Європа напередодні виборів до Європейського парламенту. Що очікує Європейський континент в майбутньому?

Ексклюзив. Прийдешні вибори до Європарламенту є надзвичайно важливою подією з огляду на тренд поступальної перемоги просоціалістичних сил не лише в Європі, а й у всьому світі. Зокрема Україну це зачепить чи не найбільше.

З 6 по 9 червня громадяни країн ЄС обиратимуть 720 депутатів до Європарламенту. Двадцять сім двадцяти чотирма мовами висловлюватимуть своє бачення майбутнього континенту.

Останні роки, зокрема у Європі, позначилися помітним зростанням симпатій громадян до просоціалістичних партій, здебільшого популістських, які навчилися добре розповідати про світле майбутнє в комунізмі.

На жаль, живих свідків того, що таке насправді Радянський Союз чи соціалістична республіка, стає все менше, у когось пам’ять відмовляється працювати, хтось засумував за однаковим одягом для кожного, за порожніми полицями в магазинах і абсолютною неповагою до інтелектуальної власності. Натомість цей тренд чомусь знаходить відгук у свідомості багатьох людей.

Звісно, не варто забувати про те, що КДБ, на сьогодні під назвою ФСБ свою роботу стосовно пропаганди не зупиняло ніколи, і часом лише кровопролиття допомагає людям розплющити очі. А ліпше було б читати й довідуватися більше про те, як усе воно було насправді.

Члени Європарламенту від кожної країни-члена належать до однієї із семи парламентських груп або не є членами жодної. EPP і SD наразі є найбільшими політичними групами. Країни-члени ЄС можуть мати не більше 96 і не менше 6 місць. На сьогодні Німеччина має найбільшу можливу кількість представників – 96; 79 депутатів від Франції посідають друге місце, а 76 депутатів від Італії – третє.

Певна річ, на європейські вибори сильно впливає національна політика, але різноманітні виборчі системи та правила в країнах-членах додають складності до процесу, ще й надто — з року в рік явка на європейських виборах драматично зменшується.

Нещодавні опитування засвідчують певний прорив для ультраправої партії «Ідентичність і демократія», хоча EPP і SD на щастя залишаються домінантними.

Праві та ультраправі партії мають намір досягти успіхів, але сподіваємося, що не скрізь праві здобувають достатньо симпатій виборців.

Зокрема у Франції існує інтрига, наскільки вагомою буде перемога ультраправих під проводом 28-річного лідера Джордана Барделли. Чи зможе Макрон зі своїм «Відродженням» посісти другу сходинку — це питання. Соціалісти на чолі з дуже ефективним Рафаелем Глюксманом наступають на п’яти чинній системі у Франції. Тож напередодні виборів опитуваннями, праві партії мають майже по 15%.

Наразі сам Джордан Барделла та лепенівська партія National Rally набирають 32% плюс — це більш ніж удвоє більше, ніж їхні найближчі суперники.

Ультраправі також перемогли на останніх європейських виборах у Франції у 2019 році, але лише з незначною перевагою над партією президента Макрона.

Інститут громадських питань у Словаччині провів передвиборчу дискусію перед виборами до Європейського парламенту 2024 року. Спілкувалися Ольга Дярфашова (соціологиня, аналітикиня Інституту) та Григорій Месежніков (політолог, президент Інституту).

Словаки голосуватимуть наступної суботи в незвичайній, дещо приглушеній та напруженій атмосфері, яка охопила їхню після замаху на прем’єр-міністра Роберта Фіцо.

Правоцентристська опозиція негайно зупинила агітацію після стрілянини 15 травня, коли Фіцо пішов зустрічався з прихильниками у місті Гандлова.

Його лівопопулістська партія Smer зараз лідирує в опитуваннях громадської думки після стрілянини. Чинна влада не втомлюється наголошувати на політичній мотивації інцидента. Як відомо, Smer виступає проти надсилання зброї в Україну і називає себе «партією миру» і за опитуваннями відчутно обганяє правоцентристську опозиційну Прогресивну Словаччину, лідер якої Міхал Шимечка раніше був заступником голови Європейського парламенту.

Тогорічна виборча кампанія була затьмарена образами, погрозами та навіть сутичкою між експрем’єр-міністром Ігорем Матовичем і заступником Фіцо Робертом Каліняком, який зараз де-факто виконує обов’язки прем’єр-міністра.

Наразі звідусіль на словацьких політиків тиснуть задля угамування нагрівання температури в суспільстві.

У Польщі, з огляду на ряд опитувань, вторгнення Росії є найбільшим викликом останнього десятиріччя, що змінило сприйняття поляками майбутнього.

Саме через агресію РФ центристський, проєвропейський прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зробив національну безпеку та загрозу Росії питанням номер один у своїй передвиборчій кампанії.

Він намагається перервати низку ганебно високих результатів євроскептичної PiS протягом останніх дев’яти виборів, включно з парламентськими в жовтні та місцевими у квітні, хоча через відсутність у PiS коаліційних партнерів вони втратили владу на обох.

Явка зазвичай низька, тож обидві партії чинять спроби активізувати своїх основних виборців.

PiS чинить спроби тиснути через застереження щодо відмови від польського злотого замість євро, зростання цін на енергоносії та вплив кліматичної політики ЄС на фермерів.

«Зупиніть хаос у ЄС, кризу з мігрантами, кліматичний терор, розпалювання війни, Corona хаос», — закликає один з плакатів ультраправої опозиційної Партії свободи (FPÖ)в Австрії, яка лідирує в опитуваннях.

На іншому зображенні очільниця Єврокомісії обіймається з президентом Зеленським. Владуща консервативна Народна партія (ÖVP) засудила плакат як російську пропаганду.

Політолог Томас Хофер каже, що в минулому євроскептична FPÖ мала проблеми з мобілізацією своїх прихильників на виборах до ЄС. Та наразі 27% австрійців кажуть, що вони проголосують за неї (на цю мить євроскептики випереджають Народну партію та опозиційних соціал-демократів на 5 %).

«Зелені» наразилися на труднощі через головну кандидатку Лену Шиллінг, 23-річну кліматичну активістку, якій закидають поширення пліток та нещирість стосовно партії зелених, що вона, певна річ, заперечує.

Австрія цьогоріч також уважно відстежується через усі ці моменти.

Можемо констатувати сходження зірки чарівної Джорджії Мелоні, яка з політичної особистості другорядного опозиційного штибу перетворилася на прем’єр-міністерку Італії та ще й надто — лідеркою владущої коаліції.

Політичні аналітики передбачають зростання рейтингу “Братів Італії” спільно з падінням рейтингу попереднього лідера — Ліги.

Її конкурент Маттео Сальвіні, що обстоює досить радикальні позиції, помітно втратив щодо вподобань, водночас в Мелоні на тлі його радикальних меседжів зацікавлені не лише Марін Ле Пен, а й Урсула фон дер Ляєн задля впливу на єврозону.

Тішить ситуація в Угорщині, добре, що бодай щось тішить з боку Будапешта. Колишній інсайдер Fidesz Мадяр, що здійснив турне країною і має намір балотуватися до ЄП, має особисті з його TISZA 26%, і його рейтинг щодня зростає, в той час, як Віктор Орбан і Fidesz мають 44 %, та їхня позиція щодня демонструє падіння.

Петер Мадяр гастролював країною, збираючи натовпи через рефлексію на промови стосовно корупції у панівній партії Fidesz, катастрофічного стану шкіл медичних закладів, зростання кількості трудових мігрантів з Азії.

Його мета — забрати голоси Fidesz, зараз, а потім перемогти Орбана на наступних національних виборах у 2026 році.

Frieden, або мир, слово, яке найчастіше з’являється на передвиборчих плакатах у Німеччині. Для радикальних лівих партій це означає припинення надання озброєння Україні.

Але для канцлера Олафа Шольца, який називає себе «канцлером миру», це непросте завдання — слід вгамувати страхи виборців щодо поширення війни далі на Європу.

Його уряд є найбільшим донором військової допомоги Україні в Європі, але він неодноразово відмовляв у певній зброї з огляду на антивоєнну спадщину лівоцентристської партії SPD. На деяких плакатах на його обличчі видряпано графіті «Warmonger» (той, що розв’язує війну) або «Ditherer», як його називають деякі парламентарії та медіа. Ми ж неодноразово спостерігали, як Німеччина гальмувала з наданням певних озброєнь.

Консервативна опозиція лідирує в опитуваннях, і наразі найбільше бентежить, чи вдасться ультраправій AfD, попри низку нещодавніх скандалів, перемогти SPD Шольца щодо другої сходинки.

Вибори до Європейського парламенту в червні 2024 року, як передбачають аналітики, матимуть в підсумку 25 % праворадикальних членів ЄП від Європейських консерваторів і групи «Реформісти» (ECR) та «Ідентичність і демократія» (ID).

Водночас центристська широка коаліція – European People’s Party (EPP), Socialists and Democrats (SD), and Renew Europe (RE) – все одно матимуть більшість.

Але лівоцентристська коаліція (між SD, RE, Greens/EFA та ліві), ймовірно, матимуть менше ніж 50 %, а «популістській правій» коаліції» (між EPP, ECR та ID, додавши членів Fidesz MEPs) лише кілька місць бракуватиме для створення більшості. І це вперше в історії.

Ці вибори називають нагодою для європейських виборців висловитися щодо того, як Європейський Союз впорався з соціальними та політичними викликами останніх кількох років: Brexit, COVID, напад Росії на Україну, амбітна Європейська зелена угода, питання біженців і міграції, і наостанок конфлікт на Середньому Сході.

П’ять років тому праві популістські партії мали непогані результати виборах до ЄП частково через вищу, ніж зазвичай, явку молодших виборців у кількох державах-членах (зокрема в Німеччині, Польщі, Румунії та Іспанії), також показали себе зелені та ліберальні партії.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн – від правоцентристської групи EPP – назвала результати виборів 2019 року мандатом на амбітний план сприяння переходу європейської економіки та суспільства на вуглецевонайтральну. Вона планує свій другий термін, проте це визначатимуть результати.

Добре, що в Європі немає пана Підрахуя, бо була б біда.

Загалом, наразі драми не передбачається, але ми отримуємо сигнал, що зростання симпатій до радикальних правих партій далі ігнорувати не можна, бо констатується їх вихід на загальноєвропейський рівень.

Дописувала заступниця головного редактора Newssky (Центральна Європа і Канада), керівниця проєкту V5 Media Марина Ковальчук