Як путінська пропаганда привчає до перекроювання кордонів

21.07.2020 0 Редакция NS.Writer

Легітимізація окупації Криму та агресії на Сході України вже сьомий рік є одними з ключових напрямків російської пропаганди.

| Newssky.com.ua

Як пише Марія Авдєєва (Європейська експертна асоціація, експерт iSANS), однак після прийняття поправок до конституції РФ і так званого «референдуму», який обнулив терміни президентства Володимира Путіна, офіційна риторика Кремля стала набагато більш відвертою. Напередодні плебісциту Путін, зокрема, заявив про «подарунки російського народу» колишнім радянським республікам, що фактично є прямою загрозою подальших територіальних претензій.

«М’яко стелить, але жорстко спати кладе», — так він охарактеризував сучасну російську зовнішню політику.

І одночасно з цим зовсім не випадково активізуються дії Кремля з досягнення міжнародного визнання Криму російським. Адже раз були «подарунки», значить тепер з новими зусиллями можна сконцентруватися на легітимізації окупації території України. Крім задоволення імперських амбіцій Москви, від цього залежить і зняття санкцій, і вихід з економічної кризи.

До того ж Росія хоче нагадати і президенту Білорусі, що Мінськ повинен «правильно» сприймати кримський «референдум». Адже останніми роками риторика Олександра Лукашенка щодо поглиблення інтеграції з Росією дуже змінилася. Впритул відчувши наближення важкого дихання «братніх» обіймів Кремля і намагаючись чинити опір насильницькій інтеграції, Лукашенко заявив, що Росія здійснювала на Білорусь тиск, вимагаючи визнати Крим російським. Більш того, він кілька разів вказував, що Крим офіційно був визнаний територією України, а Білорусь не може визнати Крим російським, оскільки є одним з підписантів Будапештського меморандуму.

У Кремлі така позиція Мінська викликає велике роздратування. Адже ось, здавалося, вже практично запустили «Союзну державу», і раптом Білорусь заговорила про суверенітет, не тільки не визнавши окупацію законною, але фактично розглядаючи Крим як попереджувальний сигнал і для себе. Нейтральна позиція Лукашенка щодо агресії Росії на Донбасі також не може не дратувати Кремль.

Розуміючи, що можливості для енергетичного шантажу швидко знижуються, Росія задіяла свої рупори пропаганди, спрямовані на Білорусь, для того, щоб переконати білорусів у легітимності кримського «референдуму», а заодно і навести інші аргументи, які доводять, що можна змінювати кордони держав, не озираючись на встановлені міжнародні правила і домовленості.

Крім того, використовуючи як привід пандемію COVID-19, Росія також намагається закласти основи для скасування санкцій за збройну агресію в Україні та вирішити питання з визнанням Криму. Для спроб легітимізації незаконної окупації Кремль використовує, зокрема, такі прийоми і аргументи:

– «Історична несправедливість» передачі Криму Україні, уявні порушення порядку передачі, які були всього лише усунуті «референдумом» 2014 року. Російські ідеологи стверджують, що приєднання Криму до України, обумовлене свого часу економічною, територіальною та культурною доцільністю, було нелегітимним з точки зору радянського законодавства.

– Риторика про «споконвічно російський» Крим, до якої відноситься і теза «Севастополь — місто російської слави», й інші гасла, що підкреслюють історичний зв’язок Криму з Росією.

– Порядок приєднання Криму через псевдо-референдум, інформаційна кампанія, спрямована на демонстрацію нібито «вільного волевиявлення населення Криму». При цьому навмисно замовчується те, що так званий «референдум» проходив в супроводі «зелених чоловічків», що складаються з військовослужбовців регулярних військ Російської Федерації.

– Твердження про утиск російської мови та прав російськомовних. Окупація Криму Росією подається як крок, спрямований на захист російськомовного населення півострова, зокрема від «радикальних груп українських націоналістів».

– Використання майданчиків міжнародних організацій, основні серед яких ООН та ОБСЄ, для організації виступів там «представників» Криму. Наприклад, у червні Росія намагалася організувати виступ представника окупаційної влади Криму на сесії Ради з прав людини ООН в Женеві. Однак, у доповіді Генерального секретаря ООН Росія названа винною в порушенні прав людини в Криму, свавільних арештах і тортурах людей.

– Організація поїздок в Крим право- і ліворадикальних європейських політиків і депутатів. Останній такий вояж відбувся на «референдум» щодо поправок до конституції. При цьому російська пропаганда замовчує, що ці політики приїжджають до Криму і на окуповані території Донбасу як приватні особи, часто за гроші Кремля, а не як офіційні представники парламентів або державних інституцій.

– Відкриття псевдо-представництв Криму для імітації міжнародного визнання. Як приклад можливо навести спробу відкрити в Брюсселі лобістську структуру «Представництво Криму» в 2019 році, а також діяльність асоціації «Друзі Криму». Об’єднує їх те, що вони в більшості своїй є фіктивними організаціями, призначеними для фото в новинну стрічку. Одне з їхніх основних завдань — ініціювання різних акцій, спрямованих проти законної позиції України стосовно окупованому Криму.

– В інформаційному полі також постійно підкреслюється, що кілька країн визнали окупацію Криму. Крім Росії, це Афганістан, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Сирія, Північна Корея — країни, які або самі перебувають у міжнародній ізоляції, або знаходяться в стані конфлікту.

Ці прийоми і тези кремлівської пропаганди присутні як в Білорусі, так й в інформаційному просторі інших країн, де їх поширюють через інформаційні майданчики Кремля та через розгалужену мережу проросійських ресурсів, які детально дослідили експерти iSANS.

Однак існує і ряд меседжів, спеціально відпрацьованих для цільового впливу саме на білоруську аудиторію з тим, щоб домогтися максимального визнання окупації:

– «Налагодження прямого транспортного сполучення між Білоруссю і Кримом». Цей меседж озвучує як особисто Путін — «коли-небудь будуть вирішені питання» про авіасполучення Білорусі з Кримом, так і білоруси, які проживають в Криму, нібито просять Мінськ запустити пряме залізничне сполучення з Білоруссю.

– Ця ж «Білоруська громада Криму» просить Лукашенка «відкрити в Криму представництво Білорусі», посилаючись на наявність питань, які потребують консульської підтримки. При цьому очолює громаду Роман Чегринець, який сприяв незаконній окупації Криму і активно бере участь у заходах щодо легітимізації.

– Теза про те, що головний експортер в Крим — це Білорусь і «збільшення товарообігу між Білоруссю й Кримом» за посередництва російських структур дозволяє уникнути санкцій. Те ж саме стосується й поставок товарів на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей України.

– Теза про «домінування праворадикальних, націоналістичних сил і настроїв в Україні». Постійно акцентується, що на відміну від Білорусі, Україна значно розділена за етнічною ознакою, і Крим завжди мав інший національний склад.

– «Референдум в Криму пройшов відповідно до Конституції України», про що постійно нагадував білорусам колишній посол РФ Михайло Бабич, забуваючи згадати про те, що окупація Криму була операцією збройних сил РФ.

– Наратив кремлівських медіа про «необхідність для Білорусі визнання Криму російським з метою збереження хороших відносин з Москвою». Тут знову доводиться фраза про «братні народи», які повинні продемонструвати взаємну підтримку.

Показовим прикладом нав’язування білоруської аудиторії наративу про законність «референдумів» щодо приєднання до Росії є мовлення «Супутник Білорусь», який, за даними Brand Analytics, входить в п’ятірку найбільш цитованих ЗМІ Білорусі. У ході активної фази примусу Білорусі до інтеграції «Супутник» почав регулярно згадувати Крим в цьому контексті. Помножені подальшим цитуванням іншими ЗМІ, матеріали «Супутника» формують механізм, використовуючи який Кремль привчає білорусів до права однієї країни легітимно вкрасти територію іншої.

Відповіддю російській пропаганді повинні стати відкритість і правда. Білоруси повинні більше знати про реальний стан справ в окупованому Криму і на Донбасі — про політичних заручників, репресії, про незаконний призов у російську армію, примусову роздачу російських паспортів і активну мілітаризацію півострова. Необхідно більше об’єктивної інформації для того, щоб картинка, яку змальовують кремлівські ідеологи, була для білорусів єдиним джерелом інформації. Адже якщо сьогодні визнати можливим перекроювання українських кордонів, то завтра Кремль перемалює карти усіх сусідніх держав.