Як зламався нооскоп

Ексклюзив. У серпні при МДУ було закрито Інститут досліджень природи часу (ІДПЧ).

Протягом понад 25 років ІДІПЧ займався псевдонауковими дослідженнями. Основні напрямки діяльності включали вивчення телепортації, ефіродинаміки, екстрасенсорики, «машини часу» та «природи мінливості світу». Інститут мав 24 лабораторії-кафедри, де проводилися семінари з обговорення таких тем, як передавання інформації з майбутнього, вплив свідомості на фізику, подорожі в часі та навіть спостереження «живих динозаврів». Наприклад, на одному із семінарів доповідач стверджував, що бачив стегозавра, а інший виступ супроводжувався зображенням НЛО.

Очолював інститут Ігор Булиженков, відомий критикою ньютонівської механіки, а серед спікерів був Геннадій Шипов, автор псевдонаукової теорії торсіонних полів. Окрім цього, Булиженков є автором низки наукових публікацій, зокрема у журналах, таких як Physical Review, де він досліджував теми, пов’язані з квантовою механікою та гравітацією, хоча його ідеї часто вважалися маргінальними.

Геннадій Іванович Шипов — російський фізик-теоретик, член Російської академії природничих наук (РАПН), відомий як один із розробників теорії торсіонних полів разом із Анатолієм Акімовим. Народився в 1938 році в селі Кулеватово, Тамбовська область. Закінчив фізичний факультет МДУ в 1967 році, навчався в аспірантурі Університету дружби народів, але, за даними Вищої атестаційної комісії РФ, не захистив дисертацію і офіційних наукових ступенів не має, хоча сам стверджує, що отримав ступінь доктора наук від неофіційної організації. Працював у МДУ, Інституті нафти і газу та інших установах, а з 1991 року — у МНТЦ «Вент».

Шипов розробив теорію фізичного вакууму, в якій стверджується існування торсіонних полів — гіпотетичних фізичних полів, що виникають через кручення простору-часу або обертання частинок. За його твердженнями, ці поля мають унікальні властивості, як-от миттєве поширення без втрати енергії, вплив на свідомість і біологічні системи, а також можливість передачі інформації без енергії. У книзі «Теорія фізичного вакууму» (1993, 1997) він описував ці ідеї, пропонуючи їх застосування в енергетиці, медицині, транспорті (наприклад, «літаючі тарілки») і зв’язку. Шипов також пов’язував торсіонні поля з езотеричними концепціями, такими як чакри та «тонкі рівні реальності».

Теорія торсіонних полів була різко розкритикована науковим співтовариством. Академіки РАН, зокрема В. А. Рубаков, Е. П. Кругляков і В. Л. Гінзбург, назвали її псевдонаукою, вказуючи на відсутність експериментальних доказів, порушення законів фізики (наприклад, закону збереження енергії) та зв’язок із езотерикою. Експерименти, проведені в 1980–1991 роках за держпрограмами СРСР, не підтвердили існування торсіонних полів, а генератори, розроблені Шиповим і Акімовим, вважалися фальсифікацією.

Критики також зазначали фінансові махінації, пов’язані з витратою 500 млн рублів держбюджету без матеріальних результатів. Попри критику, теорія Шипова набула популярності в альтернативних і езотеричних колах, де торсіонні поля використовуються для створення «цілющих» пристроїв, «структуризації води» та конспірологічних теорій. Шипов також виступав на семінарах Інституту досліджень природи часу при МДУ, де обговорювалися псевдонаукові ідеї, пов’язані з часом і свідомістю.

Зокрема, і проблематикою «нооскопу».

Нооскоп — це термін, запроваджений у роботі, нібито особисто написаній Антоном Вайно, нинішнім керівником адміністрації президента Росії (з 2016 року). У 2012 році Вайно опублікував статтю в журналі «Питання економіки та права», де описав нооскоп як пристрій або концепцію для «сканування ноосфери» — сфери людської свідомості, знань і взаємодії, за аналогією до концепції ноосфери Вернадського. За його твердженнями, нооскоп здатен вимірювати та аналізувати інформаційні потоки, ідеї та соціальні процеси в реальному часі, що нібито дозволяє прогнозувати суспільні зміни та управляти ними.

Концепція нооскопа базується на ідеях псевдонаукових теорій, зокрема торсіонних полів, розроблених Геннадієм Шиповим і Анатолієм Акімовим. У статті Вайно стверджується, що нооскоп використовує «торсіонні принципи» для доступу до «суперінформаційних систем», які нібито дозволяють бачити «минуле, сьогодення і майбутнє» одночасно. Він також пов’язував нооскоп із «законами часу» та іншими езотеричними концепціями, які не мають наукового обґрунтування.

Наукове співтовариство, зокрема російські академіки, розкритикувало нооскоп як псевдонаукову ідею через відсутність емпіричних доказів і чіткого опису механізмів роботи. Критики, як-от у виданні «Троїцький варіант — Наука», порівнювали нооскоп із фантастичними пристроями, такими як «машина часу», і вказували на його зв’язок із маргінальними теоріями Шипова.

У статті Вайно також згадуються «протоколи управління реальністю», що викликало асоціації з конспірологією та езотерикою. Попри критику, концепція нооскопа набула певного розголосу в Росії, особливо після того, як Вайно обійняв високу державну посаду. Однак ніяких підтверджених даних про реальне існування чи застосування нооскопа немає, і він залишається в межах спекулятивних і псевдонаукових ідей.

Діяльність інституту викликала раптовий резонанс після журналістського розслідування RTVI, після чого сайт ІДПЧ став недоступним, хоча його копія збереглася в WebArchive. МДУ заявив, що не має інформації про офіційний статус цієї структури.

Михайло Коваль, оглядач.