Як Росія запускає новий виток протистояння із Заходом

25.12.2020 0 Редакция NS.Writer

17 грудня 2020 року відбулась щорічна прес-конференція президента Російської Федерації Володимира Путіна. Через пандемію COVID-19 російський лідер спілкувався з журналістами по відеозв’язку.

| Newssky.com.ua

Про це пише institutedd.org.

Ну і, звісно ж, прес-конференція Путіна не була б прес-конференцією Путіна, якби чергова його комунікація із ЗМІ й тези, які там пролунали, не викликали б гучного резонансу.

Говорив російський керманич багато, відповідаючи на різноманітні за своєю суттю запитання. Однак найважливіше було дізнатися про те, як він оцінює сучасний міжнародний порядок денний і, відповідно, Росії в ньому. Тим паче, що за останній рік відбулося чимало подій, починаючи від спалаху пандемії коронавірусу й закінчуючи перемогою Джезефа Байдена у США. Тому зовнішньополітичні аспекти і реакція на них Кремля становили неабияку цікавість. Адже нерідко бувало, що будь-яка висловлена думка російського президента, включно з міжнародним порядком денним, мала можливість втілюватися в життя.

Так, відповідаючи, серед іншого, на запитання кореспондента «BBC», чи вважає Росія себе відповідальною за відновлення «холодної війни», Путін у погіршенні відносин обвинуватив країни Заходу, зазначивши, що у порівнянні з ними, росіяни є «білими» і «пухнастими». Пояснюючи свою позицію, Путін вказав, що російська сторона «пішла на те, щоб звільнити від певного радянського диктату ті країни та народи, які хотіли розвиватися самостійно». А також вкотре повторив незмінну мантру, що Північноатлантичний альянс розширився і його інфраструктура наближається до кордонів Росії.

Нічого не нагадує? Так, наративи Путіна є подібними до тих, які містилися в його відомій «Мюнхенській промові» 2007 року, коли російський керманич заявив, що НАТО висуває свої передові сили до державних кордонів РФ й що для сучасного світу однополярна модель є не тільки неприйнятною, але і взагалі неможливою.

Путінський посил у Мюнхені був зроблений не просто так. Адже після подій 9/11 однополярний світ почав відходити в минуле і Росія, починаючи процес «вставання з колін», зажадала зайняти на геополітичній арені своє місце під сонцем.

Втім, попри війну проти тероризму і інші виклики 2000-х, колективний Захід продовжував утримувати лідерські позиції. Ба більше, Альянс, як флагман вільного світу, продовжував процес розширення на схід. До того ж, почалися розмови про надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), що болісно сприймалося в Москві.

Трохи більш ніж через рік «Мюнхенська промова» переросла у справжній «Бухарестський ультиматум», коли в румунській столиці на саміті НАТО Володимир Путін пригрозив президенту США Джорджу Бушу-молодшому, що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України, якщо Україну, яку назвав недодержавою, приймуть до лав Альянсу.

На жаль, Захід повівся на російську провокацію, не надавши ПДЧ ані Україні, ані Грузії. Наслідки не заставили себе довго чекати. Вони є добре відомими: напад на Сакартвело, окупація Кримського півострову, початок війни на Донбасі. Все те, що влаштовує Росію у її відносинах з сусідами, — ні інтеграції, ні миру (такий собі аналог троцькістської концепції «ні війни, ні миру»), — Москва отримала.

Ситуація останнього часу є майже тотожною. Тільки цього разу західний світ, окрім війни проти тероризму, веде ще й боротьбу з пандемією. Не дивлячись на це, НАТО продовжує процес розширення, прикладом чого може слугувати прийняття Північної Македонії до Альянсу та надання Україні статусу партнера розширених можливостей НАТО, з поверненням активних переговорів про отримання ПДЧ.

Оливи у вогонь російської неоімперської свідомості підлило підписання 15 серпня США та Польщею Угоди про посилену оборонну співпрацю (Enhanced Defense Cooperation Agreement), що, зокрема, передбачає збільшення американського військового контингенту на території Польщі. І це на тлі вибуху масових народних протестів в Білорусі — країни-західного (поки що) форпосту «російського світу», що межує з Польщею, яка у випадку гіпотетичного зіткнення НАТО та ОДКБ має усі шанси стати полем битви двох військово-політичних блоків.

З огляду на зазначене, Москва почала з новою силою проштовхувати антизахідну риторику, знову не без ультимативного підтексту. І, до речі, не лише на вищезазначеній прес-конференції Путіна.

Приміром, ще у травні-місяці прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що розміщення військової бази США на польській території призведе до відповідних дій з боку Росії. За словами представника Кремля, такі рішення є суверенною справою будь-якої країни, але призведуть до очевидних наслідків для атмосфери безпеки на континенті.

А в червні той таки Пєсков заявив, що відносини між Росією та Польщею знаходяться «на самому нижчому можливому рівні». І зазначив, що Польща сама по собі не є небезпечною для Росії. Однак, як держава, яка готова надати свою територію для третіх країн або НАТО, може становити загрозу. Представник російського президента також підкреслив, що «дрейф військової інфраструктури НАТО» в бік російських кордонів змушує Москву вживати заходів «гарантованого забезпечення безпеки країни».

Не буде перебільшенням твердження того, що чергова гра м’язами Кремля змушує країни східноєвропейського регіону, навіть попри те, що більшість з них є членами НАТО та Євросоюзу, сильніше замислитися над своєю безпекою. Адже прецеденти вже мали місце — коли певного роду легковажність та поступливість давалися Заходу взнаки.

На сучасному етапі важливо розуміти, як на нові загрози реагуватиме адміністрація Байдена. Наразі сигнали з Вашингтону надходять обнадійливі. Втім, враховуючи складну ситуацію як в США, так і у світі, коли посттрампівський перехідний період, помножений на пандемію коронавірусу, може затягнутися на місяці (якщо не більше), важко з впевненістю спрогнозувати чи скористається Москва моментом, чи ні.

Як би там не було, країнам Балто-Чорноморського регіону, включаючи Україну, варто бути готовими до будь-якого сценарію розвитку подій. Адже, як показує сурова реальність, віра у «білу» і «пухнасту» Росію ні до чого хорошого не призводить.

Станіслав Желіховський
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: