Як московський піп з Хуста може посварити Україну та Румунію

Ексклюзив. Румунський виступ священника УПЦ МП Чиприяна Білецького: духовна дипломатія чи виклик безпеці України?

Коли під покровом «духовної єдності» розгортають політичні інтриги, а пастирське слово перетворюється на дипломатичну декларацію — тоді варто уважніше придивитися до того, хто стоїть за вівтарем. Румунський виступ священника УПЦ (МП) Чиприяна Білецького у стінах парламенту сусідньої держави став не просто епізодом церковного життя, а симптомом тривожного процесу: заміни євангельської проповіді на геополітичний меседж. Те, що ззовні подається як «піклування про громади», насправді може виявитися тонкою спробою розшарувати духовний простір України під чужими прапорами.

17 жовтня 2025 року у стінах Парламенту Румунії, під час щорічного форуму, присвяченого питанням румунської ідентичності та діаспори, пролунав виступ, який може мати далекосяжні наслідки для України.

Священник о. Чиприян (або Киприян) Білецький, представник румуномовного Солотвинського благочиння Хустської єпархії УПЦ (Московського патріархату), закликав до «повернення православних румунських громад України під юрисдикцію Румунської Православної Церкви». На перший погляд — ініціатива духовного єднання. Та при глибшому аналізі — це небезпечний сигнал, що може відкрити двері для зовнішнього впливу на український релігійний простір.

Священник Чиприян Білецький представляє родину, яка вже кілька поколінь служить у румуномовних парафіях Закарпаття. Його батько — протоієрей Дорин Білецький, дід — Степан Білецький, усі троє пов’язані з Солотвинським благочинням Хустської єпархії УПЦ МП.

(офіційний сайт Хустської єпархії УПЦ МП)

Як повідомляють церковні джерела, члени цієї родини мають румунські паспорти, що свідчить про подвійне громадянство. Це відкриває можливості для безперешкодного відвідування Румунії, співслужіння у храмах Румунської Православної Церкви та участі в тамтешньому церковному житті. «Такі зв’язки не є проблемою доти, доки не переходять межу духовного спілкування і не стають каналом політичного чи розвідувального впливу», — зазначає київський релігієзнавець Олександр Мартинюк.

Не менш показово, що виступ Чиприяна Білецького, за інформацією з церковних кіл, був погоджений із керівництвом Хустської єпархії УПЦ МП, яку очолює митрополит Марк Петровцій — громадянин російської федерації.

Саме цей митрополит у березні 2022 році підписав сумнозвісний указ №76, яким дозволив румуномовним громадам УПЦ МП переходити під юрисдикцію Румунської Патріархії.

Таким чином, Білецький фактично представляв не лише свою громаду, а й позицію єпархіального керівництва, створюючи прецедент паралельної церковної дипломатії поза межами української юрисдикції.

Показово, на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook Чиприян Білецький поширює світлини із патріархом російської православної церкви кирилом гундяєвим — тим самим церковним діячем, який відкрито благословляє агресію росії проти України.

Експерти у сфері інформаційної безпеки розцінюють виступ Білецького як інформаційно-політичний сигнал, який може бути використаний у геополітичних іграх третіх сторін — насамперед росії. «Російська пропаганда давно використовує церковну тематику, аби створювати ілюзію розколу в Україні. Тема “повернення до історичних церков” може стати ідеальним приводом для нової хвилі дезінформації», — зазначає фахівець з інформаційних операцій Андрій Савченко.

Фактично, Москва може отримати додатковий важіль впливу через активізацію румунських релігійних структур в Україні, прикриваючись «захистом прав румуномовних вірян».

Висловлювання Білецького про «повернення румунських парафій до Бухаресту» вже викликали стурбованість серед експертів із питань міжетнічних відносин.

Подібні заяви здатні спровокувати напругу у прикордонних регіонах — на Закарпатті, Буковині, в Одеській області. Формування уявлення про «етнічні церковні території» прямо суперечить принципам духовного суверенітету України та може стати каталізатором конфліктів.

Окремо заслуговує уваги факт, що о. Чиприян Білецький, попри антиукраїнські висловлювання, продовжує працювати у державній установі — Солотвинському інклюзивному центрі на посаді практичного психолога, отримуючи заробітну плату з українського бюджету.

Виникає питання: що саме він транслює дітям і родинам під час занять? І чи має Міністерство освіти та керівництво центру інформацію про його публічні політичні заяви, які суперечать українському законодавству та національним інтересам?

Ситуація навколо родини Білецьких показує, наскільки тонкою є межа між духовною дипломатією та політичним втручанням. «Сьогодні церковна сфера — не лише про віру, а й про державність. Хто контролює духовну карту регіону — той формує свідомість майбутніх поколінь», — наголошує релігійний аналітик Сергій Демченко.

Україна має повне право захищати свій духовний простір як складову національної безпеки. Виступи на кшталт білецького — це не богословські дискусії, а тест на стійкість українського суспільства до зовнішнього втручання.

Newssky продовжує стежити за розвитком ситуації в Хустській єпархії УПЦ (МП), реакцією державних органів, церковного керівництва та освітніх структур на дії о. Чиприяна Білецького. Український духовний простір не може бути ареною для реалізації зовнішніх політичних сценаріїв — незалежно від того, під яким прапором вони приховані.

Іронія долі полягає в тому, що о. Чиприян, закликаючи до «повернення під юрисдикцію Бухареста», сам, здається, давно втратив духовну приналежність — не до Церкви, а до совісті. Його «миротворчі» ініціативи нагадують той випадок, коли вовк, перевдягнений у вівцю, розповідає про переваги спільного випасу. Виступ у парламенті Румунії став для нього моментом саморозкриття: не місія пастиря, а роль кур’єра чужих інтересів.

Можливо, «отець» Білецький щиро вірить, що служить «єднанню братніх народів». Але поки він мандрує між двома державами, благословляючи чужу політику, українські віряни мають пам’ятати: не кожен, хто говорить мовою храму, говорить від імені Христа.

Бо духовна зрада — найнебезпечніша з усіх, адже вона ховається під рясою, бо «ряса — це не індульгенція», як справедливе зазначив Василь Малюк, а від себе додаймо, що не від законів людських, ні від Божого незворотного суду.

Шандор Рудь та Лайош Надь (м. Берегово)