Євразійська Гаїті: що спільного між режимами Путіна та Дювальє?
17.09.2024Ексклюзив. Сьогодні ми пропонуємо увазі шановних читачів нарис про сутність диктатури. Але після прочитання заголовка встає закономірне запитання, а взагалі наскільки доречно порівнювати дві країни, що знаходяться на великій відстані одна від іншої? Так, ось, прошу панство, порівняння Гаїті та Росії може здаватися на перший погляд не зовсім очевидним, але існують певні аспекти, які дозволяють провести певні паралелі між цими двома країнами, зокрема в контексті економічного занепаду та соціальних особливостей, релігійних вірувань, пропаганди тощо.

А почнемо ми з господарства. Економічний занепад на Гаїті був результатом тривалих періодів політичної нестабільності, корупції і поганого управління. Режими обох Дювальє, як і попередні уряди, не змогли впоратися з економічними проблемами країни, що призвело до високого рівня бідності, безробіття і соціальної нерівності.
Після розпаду СРСР, Росія також пережила періоди економічних труднощів, корупції та соціальної нерівності. Хоча на початку 2000-х років економічне зростання було значним, останні роки були відзначені зростанням корупції, санкціями і економічними труднощами. Ці фактори також створюють умови для соціальної нерівності і нестабільності.
Режим батька Франсуа та сина Жана-Клода Дювальє на Гаїті був авторитарним, використовуючи репресії, контроль над медіа та політичною опозицією для збереження влади. Путінський режим в Росії також має авторитарні (а зараз вже й тоталітарні) риси, включаючи контроль над медіа, придушення політичної опозиції та ще й в додаток використання репресивних методів для «підтримання стабільності». Це включає арешти, само собою, опозиційних лідерів, контроль над медійним простором та обмеження свободи слова.
Культ особи був значним аспектом правління Франсуа (батька) та Жан-Клода (сина) Дювальє, про це ми детально висловимося нижче. Вони обидва використовували пропаганду вкупі з контролем над медіа для прославлення свого імені та легітимізації влади. Володимир Путін також створив свій культ особи через пропаганду, медіа і особисті виступи. Його образ як «сильного лідера» та «захисника нації» активно просувається через державні медіа і пропагандистські кампанії.
Соціальна структура Гаїті була глибоко деформована спадщиною рабства за період колоніального правління. Це включало глибокі соціальні нерівності і менталітет, сформований століттями гноблення і експлуатації. Росія має свою власну історичну спадщину, зокрема періоди авторитаризму та богомерзотного комунізму. Спадок цих періодів вплинув на сучасні соціальні структури Швабростану, зокрема й на ставлення до влади, включаючи певні авторитарні тенденції та недовіру до інститутів.
В умовах тривалого економічного занепаду та політичної нестабільності, довіра до влади на Гаїті була вкрай низькою, а громадяни часто були змушені покладатися на неформальні соціальні структури та використовувати різномасті механізми виживання. На Росії також існує часом досить велика недовіра до влади, зокрема через корупцію та політичні репресії. Однак, Путінові вдалося зберегти певний рівень підтримки завдяки своєму образу «сильного лідера» та промовам про намір «забезпечити стабільність».

Отже, історичний та соціальний контексти різні, але в обох випадках економічні та соціальні проблеми сприяли утворенню авторитарних режимів і культу особи. Це порівняння допомагає зрозуміти, як соціально-економічні умови можуть впливати на політичний ландшафт й формування авторитарних режимів у різних частинах світу. Вже стає зрозумілим, що путінський Швабростан не так далеко від Гаїті й пішов.
А між тим історія Гаїті мало-відомо широкої громадськості. Тому ми зараз й розглянемо основні її віхи.
Гаїті, як країна з глибокими історичними і соціальними викликами, переживає вже друге століття як тривалий період економічного і соціального занепаду. Ця територія була спочатку іспанською, потім французькою колонією, відомою як Сан-Домінго, однією з найбільш прибуткових в Карибському басейні завдяки експлуатації рабів на плантаціях цукрової тростини, кави і какао.
Під час колоніального періоду, рабство створило глибокі соціальні і економічні нерівності. Африканці, які становили більшість населення, були піддані жорстоким умовам праці та дискримінації. Ці умови створили соціальну та економічну структуру, де велику частину населення складали злиденні та маргіналізовані люди.
Гаїті здобула незалежність у 1804 році; це стало першим випадком успішного повстання рабів, яке призвело до створення незалежної держави. Однак, незалежність принесла нові виклики: відсутність інституцій, економічна руїна і міжнародна ізоляція.
Перше століття незалежності Гаїті було відзначене політичною нестабільністю, переворотами та спробами встановити порядок у соціальній сфері. Різні диктатори і авторитарні лідери приходили до влади і часто використали свої позиції для особистих вигод.
Економіка Гаїті була занурена у глибокий занепад через тривалі періоди політичної нестабільності, корупції і поганого управління. Колоніальна спадщина, включаючи виснаження ресурсів та невелику інфраструктуру, тільки погіршили ситуацію.
Соціальна і економічна нерівність, а також нестабільність, спричинені рабством і колоніальним правлінням, вплинули на формування державних інституцій. Відсутність сильної громадянської та політичної культури внаслідок довгої історії гноблення призвела до сприйняття авторитарного режиму як єдиного способу забезпечення стабільності. А це саме й пов’язане з родиною Дювальє.
Франсуа Дювальє, також відомий як «Тато Док», прийшов до влади в 1957 році після перемоги на виборах, які були, м’яко кажучи, дуже спірними. Диктатор швидко сконцентрував владу в своїх руках та перетворив Гаїті на однопартійну державу, де інші політичні сили були або розгромлені, або витиснені. Він встановив жорсткий контроль над всіма гілками влади, тобто контролював законодавчу та виконавчу владу, а також сформував систему, яка дозволяла йому залишатися непідзвітним.
Однією з основних інститутів терору в режимі Дювальє була національна поліція, відома як «Тонтон-Макути». Ця організація,як зараз ФСБ та інші так звані «силовики» на Росії, використовувалася для придушення політичних опонентів та громадянського протесту. Її речники здійснювали насильницькі репресії, включаючи арешти, тортури та вбивства. Політичні опоненти та критики часто зникали безвісти або ставали жертвами вбивств. Це створило атмосферу страху і несвободи серед населення.
Тато-Док контролював всі медіа та цензурував будь-які критичні голоси. Журналісти, які намагалися критикувати уряд або висвітлювати проблеми країни, піддавалися переслідуванням і репресіям, навіть й вбивствам.
Режим Дювальє-батька був відзначений величезною корупцією. Величезні суми державних коштів осідали в кишенях високопосадовців та приближених до нього осіб. Корупція стала системною, що призвело до значних економічних втрат та неефективності.
Внаслідок корупції і поганого управління, Гаїті переживала глибокий економічний занепад. Бідність та соціальна нерівність поглиблювалися, що призводило до погіршення умов життя для великої частини населення. Були проблеми з доступом до освіти, медицини та інших соціальних послуг, що ще більше погіршувало умови життя. А паралельно всьому цьому Дювальє активно поширював свій культ особи. Він використовував пропаганду для підвищення свого статусу й популярності. Офіційні медіа та інші канали комунікації переповнювалися гімнами і славословленнями на адресу диктатора.

Франсуа Дювальє використовував навіть релігійні елементи для легітимізації свого правління. Він намагався асоціювати себе з релігійними фігурами та об’єктами культу, що додавало його образу священного та непорушного характеру. Часто його зображали в антуражі, що нагадує релігійні обряди, а його особистість зводилася до священного статусу. Він намагався асоціювати себе з «добрими» та «священними» силами, включаючи використання релігійних символів і обрядів. Тато-Док зображав себе як «спасителя» та «батька нації», а його правління подавалося як «благословення для країни».
Далі ми покажемо, що існують деякі паралелі між використанням релігійних і окультних символів Дювальє та сучасними практиками Володимира Путіна, але є також суттєві відмінності в контексті і способах використання.
Так, Дювальє використовував культ вуду, який є важливою частиною етнічної та релігійної ідентичності Гаїті, для зміцнення власного авторитету і створення особистого культу. Він інтегрував вуду в державну ідеологію та ритуали для підтримки свого режиму.
Путін також демонструє певний інтерес до нетрадиційних релігійних і окультних практик. Зокрема, існує інформація про його зустрічі з представниками не тільки православної церкви, але й з язичниками та шаманами.
А в свій час через вуду Дювальє створював культ своєї особи, зв’язуючи себе з надприродними силами, а, таким чином, легітимізуючи своє правління. Путін створює культ особи, як Дювальє, для цього він також використовує релігійні символи, включаючи зустрічі з шаманами, щоб підкреслити свою роль як «захисника» національної ідентичності та традицій.
А зараз розглянемо відмінності між ними. Основна релігійна символіка, яку Тата Док використовував, була пов’язана з місцевими віруваннями, такими як вуду, які мали значне культурне і релігійне значення для населення Гаїті.
Путін, хоча і використовує елементи різних релігійних та культурних практик, зокрема православ’я та язичництва, зосереджується на створенні образу, що поєднує традиційні російські цінності з сучасним політичним керівництвом. Шаманські практики у цьому випадку можуть бути використані для підкреслення глибинного зв’язку з історією і природними силами Росії, але не є центральними елементами його пропаганди.
Вуду, як релігія не мала формального статусу, тому Франсуа Дювальє використовував її більше як інструмент особистого впливу та контролю. Путін має тісні зв’язки з офіційною РПЦ МП імені Сталіна, яка відіграє важливу роль у його політиці. Шаманські та язичницькі практики не є основою його пропаганди, а більше доповнюють і розширюють його імідж як «захисника національних традицій».
Попри певні подібності в використанні релігійних та окультних символів для легітимації влади, Дювальє та Путін використовують ці елементи в різних контекстах і з різними цілями.
Дювальє інтегрував місцеві релігійні вірування в свою особисту політику, тоді як Путін використовує релігійні та культурні символи для підкреслення національної ідентичності і стабільності, в основному у співпраці з традиційними релігійними інституціями.
Пропаганда на Гаїти також включала велику кількість постерів, плакатів, брошур і статей, що прославляли Дювальє як «мудрого і доброзичливого лідера». Диктатор здійснював контроль над медіа і використовував їх для просування свого образу. Телебачення, радіо і газети були переповнені інформацією про досягнення Дювальє, його особисті якості та «благодійність».
Більш того: Тато Док активно використовував національні символи для підвищення свого статусу. Його ім’я стало частиною національного символізму, включаючи прапори, герби та інші державні атрибути. А паралельно він створював міфи про свою особу, представляючи себе як «героя нації», який здійснив величезні досягнення для країни. Це включало в себе історії про його «героїчні» дії, які нібито врятували країну від різних загроз. Це саме робить й Путін, згадаймо, наприклад, його сумнозвісні заяви перед початком повномасштабного вторгнення.
Режим Дювальє організовував численні офіційні свята і урочистості, присвячені Дювальє та його родині. Ці заходи включали в себе величезні паради, святкові церемонії і публічні виступи, які мали на меті підкреслити значимість Дювальє. В школах і навчальних закладах проводилися уроки та виховні заходи, що прославляли Дювальє. Учні вивчали «історію» його правління як приклад «патріотизму» та «вірності». Так як й зараз в школах Росії відбуваються так звані «разговоры о важном» (рос, а реально- «разговоры о ватном»).
Будь-яка форма критики або опозиції була жорстко придушена. В опозиційних діячів і критиків Дювальє-батька відбирали і знищували свободу слова. Це сприяло створенню атмосфери страху, де будь-яка критика режиму могла призвести до серйозних наслідків. За прояви непокори або негативного ставлення до Дювальє здійснювались репресії, включаючи арешти, тортури і навіть страти. Це допомагало підтримувати культуру страху і забезпечувати непорушність культу особи. Теж саме є й в Швабростані.
Культ особи в режимі Франсуа Дювальє-старшого був важливою частиною його авторитарного правління. Він використовував пропаганду, контроль над медіа, релігійні і культурні елементи для створення і підтримки свого культового статусу.

Режим на Гаїті представляє класичний приклад жорсткого авторитарного правління, яке включало значні порушення прав людини, жорсткий контроль над суспільством та економічний занепад. Тато Док став символом авторитарного правління в історії Гаїті, який залишив глибокі відбитки на національній пам’яті і розвитку країни.
Отже, Франсуа Дювальє активно використовував пропаганду для створення і підтримки свого культу особи. Медійні ресурси переповнювалися прославленням його особи, представленням його як «спасителя» та «батька нації».
Вам це нічого не нагадує? Ми вище писали про доречність порівнянні Гаїти та Швабростану. Отже, й Путін також активно використовує пропаганду для формування і підтримки власного культу особи.
Він так саме, як й Тато-Док, зображується як сильний і рішучий лідер, що захищає Росію від зовнішніх і внутрішніх загроз. А зараз на Росії існує жорсткий контроль над медіа, включаючи державний контроль над усіма телерадіокомпаніями, що дозволяє формувати позитивний імідж Путіна та цензурувати будь-які критичні або альтернативні погляди.
Верховний пахан швабройдів також представлений як рятівник нації, як сильний лідер, що відновлює так звану «велич Росії», яку важко було знайти у минулому. У державних медіа та пропагандистських матеріалах часто підкреслюється його рішучість і ефективність. Путін часто зображується на публічних заходах, спортивних подіях та на офіційних зустрічах у позах, що підкреслюють його мужність й рішучість. Його образ також часто використовується в контексті державних символів і національних свят.
Тато Док-Дювальє у свій час на своєму острові організовував численні офіційні свята та урочистості, присвячені своїй особі, які підкреслювали його велич і значимість для країни.У навчальних закладах проводилися уроки та виховні заходи, що прославляли Дювальє, представляючи його правління як зразок патріотизму і вірності. Старе, як світ.
У Росії проводяться (а ця тенденція буде тільки зміцнюватися) також численні офіційні свята і урочистості, що прославляють Путіна і його досягнення. Ці заходи часто використовуються для підкреслення його ролі як великого лідера. У російських школах і навчальних закладах проводяться уроки та інші «виховні», з метою зомбування заходи, що прославляють досягнення їхнього незмінного президента-узурпатора та підкреслюють його «позитивний вплив на країну» та на світ.
Режим Дювальє жорстко придушував будь-яку форму інакомислення. Політичні опоненти були піддані арештам, тортури та навіть вбивствам, як й на Росії.
Критики режиму Тати-Дока були жорстоко покарані, що допомагало підтримувати атмосферу страху і підкорення. На Росії путінський режим також активно придушує будь-які прояви інакомислення. Політичні опоненти, журналісти та активісти постійно стають жертвами переслідувань, арештів і репресій. Репресії та контроль над суспільством також підтримують культуру страху, де критика або опозиція до Путіна можуть призвести до серйозних наслідків.

Як культ особи Франсуа Дювальє, так і культ особи Володимира Путіна мають багато спільного. Обидва режими явно орієнтовані пропаганду та жорсткий медійний контроль для створення й підтримки позитивного іміджу лідера, активно культивують міфи про їх велич і досягнення при тому що обидві країни перебувають у стані довготривалого занепаду, організовують офіційні свята для прославлення лідера і жорстко придушують будь-яку форму критики. Ці елементи свідчать про тотожність між ними у способах використання культу особи як інструменту для утримання влади та контролю над суспільством при великої кількості соціальних, моральних та економічних проблем, не вирішених вже століттями.
Далі буде
Мартін Скавронський для Newssky.

