Як повалення Мадуро послаблює Росію і створює Кремлю небезпечний прецедент

Коли «успіх» Вашингтона стає подвійною пасткою для Москви

Блискавична операція США із захоплення Ніколаса Мадуро — давнього союзника Росії у Венесуелі — на перший погляд виглядає приниженням Кремля: за лічені години Вашингтон зробив те, що роками не вдавалося ані венесуельській опозиції, ані міжнародному тиску¹ . Водночас уважний погляд відкриває складнішу картину: усунення Мадуро підриває російські позиції в Латинській Америці, але дарує Кремлю небезпечний політико-правовий прецедент, який Москва може використати у глобальній грі — зокрема й проти України¹ . Для Києва це не «далека латиноамериканська історія», а ще один фронт, де вирішується, якими будуть правила сили й безпеки у ХХІ столітті¹ .

Як США усунули Мадуро й що втратила Росія

3 січня 2026 року США провели комбіновану повітряно-десантну операцію проти Венесуели, захопивши президента Ніколаса Мадуро та його дружину Сілію Флорес і доправивши їх до Нью-Йорка, де Мадуро має постати перед судом за обвинуваченнями у наркотероризмі¹ . Офіційний Каракас говорив про «грубе порушення суверенітету», але режим де-факто обезголовлено: тимчасове управління перебрали представники цивільного та військового керівництва, яких Вашингтон визнає легітимними партнерами⁸ .

Для Москви це удар по опорному пункту її впливу в регіоні. Починаючи з часів Уго Чавеса, Росія вкладала у Венесуелу мільярди доларів кредитів, озброєнь та інфраструктурних проєктів: лише за 2006–2017 роки венесуельський уряд і державна компанія PDVSA отримали близько 17 мільярдів доларів російських кредитів та інвестицій⁹ . Каракас публічно підтримував російську агресію проти України, дозволяв розміщення російських військових фахівців і приватних військових формувань, слугував майданчиком для демонстративних візитів російських бомбардувальників у Західній півкулі⁵ .

Обмежений гнів: чому Кремль говорить про «агресію», але уникає конкретики

Одразу після операції МЗС Росії засудило дії США як «неприпустиме порушення суверенітету незалежної держави» і «агресивний акт, що підриває міжнародне право»¹ . Але надалі риторика різко пом’якшала: Кремль не оприлюднив окремої заяви саме щодо усунення Мадуро, а Володимир Путін взагалі утримався від публічних коментарів¹ . Інститут вивчення війни (ISW) характеризує реакцію Москви як «формальну й стриману», без реальних кроків у відповідь¹⁰ .

Таку обережність пояснюють двома чинниками. По-перше, Росія не бажає надмірно загострювати відносини зі США, коли їй потрібні хоча б непрямі канали для можливих торгів щодо майбутньої конфігурації безпеки в Європі й умов припинення вогню в Україні^{1 10} . По-друге, Кремль намагається замаскувати масштаб власної поразки в очах російської аудиторії та партнерів: надто очевидною стала неспроможність РФ захистити союзника й власні системи озброєнь, які роками рекламувалися як «щит» від Заходу¹¹ .

Військовий і репутаційний удар: чого навчила операція США

Окремий вимір приниження Кремля — військово-технологічний. Американська операція фактично «пройшла крізь» російські комплекси протиповітряної оборони С-300, розгорнуті у Венесуелі, що мали демонструвати здатність стримувати високо технологічного противника¹¹ . Те, що ці системи не змогли зупинити ані масований удар, ані захоплення глави держави, додало до їхньої історії ще один невигідний приклад — після Сирії та провалів у захисті російських військ в Україні^{11 14} .

Британські та українські оглядачі називають падіння Мадуро «ще одним цвяхом» у міф про «безаналогові» російські системи й спроможність Москви гарантувати безпеку своїм клієнтам¹⁴ . Для потенційних партнерів від Африки до Близького Сходу це сигнал: російські гарантії можуть виявитися паперовими, якщо проти них виступає держава зі співмірною або більшою військовою потугою¹⁴ .

Нафта, борги й чужі родовища: доля російських активів у Венесуелі

За роки співпраці Росія не лише кредитувала режим Мадуро, а й отримала частки в ключових нафтових проєктах. Спільне підприємство PDVSA – Roszarubezhneft (структура, що перебрала активи «Роснефти» у Венесуелі у 2020 році) у листопаді 2025 року отримало право на розробку близько 600 мільйонів барелів нафти з пролонгацією договору ще на 15 років² . Загалом йдеться про мільярди барелів, на які також претендують китайські компанії CNPC та Sinopec² .

Після втручання США майбутнє цих активів стало невизначеним. Financial Post зазначає, що американський контроль над відновленням і модернізацією венесуельських родовищ дає Вашингтону інструменти для перегляду контрактів із Росією та Китаєм і можливість використовувати додаткові обсяги венесуельської нафти як важіль впливу на світові ціни² . Олег Дерипаска ще раніше попереджав: якщо США реально візьмуть під контроль венесуельські нафтові поля, вони фактично зможуть впливати на понад половину світових розвіданих запасів, а ціну російської нафти можна буде штучно утримувати нижче 50 доларів за барель — рівень, критичний для нинішньої економічної моделі РФ⁹ .

Геополітична математика: чому поразка може дати Кремлю дивіденди

Попри очевидні втрати, експерти CNBC та низки аналітичних центрів звертають увагу: спосіб, у який США усунули Мадуро, може стати для Кремля «небезпечним подарунком»^{1 4} . Вашингтон фактично легітимізував силову зміну влади в іншій країні, посилаючись на кримінальні обвинувачення проти її лідера, і зробив це без мандата Ради Безпеки ООН, попри критику частини союзників⁴ .

Британський аналітичний центр Chatham House підкреслює: захоплення чинного президента іноземної держави й удари по її території без рішення Радбезу жодним чином не вписуються в норми міжнародного права⁴ . Тим самим створено прецедент, на який тепер зможуть посилатися інші гравці, включно з Росією та Китаєм, стверджуючи, що силова «експедиція правосуддя» допустима, якщо лідер держави оголошений «злочинцем» на основі внутрішнього законодавства іншої країни^{1 4} .

Український вимір: «справа Мадуро» як небезпечний сценарій для Києва

Для України найтривожніший аспект — саме правовий і політичний прецедент. Якщо одна наддержава вважає допустимим викрасти чинного президента за межами своєї території й судити його у власних судах, посилаючись на своє кримінальне право, інша наддержава може представити подібні дії як «дзеркальну відповідь»^{1 4} . Кремль роками називає Володимира Зеленського «злочинцем» і «терористом», не наводячи доказів, і така риторика може бути використана для виправдання замаху, спроб викрадення чи ударів по центрах ухвалення рішень в Україні¹ .

Політична консультантка Сара Ленді, яку цитує CNBC, застерігає: дії США щодо Мадуро дають Путіну простір ставити питання в тій самій площині — «якщо Вашингтон так може, чому Москва не має права діяти проти лідера країни, якого сама вважає злочинцем?»¹ . Для України це сигнал до ще активнішої роботи з партнерами: потрібно чітко відокремлювати протидію агресії й захист міжнародного порядку від практики силового «експорту правосуддя» без спільного мандата⁴ .

Відволікаючий маневр: Венесуела як ширма для торгу по Україні

Ще один вимір, на який звертає увагу CNBC: операція у Венесуелі відбувається в момент, коли Росія веде складні торги із Заходом щодо умов можливого припинення вогню в Україні й подальшої архітектури безпеки^{1 6} . У Кремлі можуть сприймати події в Каракасі як «доречну бурю», що відволікає увагу медіа й частини політичних еліт від українського фронту та дає Москві простір затягувати або ускладнювати переговори^{6 10} .

Поки світ сперечається, чи мала Америка право на таку операцію, російська пропаганда вже активно подає венесуельський кейс як доказ «подвійних стандартів Заходу»^{10 13} . На цьому тлі Кремль може наполягати, що «всі великі держави» дозволяють собі порушувати чужі кордони, і вимагати для себе «особливих умов» у питаннях України, санкцій і майбутніх домовленостей⁶ .

Як змінюється баланс сил у Латинській Америці

У регіональному вимірі падіння Мадуро істотно коригує ролі гравців. The Moscow Times нагадує: без нинішнього режиму Путін втрачає опорного політичного союзника і пропагандистський мегапон у Західній півкулі, однак зберігає важелі впливу через військові поставки, розвідмережі та борги Венесуели перед російськими структурами⁵ . Із 1999 року Москва продала Каракасу озброєнь і техніки більш ніж на 20 мільярдів доларів; російські радники й приватні воєнізовані структури допомагали утримувати режим⁷ .

Reuters зазначає, що Росія тепер змушена маневрувати: з одного боку, вона втратила надійного союзника, з іншого — намагатиметься використати свої контакти в армії та елітах Венесуели, щоб заблокувати повний «дрейф» країни в бік США⁶ . Ймовірним є сценарій, за якого Москва не піде на відкриту конфронтацію з Вашингтоном, а зробить ставку на внутрішні політичні сили, налаштовані на багатовекторність, аби Венесуела не перетворилася на «другий Ірак» чи «другу Лівію»^{5 12} .

Чому аналітики сперечаються: програш чи прихований виграш Кремля?

Аналітична спільнота розділилася. Частина експертів, зокрема в Le Monde, наголошує: усунення Мадуро — насамперед удар по російських енергетичних інтересах, що може зменшити доходи РФ від нафти на тлі виснажливої війни проти України та санкційного тиску^{3 8} . Росія, Венесуела й Іран разом контролюють близько третини світових запасів рідких вуглеводнів, і послаблення одного з цих гравців неминуче б’є по двох інших³ .

Інші, на яких посилається CNBC, зауважують на «побічному ефекті» операції: Вашингтон, сам того не прагнучи, показав іншим автократіям, що силова політика може бути знову подана як прийнятний інструмент, якщо її оформити як боротьбу зі «злочинним режимом»^{1 4} . Для Кремля, чия пропаганда роками будується на тезах про «право сильного» й «історичні сфери впливу», це ідеальний аргумент для легітимізації власних дій у очах внутрішньої аудиторії та частини глобального Півдня⁶ .

Уроки для України: як використати венесуельський кейс

Для України історія з поваленням Мадуро важлива щонайменше в трьох площинах. По-перше, інформаційній: Київ може й повинен нагадувати партнерам, що односторонні силові дії без мандата міжнародних інституцій створюють прецеденти, якими користуються авторитарні режими^{4 13} . Чим послідовніше ЄС та інші демократії реагуватимуть на такі кроки навіть з боку союзників, тим менше аргументів матиме Кремль для виправдання власної агресії¹³ .

По-друге, енергетичній. Якщо США отримають значний контроль над венесуельською нафтою й використають його для зниження світових цін, це посилить санкційний тиск на Росію, обмежуючи її ресурсну базу для війни проти України^{2 9} . Українська дипломатія й аналітична спільнота можуть працювати з партнерами над тим, щоб енергетичний фактор у Венесуелі був прямо пов’язаний зі стратегією скорочення російських доходів² .

По-третє, безпековій і правовій. Україна потребує максимально чіткого розмежування: боротьба з агресором і захист міжнародного порядку не можуть змішуватися з практикою силового «експорту правосуддя» без спільного мандата^{4 13} . Чим ясніше це буде зафіксовано в заявах ключових держав, тим складніше Кремлю буде посилатися на «американський прецедент» у Венесуелі, виправдовуючи потенційні злочинні дії проти українського керівництва⁴ .

Джерела

1. CNBC: «How the ousting of Russia’s ally Maduro benefits Moscow» — аналіз реакції Кремля, можливих вигод і ризиків для Росії від повалення Мадуро.
2. Financial Post: «China, Russia’s Venezuela oil claims in doubt after U.S. intervention» — дані про венесуельські нафтові ресурси, російські та китайські інтереси й ризики для контрактів.
3. CNBC: «U.S. strike on Venezuela puts China’s Taiwan saber-rattling in new light» — про те, як венесуельська операція сприймається Пекіном і які прецеденти вона створює.
4. Chatham House: «The US capture of President Nicolás Maduro – and attacks on Venezuela – have no justification in international law» — правова оцінка операції США й загроз для міжнародного порядку.
5. The Moscow Times: «With Maduro gone, Putin risks being pushed out of the Western Hemisphere» — огляд російських інтересів у Венесуелі та сценаріїв дій Кремля після повалення Мадуро.
6. Reuters: «Russia loses ally in Venezuela but hopes to gain from Trump’s “Wild West” realpolitik» — коментарі про спроби Москви використати кризу у власних інтересах.
7. Riddle: «The Fall of Maduro: How Russia Lost an Ally but Gained a Like» — про роль Росії та приватних військових структур у підтримці режиму Мадуро.
8. Wikipedia: «2026 United States strikes in Venezuela» — хронологія операції, ключові факти про захоплення Мадуро й перехідний період у Венесуелі.
9. СЗР України та відкриті джерела — довідка щодо російських кредитів Венесуелі й оцінок ризиків контролю США над венесуельською нафтою.
10. NV / ISW — матеріали про стриману реакцію Кремля й спроби зберегти маневровий простір у відносинах із Вашингтоном.
11. Le Monde та інші європейські медіа — аналітика про військово-політичний вимір падіння Мадуро та вплив на імідж Росії.
12. Politico та інші західні видання — огляди про зміну балансу сил у Латинській Америці й реакцію Китаю та Ірану.
13. Euronews, CNN, ООН — репортажі й заяви з Радбезу ООН щодо операції США у Венесуелі та критика односторонніх дій.
14. The Telegraph та інші експертні колонки — критика ефективності російських систем ППО й удару по репутації російських «гарантій безпеки».