Як зцілює Христос

22.05.2022 0 Редакция NS.Writer

В Євангелії описано безліч випадків, коли Ісус Христос зцілював калік і хвороб, позбавляв людей від всяких проблем зі здоров’ям. Деяким прихильникам Спасителя досить було доторкнутися до Його одягу, щоб позбутися від хвороби. За Спасителем постійно ходили натовпи людей. Вони не чекали дива, просто хотіли слухати Його проповіді і настанови. Як і кого зціляв Ісус Христос — це окремий розділ в Євангелії. І головною метою зцілення, воскресіння та інших чудес було не зцілення конкретної людини, вірніше, не тільки це, а свідчення цієї своєї місії, яка вказує людям шлях, що веде до Раю, до набуття життя вічного.

Два зцілення ми сьогодні розкриємо детальніше. До Господа підійшов Іаїр, начальник синагоги. Якщо по-нинішньому, то ця посада — щось середнє між старостою та настоятелем. Він попросив підійти до його дванадцятирічної дочки, яка вмирала, тому що єдина надія у нього була на Ісуса Христа. І Господь відгукнувся на його прохання і пішов. І оскільки дуже багато народу було завжди навколо Нього, то Він йшов у такому великому натовпі. І одна жінка, яка була в тому натовпі, пробралася до Господа Ісуса Христа. І коли вона доторкнулася до краю одягу Спасителя, то виявилася, що ця її хвороба, витікання крові, тут же припинилася. Вона відчула, що прийшло зцілення.

Тоді Господь зупинився і запитав: «Хто до мене доторкнувся?». Апостоли йому сказали: «Народ тіснить тебе, а ти питаєш, Хто доторкнувся до Тебе?». І ось з цього величезного натовпу вийшла жінка. Вона впала перед Ним на коліна та зізналася, що це вона торкнулася краю його одягу. І Господь, бачачи віру її, сказав: «віра твоя врятувала тебе; іди з миром». І жінка відійшла зціленою від Спасителя.

За тим описом, який ми бачимо в Євангелії, неможливо точно визначити, чим саме вона була хвора, але очевидно, що ніякі лікарі нічим не могли їй допомогти. Вона наважується спробувати останній засіб, з вірою і надією на зцілення торкаючись до одягу Ісуса. Такий рішучий крок в ті часи цілком міг би викликати гнів Вчителя: адже людина, що страждає кровотечею, вважалася у євреїв нечистою, вона не могла повноцінно брати участь в релігійному житті (наприклад, в жертвопринесеннях). А жінка, хвора течею крові (як під час звичайного очищення), стає за законом Мойсеєву нечистою в усі дні очищення свого (Лев.15:25). Тобто, виходить, завжди. До кровоточивої та навіть до її речей не можна торкатися, щоб уникнути подальшого ритуального очищення. Кровоточива хвора перетворюється в ходяче втілення нечистоти, в «порчу, чуму і виразку» місць, де вона живе. Гірше її тільки прокажені. Для очищення потрібно було, перш за все, дочекатися, коли кровотеча припиниться (а, значить, дочекатися одужання), а потім зробити особливе очисне обмивання водою (про те, як саме це було належить робити, детально написано в Старому Завіті, наприклад, в Книзі Левіта).

Тим часом, кровотеча у тієї, що доторкнулася до Спасителя, жінки ще не закінчилося, а, торкаючись до Ісуса Христа, вона могла б, як вона, мабуть, думала, зробити нечистим і Його, адже дотик до когось або до чогось нечистого, як вважалося, робить нечистим і того, хто до цього торкався. Напевно, саме тому, коли Спаситель почав озиратися навколо в пошуках того, хто до нього доторкнувся, вона дуже злякалася, але все ж визнала за краще підійти до Вчителя та зізнатися у всьому, навіть ризикуючи викликати Його гнів. Але відповідь Христа, як видно, виявилася не засуджуючою, а, навпаки, цілком схвальною.

Традиційні юдейські уявлення зводилися коротко кажучи, до розуміння, що людину оскверняє всяке зіткнення з кров’ю або мертвим тілом; це зменшує міру повноти іі життя. Всякий раз, коли, висловлюючись сучасною мовою, в наявності торжество ентропії, людина оскверняється тому, що участь (вільне або мимовільне) в такому процесі несумісне з іншим процесом, завжди протікає в Божій присутності — з процесом освячення.

Ісусу Христу ж вдається щоразу звернути ентропію назад, змусити її відступити, навіть там, де вона, здавалося б, торжествує незворотно, як у випадку фізичної смерті. Для Царства немає ніякої скверни — сама присутність Його сили, Його дихання скверну знищує, роблячи принципово неможливим процес осквернення. Така все перевершує життя Царства, яку несе в собі Спаситель. Єдина можливість осквернитися перед обличчям Христа та Царства — залишитися в просторі власного, свідомо скоєного гріха, але це вже інша історія.

Важко уявити собі навіть в нашу добу, яка багато у чому втратила сором, жінку, яка публічно зізналася б в тому, що у неї постійна багаторічна кровотеча. Але в той час в Ізраїлі вона ще й не мала права торкатися до людей. Жінка з кровотечею вважалася нечистою, торкнувся її повинен був кілька днів постити і не міг увійти в Храм. А вона так жадала зцілення і так вірила, що доторкнулася до Ісуса Христа, і така велика була її довіра Йому, що вона, відчувши, що зцілилася, зважилася свідчити про це при всьому натовпі, що тіснила Його.

Дуже часто прийти до Бога, щиро щось попросити в Нього, звернутися до Нього нам заважає сором. Ми соромимося сповідатися, забуваючи, що Бог і так бачить всі наші гріхи, все, чого ми соромимося, а священик — тільки свідок, наділений владою дарувати нам Боже прощення, але не наділений владою судити нас. Нам нема чого бояться. Ми соромимося свідчити про Христа, соромимося, боїмося, що над нами посміються, хоча Христос сказав, що якщо ми посоромимося його, то і він посоромитися нас перед Батьком.

Якщо вірити Євангелію від Никодима, то хвору звали Веронікою. У 7 розділі апокрифічної книги якась жінка на ім’я Вероніка свідчить на суді Пилата на користь Ісуса. Вона каже:»Я стікала кров’ю дванадцять років, і тільки краю ризи його торкнулася — і зупинився потік крові моєї«. Сказання про кровоточиву жінку Вероніку згадує блаженний Феофілакт Болгарський в тлумаченні на Євангеліє від Матвія. Він каже, що Вероніка на подяку за зцілення зробила «статую Спасителя, біля ніг якої росла трава, що допомагала кровоточивим жінкам» (Феофілакт Болгарський, блаж. «Тлумачення на Євангеліє від Матвія»). Скульптурне зображення Спасителя було знищено під час правління римського імператора Юліана, який намагався зжити християнство і повернути язичницьку релігію.

Існує ікона святої праведної Вероніки, на якій вона зображується з хусткою з проступив на ньому ликом Христа. Історія, пов’язана з проступившим на платі ликом, така. Дізнавшись, що Христу загрожує страта, свята праведниця вирушила в Єрусалим, де в ті дні відзначалося свято Великодня. Пробравшись крізь величезний натовп, вона побачила, що змучений Христос несе на собі величезний хрест. Вероніка кинулася крізь натовп до Господа і, давши Йому води, утерла обличчя Христа своєю хусткою, незважаючи на нападки варти та погрози смерті. Саме з цим моментом пов’язано біблійний переказ про виникнення Спаса Нерукотворного — відбитка лику Ісуса Христа на тканині.

Подробиці про подальшу долю святої Вероніки відсутні або суперечливі: за одними джерелами, вона прийняла мученицьку смерть, за іншими — спочила в спокої. Її ім’я не включено до святців РПЦ МП імені Сталіна, але є в Константинопольському православному календарі воно є під 17 Жовтня. З появою фотографії свята Вероніка визнана покровителькою людей цієї професії.

Але повернемося до нашої історії. Чому хвора прямо не звернулася до Спасителя? Тут, перш за все, справа в характері хвороби. Бо одна справа хворіти, як Петрова теща, гарячкою (Матф.8:14). І інша справа — хворіти течею крові. Хвора гарячкою не стає нечистою. Тому Вероніка і не звернулася прямо. Плюс фактор жіночої психології. Якщо жінка виглядає негарно або збитково (на її погляд), з чоловіком вона розмовляти не буде.

Як відбулося зцілення? Це дуже просте і — одночасно — дуже складне питання. Простий по тому, що відповіддю на нього є слова Христа, «віра твоя врятувала тебе» (Лук.8:48). Згідно з цими словами, будь-яке диво відбувається лише по вірі людини-особи, яка чекає дива. Віра є — чудо відбувається. Віри немає — і дива немає. Це — духовний закон. Як видно, буває і так, що перший крок до Царства людина робить сама, з власної волі, так би мовити, беручи ініціативу в свої руки. Буває, стало бути, що Царство «береться силою» і таким чином теж.

Але, звичайно, перший крок в цьому випадку завжди супроводжується кроком у відповідь назустріч Того, хто приніс Царство в світ. Інакше і бути не може: адже відносини — справа завжди взаємна, односторонніми вони не бувають. І Ісус, як видно, приймає жінку, яка зважилася на те, на що зважився б далеко не кожен. І каже їй, що її врятувала її віра, її рішучість і довіра до нього. Те, без чого в Його Царство не увійти.

Як кровоточива жінка в Євангелії була недоцільно хвора, точно також гріхи наші незцілені ніякими людськими засобами. Ніхто, жодна людина, не може звільнити нас від гріха. Є тільки один Господь Ісус Христос, здатний зцілити людину від хвороби гріха і врятувати його. Він єдиний лікар душ і тілес наших, Спаситель грішників.

Поки ж все це відбувалося, дочка Іаїра померла (мабуть, батько дівчинки звернувся за допомогою до Ісуса Христа вже тоді, коли хвороба була сильно запущена, можливо, вже після того, як були випробувані всі інші засоби). Та Спасителя це не зупиняє: адже Він може не тільки зцілювати, а й воскрешати з мертвих.

Але для начальника синагоги це була, звичайно, дуже томлива затримка. Він дуже поспішав покликати великого Пророка та Цілителя до своєї дочки, щоб Він її зцілив. І саме в той момент, коли кровоточива жінка зцілилася та відкрилася перед Спасителем, до нього підійшов слуга Іаїра.

Він повідомив, що не треба більше кликати Вчителя, бо донька вже померла. Але Господь відповів йому: «не бійся, тільки віруй, і врятована буде». Іаїр, дійсно, сповідує справжню віру та не втрачає своєї довіри до Христа, а найголовніше, не втрачає самовідданості. Як ми часто з вами говоримо, що віра — це не просто констатація факту, що є Бог. Це навіть не просто довіра Господу, що дуже важливо, але найголовніше — це віддача всього себе Христу, як це зробила кровоточива жінка, не побоявшись смерті та побиття камінням, як це робить Іаїр, довірившись Господу повністю та навіть, знаючи, що дочка його померла, він повністю довіряє себе Христу і разом з Ним йде в свій будинок.

В цей час у тому будинку вже знаходилися «професійні плакальниці». Христос просить їх вийти, стверджуючи, що дівчинка не померла, вона просто спить. І коли вони прийшли, Господь вигнав усіх, хто був у цій кімнаті, де лежала дівчина, залишивши тільки Петра, Якова, Іоанна. Ці учні були найближче до Нього, вони постійно були присутні з Ним і були свідками Його чудес. І ще Господь залишив батьків цієї дівиці і підійшов до неї і сказав: «дівицю, встань». Вона встала, а Він взяв її за руку; при цьому вона настільки зміцніла, що наслідки важкої хвороби анітрохи не завадили їй відразу почати ходити, як цілком здоровій. Всі здивувалися, а Господь наказав дати воскреслої тут же поїсти, щоб переконати батьків, що перед ними їх справжня дочка, а не привид померлої. За звичаєм, Господь заборонив розголошувати про диво.

Два «незаконних» дива творить Господь. Перше — зцілення кровоточивої жінки, яка наважилася доторкнутися до Нього. Вона порушила закон, тому що через свою хворобу була нечистою з точки зору іудейського Закону. Вона отримала зцілення. Друге, Спаситель торкається до мертвого тіла дівчинки що б воскресити її. Дотик до мертвого теж сквернить у релігії Старого Заповіту.

Як багато всякої, практично нестрашної побутової «нечистоти» в Старому Завіті, але в ній є глибокий сенс. І мертве тіло і природне або хвороблива жіноча кровотеча — це дотик до таємниці життя і смерті. Те, що має бути «сакралізовано». Чи не вибирає людина годину свого природного приходу в світ, і не вибирає годину природного відходу з нього.

Євангелісти завжди розміщують ці два епізоди разом. Мова тут про одну з християнських чеснот — про відвагу. У разі кровоточивої, ця відвага межує не просто з зухвалістю, а зі злочином — за законом Мойсея, ця жінка нечиста і не може торкатися до людей, а тут — вона доторкається до Вчителя.

Можна уявити, чого їй варто було зізнатися у своєму вчинку. Але Господь називає це не злочином, не образою — а вірою: «віра твоя врятувала тебе». Другий приклад теж говорить про таку віру паче сподівання. Начальнику синагоги сповіщають, що, поки він ходив за Вчителем, його дочка померла, надії більше немає. Але і тут Господь говорить про віру «тільки віруй». Ці два епізоди і зараз повинні радикально змінювати, перевертати наші уявлення про віру, про молитву, про «ввічливості» по відношенню до Бога. Адже для Нього не існує умовностей або етикету — є тільки віра і невіра, любов, або нелюбов.

Отже, ми бачимо, що Господь робить диво одним Своїм словом. Люди, що володіють даром чудотворення або претендують на екстраординарні здібності, звертаються до іншої волі: святі — до Бога, шамани — до сили магічних заклинань. Ісус же просто виявляє Свою волю та вона творить диво, як створила і весь цей світ. У це проявляється Його божественна влада. Але не менш важливо для нас знати, що воля Всемогутнього Ісуса Христа у тому, щоб люди були зцілені від хвороб та позбавлені від смерті. Особливо підкреслює це прохання Ісуса, щоб ніхто не знав про це: Він робить диво не для залучення адептів до нової релігії, а для позбавлення від смерті і горя конкретної сім’ї.

Люди готові повірити в чудеса, що творяться Ісусом, тобто визнати в ньому величезну силу. Але коли з’являється слово «смерть», можна більше не турбувати Вчителя. Смерть — це кінець, найжахливіша хвороба ще залишає надію, а смерть — це все. Але ось саме це виявляється не так. І воскресіння стає в один ряд з іншими зціленнями. Хвороба та смерть виявляються явищами одного порядку. Смерть — це не щось надмірне, проти чого неможливо боротися, тому що воно незрівнянно більше нас, не щось сакральне (в цьому сенсі). Ні, смерть — всього лише завершення низки хвороб, які є свідченням тлінності цієї матеріальної природи. Так, смерть — це дуже важлива подія. Але народження набагато важливіше, тому що смерть — всього лише перехід. А для наших земних очей смерть і народження — явища одного порядку за силою переживання, відрізняється лише знак цих переживань. І для наших земних почуттів так і повинно бути, і страшно, коли не ридають на похоронах з якоїсь помилкової релігійності; але коли душа ридає, дух повинен тихо і спокійно освоювати нові шляхи зв’язку з улюбленою людиною тепер, коли між вами немає зв’язку матеріального. Смерть не непереборна стіна, є Той, хто завжди повертає нам наших померлих — Господь Ісус Христос.

І тільки Бог — владний над життям і смертю і навіть над життям і смертю може змінювати хід речей. Бог дарує через Свого Сина зцілення і оновлення життя. Аж до загального воскресіння.

Ексклюзив

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов), доктор богословських наук


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: