Європейські розвідники не вірять у мирну угоду США щодо України у 2026 році

Поки Білий дім говорить про «реально близьку» мирну угоду до літа, керівники європейських спецслужб бачать іншу картину: Кремль не поспішає завершувати війну, торгується санкціями й часом, а Україна опиняється між дедлайнами Вашингтона та жорсткими реаліями фронту

Мешканець стоїть на місці удару російського безпілотника під час російської атаки на Україну в Одесі, Україна, 17 лютого 2026 року. REUTERS/Ніна Ляшонок/Архівне фото

Провідні керівники європейських розвідувальних служб, які відповідають за оцінку загроз на континенті, майже одностайно не вірять, що Сполученим Штатам вдасться укласти реальну мирну угоду щодо України до кінця 2026 року¹.

Їхній песимізм контрастує з публічною лінією Білого дому, де Дональд Трамп наполягає: американсько-російські переговори нібито вже наблизили «угоду» настільки, що її можна назвати «розумно близькою»; утім, європейські розвідники бачать інше – Москву, яка використовує переговори як інструмент тиску для послаблення санкцій та укладання вигідних економічних домовленостей, а не як шлях до припинення агресії¹.

Для України це означає одне: навіть якщо у Вашингтоні будують графіки та дедлайни миру до червня, а в Москві говорять про «готовність до домовленостей», ключові європейські гравці не бачать на горизонті передумов для чесної й довготривалої угоди¹.

Хто ці європейські розвідники і чому їх слухають

Про скепсис європейських спецслужб стало відомо з ексклюзивного матеріалу Reuters, підготовленого на полях Мюнхенської конференції з безпеки: йдеться про глав п’яти великих європейських розвідок, які погодилися говорити лише анонімно¹.

Вони представляють країни – ключових союзників України і США в Європі та мають доступ до повної картини – від перехоплень і супутникових знімків до агентурної інформації про реальні наміри Кремля і внутрішні дискусії в Москві¹.

Саме ці люди регулярно інформують свої уряди, НАТО та партнерів про розвиток війни, тому їхні оцінки – не просто експертні міркування, а підґрунтя для рішень щодо озброєнь, санкцій, оборонного планування та підтримки України¹.

Коли вони говорять, що Росія «не прагне швидкого миру», це означає: у їхніх розвідданих немає сигналів про готовність Кремля згорнути війну, натомість фіксується системна підготовка до тривалого протистояння, включно з адаптацією економіки та оборонної промисловості до затяжної фази¹.

«Переговорний театр»: як розвідники описують нинішні контакти США та Росії

Один із керівників європейської розвідки назвав поточні контакти між США та Росією «театром переговорів» – формою, яка імітує рух до миру, але не змінює суті позиції Кремля¹.

За їхніми даними, останній раунд переговорів у Женеві знову продемонстрував: Москва використовує зустрічі, щоб просувати тему пом’якшення санкцій і майбутніх економічних угод, паралельно не змінюючи свої стратегічні військові цілі й продовжуючи обстріли українських міст¹.

Чотири з п’яти очільників спецслужб, опитаних Reuters, прямо сказали: Росія ставиться до переговорів як до майданчика для торгу, а не як до інструмента завершення війни; вона не бачить для себе вигоди в швидкому припиненні бойових дій, оскільки не досягла головних політичних результатів¹.

Такий підхід Кремля робить будь-які розмови про «мир уже цього року» радше елементом політичного календаря у Вашингтоні, ніж реалістичним прогнозом – і саме на це натякають європейські джерела, коли говорять про розрив між риторикою Білого дому та реальними настроями в Москві¹.

Стратегічні цілі Росії: зміна влади в Києві та «нейтральна» Україна

Один із глав європейських розвідок у розмові з журналістами чітко сформулював: Росія не шукає миру, вона прагне реалізувати свої стратегічні цілі – і вони залишилися незмінними від 2014 року¹.

Серед цих цілей називають щонайменше три ключові позиції: усунення президента Володимира Зеленського, перетворення України на «нейтральну» буферну зону між Росією і НАТО та юридичне оформлення контролю над захопленими територіями¹.

Саме тому в Кремлі не бачать сенсу у швидкому завершенні війни: поки ці цілі не досягнуті, Москва воліє продовжувати тиск – військовий, економічний, інформаційний – сподіваючись на втому Заходу, зміну політичних еліт у Києві чи на Заході та розкол усередині антипутінської коаліції¹.

Для європейських партнерів це означає, що будь-яка угода, яка не блокує ці російські цілі жорстко й юридично, буде лише паузою перед новим витком агресії – і саме тому вони так насторожено реагують на розмови про «швидкий мир» до конкретної календарної дати¹.

Чому європейці не довіряють графіку миру від Вашингтона

Європейські розвідники прямо вказують на політичний чинник: Білий дім орієнтується на власний виборчий календар, тоді як Москва мислить категоріями десятиліть¹.

За даними Reuters, у європейських столицях знають: Вашингтон хотів би вийти на політичну «домовленість» до літа, щоб продемонструвати виборцям успіх зовнішньої політики перед ключовими внутрішньополітичними датами¹.

Однак для Кремля червень, листопад чи будь-яка інша дата – це лише точки в чужому календарі. Поки Росія не відчує, що вичерпала військові або економічні можливості, вона намагатиметься тягнути час, пропонуючи Заходу «пакети» послаблення санкцій і бізнес-угод в обмін на поступки без справжнього завершення конфлікту¹.

Саме цю асиметрію бачать європейські розвідники: демократії змінюють уряди й шукають «результатів до виборів», тоді як авторитарні режими інвестують у конфлікти надовго, сподіваючись пережити кілька електоральних циклів у західних країнах¹.

Женевські раунди: що відбувається за зачиненими дверима

Останній раунд переговорів, який відбувся в Женеві, не приніс прориву – і це підтверджують як європейські джерела, так і сигнали з боку Києва¹.

За інформацією агентства, американську сторону в цих контактах представляють не лише професійні дипломати, а й бізнесмени та політичні союзники Трампа, що посилює в європейців відчуття: економіка й «угоди» в цій історії інколи виходять на перший план, затьмарюючи питання безпеки¹.

Європейські розвідники непокояться й тим, що загальний рівень підготовки західних переговорників до діалогу з Росією є низьким: один із них прямо говорить про «дуже обмежену майстерність переговорів із Росією по всьому Заходу», включно з окремими європейськими столицями¹.

У такій конфігурації женевські зустрічі ризикують перетворитися не на майданчик для створення стійкого миру, а на сцену, де Москва відпрацьовує сценарії зняття санкцій і тестує слабкі місця у позиції західних союзників¹.

Американський дедлайн до червня: як його бачать у Європі й Києві

Окремим тривожним сигналом для України й європейців стала заява Володимира Зеленського, що США поставили Києву й Москві дедлайн – завершити війну або принаймні вийти на угоду до червня цього року².

За даними європейських ЗМІ, цей дедлайн супроводжується ідеєю нових тристоронніх переговорів – із США як посередником, причому формат і місце проведення самі по собі вже стають частиною політичної гри².

Європейські розвідники наголошують: календарний тиск із боку Вашингтона не змінює базових розрахунків Кремля і може навіть зіграти проти України – якщо Москва вирішить, що достатньо «пересидіти» найбільш напружені місяці, підтримуючи інтенсивність бойових дій та одночасно торгуючись за послаблення санкцій¹.

Для Києва це створює додатковий дипломатичний фронт: доводиться пояснювати союзникам, що реалістичний мирний процес не вкладається в рамки передвиборчих строків і не може будуватися на тезі про «неминучу перемогу Росії», яку просувають частина американського політичного класу та російська пропаганда².

Позиція України: мир – так, капітуляція – ні

На тлі цих дискусій українська позиція залишається чіткою: будь-яка угода, що передбачає передачу Росії захоплених територій або обмеження суверенітету, є неприйнятною й суперечить Конституції України².

Київ уже відмовлявся від нав’язуваних форматів «компромісу», де територіальні поступки подавалися як неминуча ціна миру. Зокрема, українська сторона блокувала варіанти домовленостей, які фактично закріплювали б лінію фронту як новий політичний кордон².

Українське керівництво наполягає, що справжній мир має включати відновлення територіальної цілісності, дієві гарантії безпеки та продовження тиску на Росію, доки вона не відмовиться від реваншистських цілей. Це різко контрастує з російським баченням «миру», що означає «нейтралізацію» України та зміну її політичного курсу¹².

На практиці це означає: Україна готова до переговорів, але не до угоди, яка перетворює її на демілітаризовану сіру зону без реальних гарантій, а Росії відчиняє двері назад у світову економіку в обмін на тимчасову паузу в бойових діях².

Що найбільше турбує європейських розвідників

Як визнають самі розвідники, їх непокоїть не лише поведінка Кремля, а й слабкість західних переговорних позицій: брак єдності щодо санкцій, різні інтереси окремих держав і помітне прагнення частини еліт «зняти українське питання з порядку денного»¹.

Один із співрозмовників Reuters прямо говорить про «дуже обмежену» компетенцію Заходу в переговорах із Росією, що для українського читача означає просту річ: навіть щира готовність частини союзників підтримувати Київ може бути знівельована невдалими або поспішними дипломатичними кроками¹.

Європейські спецслужби, які спостерігають за російською війною з перших днів, розуміють, що будь-яка угода, укладена на основі російських умов, не лише не зупинить агресію, а й стане репетицією для нових кампаній – проти інших сусідів, проти самої Європи, проти системи колективної безпеки¹.

Саме тому їхній скепсис – це не холодний песимізм, а попередження: краще довше тримати лінію підтримки України, ніж швидко оформити «мир», який завтра доведеться виправляти новою великою війною¹.

Що означає цей скепсис для України та її союзників

Для України позиція європейських розвідників може стати вагомим аргументом у дискусії з політиками, які шукають «швидких рішень». Коли ті, хто бачить реальні наміри Москви, кажуть, що миру цього року чекати не варто, це руйнує наратив про «легкий компроміс», до якого Україна нібито повинна погодитися¹².

Для європейських столиць цей скепсис – нагадування, що час працює не тільки проти України, а й проти самої Європи: затяжна війна означає зростання оборонних бюджетів, міграційний тиск, ризики для енергетичної безпеки, але поспішний «мир» на умовах Кремля несе ще більші загрози¹.

Для Вашингтона це дзеркало: союзники по обидва боки Атлантики бачать ту саму картину, але роблять різні політичні висновки. Поки Білий дім говорить про угоду, що «розумно близька», європейські спецслужби малюють зовсім інший сценарій – довгу боротьбу, у якій головне питання не «чиї ресурси виграють», а «чиї нерви й політична воля витримають»¹.

Для України відповідь очевидна: покладатися лише на чужі дедлайни небезпечно. Потрібно мати власну стратегію – як продовжувати виснаження Росії на фронті, одночасно посилюючи армію, економіку та дипломатичні позиції – на випадок, якщо «мирний театр» у Женеві так і не перетвориться на реальну угоду².

Джерела

1. Reuters / US News / The Straits Times: матеріал «Top European spies sceptical US will clinch Ukraine peace deal this year» та його передруки з коментарями керівників європейських розвідок щодо низьких шансів мирної угоди у 2026 році, стратегічних цілей Росії та характеру переговорів.
2. France 24 / Al Jazeera: публікації про заяви Володимира Зеленського щодо дедлайну, встановленого США до червня, плани нових тристоронніх переговорів та реакцію України й союзників на спроби поєднати безпеку з політичними графіками.