з Росією. Це ж стосується і Великої Британії, хоча і в іншому ракурсі. Це вже добре розуміють у Франції, частково розуміють в Італії, і все ще поганенько розуміють у Німеччині, хоча певні обнадійливі ознаки такого розуміння мають місце. Нинішня стагнація ЄС своєю головною причиною має зупинку розширення на схід 10 років тому. А його інтенсивний розвиток наразився на нерівномірність та демографію, а також на наднеобережну залежність від китайського виробництва та російської сировини. Якщо друга проблема зараз рухається до вичерпання, перша проблема в цьому році вийде на перший план.

Cinque. Для Китая умовно-несподівано настав певний зоряний момент (не скажу – час), оскільки самостійна ренегація США з трону світового гегемона потенційно дозволяє Пекіну зав’язати на себе чимало порожніючих таким чином сегментів впливу в світовій економіці, міждержавних та міжблокових відносинах, тощо. Втім, варто розуміти: китайський правлячий клас ажніяк не складається з інфантильних авантюристів. Його головний проект експорту надлишкових капіталів, «Пояс і Шлях», давно зайшов у тупик і не генерує помітних прибутків. Китай проходить крізь кризу моделі, якою намагався замінити експортно-орієнтовану економіку з 2008 року. Найвищою цінністю для китайського керівництва є внутрішня соціально-політична стабільність, а вона вже не перший рік відчутно вібрує. Сьогодні в Пекіні нервово прораховують, як скористатися таким подарунком як політичний хаос в Америці, і чи взагалі брати такий подарунок до рук, і якщо брати, то як (і навіщо?). Нагадаю, що в сазі Джорджа Мартіна «Гра престолів» Чорно-Білий Храм (Браавос) так усерйоз і не втрутився у квазігромадянську війну на Вестеросі, лише продав Ланкастерам (ой, вибачте, Ланістерам) кілька тисяч найманців за шалені гроші. І тим обмежився.

Sei. Тепер щодо «американо-російського роману» (хоча відчуття від нього радше на one night stand). Арктична манєчка – це навіть ще грандіозніший розвод ніж наша найобієва булька, яку, втім, ми все успішніше з кожним днем продаєм, але не через наші особливі маркетингові таланти, а через медіафренію американців. Ну і нехай. Зі сотні фактів щодо Арктики наведу лише один: щоби було вигідно добувати там нафту і газ, то треба, щоби, в нинішніх цифрах та нафта коштувала $150-200, а це мало того, ще ж треба вспіти з розвідкою, устаткуванням, бурінням, фінансуванням цього всього років десь на 20 вперед. Додам окремо: десь років приблизно 10 свого професійного життя я був тим чи іншим чином дотичний до діяльності всіх цих Балтійських, Нордичних та Арктичних рад – були там то тренди оптимізму, то песимізму (навіть якось їздив до Салєхарду), сьогодні це такі собі «довгобудови» транснаціонального капіталізму. От зараз Арктика потає, і тоді…»А вона, а вона, сидітиме сумна…» – розумієте, навіть після удару Чіксулубського метеориту всілякі кабиздохозаври ще кілька тисяч років вошкалися тут і там. Тому якийсь там розподіл Арктики, і так далі – все це поки що маячня на маргарині. Поки що для РФ нічого не змінилося, хіба що всадили її за стіл – може і Байденові так слід було зробити, водити ті манівці (ми ж так уже жили в 2014-2021 роках: безкінечні перемовини ні про що). Очевидно, наразі, що ні Європа, ні Британія, ні ми – особливо не зацікавлені в цих усіх перемовинах, принаймні в подібному форматі. Іронічно, що США, визнавши, вустами та руками Трампа, що не є більше (і не хочуть бути) світовим гегемоном, вважають, що їх чомусь всі послухаються. На це зовсім не схоже, зокрема і тому, що США якраз і не поводять себе як наддержава, натомість скидаються на якогось баригу-початківця на привокзальному базарі в Чопі. Такі дрібні махінації взагалі не цікавлять пацанів з Мукачевого…

Sette. Діючій українській владі я порад не даватиму, в цьому немає жодного сенсу – вона знаходиться рівнесенько там, куди прямувала всі 6 років і давно не має вух, щоби чути, і совісті, щоби відчувати. Це «дохлий номер». Натомість українська нація, безсумнівно викрутиться і виживе. Насправді ми – попри шалений навіс токсичної медіаістерики всіх зацікавлених в отруєнні нашої екосистеми сторін – знаходимося у досить непоганому становищі (враховуючи альтернативи, як минулі, так і бічні, і майбутні). Особливо через те, що наші потреби вже три роки згорнуто до мінімуму. Нам своє робить. І йти туди, куди йшли з 2010/13/14 років – до Європи.

Доведеться цій пані вийти заміж за прикордонника. І терпіти його старого вередливого мухтара та стаю розпещених котів. :)

Максим Михайленко, головний редактор Newssky