Які реформи було проведено за Порошенка?

17.07.2020 0 Редакция NS.Writer

Досягнення Петра Порошенка вже стали невід’ємною частиною української історії, його успіхи визнали світові лідери, позитивні результати його діяльності закарбовані в безсторонніх статистичних даних, а от свій народ узяв і викотив йому на виборах червону картку. Парадокс? Та ні, звичайна доля лідера-реформатора. Початок глибинної реформи будь-якої галузі — це завжди боляче. Знань і досвіду для того, щоб взятися за цю марудну роботу, вистачає в багатьох політиків. Та лише в одиниць вистачає сміливості й рішучості, адже злам системи — це майже гарантована втрата рейтингу. На щастя, у страшному 2014-му Україна якимось чудом обрала собі за президента людину, яка втратити рейтинг не побоялася.

| Newssky.com.ua

До речі, чи помічали ви колись, що, згадуючи реформи, ми навіть про часи парламентсько-президентської України кажемо «за Порошенка», «за Ющенка», «за Зеленського» (за Леоніда Кравчука державний устрій ще не до кінця сформувався, а за Леоніда Кучми та Віктора Януковича республіка була президентсько-парламентською)? Слід, мабуть, визнати: при всій декларативній прихильності до верховенства парламентаризму, для того щоб зрушити з мертвої точки віз болючих, давно накопичуваних проблем, українцям все ж таки потрібна воля умовного гетьмана.

Два останніх президенти демонструють це особливо яскраво, щоправда, кожен зі свого полюсу: у Порошенка була воля — і реформи почались, у Зеленського немає волі — і котимось ми помалу назад у болото. Звичайно, персоналії уряду теж мегаважливі, як і злагоджена співпраця між президентом і урядом. Та початковий вольовий імпульс все ж таки надходить від Глави держави.

Звісно, постать Петра Порошенка, насамперед, асоціюється з успіхами на міжнародній арені, особливо, в безпековому секторі стосунків з найважливішими партнерами України на заході. Але протягом його президентського терміну, не в останню чергу, завдяки його залізному характеру й — скажемо прямо — впертості було розпочато реформи, які безпосередньо стосуються повсякденного життя кожного українця. Давайте згадаємо, що саме отримала змогу «мазати на хліб» співоча нація за каденції «клятого бариги».

СВОЯ СОРОЧКА

Реформу децентралізації часто називають однією із найбільш успішних. І не дарма. Суть реформи втому, щоб місцеві громади отримали більше повноважень: на власний розсуд організовували своє власне життя і самостійно вирішували питання місцевого значення. При цьому важливо те, що в розпорядженні громад залишається значна частина обов’язкових бюджетних платежів, і цей ресурс робить незалежне місцеве самоврядування можливим не тільки на папері, а й в реальному житті.

Звичайно, громади, котрі грамотно спланували свою діяльність, незабаром відчули суттєвий економічний ефект. До кінця каденції Президента Порошенка, за 4 роки реформи було створено 882 ОТГ, в які об’єдналися 4043 громади (36,7% від загальної кількості місцевих рад станом на 01.01.2015 року). Це 38% території України і близько 69% населення. У громадах почали будуватись об’єкти соціального призначення — приміром, тільки нових амбулаторій було збудовано 517. Розпочалися також роботи з ремонту шкіл, садочків, тощо. У багатьох селах чи не вперше за часи незалежної України повністю оновлено покриття доріг.

На жаль, наразі реформа пробуксовує. Справа в тому, що частину доходів громади отримують у вигляді субвенцій з державного бюджету. На самому початку цим було задумано збалансувати витрати громад на об’єкти соціальної інфраструктури, передані їм на баланс. Та виявилось, що «дозаправка» у вигляді субвенцій — це одночасно ще й інструмент гальмування реформи. Поступово на баланс громад передали все більше об’єктів, а фінансування на них скоротили. Так, приміром, останнім секвестром бюджету на 35% скорочено фінансування Фонду регіонального розвитку. «Слуги» Зеленського погрожували громадам ще й введенням позицій префектів, які б посилили вертикаль влади президента і фактично стали б його сторожовими псами на місцях, контролюючи діяльність громад і маючи важелі впливу на їх рішення. Але проект відповідного закону викликав таке обурення, що його навіть відкликали з Парламенту.

Останніми місяцями громади лихоманить: триває створення укрупнених округів, а це подекуди дуже болісний процес, особливо, в умовах цейтноту — влада намагається завершити його до місцевих виборів у жовтні цього року. Крім того, є небезпідставні побоювання, що наступ на незалежність громад буде продовжено ще й тому, що незабаром повинен запрацювати ринок землі. Отож, з одного боку — громади, у власність яких перейдуть ласі гектари, а з іншого — центральна влада, в руках якої суттєві важелі впливу на фінансування громад.

Та реформа децентралізації має ще один важливий наслідок: вона повертає людям почуття власника, господаря. Нові можливості принесли з собою і нові обов’язки та нову відповідальність. Членам громад подекуди наново довелось опановувати мистецтво хазяйнування на своїй землі без вказівок згори: розумно розпоряджатись бюджетом та іншими ресурсами, усвідомити, що екологія — це важливо, удосконалити механізм саморегулювання громади у різних його проявах тощо. І зараз, коли нова влада час від часу демонструє наміри згорнути реформу децентралізації і знову урізати повноваження та бюджети громад, саме ось ця нова якість — самостійне свідоме господарювання — може стати на заваді столичним чиновникам. Навряд чи громади так легко поступляться своїми новонабутими правами.

QUOD LICET JOVI

На противагу реформі децентралізації, судову реформу називають найбільшим провалом Президента Порошенка. А оскільки саме цю реформу багато експертів вважають ключовою умовою для докорінних системних змін, то картина видається ще сумнішою, ніж на перший погляд. Важко переоцінити вплив справедливого судочинства на загальний розвиток країни. Це і покращення інвестиційного клімату, бо інвестор хоче бути впевненим, що його активи будуть захищені законом від будь-якого чиновницького свавілля чи рейдерства. Це і кардинальні зміни в суспільній свідомості в питаннях захисту прав людини — сфери, яку в Україні ще й досі подекуди вважають якоюсь чудною примхою занадто толерантної Європи. Це і потужний антикорупційний важіль. А вже про нагальність змін в системі судочинства годі й говорити: до прикладу, в 2014 році 94% українців не довіряли судам, вважаючи їх корумпованими. Загалом, значення якісної судової реформи важко переоцінити. Тим гіркішою виглядає реальність.

Можна довго розводитись про різні структурні зміни в судоустрої України, але все ж таки основним завданням реформи було оновлення суддівського корпусу. І саме це завдання не виконано. Річ у тім, що хороший намір — незалежне оцінювання претендентів на мантію спеціально створеною Громадською радою доброчесності та спеціально запрошеними міжнародними експертами — розлетівся на друзки через одну просту річ: цій Раді та цим експертам просто не дали достатньо повноважень. Право прийняття рішення щодо перекваліфікації суддів належить Вищій кваліфікаційній комісії суддів, яка просто… не брала до уваги висновки Громадської ради доброчесності. Просто тому що могла. Все: реформа захлинулась практично в зародку.

Так, можна згадати деякі позитивні моменти змін в судовій системі. Наприклад, створення Антикорупційного суду, до якого не ввійшов жоден кандидат, не затверджений Громадською радою доброчесності. Такий собі ідеальний кейс — як книжка пише. Але це поодинокий випадок, і на загальний стан справ у царині українського судочинства він практично не впливає. Жахливо те, що сьогодні рівень довіри українців до судів майже такий самий, як і до початку реформування.

І — вишенька на тортик. Оскільки лаври реформатора системи правосуддя не дають спокою жодному з українських керманичів, то за цю гераклівського масштабу задачу взявся, звичайно, і президент Зеленський. Поки що він примудрився внести в Раду законопроект, про який буквально на днях, як передає РБК-Україна, висловився Посол Франції: «Реформа правосуддя, яка зараз у Раді — це не те, на що ми розраховували. Вона не збігається і з рекомендаціями МВФ. А судова реформа і незалежність НБУ — це якраз умови МВФ для України. І на даний момент ці вимоги не виконуються. Це справді привід для занепокоєння.»

ОСТАННІЙ БАСТІОН

МВФ недарма переймається долею Нацбанку. Незалежний банківський регулятор залишався донедавна уособленням справді великого досягнення Президента Порошенка — очищення банківського сектора від банків-бульбашок, банків-пралень та інших сумнівних фінансових установ. У результаті з ринку зникли 98 нездорових банків.

Реформа банківської системи високо оцінена міжнародними експертами. Так, директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Сату Кахконен, у листопаді 2019-го, зокрема, заявила: «Ми вважаємо банківську, фінансову реформу успішною. Те, що зробив Національний банк України та органи влади за останні п’ять років, дійсно вражає». Крім того, реформа стала основою відносної стабільності гривні протягом досить тривалого періоду. При цьому курс перестали утримувати штучно, і він почав формуватися у здоровий спосіб: відповідно до ситуації на ринку та балансу надходження в Україну іноземної валюти. Останні два роки каденції Порошенка українці вже могли планувати якісь довгострокові витрати, не гадаючи, як зміниться курс протягом найближчого тижня.

Та незважаючи ні на що, за банківську реформу багато українців Президента Порошенка просто зненавиділи. Як і керівницю НБУ та практично виконавицю складної й болісної реформи Валерію Гонтарєву. Знову повторилася стара, як світ, історія: нагородою за рішучість і послідовність реформаторських кроків стає колапс рейтингу.

На момент приходу до влади Володимира Зеленського Національний банк був справді незалежною установою, яка була гарантом стабільності української банківської системи та національної валюти. На жаль, менш ніж за рік розтринькавши бюджет і постійно нарощуючи популістські обіцянки, новий президент, відчуваючи загрозу безгрошів’я, почав накидати оком на друкарський верстат. І от нещодавно, після отримання довгоочікуваного траншу від МВФ, під який президентом та урядом було дано багато хороших обіцянок, головна з яких — збереження незалежності НБУ, очільник регулятора гучно й зі скандалом подав у відставку. Мотивуючи своє рішення найгіршим з можливих для наших партнерів поясненням: на нього чинився тиск з боку керівництва держави. Наслідки цього скандалу важко передбачити. Але обмінний курс валют, здається, вже зміг це зробити: він почав зростати.

СИНУСОВА АРИТМІЯ

Навколо жодної іншої реформи з розпочатих за каденції Президента Порошенка не було зламано стільки списів, як навколо реформи охорони здоров’я. Упродовж всього періоду існування незалежної України медична галузь залишалась радянським за сутністю монстром, який поступово наближався до власного краху. За злам цієї наскрізь схематозної і нежиттєздатної системи не те що ніхто раніше не брався — мало хто ризикував навіть наміри такі декларувати. Суть реформи — змінити фундаментальний принцип фінансування галузі: замість непрозорого й ручного розподілу коштів з бюджету «на площі й ліжкомісця» запровадити формулу «гроші йдуть за пацієнтом». Держава має не роздавати гроші, а купувати у кожного окремого закладу послуги за бюджетні кошти. Найчастіше у владних кабінетах — та й в публічному просторі — при озвученні такої мети звучало слово «неможливо». Аж доки не з’явилась людина, для котрої такого слова, здається, не існує, — Уляна Супрун. Новопризначена в.о. міністра охорони здоров’я взялась до справи і продемонструвала фантастичну в наших реаліях твердість та стійкість до ударів своїх противників. Та як і у випадку з Валерією Гонтарєвою, Президент Порошенко демонстрував Уляні Супрун повну підтримку і захист.

На момент, коли Петро Порошенко залишив свій пост, можна було констатувати, що перший етап медичної реформи практично був на стадії завершення, і — попри всю шалену критику — виявився успішним. Реформували первинну ланку системи охорони здоров’я: відтепер українці отримують безоплатну первинну медичну допомогу за зверненням до свого сімейного лікаря. Сімейний лікар також у разі необхідності дає направлення до вузькопрофільних спеціалістів та на відповідні обстеження.

Крім того, відбулися кардинальні зміни у сфері закупівлі ліків та лікувальних засобів, і цим змінам стара система чиновників від медицини протистояла чи не найзапекліше, чіпляючись за старі схеми закупівлі через різноманітні фірми-прокладки під крилом МОЗ. І недарма: після того, як МОЗ під керівництвом Уляни Супрун почало закуповувати медикаменти через міжнародні організації — ПРООН, ЮНІСЕФ, CrownAgents, тощо, — за два перших роки такої практики було зекономлено до 40% бюджетних коштів, виділених на ці закупівлі. Тому не дивно, що медична реформа зазнала неймовірно жорстокої критики з боку прихильників старих порядків і постійно потерпала від спроб саботажу: ті, хто раніше жирував на схематозі, втратили шалені гроші.

Практично одразу після того, як Верховна Рада ІХ скликання призначила новий Кабінет міністрів на чолі з Олексієм Гончаруком, Уляна Супрун залишила свій пост. І негайно противники медичної реформи розправили плечі. Спроби відкотити реформу назад, а то і взагалі зупинити її не припинялися ні на день, і сьогодні, на жаль, є серйозна загроза реалізації такого сценарію. Справа в тому, що 1 квітня 2020-го року розпочався другий етап реформи — докорінні зміни на рівні вторинної ланки медичної галузі, а саме: зміна принципу фінансування лікарень. Цьому передував значний підготовчий період, протягом якого керівники лікарень повинні були провести інвентаризацію свого господарства, налагодити чітку звітність і статистику, подати заявки на фінансування до новоствореної Національної служби здоров’я, базуючись на тому, які послуги їхній заклад реально надає людям, а не на кількості ліжок в палатах чи квадратних метрів у приміщеннях. Ті лікарні, які виконали «домашню роботу», опинились наразі у виграші: укладено вже 1645 договорів зі спеціалізованими лікувальними закладами, і 954 з них за реально надані послуги отримали більше коштів, ніж вони раніше отримували за субвенціями.

Проте багато керівників лікувальних установ проігнорували вимоги МОЗ щодо підготовки до другого етапу реформи, сподіваючись саме на те, що реформу чи то загальмують, чи то зупинять взагалі. На жаль, їхній тиск на МОЗ і на Верховну Раду дав результат: сьогодні до Парламенту вже внесено законопроект, яким передбачається повернення субвенцій. Причому, прикриваючись боротьбою з COVID-19, чиновники й нардепи декларують також популістські наміри про суттєве збільшення фінансування медичної галузі в цілому і праці лікарів, зокрема. Але ніхто навіть приблизно не знає, де взяти на це кошти.

ФАКТ ІСНУВАННЯ

Серед усіх ґрунтовних змін у суспільстві, так чи інакше ініційованих Петром Порошенком, реформа Збройних сил України — це не просто реформа. В умовах російської агресії це реконструкція фундаменту нашої незалежності — принаймні, одного з його стовпів. Усе просто: не змогли би ми в жорстких умовах вибудувати свою армію — не виключено, що сьогодні України на карті світу не існувало би взагалі.

Починати довелось буквально на полі бою та всім миром: у 2015-му добровольці і волонтери вже були невід’ємною частиною армійського організму, тож багато змін в армії почали запроваджуватись у синергії з суспільством. Цей факт, а також реальна загроза повномасштабного вторгнення російських окупантів — усе це сприяло тому, що реформа армії не зіткнулась з таким шаленим спротивом, як скажімо, медична реформа. Крім того, прикметно, що у важкому 2015-му реформування розпочалося в авральному режимі й торкнулося, в основному, найболючіших точок: озброєння, логістики, матеріального забезпечення бійців на передовій. Мало хто міг заперечити нагальність цих змін чи заявити, наприклад, про недоцільність їх фінансування.

Сьогодні ж можна говорити вже про системність у реформуванні ЗСУ та його мету: перехід до стандартів НАТО. Тому зміни було заплановано за п’ятьма стратегічними напрямками:

– керівництво силами оборони;
– планування та управління ресурсами;
– набуття оперативних спроможностей;
– логістичне забезпечення;
– професіоналізація та кадровий резерв.

Реформа ЗСУ підтримується багатьма міжнародними партнерами, зокрема, НАТО. Прискіплива увага Заходу, раніше прописані угоди та досі актуальна загроза з боку Росії надали військовій реформі своєрідний імунітет від згортання, скорочення чи зміни стратегічних напрямків при зміні керівництва країни. Нове керівництво Міноборони заявило про збереження пріоритетності реформ і навіть конкретизувало основні їх напрямки, яких стало вже 11. Серед іншого, виділено такі, як протидія корупції, запровадження електронного документообігу, створення системи територіальної оборони. Хоча про якісь істотні успіхи в реформуванні ЗСУ саме за каденції Володимира Зеленського говорити поки що, напевне, рано.

МІЦНІ ТОНКІ МАТЕРІЇ

Говорячи про підсумки президентського терміну Петра Порошенка, не можна не згадати також ряд реформ, які є важливими для зміцнення нашої національної ідентичності та наближення України до статусу справжньої правової держави.

У першу чергу, це закони, які стосуються захисту української мови та медійного простору. Це і введення квот на українську мову в ефірах радіо та телебачення, і заборона російських соціальних мереж, і обмеження трансляції російських телеканалів.

Тектонічний зсув у свідомості суспільства спричинив також процес декомунізації, який докорінно змінив погляди багатьох співвітчизників, котрі ніяк не могли розірвати пуповину, що пов’язувала їх з давно померлою країною-монстром.

Згадаємо також спроби деолігархізацї української економіки. Хоча цей процес торкнувся лише певних сфер — зокрема, енергоринку, — та все ж ефект від нього був відчутний, принаймні, для двох олігархів: Ігоря Коломойського та Дмитра Фірташа. Обидва втратили як у матеріальному сенсі, так і в сенсі впливу на політичні процеси в країні. На жаль, після того, як у президентському кріслі опинився Володимир Зеленський, олігарху Ігорю Коломойському вдалося повернути собі значну частину свого впливу.

Контроверсійною вважається спроба Петра Порошенка взятися за найголовнішу гідру українського суспільства — корупцію. З одного боку, за підтримки і навіть наполегливого спонукання з боку ЄС, США та міжнародних інституцій Україна таки створила вперше цілий ряд антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро, антикорупційну прокуратуру, Національне агентство запобігання корупції тощо. У сфері державних закупівель запрацювала система ProZorro. З іншого боку, ефективність більшості цих структур розчарувала суспільство майже з самого моменту їх створення. Президент Зеленський, у свою чергу, бореться з корупцією лише на словах — і то в кращому випадку. У гіршому він постійно вляпується в публічні скандали через, ймовірно, нерозуміння певних речей, пов’язаних із законністю: наприклад, на публічному заході він може дозволити собі подзвонити людині, яка очолює банк, і роздавати якісь вказівки, що є неприпустимим.

На жаль, не отримала розвитку і реформа поліції, на яку покладалося стільки надій і яка на самому початку здавалася неймовірно багатообіцяючою. По суті, більш-менш реформованою є лише ланка патрульної поліції, натомість в інших — стагнація та засилля старих кадрів. Причин цього є багато — їх навряд чи можна проаналізувати у форматі загального огляду.

Та є в Президента Порошенка два справді гідних досягнення, з якими він точно увійшов в історію, — це безвізовий режим з країнами Євросоюзу і поява в Україні канонічної незалежної православної церкви. За кожним із цих досягнень стоїть титанічна підготовча робота. Отримання безвізу — це результат виконання Україною величезної кількості умов, які стосуються різних сфер суспільного життя, але передовсім — гармонізації законодавства України із законодавством передових правових держав Європи. Значення цього важко переоцінити.

Сьогодні, коли кожний новий день збагачує випуски новин то корабельними соснами, то, даруйте, собачими ротами, згадувати каденцію Президента Порошенка — вже майже медитація. На відстані навіть у якийсь рік з хвостиком той період здається таким чудесно нормальним, що якісь гострі моменти вже навіть розмиваються. А між тим, скільки їх було! Кожен крок супроводжувався виром пристрастей, словесних баталій, скандалів. Та врешті ми рухались вперед. І коли усвідомлюєш, наскільки в результаті змінились ми, змінилась країна, часом аж не віриться. Як не віриться, що деякі досягнення можна було так само вражаюче нівелювати всього за рік.

«Гайворонский»Наташа Дембіцька
підприємець, політичний активіст
для Newssky