Як Україні розірвати порочне коло блекаутів: три кроки, які влада більше не може відкладати

Кілька днів тиші в небі — й країна на мить видихає: світло повертається за графіком, вода з’являється в кранах, метро знову везе людей на роботу. Але одна технічна аварія на перетині енергосистем Румунії, Молдови та України — і країна раптово занурюється в напівтемряву, а слово «блекаут» знову стрибає в заголовки. Саме цей контраст оголює головну проблему: Україна досі живе без чесної стратегії виходу з порочного кола відключень, хоча рішення лежать на столі — від зміни правил гри для бізнесу до реальної децентралізації генерації.

Ілюзія «енергетичного перемир’я» та справжній масштаб загрози

Росія перейшла до довготривалої стратегії енергетичної війни на виснаження, комбінуючи масовані ракетно-дронові удари по енергетичній інфраструктурі з періодами штучної паузи, які створюють відчуття тимчасового полегшення.¹ Саме такі «тижневі перемир’я» дозволяють знизити градус суспільної тривоги та зручно підживлюють політичну спокусу відкладати непопулярні рішення — від тарифів до реформ ринку.

31 січня 2026 року це відчуття «відносної стабільності» обірвала каскадна аварія: одночасне відключення високовольтних ліній між енергосистемами Румунії й Молдови та між західною й центральною частинами України запустило автоматичний захист на підстанціях, змусило розвантажити блоки АЕС та спричинило масові аварійні відключення електроенергії й зупинку метро в Києві та інших містах.⁶ Інцидент показав: навіть без ракетного удару система тримається на межі, а будь-який збій на перетині мереж може мати ефект доміно.

«Слон у кімнаті»: чому нинішня модель не витримує війни

Аналітикиня Ukraine Facility Platform Марія Цатурян у своєму дослідженні для ZN.UA пропонує назвати головну проблему своїм ім’ям: держава продовжує жити в логіці ручного управління, спроб латати дірки й перекладати відповідальність між регуляторами, енергокомпаніями та місцевою владою, замість того, щоб чесно змінити правила гри на ринку.¹ Її ключовий тезис: влада вперто не помічає «слона в кімнаті» — системної недовіри бізнесу до того, що інвестиції в нову генерацію будуть захищені від політичних ривків і дефолтів ринку.

Державні вказівки генераторам та монополістам уже продемонстрували обмежену ефективність: без зрозумілих цінових сигналів, гарантій оплати виробленої енергії та прозорих правил підключення жодних масштабних приватних інвестицій не буде.¹ В умовах війни це означає не лише повільну відбудову, а й дедалі глибшу залежність від міжнародної донорської допомоги, яка також має межі.

Крок перший: визнати роль бізнесу та громад у новій генерації

Перший крок, на якому наполягає Цатурян, — офіційно визнати просту річ: лише приватний бізнес у партнерстві з громадами здатний швидко й масово будувати нову розподілену генерацію — когенераційні установки, модульні котельні, малі газопоршневі станції, локальні ТЕЦ.¹ Урядові директиви в бік державних компаній можуть дати одиничні проєкти, але не змінять картину по країні.

У низці регіонів уже є приклади того, як це працює: від Харківщини до Рівного громади готують майданчики під міні-ТЕС, когенераційні станції й блок-модульні котельні, а уряд виділяє на це мільярди гривень, зокрема 2,5 млрд на відновлення енергосистеми Харківської області й встановлення когенераційних блоків.⁷ Однак без масштабного залучення приватного капіталу й зрозумілої моделі окупності такі випадки залишатимуться радше винятком, ніж нормою.

Крок другий: припинити ігнорувати борги, ручні ціни та страх інвестора

Другий крок, який експертка називає «помітити слона в кімнаті», стосується самої архітектури ринку: накопичені борги, вибіркове адміністративне регулювання тарифів і непередбачувані політичні рішення фактично перекривають кисень для інвестицій у генерацію.¹ Жодне спрощення дозвільних процедур чи створення чергових координаційних штабів не переконає інвестора, якщо він не певен, що вироблену електроенергію й тепло йому оплатять, а правила не зміняться заднім числом.

Енергетичні експерти й провідні think tank’и наголошують: вихід із замкненого кола можливий лише за двох умов — ефективної протиповітряної оборони для захисту об’єктів та постійного нарощування нових генераційних потужностей, а не лише «перерозподілу того, що лишилося».⁵ Для цього уряд має не лише зупинити нарощування боргів на ринку, а й разом із донорами запустити механізми страхування інвестиційних ризиків, щоб приватні гравці не боялися заходити в умовах війни.

Крок третій: зробити громади повноцінними партнерами енергетичної відбудови

Третій крок, на який вказує Цатурян, — системно залучити місцеву владу до розбудови розподіленої генерації, переставши розглядати громади як пасивних виконавців «згори».¹ Саме мери володіють ресурсами, які цікавлять бізнес: землею під об’єкти, технічною інфраструктурою, можливістю пришвидшувати погодження й гарантувати відбір виробленого тепла чи електроенергії для комунальних закладів та житлового фонду.

Успішні приклади вже з’являються: понад три десятки українських міст, за даними профільних аналітиків, стоять у черзі на міні-ТЕС та когенерацію, Київ планує встановлення щонайменше шести малих газопоршневих електростанцій, а в регіонах готують проєкти модульних котелень під цільове фінансування донорів.⁷ Міжнародні партнери значно охочіше фінансують конкретні проєкти «під громаду», а не абстрактні державні програми, — це зменшує корупційні ризики й дає відчутний результат на місцях.

Російська тактика: від «килимових бомбардувань» до ізоляції регіонів

Паралельно змінюється тактика ворога. Якщо в перший рік повномасштабної війни удари були більш хаотичними й спрямовувалися на окремі ТЕЦ, ГЕС чи підстанції, то нині російські атаки дедалі частіше будуються як цілісні операції з «ізоляції» окремих регіонів, завдання ударів по ключових перетоках і вузлових підстанціях.⁴ Це дозволяє ворогу одночасно розривати регіональні «петлі» мереж і ускладнювати перетік електроенергії між областями.

Аналітики енергетичного ринку попереджають: нинішній стан системи наближається до циклічної «синусоїди», коли масований удар запускає аварійні відключення, потім слідує період стабілізації й ремонтів, після чого наступний удар знову руйнує баланс.⁵ Без глибоких змін у структурі генерації та посилення ППО кожна зима загрожуватиме повторенням такого сценарію, а політичні апеляції до «тимчасових труднощів» лише маскують відсутність реального плану.

Чому централізована система більше не працює

У довоєнній логіці ставка на великі ТЕС, АЕС і магістральні мережі здавалася економічно виправданою: масштаб давав дешевшу електроенергію, а резерви системи дозволяли перекривати сезонні піки.² В умовах цілеспрямованої військової кампанії проти енергетики ця модель перетворилася на велику ціль, ураження якої має ефект ланцюгової реакції.

Експерти ZN.UA й міжнародні організації на кшталт UNDP та Світового банку фіксують: прямі втрати енергетичного сектору вже перевищили десятки мільярдів доларів, а дефіцит потужності в пікові години може сягати 25–30% від потреби, якщо удари по маневровій генерації триватимуть.^{3 6} У такій конфігурації ставка лише на «реставрацію» центральних об’єктів без розвитку розподіленої генерації означає гарантоване повторення блекаутів у майбутньому.

Розподілена генерація: від модної тези до робочого інструменту

Про розподілену генерацію — малі й середні джерела електро- та теплопостачання, інтегровані в мережу — в Україні говорять не перший рік, але до недавнього часу це залишалося переважно декларацією.⁷ Протягом 2023–2024 років не було ухвалено базових рішень щодо спрощення підключення таких установок, створення пільгових кредитних програм чи стандартних технічних умов для громад.

Лише після чергових хвиль атак уряд почав рухатися до дерегуляції та спрощення процедур підключення, а Національний банк пом’якшив вимоги до банків для стимулювання кредитування проєктів у сфері енергетики.⁷ Однак попит на такі кредити залишається млявим: бізнес, який може імпортувати електроенергію й отримувати гарантії безвідключень, не бачить сенсу інвестувати у власну генерацію, а решта давно адаптувалася до дизельних генераторів або просто не вірить у стабільність нових правил.

Роль міжнародних партнерів: від донорських грантів до страхування ризиків

Міжнародні партнери вже вкладають значні кошти в українську енергетику — від обладнання для ремонту мереж і модульних котелень до кредитних ліній ЄБРР та ЄІБ на відновлення генерації.³ Але без зміни внутрішніх правил цей ресурс неминуче впиратиметься в стелю: донори не можуть нескінченно покривати прорахунки регулятора й політичні реверанси у бік «заморожених» тарифів.

Один із ключових інструментів, який Цатурян та інші експерти пропонують активніше використовувати, — страхування інвестиційних ризиків у співпраці з міжнародними фінансовими інституціями.^{1 3} Якщо бізнес отримає зрозумілу модель гарантій — від покриття воєнних ризиків до стабільності тарифів на період окупності проєкту — шанс залучити приватний капітал у розподілену генерацію й реконструкцію зруйнованих потужностей різко зросте.

Держава, яка має сказати правду: непопулярні рішення, що неминуче дозріли

Найнеприємніша частина розмови, на якій наполягає експертка, — визнати, що уряду доведеться приймати непопулярні рішення, яких роками уникали.¹ Це стосується не лише тарифів, а й чесного підходу до боргів на ринку, відмови від вибіркового регулювання цін, яке «рятує» окремі групи за рахунок системи загалом, та запровадження прозорих правил, де субсидії для вразливих споживачів не маскуються під загальну дешевизну електроенергії.

Енергетична безпека, за зауваженням провідних експертів, перестала бути суто технічним питанням — це політичний вибір між короткостроковою популярністю й довгостроковим виживанням країни як сучасної економіки.^{2 5} Росія «біля кордонів назавжди», як формулює Цатурян, і стратегія на кілька років уперед має виходити з цього тверезого розуміння: без радикального зміцнення стійкості енергосистеми жодні оборонні стратегії не будуть повними.

Чому вікно можливостей звужується

Кожен новий сезон російських атак та аварій на перетинах мереж звужує запас маневру. Пошкоджені об’єкти стає дедалі складніше й дорожче ремонтувати, дефіцит обладнання та фахівців накопичується, а суспільна терпимість до відключень не безмежна.^{2 6} При цьому час, потрібний для запуску нових генераційних потужностей, обчислюється місяцями й роками — особливо, коли йдеться не про дизельні генератори, а про повноцінні малі ТЕС, когенерацію чи сучасні газові турбіни.

За словами українських і міжнародних експертів, вибір зараз виглядає так: або використати відносно «м’які» сезони для форсованого будівництва нових потужностей і перегляду правил ринку, або й надалі жити в режимі синусоїди — від удару до ремонту, від короткого «перемир’я» до нового блекауту.^{3 5} У цій дилемі нейтралітет уже неможливий.

Що означає енергетична стратегія «на роки» для кожного з нас

Розмови про розподілену генерацію, борги ринку та страхування інвестицій часто звучать абстрактно. Але в перекладі на мову повсякденності все простіше: наявність або відсутність чесної стратегії визначатиме, чи буде у вашому місті стабільне тепло й електрика, чи доведеться планувати життя між вікнами у 2–4 години зі світлом.^{5 6} Вона також визначатиме, чи зможе бізнес працювати й платити зарплати, чи закриватиметься на кожну «енергетичну хвилю».

Стратегія виходу з порочного кола блекаутів — не про повернення до «довоєнної норми», а про побудову іншої енергетичної реальності, де великі станції доповнюються мережею малих і середніх джерел, а громади й бізнес стають співвласниками енергетичної стійкості, а не заручниками централізованих рішень.^{1 7} Питання лише в тому, чи наважиться держава визнати цього «слона в кімнаті» й оголосити суспільству нові, чесні правила гри.

Джерела

1. ZN.UA: «Заметить “слона в комнате”: эксперт рассказала, как Украине выйти из порочного круга блэкаутов» — матеріал Андрія Стадника з основними тезами Марії Цатурян про роль бізнесу, громад, борги й зміну правил гри на ринку.
2. ZN.UA: аналітика Марії Цатурян «Блэкауты навсегда. Сможет ли Украина выйти из энергетического кризиса», де пояснюється логіка російської енергетичної війни та необхідність системних реформ.
3. ZN.UA / міжнародні звіти (UNDP, Світовий банк): оцінки прямих збитків енергетичному сектору України та потреби в інвестиціях у відновлення й нові потужності.
4. ZN.UA: матеріал про зміну тактики російських ударів по енергетиці — від «килимових бомбардувань» до спроб ізолювати цілі регіони через удари по вузлових підстанціях і перетоках.
5. Focus.ua: інтерв’ю енергетичного експерта про «замкнене коло» енергосистеми України та умови запобігання масштабному блекауту — поєднання ППО та нарощування генерації.
6. RBC-Ukraine / UNN: пояснення уряду та ексголови «Укренерго» щодо каскадної аварії 31 січня 2026 року, відключення ліній Румунія–Молдова–Україна та наслідків для споживачів.
7. ZN.UA (англомовна версія): матеріал про розгортання розподіленої генерації в Україні, приклади Харкова, Києва, Рівного та інших міст, де запускаються міні-ТЕС, когенераційні установки й модульні котельні, а також про кредитні стимули НБУ для енергетичних проєктів.