ЄС і США купують у Росії енергоносії та товари на мільярди: як санкції не дають бажаного ефекту

Можливо, війна ХХІ століття — це не лише танки, ракети й дрони. Справжній фронт проходить сьогодні і морями, і газогонами, і тисячами контейнерів, що чіпляють прапор «Сделано в России». Поки українці платять ціну за свободу, держави, які вголос обіцяли «максимальний тиск», продовжують заводити у свої порти нафту, газ, метали й добрива з Москви — і перераховують мільярди доларів у російську економіку. Чому політична риторика Європи й США часто розходиться з торговими цифрами? Де межа між геополітикою й цинічним прагматизмом? І чи зламає санкційний паркан енергетичне підживлення Кремля на шляху глобальної війни?

Офіційна статистика: цифри, що шокують

Понад три з половиною роки війни — і навіть на піку санкцій, ЄС і США залишаються помітними споживачами російських енергоресурсів та сировини. За даними Reuters і Eurostat, з початку 2022 року до середини 2025-го Євросоюз ввіз товарів з РФ на близько 297 млрд євро, а США придбали російської продукції на понад 24,5 млрд доларів^{1 2 3 4}. Навіть з урахуванням падіння часток нафти і газу, Кремль отримує від експорту енергоносіїв до Європи у 2025 році більше ніж ЄС виділяє на військову допомогу Україні^{3 4}.

На тлі цього у 2025 році РФ розраховує на загальний експорт до ЄС понад 20 млрд євро лише енергоносіїв і сировини; у США цей показник утримувався на рівні 2,5 млрд доларів за шість місяців 2025-го^{3 4 5}.

Що саме купують Європа і США?

Попри дедалі суворіші обмеження, офіційно і напівлегально до ЄС надходять:

• скраплений природний газ (СПГ),
• збагачений уран,
• нафта (морські і наземні поставки),
• нікель, алюміній, паладій,
• мінеральні добрива,
• залізо, сталь,
• машини та певна побутова техніка^{1 2 3 4 5}.

Тільки за перше півріччя 2025 року імпорт російського СПГ в ЄС зріс до 4,48 млрд євро, що на 1 млрд більше, ніж у 2024-му². США та країни ЄС також купують уран для атомних станцій і низку недефіцитних сировин — навіть після нападів по українській енергетиці.

Як працює обхід санкцій та «сірий імпорт»

Обмеження, введені після початку повномасштабної війни, обійти не так складно. Росія активно перепаковує сировину, використовує посередників у Китаї, Туреччині, Індії, Казахстані. Значна частина нафти надходить до ЄС під прапорами третіх країн, а СПГ скуповують через трейдерів з Азербайджану та Близького Сходу^{3 4}. Паралельно фінансові компанії Заходу продовжують обслуговувати торгові ланцюжки — за винагороду та під “виняткові” ліцензії.

Відомі випадки, коли кораблі з російським паливом прямували у США та країни ЄС, затримувалися для зміни документів, і вже з новими номерами йшли до західних портів. Обхід газових і нафтових санкцій — не лише російська вигадка, а вже глобальний тіньовий сектор із річними обігами в мільярди.

Чому санкції не працюють так, як очікувалось?

Санкційна політика має дві головні проблеми:

1. Стратегічна залежність від енергоносіїв: ЄС досі не зможе швидко відмовитися від газу й урану з РФ — залежність критична для індустрії та генерації.^{2 4 5}
2. Слабкий контроль за кінцевим споживанням: треті країни, які не підтримують санкції, стали транзитерами російської сировини; чинна рамка G7 і Єврокомісії не застосовується на їхню торгівлю.^{3 4}

Навіть нові пакети санкцій — як 18-й від ЄС у липні 2025-го — лише звужують канали і знижують цінову планку, але не перекривають “життєдайні” джерела Dollars та Euros у російський бюджет^{4 5}.

Фінансові втрати та новий баланс світових енергоринків

У 2025 році частка російської нафти в імпорті ЄС впала з 29% (2021) до 2% (2025), а газу — з 48% до 12%⁵. Але навіть ця частка у фінансовому еквіваленті набагато перевищує допомогу Україні від Серпня до вересня 2025 року країни ЄС купили в Росії енергоносіїв на 2 млрд євро. Це дозволяє РФ “дофінансувати” програми озброєння, ЧВК, промисловість і утримувати війська на лінії фронту.

У відповідь на нові санкції Москва вже відкрила “тіньовий флот” із 200 суден та перекрила дані щодо експорту конкретних сортів нафти.⁵

Влив на війну: як мільярди євро й доларів повертаються на поле бою

Кожний долар або євро, надісланий у Кремль за газ чи торф, обертається зброєю або платіжкою для окупанта.^{2 3} Банківські звіти західних аналітиків доводять: навіть умовно легальна торгівля дає РФ “подушку безпеки” для гібридних атак, ДРГ й дипломатичного шантажу.⁴ Контракти укладають із запізненням в пів року-рік, тому навіть зупинка закупівель сьогодні дає фінансовий ефект ще тривалий час.

Це ускладнює тиск на Росію, підтримує статус-кво на фронті, спонукає до нових схем і «посередників» у ланцюгу енергоносіїв.

Як стратеги Заходу пояснюють свою позицію

Офіційний Брюссель і Вашингтон запевняють: щороку частка РФ в енергетиці знижується, до 2028 року планується «повна відмова» від російських енергоносіїв.^{2 4 5} Єврокомісія вже презентувала плани поступового припинення короткострокових контрактів, а США дедалі більше переходять на LNG з внутрішнього ринку та партнерів у Норвегії та Алжирі.^{2 5}

Однак аналітики Bild наголошують: попит на конкретні сировини, бюрократичні “поблажки” та політична інерція продовжують годувати військову машину агресора.^{3 4} Санкції без реальної політичної волі — лише цифри у звітах, а не механізм стримування.

Альтернативні канали постачання: що далі?

За останній рік (2024–2025) різко зросла доля Альжиру, Катару, Норвегії, США у портфелі ЄС. Частка російського газу в загальному імпорті поступово зменшилась, але для окремих держав (Угорщина, Болгарія) РФ лишається ключовим постачальником через газопроводи TurkStream і Balkan Stream.⁵

Запроваджуються додаткові податки, цінові стелі, штрафи на перевізників та трейдерів, які нелегально перевозять російську нафту чи газ. Але експерти констатують: тільки цільова — тобто повна — ембарго та контроль проміжних точок зупинить фінансування агресії.⁵

Прогноз: чи вдасться Заходу змінити ситуацію?

Reuters, Bild, Financial Times в один голос пишуть: до кінця 2027 року імпорт з РФ має зійти нанівець, але якщо стратегічна інерція та “сіра торгівля” залишаться, Кремль і далі фінансуватиме військову економіку.^{2 3 4 5}

«Великий розрив» неминучий — або ЄС і США реально відмовляються від торгівлі, або світова війна стає питанням цін, а не тільки безпеки.

Джерела