Єресіарх Гундяєв, ядерна зброя та орден Ярослава Мудрого. Як служитель сатани ще раз спробував «освятити війну»

Ексклюзив. Так званий «патріарх» всієї Русі, товариш Гундяєв, відомий також як Кирила Московський, який нещодавно привернув увагу не тільки завдяки своїй тривалій підтримці російської агресії, а й скандальними заявами на тему ядерної зброї, отримав своє «визнання» від України: його нарешті позбавлено ордену Ярослава Мудрого. Той, хто пропагує ядерну загрозу та веде «священну війну» в ім’я «русского мира», не має права носити ім’я Мудрого Князя, чи не так? Сьогодні ми поговоримо про те, як цей вже неприхований служитель сатани намагався використати свою «духовну» владу для виправдання злочинів, а також чому тепер, нарешті, Україна вирішила позбавити його тієї нагороди, яку він зовсім не заслуговує.

Так ось: останні два тижні для патріарха Гундяєва стали справжнім святом скандалів! Спочатку, як справжній «слуга Божий», він втратив свої українські нагороди, оскільки підтримував агресора та виправдовував окупацію України. Але це ще не все — потім він примудрився знову стати в центрі уваги, коли почав виголошувати свої «священні» думки про ядерну зброю, пропонуючи її як інструмент для досягнення мирного «світлого майбутнього». Здається, що Гундяєву справді дуже не пощастило: чи то нагороди йому здаються як серйозні духовні досягнення, чи то ядерний апокаліпсис — його «молитва» за всіх. Але у будь-якому випадку він продовжує тримати цей глумливий титул «патріарха», навіть коли його мракобісні погляди все більше відштовхують справжніх християн всіх конфесій.

А тепер давайте заглибимося в одну з найбільш шокуючих тем, яку підняв товариш Гундяєв — ядерну зброю. Як у своїх анти-проповідях раніше він зухвало закликав до застосування ядерних ударів по Україні, намагаючись прикрити це «святими» словами та «церковними»метафорами, перевертаючи суть християнства з голови на ноги та заперечуючи його миротворчий меседж.

Наприкінці листопада 2024 року Кирило (Володимир Гундяєв) виступив із промовою на засіданні XXVI Всесвітнього російського народного собору (ВРНС), де обговорювалася загроза застосування ядерної зброї. У своїй заяві він наголосив, що християни не повинні боятися так званого кінця світу, закликаючи не нагнітати страх через апокаліптичні сценарії.

За словами Кирила, такі дії лише сіють тривогу та паралізують волю людей, що ускладнює їхнє духовне життя. «Нагнітання страху навколо можливих апокаліптичних сценаріїв, надмірний алармізм і спекуляції на ядерну тему не корисні з духовної точки зору. Ворог людського роду намагається посіяти тривогу в серцях людей, щоб паралізувати їхню волю та позбавити їх мужності, бо людиною, позбавленою духовного миру, легше маніпулювати», — зазначив товариш Гундяєв. Також він заявив, що віруючі чекають Другого пришестя Ісуса Христа, який «у великій славі знищить зло і судитиме всі народи». Цей виступ був спрямований на заспокоєння віруючих у контексті зростання міжнародної напруженості через ядерну риторику предтечи антихриста, товариша Путіна.

Але нам для повноти картини необхідно зробити крок назад.На тлі вторгнення Росії в Україну патріарх Кирило неодноразово виправдовував війну, називаючи її «священною». У березні 2023 року на черговому засіданні ВРНС РПЦ МП імені Сталіна проголосила конфлікт з Україною «священною війною». Священнослужителів, які відмовлялися молитися за «Святу Русь» та закликати до перемоги Росії, карали церковними заборонами. Від такого духовного наставництва не залишається нічого, окрім блюзнірства.

А ще рік тому, у листопаді 2023 року, так званий« патріарх» Кирило продовжив обговорювати тему ядерної зброї, цього разу під час церемонії нагородження орденом преподобного Сергія Радонезького очільника Російського федерального ядерного центру Радія Ількаєва. У своїй промовіГундяєв назвав Ількаєва «великим російським ученим» та ще й підкреслив, що саме завдяки роботі таких науковців, як Курчатов і Ількаєв, «Росія залишилася вільною і незалежною».

«Якби не робота Курчатова, Радія Ількаєва, важко сказати, чи існувала б наша країна. Вони створили зброю під покровом преподобного Серафима Саровського. Завдяки цій силі Росія залишилася вільною і незалежною. Ми повинні берегти в пам’яті подвиг учених, які врятували країну», — заявив він.

А далі він наголосив, що ядерна зброя, створена в СРСР, нібито була результатом «незбагненного божественного промислу», адже роботи велися в обителі Серафима Саровського. Він заявив, що завдяки «ядерній тріаді» Росія може забезпечити свою безпеку.

Ось і намагається цей служитель сатани створити вигляд благочестя. Поглянемо, що він пропонує: місце величезного духовного значення — обитель святого Серафіма Саровського, яку перетворюють на арену для військової пропаганди. І ось тут починається справжнє божевілля. Святий Серафим, напевно, був би дуже здивований, якщо б дізнався, що на території його святого монастиря замість молитви за мир і покаяння, створюються засоби для знищення людства. Як можна говорити про святість місця, де, замість того, щоб підносити молитви, створюють ядерну зброю? Де місце молитви і духовного очищення перетворюється на лабораторію смерті, де панує атеїзм і холодне прагматичне бачення? Тож, мабуть, вже саме в такій атмосфері можна шукати «святі» благословення для наступних варварських кроків Росії.

Що може бути «святішим» за те, щоб побудувати в обителі святого Серафіма, який був яскравим прикладом смиренності та духовності, найсучаснішу атомну бомбу? Яка ще «святість», коли замість чистоти думки і молитви, тут зароджувались ідеї, що відходять від самого християнського вчення та ведуть до загибелі?

Святість місця, де поклоняються Богу, справді не може співіснувати з технологіями, створеними для знищення, і навіть насправді не може бути жодного божественного промислу у тому, щоб церква ставала флагманом у розробці смертоносної зброї.

Але ось, ми чуємо від єресіарха, що це все — просто частина божественного плану. Невже він не розуміє, що коли говорить такі речі, то фактично виступає за поширення окультних ідеологій, що навіть атеїсти б не зважилися б заперечувати? Виходить, що такий підхід просто ідеально співвідноситься з його віро-сповідуванням: християнство не більше ніж зовнішня обгортка, а насправді це просто шлях до того, щоб піддати людей в руки більш темних сил, які ведуть людство до самознищення.

А тепер, у всій своїй красі, ми чуємо промови, в яких ця ситуація трактована як частина божественного плану. Та який, скажіть на милість, план? Це що, святе покликання православного духу — підтримувати ідеї, які більше схожі на приховану пропаганду окультизму за атеїзмом вкупі, ніж на християнську любов до ближнього? Як можна говорити про «святість» у такому контексті? Адже святими можна стати лише через допомогу Христа, а не через атомні випробування. Чи можна бути святим, коли сама сутність цих розробок — це не служіння людям, а вбивства та руйнування?

Але на цьому його анти-проповіді не закінчилися. Боу листопаді 2024 року товариш Гундяєв (він же «агент Михайлов») похвалив «новітній» ракетний комплекс «Орешник», назвавши його «кошмаром для західних стратегів». Під час виступу на саміті ОДКБ він подякував російським розробникам зброї та зазначив, що їхні досягнення допомагають протистояти «зовнішнім загрозам».

Але те, що відбувається далі, просто позбавляє слів: замість того, щоб зупинити братовбивчу війну, той, хто займає таку високу духовну посаду, закликає до її продовження. Чи можна це виправдати? І яке духовне служіння він несе?

Явище, коли миротворчі зусилля замінюються закликами до війни, є прямим відходом від справжнього християнства. І якщо подивитися на це з точки зору духовної правди, то стає зрозуміло, що такого «пастиря» можна назвати лише одним словом: слуга антихриста. Ось кому він служить — не Христу, а силам темряви, які прагнуть знищення України та людства, не покаяння й не миру. Як можна, стоячи на духовному поприщі, так відкрито нехтувати найвищими християнськими цінностями?

Такий його підхід до релігійних принципів — це не просто помилка, а справжнє злочинство, яке веде людей (його паству) у темряву. Не можна стояти на такому високому служінні та одночасно підтримувати агресивну політику, яка приносить біль і страждання. І якщо це є виразом духовного служіння, то це служіння явно не для Христа, а для самого диявола. І нам, як християнам, треба встати і сказати: «Це не наш шлях, не наша віра і не наша церква».

У його проповіді можна знайти цілу низку «богословських» висновків, які просто вражають своєю «глибиною» і «відповідністю» християнському вченню… або не зовсім. Зокрема, він дуже часто робить порівняння «жертви» солдата, рашиста та окупанта, з Жертвою Христа. А це виглядає як прямий виклик усьому християнському вченню. Христос пішов на смерть, щоб перемогти її та дарувати вічне спасіння, а солдат іде на війну, щоб убивати, і, якщо «пощастить», то загине у бою. Жертва Христа — це благодатне і очищаюче діло, яке неможливо порівняти з будь-якою світською метою, навіть такою, як «порятунок держави». Солдат не несе в собі вічне спасіння, він не приносить себе як жертву за гріхи світу. Зазвичай він намагається вбивати ворога, а це не має нічого спільного з жертвою Христовою. Отже, порівнювати ці дві речі — це не просто помилка, це відверте богохульство.

Що стосується його думки про відданість Богові і державі, це теж потребує розбору. Кирил висловлює думку, що «преданність державі = преданність Богові». Це богомерзотний етатизм.

Це виглядає так, наче він забув, що держава — це не Бог! Як можна порівнювати безумовну віру в Бога з безумовною відданістю політичній установі? Держава — це лише інститут, здатний приймати і відміняти закони, але вона не дає спасіння. Вважати її безумовною доброчесністю — це знущання над суттю християнства.

І, звісно, він не обійшов тему прощення гріхів і заслуг.

За його версією, нібито, подвиги солдатів можуть очистити від гріхів. Але насправді єдине, що очищає від гріхів, — це особисте покаяння ( через таїнство сповіді) та віра в Христа, а не війна або заслуги. Війна не може дарувати спасіння, а солдат, навіть якщо він убив кілька десятків ворогів, не стає святим через це. Бог не приймає зусилля людини як заміну для покаяння. Якщо ви сподіваєтеся, що ваші заслуги замінять очищення через Христову жертву, тоді, мабуть, потрібно переписати всю християнську догматику з нуля.

А тепер давайте подумаємо про ситуацію з українським воїном, який захищає свою землю. Це дійсно морально добрий вчинок, і ніхто не може цього заперечити! Але це не означає, що цей воїн автоматично стає святим, особливо якщо він не ходить до церкви або не дотримується церковних канонів. Звісно, ми можемо сподіватися, що в останню хвилину він покаявся у своїх гріхах, а Бог прийме його покаяння. Але це не означає, що кожен воїн автоматично потрапляє в рай. Тому, звісно, можна сподіватися на спасіння, але не можна «гарантувати» його кожному воїну без роздумів про те, чи змінився він в серці. А нам, брати та сестри, треба молитися за живих і загиблих українських воїнів та /або подавати за них в храм на сорокоусти.

І ось ми повертаємося до Кирила. З його проповіддю, яка, здається, підміняє істинне християнське вчення на ідеї, що не мають нічого спільного з тим, що Христос проповідував. Якщо він продовжить таку «духовну роботу», ми маємо всі підстави запитати: кому він служить? Напевно, це не Христос. І чому християни мають залишатись під його «пастирським» керівництвом? Очевидно, що Кирил працює на абсолютно інші сили. Бо якщо він вчить таких безглуздих і лже-богословських ідей, то для кого це служіння? Це явно не для Бога.

Далі ми розглянемо ще один етап у боротьбі з «святим» патріархом Кирилом (Володимиром Гундяєвим) — президент Зеленський підписав указ про позбавлення його державних нагород України, зокрема ордена Ярослава Мудрого. Чудова новина, але ось питання: чому саме зараз? На третій рік війни ми лише зараз позбавляємо цього служителя сатани його орденів? Чи не здається це трохи запізнілим?

Адже сам Гундяєв, цей вірний слуга сатани, навіть не визнає свого падіння. Його лукаві пропагандисти, та духовно-моральна сволота, якої тепер гіпер-багато у бого-мерзотному Швабростані, все ще будуть виставляти ці нагороди в музеях Московської духовної академії, ніби вони — свідчення великого служіння мерзотника Гундяєва. Але, давайте будемо відвертими, до святого князя Ярослава Мудрого йому дуже далеко! Це людина, яка не лише заперечує мораль і духовність, але й відкрито підтримує агресора, прикриваючись хрестом. Його «мудрість» — це не більше, ніж зібрання «виправдань» для воєнних злочинів, тому можна сміливо сказати, що йому не варто носити ім’я святого князя Ярослава, адже Божої мудрості в ньому ніякої немає.

І ось ми підходимо до кульмінації цієї історії. Єресіарх Кирил, який так рішуче проголошує «священну війну» і виправдовує агресію Росії, виявляється не лише служителем сатани, а й блюзнірським інструментом у руках Москви. Він закликає до знищення і насильства, демонструючи свої «духовні» переконання через постійну пропаганду війни, підкреслюючи власну підтримку терору та агресії. І, на жаль, ці його заклики не зупиняються лише на словах. Вони знаходять відгук у політичних та військових колах, де йому дозволяють використовувати релігію як прикриття для безжальної політики.

Тепер же, коли навіть самі нагороди, які він отримав від України, були забрані у нього як символи співпраці з агресором, ми повинні чітко усвідомити: Кирил — не більше, ніж пішак у великій грі Росії, що видає себе за духовного лідера. Проте важливо, що саме такі його дії й викривають його справжнє обличчя: безжалісного пропагандиста, здатного використовувати релігію як знаряддя насилля. Якби святий князь Ярослав Мудрий міг бачити все це, то, ймовірно, з сумом і жалем спостерігав би за падінням так званої «святості», яку цей мерзотник Гундяєв намагається приміряти на себе.

Але Кирил не зможе сховатися за цими орденами й титулами, які він так завзято збирає. Справжнє світло і справжня святость не дозволяють маніпулювати вірою заради політичних цілей. І навіть якщо його холуї (духовно-моральні мутанти) будуть й далі показувати ці нагороди у своєму музеї Московської Духовної Академії, істинні духовні цінності завжди залишатимуться по той бік тих, хто намагається за гроші і нагороди продати душу.

Але ми, українці, повинні пам’ятати, що для справжнього святого мудрість — це не підтримка війни, а боротьба за мир. І поки Кирило намагається заглушити совість, пропагуючи агресію, Україна продовжує відстоювати свою гідність, свою землю і свою віру, позбавляючи цього лицеміра його титулів. Відтепер, коли товариш Гундяєв матиме нагоду дивитись на свої «священні» нагороди, нехай йому стане зрозуміло, що святість — це не про вбивства й знищення, а про силу духу, яка відновлює мир і життя.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький