Як США вчаться воювати в усіх вимірах: що таке «планування на всіх типах місцевості» для об’єднаних вседоменних операцій

Поки російські генерали малюють стрілочки на папері, а деякі європейські політики досі уявляють війну як «танки, окопи й трохи дронів зверху», американські військові тихо переписують саму логіку планування бою. У новій концепції всі шість вимірів війни – суша, море, повітря, космос, кіберпростір і електромагнітний спектр – розглядаються як різні типи «бойової місцевості», на яких треба не героїчно «домінувати всюди», а холодно вирішувати: де поступитися, де гризтися, а де витискати максимум переваги.

У Small Wars Journal американський офіцер Метью Прескотт пропонує концепцію «all‑terrain planning» – умовно «планування на всіх типах місцевості», підхід до об’єднаних вседоменних операцій (Joint All‑Domain Operations, скорочено JADO), де кожен домен (вимір воєнних дій) розглядається як особливий вид «терену» зі своїми перевагами, обмеженнями й вразливостями.¹ Ключове рішення в такому плануванні – обрати для кожного домену режим дій: коли його свідомо віддати, коли постійно оскаржувати, а коли – домінувати.¹

Прескотт показує: без зміни мислення жодні модні абревіатури на кшталт JADO або JADC2 (Joint All‑Domain Command and Control – об’єднана вседоменна система командування й управління) не врятують – потрібні реальні команди планувальників, які вміють мислити вседоменними категоріями, синхронізувати вогонь, маневр, кібердії та радіоелектронну боротьбу (РЕБ) у часі й просторі, а не просто малювати ще один «спільний слайд» із красивими стрілочками.¹ Для України, яка щодня бачить на власному небі іранські дрони, російські балістичні ракети й наслідки кібератак по енергетичних компаніях, ця дискусія – не академічна розвага, а прямий натяк, як виглядатиме наступний рівень війни й де варто вчитися вже зараз.¹

JADO: від «суша‑море‑повітря» до шести взаємопов’язаних доменів

Стартова точка статті – пояснення, чому взагалі з’явилися об’єднані вседоменні операції (Joint All‑Domain Operations, JADO).¹ Сучасні конфлікти давно вийшли за межі класичного трикутника «сухопутні війська – авіація – флот»: до нього повноцінно додалися космос, кіберпростір і електромагнітний спектр, де вирішується не менше, ніж у траншеях – від супутникової навігації (GPS) до роботи систем зв’язку й ППО.¹

Опоненти США – насамперед Китай і Росія – не просто «дотягуються» до цих доменів, а будують їх як інтегроване поле бою, де кібератака по енергетиці, зашумлення GPS, атака дронами й рух танкових колон – частини єдиного сценарію.¹ Відповіддю Пентагону стала концепція JADO, яка відмовляється від традиційного «кожен рід військ грає на своєму полі», намагаючись створити єдине військо, що діє як мережа, а не як парад окремих структур.¹

«Планування на всіх типах місцевості»: коли домен = рельєф бою

Фокус пропозиції Прескотта – простий і водночас незручний: домен – це теж «місцевість», яку не обов’язково завжди утримувати, зате необхідно правильно оцінювати й ранжувати.¹ У класичній тактиці командир аналізує рельєф – висоти, ліси, річки – й вирішує, де наступати, де оборонятися, а де відступити, щоб не витрачати сили марно; автор пропонує так само дивитися на повітряний простір, космос, кіберпростір і електромагнітний спектр.¹

Звідси й термін «all‑terrain planning»: «terrain» у цьому контексті означає не лише географічну місцевість, а й «бойове середовище» – сукупність умов у конкретному домені (щільність супутникового угруповання, вразливість кабельної інфраструктури, насиченість району засобами РЕБ противника тощо).¹ Така оптика змушує відмовитися від дитячої мрії «домінувати всюди завжди» й перейти до дорослого вибору пріоритетів: де прийнятно тимчасово поступитися, де варто просто заважати ворогу, а де – вкладати ресурси до стану повної переваги.¹

Три режими дій: поступитися, оскаржувати, домінувати

У центрі концепції – три дієслова, які звучать як тест на тверезість будь-якого штабу: cede (поступитися), contest (оскаржувати, постійно заважати) і dominate (домінувати, досягати переваги).¹ Ідея в тому, що в кожному домені, в кожній фазі операції командування має чесно визначати свій режим: ми тут тимчасово відходимо, тут без упину «кусаємо» ворога, а тут вкладаємося по повній і вибиваємо опонента з поля.¹

Поступитися означає свідомо прийняти, що контроль над певним доменом чи його ділянкою на цьому етапі для нас другорядний, і ресурси краще спрямувати на інші завдання.¹ Оскаржувати – не дозволити противнику почуватися вільно: формально він може мати там перевагу, але ми постійно створюємо йому проблеми – від точкових ударів до РЕБ і кібератак по його системах управління й логістики.¹ Домінувати – той випадок, коли ми вкладаємося дорого й глибоко, щоб на певний час перетворити домен на майданчик, де діють лише наші правила.¹

Поступитися доменом: коли контроль не головна ціль

Найбільш токсичне для військового самолюбства слово – cede, свідоме відходження з домену або його частини.¹ Прескотт наголошує: це не «здатися», а стратегічне рішення сконцентруватися на важливішому – наприклад, відмовитися від активного контролю певної ділянки морського простору, щоб вивільнити авіацію й флот для критично важливих операцій в іншому районі.¹

Приклад, який наводить автор, – гіпотетичний сценарій у Південно-Китайському морі: США можуть тимчасово не боротися за низку островів або рифів, щоб зосередитися на контролі основних морських шляхів і свободі навігації в ширшому регіоні.¹ Аналогічна логіка стосується й кібердомену: замість того щоб «героїчно» намагатися контролювати весь простір, варто виокремити критично важливі «вузли» – енергетику, зв’язок, військові системи командування й управління (C2) – і там не допустити жодного серйозного збою, навіть ціною меншого контролю над периферійними сервісами.¹

Оскаржувати домен: коли завдання – створити ворогу постійну проблему

Contest – режим, у якому головна мета – не дати ворогу спокійно реалізовувати свої плани в домені, навіть якщо ми поки не можемо «перемкнути його на себе».¹ Такі дії часто дешевші за повномасштабну боротьбу за домінування, але їхній ефект – руйнівним: від постійної РЕБ по його радіозв’язку до регулярних кібератак по логістичних системах і базах даних.¹

Прескотт згадує знайомі приклади: використання засобів електронної боротьби під час операції «Буря в пустелі» для придушення ППО Іраку – класичний спосіб «оскаржити» їхній повітряний домен без миттєвої повної переваги.¹ Інший приклад – асиметрична тактика Ірану в Перській затоці, де комбінація малих катерів, мін і ракет змушує США витрачати непропорційні ресурси на підтримку контролю, хоча на папері американський флот у рази сильніший.¹

Домінувати: коли потрібно «закрити небо й море під себе»

Dominate – найспокусливіший, але й найдорожчий режим: йдеться про ситуації, коли певний домен стає настільки критичним, що на певний період його потрібно фактично повністю взяти під контроль.¹ Класичні приклади – здобуття панування в повітрі перед масштабною сухопутною операцією або встановлення морського контролю в районі, де противник не повинен мати жодного шансу розгорнутися.¹

В епоху вседоменних операцій домінування часто досягається не за рахунок одного роду військ, а комбіновано: кібератака по системах ППО ворога, РЕБ по його радарах, удари по ключових вузлах, а вже потім – робота авіації в напівпорожньому небі.¹ Це й є те, що автор пов’язує з поняттям «convergence» – цілеспрямоване зведення ефектів із різних доменів в одному місці й часі, щоб створити для ворога не «багато незручностей», а один великий, дуже болючий провал.¹

«Convergence»: синхронний удар кількох доменів

Прескотт окремо пояснює ідею «convergence» (дослівно – «збігання, сходження»): це не просто «ми робимо щось і в кібері, і в повітрі», а синхронна, відточена атака, де різні домени посилюють одне одного, а не конкурують за ресурси й увагу командування.¹ Наприклад, щоб здобути перевагу в повітрі, спочатку виводять із ладу кіберзасобами систему управління ППО, потім РЕБ «глушить» радари й канали зв’язку, а вже далі літаки добивають фізичні цілі – усе це в стислі часові вікна, коли противник не встигає оговтатися.¹

Тут у гру входить і JADC2 – об’єднана вседоменна система командування й управління (Joint All‑Domain Command and Control), яка має забезпечити командирам єдину картину бою й можливість швидко ухвалювати рішення на основі даних з усіх сенсорів і платформ.¹ Але автор чесно визнає: без підготовлених людей‑планувальників, а не лише «цифрових платформ», жоден JADC2 не перетворить хаос на справді злагоджену вседоменну операцію.¹

Команда «планування на всіх типах місцевості»: хто має бути в штабі

Щоб все вищезгадане не лишилося «концепцією в журналі», потрібні команди планувальників, які не діляться за принципом «ось вам куток кіберу, ось вам – авіації, не заважайте одне одному», а реально працюють разом.¹ Прескотт описує таку all‑terrain planning team як добірну групу офіцерів і фахівців із різних доменів і функцій (маневр, вогонь, логістика, захист, розвідка), які вміють не лише представляти свій «цех», а й мислити системно й міждисциплінарно.¹

Ключові вимоги до такої команди – глибоке розуміння свого домену, базова грамотність у суміжних сферах, здатність працювати з невизначеністю й готовність чесно казати командиру: «ось тут ми реально не потягнемо домінування, максимум – оскарження, а ось тут доцільно відступити».¹ Для цього потрібні й відповідний відбір, і навчання, і культура, де не карають за «незручні» аналітичні висновки.¹

Які навички й підготовка потрібні таким планувальникам

Прескотт пропонує цілком практичний список кроків: відбір людей із сильними аналітичними й комунікаційними навичками, вседоменну освіту (курси, спільні тренування, вишколи), чітку фіксацію ролей і створення культури співпраці, а не відомчих «феодів».¹ Йдеться не про чергову бюрократичну реформу, а про реальну зміну того, як виглядає штаб: замість паралельних вертикалей – інтегрована команда, яка одночасно думає про сушу, повітря, кібер і спектр.¹

Окремий акцент робиться на вмінні працювати зі сценаріями, де доводиться приймати непопулярні рішення щодо «поступитися» доменом або його частиною – і при цьому зберігати довіру командира, пояснюючи, що це не слабкість, а стратегічний розрахунок.¹ Враховуючи масштаби можливих майбутніх великих воєнних операцій (Large‑Scale Combat Operations, LSCO – широкомасштабні бойові дії), автор відверто каже: без таких команд усі розмови про JADO залишаться презентаціями для конференцій.¹

Уроки для України: де ми вже живемо в логіці JADO

Для України значна частина описаного – вже не теорія: наша оборона щодня залежить від того, як синхронізуються дрони, артилерія, кіберзахист, РЕБ і класичні маневрові дії на землі.¹ Але навіть на цьому тлі концепція «планування на всіх типах місцевості» оголює низку болючих питань: де ми досі намагаємося «тягнути всі домени одночасно» замість того, щоб чесно розставити пріоритети, а де не вистачає саме міждоменних штабних команд, які бачили б не лише окремий сектор фронту, а й загальну «карту місцевості» у всіх шести вимірах.¹

У перспективі інтеграції в НАТО й отримання більш складних систем озброєнь – від ППО до авіації й кіберінструментів – без такого типу мислення не обійтися: сама по собі техніка JADO не створює.¹ Українським офіцерам, які вже працюють у спільних штабах із партнерами, стаття Прескотта може слугувати непоганою інтелектуальною картою: куди саме рухається західне планування й які питання нам варто ставити самим собі вже зараз.¹

Джерела

1. Small Wars Journal: Matthew Prescott, «Navigating The All‑Domain Battlespace: Introducing All‑Terrain Planning»