За найманцями вслід і Гундяєв зібрався в Африку. Ексклюзив

06.01.2022 1 By NS.Writer

Мальбрук в поход собрался,

Наелся кислих щей,

В походе о****ся,

И умер в тот же день.

29 грудня 2021 року відбувся Синод Російської православної церкви, на якому було прийнято скандальне рішення про створення екзархату на території Олександрійського Патріархату (Журнал № 100). У журналах Синоду уточнюється, що це рішення прийнято внаслідок «ухилення в розкол» патріарха Олександрійського та Папи всієї Африки Феодора II. Після того, як у грудні 2019 року той визнав Православну Церкву України (ПЦУ), РПЦ офіційно розірвала з ним усі зв’язки. І, як стверджують у РПЦ МП, частина духовенства Олександрійського патріархату, нібито заявивши про свою незгоду з позицією предстоятеля з приводу України, звернулася на адресу Гундяєва з проханням про прийняття їх під юрисдикцію Російської Православної церкви.

Досить дивна ситуація, погодьтеся. В цілому, яка справа африканським попам до України? Чи зможуть вони показати на мапі нашу країну, чи знають вони, чим наша мова відрізняється від російської? Думаю, що навряд чи. Мабуть, тут дві причини: або їх підкупили агенти ФСБ, або вони створили щось з того, що м’яко кажучи, не прикрашає їх сан та вирішили таким демаршем приховати свої гріхи. Бог високо, Гундяй далеко, гріши, брате-попе, скільки твоя чорна плоть побажає.

Перше наше припущення цілком ймовірно хоча б тому, що ще з часів совка в Африці збереглася розвинена гебешна резидентура, і їм переключитися з умовних комуністів на реальних попів, особливих труднощів не склало. А на користь другого припущення говорять і самі ієрархи ОПЦ. Як каже Митрополит Камерунський Григорій про антиканонічне вторгнення Росії на канонічну територію Олександрійського патріархату: «Деякі православні юрисдикції, що прийшли в Африку останніми роками, створили церковні громади та „монастирі“ з тими „кліриками“, яких православна місія з різних причин вигнала з місцевих єпархій Олександрійського патріархату. Тож цілком природно, що ці структури протестантським способом розділяються на незліченну кількість самопроголошених „православних“ громад. Тому ці роздроблені структури знаходять привід приєднатися до…. церковних структур Московського Патріархату. Звісно, досі невідомо, за якими критеріями і на яких умовах були прийняті ці структури. Чи будуть вони висвячені знову? Чи їх приймуть у існуючому сані? За яким канонічним статусом?»

Чи не можна дізнатися не тільки імена, а й реальні біографії цих нових 102 кліриків РПЦ імені Сталіна? Чи точно вони перейшли прямо з Олександрійського патріархату? Або ж вони встигли побродити по масі розкольників, наприклад, грецьких старо-стильників? Скільки з них на момент переходу були під забороною або церковним судом і за що? Скільки в їх особі канонічних бомб оптом закупив Гундяй? Елементарна чесність зобов’язує Патріархію повідомити ці подробиці. Але вона знайде лише парочку самих «чистеньких» та розпіарить лише їх.

Раніше у РПЦ було всього кілька парафій (точніше сказати, подвір’їв, або світською мовою, диппредставництв) в Африці, причому вони підпорядковувалися безпосередньо Гундяєву через Управління Московської Патріархії по закордонних установах (рос. ОВЦС). Серед них — храм на честь преподобного Сергія Радонезького в ПАР, храм на честь великомученика Димитрія Солунського в Каїрі, і ще по одній парафії в Тунісі та в Марокко. А тепер їх кількість зросла. Наскільки це законно, морально, які можуть бути наслідки? Будемо розбиратися.

Відзначимо відразу, що Московська патріархія зробила ще один фатальний крок, і продовжила своє круте піке у безодню самоізоляції. Такий вчинок з боку російських синодалів — це ніщо інше, як помста особисто Олександрійському Папі Феодору ІІ за його визнання автокефалії Православної Церкви України.

Раніше, 23-24 вересня 2021 року, Священний Синод Російської Православної Церкви прийняв рішення розглянути звернення кліриків Олександрійської Православної Церкви з проханням про прийняття їх під омофор Московського Патріархату. А 29 грудня члени Синоду констатували «неможливість подальшої відмови клірикам Олександрійської Православної церкви, які подали відповідні прохання, у прийнятті їх під омофор Московського патріархату». Тим самим Москва зазіхнула на канонічну територію Олександрійської Православної Церкви і вирішила там утворити «Патріарший екзархат Африки». При цьому згоди патріарха Олександрійського на такі дії на його канонічній території ніхто не питав.

Як і прогнозувалось, очільником цієї збиткової і, без перебільшення, ганебної структури призначено заступника голови Відділу зовнішньо-церковних відносин РПЦ, архієпископа Єреванського Леоніда (Горбачова). Патріарший екзарх Африки був звільнений з посади заступника голови ВЗЦЗ, але зберіг тимчасове управління Єревансько-Вірменською єпархією. Але відтепер носитиме титул митрополита Клинського, патріаршого «екзарха всієї Африки».

У складі цього екзархату були засновані дві єпархії: Північно-Африканська, глава якої носитиме титул «Каїрський і Північно-Африканський», і Південно-Африканська, яку очолить архієрей з титулом «Йоганнесбурзький і Південно-Африканський». У ці «єпархії» увійшли 54 країни Африки, тобто всі держави континенту.

Відзначимо, що титул Каїрський і Північно-Африканський це ще одне пряме посягання на територію та власність Папи Федора. Треба віддати належне Римо-Католицькій Церкві в РФ, коли та створювала єпархії, то не називала їх, наприклад, «Московська», а «єпархія Божої Матері» по кафедральному собору. Тобто такту та поваги Перший Рим дотримався, чого не можна сказати за Третій.

А тим часом новоспечений африканський екзарх Леонід заявив, що храмовий комплекс РПЦ МП в Йоганнесбурзі стане базою для єпархіального центру Південно-Африканської єпархії. «У Йоганнесбурзі — центрі Південно-Африканської єпархії — з 1999 року діє прихід Російської Православної церкви. Храмовий комплекс включає, крім храму, кілька додаткових приміщень для парафіяльних потреб. Це повноцінна матеріальна база для створення там єпархіального центру з кафедральним собором», — заявив владика Леонід.

За словами митрополита, Храм Всіх Святих, що у Кулічках на Москві стане адміністративним центром гундяєвського екзархату Африки. Тут вже пряма нахабство: саме в цьому храмі раніше розташовувалося подвір’я Олександрійського Папи в Москві, саме в цьому храмі перебували рідкісні та чудотворні ікони. І ось, представник «третього Риму» без докорів сумління поводиться нібито він представник «другого Стамбула», раз уже вирішив привласнити собі те, що відібрано у вигнаних. Воістину, хоч святих винось.

Рішення гундяєвського Синоду можна сміливо вважати «відгомонами конфлікту» між РПЦ та Константинопольським Патріархатом, що може привести до переділу усього Православного світу. Зауважимо, що це не перший випадок, коли священики інших (законних та канонічних) юрисдикцій просять прийняти їх під юрисдикцію Московського патріархату.

Так, у 2019 році Священний синод прийняв до складу РПЦ архієпископію західноєвропейських парафій російської традиції, яка до 2018 року була під юрисдикцією Константинопольського Патріарха. Тобто традиції рейдерського захоплення чужих єпархії не тільки існують в РПЦ МП з 1686 року, а й залишаються актуальними в третьому тисячолітті. Якщо держава в Швабростані давно вже (за термінологією святого Августина) перетворилася на банду розбійників, то і гундяєвська лже-церква не далеко від неї пішла. Так що тепер дві розбійницькі банди активно функціонують на Чорному континенті. Згадаймо, що в Африці давно вже промишляють і ПВК Вагнера, мабуть, РПЦ-ФСБ вирішили їх «духовно» зміцнити, організувавши там цілий загін капеланів, треба ж хоч комусь гріхи цім головорізам та ґвалтівникам відпускати.

Справа в тому, що зараз в Африці відбуваються важливі геополітичні процеси, сенс яких зводиться до наступного: вплив США і Європи слабшає, а вплив Китаю помітно зростає. Згадаймо і пророцтво святого Серафима Вирицького, про те, що вирішальна війна в 2200-ті роки відбувається між Америкою та Китаєм. Але куди більше значення, ніж описані вище політичні процеси в Африці, має загальносвітовий поділ країн на два табори. Умовно ці табори можна назвати ліберально-глобалістським (з поширенням прав людини та шануванням різних меншин, а також широкими перспективами екуменізму) і національно-терористичним (якщо не націонал-соціалістичним) на чолі з Китаєм та його вірним та ганебним васалом, путінським Швабростаном. Останні тяжіють до авторитаризму та застою у всіх сферах соціального та духовного життя. Бо там людина як така мало що вартує, а Христос там і близенько не шпацирував. На сьогоднішній день лідери цих двох напрямків визначилися, і між ними йде активна боротьба за перетягування до свого табору великих та малих гравців. Тому цілком закономірно, що в Африці і активізувалася діяльність трьох розбійницьких шаек: ФСБ, ПВК Вагнера, а тепер і РПЦ МП, посіпак Кремля та його китайських ляльководів.

«Гундяєв поглиблює розкол у Православ’ї, мріє стати Вселенським Патріархом. На жаль через такі російські імперські маніакальні дії Російська Православна Церква і її адепти відпадають від Вселенського Православ’я. Також за рішення поглибити розкол у Вселенському Православ’ї під час Синоду РПЦ у Москві проголосував громадянин України, неканонічний митрополит і очільник РПЦ у Києві Орест Березовський, більш відомий під іменем Онуфрій. РПЦ на чолі з Гундяєвим фактично провадить ту ж саму імперську, окупаційну політику, що й Російська Федерація на чолі з Путіним. І очевидно, що вони будуть це робити, доки їх не зупинять.

До речі, так само, як на руїнах пост-путінської імперії постане 30-40 незалежних держав, народи, яких зараз поневолені в кордонах Ерефії, — так само на руїнах РПЦ постане багато нових автокефальних православних церков. І українцям треба бути до цього готовими, якщо ми претендуємо, якщо не на першість, то хоча б на роль суб’єктів у цьому геополітичному регіоні».

Патріарх Олександрійський Феодор II засудив рішення РПЦ-ФСБ створити власну структуру у Африці.Синод Олександрійського Патріархату в рамках свого наступного засідання обговорить, як відреагувати на заяву РПЦ про заснування Патріаршого екзархату Африки, йдеться в офіційній заяві, опублікованій в неділю, 2 січня 2022 року. «Стародавній Олександрійський Патріархат висловлює свою глибоку скорботу з приводу синодальних рішень російського патріархату про заснування екзархату та обмеження споконвічної юрисдикції церкви Олександрії. Рішення прийняті в період свят Різдва Христового та Богоявлення, коли є Цар світу Христос. Олександрійський Патріархат продовжить виконувати свої пастирські обов’язки по відношенню до вірних Божої пастви, залишаючись в духовному обов’язку у великих грецьких Отців церкви, які, за словами сучасного російського богослова, покійного отця Георгія Флоровського, залишили незгладиму печатку на православному богослов’ї. Рішення російського патріархату буде обговорено на майбутньому засіданні Синоду Олександрійського патріархату і тоді будуть прийняті відповідні рішення», —йдеться в заяві на офіційному сайті Олександрійської церкви.

Нагадаємо читачам, що за канонічним правом, весь Африканський континент знаходиться під юрисдикцією Олександрійського патріархату. Коментуючи рішення Москви, Папа Федір II заявив: «хай простить їх Бог». Отже, Олександрія залишилась на боці не Москви, а на боці святих канонів та вікових традицій Православної Церкви.

Дану ситуацію необхідно прокоментувати з точки зору візантійського канонічного права і зокрема розглянути питання акцептації без відпускної грамоти африканських священиків в РПЦ МП. З точки зору церковного права це рішення неканонічне, так як РПЦ створила на чужій юрисдикційній території паралельну структуру. Також неканонічним потрібно вважати і прийом олександрійських кліриків до складу Російської Церкви.

Православні канони рішуче забороняють єпископу діяти в єпархії іншого єпископа без його згоди. Також зазначимо, що Синод РПЦ ніяк не є законною церковною владою для Константинопольської, Олександрійської та інших автокефальних Церков і вже тому не може засудити їх предстоятелів— це прерогатива Вселенського, або бодай Все-православного, Собору.

Як відомо, РПЦ імені Сталіна ніколи у своїй історії не утримувалася від порушення будь-яких канонічних норм, якщо це було політично вигідно. І частенько утримувалася від виконання канонічних норм якщо це політично не вигідно. Зрозуміло, що разом з Олександрійською Церквою хвилюються і царегородці, бо розуміють «церква» Швабростану може на цьому не зупинитися. Африканські єпархії РПЦ—це «товстий натяк», що далі може бути створення подібних структур і в Греції, і в Туреччині. Точніше — на території тих єпископів, які визнають ПЦУ.

Звідси можна не сумніватися, що реакція Олександрійського патріархату та царегородців буде досить рішучою та передбачуваною: розрив євхаристійного спілкування і вимога від інших Помісних Церков втрутитися і вплинути на РПЦ. Крім того, Константинопольський престол обов’язково спробує використовувати ті «козирі», які у них є. Наприклад, пригрозять Сербській Церкві наданням законної автокефалії північно-македонським та чорногорським єпархіям.

По відношенню до інших Церков царегородці спробують максимально прискорити процес визнання ПЦУ. Так, у квітні 2022 року патріарх Варфоломій Перший запланував зустріч з виконанням обряду миро-варіння, на яку запросять Предстоятелів Помісних Церков та предстоятеля ПЦУ, Блаженнішого Епіфанія. Відповідно, згода вчинити чин миро-варіння разом з першоієрархом ПЦУ означатиме визнання його законним та канонічним предстоятелем Церкви в Україні. Такий крок на думку царегородської Церкви, повинен зупинити церкву ординську.

А між тим РПЦ-ФСБ збираються звинуватити Константинопольського патріарха у «єресі папізму» на 2022 р. у себе, а потім у так званому Амманському форматі предстоятелями та представниками Помісних Церков. Цікаво, чи зможе Московський «папа» зібрати Вселенський Собор, щоб засудити цю «страшну єресь»? Щоби було ясно: РПЦ МП на своєму архієрейському Соборі збирається відкликати у Константинопольського Патріарха право канонічної апеляції над східними єпископами, саме те право, яке було дане йому Вселенським Собором. Бог бажаючи показати марність усякого шовінізму та «богообраного етносу» попустив ганебне існування третьо-римській імперії як карикатури на імперію греків-ромеїв. І дійсно, час уже світовому (Вселенському) Православ’ю визначатися зі своєю позицією щодо агресивної поведінки Московської патріархії. Мовчки відсидітися вже не вдасться. Чекаємо також офіційної заяви ПЦУ. Але повернемося від прогнозів до канонів.

Однак, крім прямих визначень канонічної приналежності деяких територій правилами Вселенських соборів, у канонах ми знаходимо і вказівку на звичай як підставу для визначення канонічних кордонів. Так 8-е правило третього Вселенського Собору наказує, щоб «ніхто з боголюбезнейших єпископів не простягав влади на іншу єпархію, яка раніше і спочатку не була під рукою його, або його попередників».

Слід зазначити, що і Російська Православна Церква (свого часу, коли їм це було вигідно) визнавала всю або майже всю Африку канонічною територією Олександрійської Православної Церкви. Так на сайті Московського патріархату, констатується, що «канонічна територія Олександрійської Церкви-країни Північної, Центральної та Південної Африки». Такої ж позиції дотримувався і митр. Іларіон (Алфєєв): «канонічна територія… Олександрійської Церкви [включає] усю Африку».

А ось правило 105 (118). Карфагенського собору прямо говорить: «Хто, бувши відлучений від спілкування церковного в Африці, прокрадеться в заморські країни, щоб прийнятим бути в спілкування, той піддасться виверженню з кліру». Так ось нині відбувається така собі іронія долі. Відомий православний каноніст, святитель Никодим (Милаш) пояснює це положення так: «ґрунтуючись на вищенаведених правилах, дане правило наказує виключити з кліру кожного клірика Африканської церкви, який, незважаючи на відлучення, таємно пробереться „в заморські землі“, тобто на північ, аж до Полюса, з тим, щоб там бути прийнятим в церковне спілкування. З цього випливає, що і кожен заморський єпископ, який прийняв такого відлученого клірика без відпусткової грамоти, вже і сам підлягає відлученню, згідно з вищенаведеним Апостольським правилом» (курсив мій — І.В.).

На наш погляд, подолання сучасної кризи в світовому Православ’ї можливе тільки на основі суворого дотримання канонів та пошуку конструктивних механізмів подолання і цього конфлікту на основі діалогу з іншими Церквами.

Коли поїзд йде по рейках, дивно дивуватися що він йде там, де ці рейки прокладені. Особливо якщо він по цьому маршруту ходить всю свою історію. Якби поїзд раптом замахав крилами і полетів, ось це було б дивно. Перераховувати всі випадки неповаги з боку РПЦ до чужих канонічних територій — клавіатура зітреться.

ВерстянюкІван Верстянюк, Newssky


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: