Як маленька Гаяна стала нафтовим гравцем?

Ексклюзив. Десять років тому Гаяна раптом стала новим Ельдорадо завдяки значним відкриттям нафтових родовищ у її територіальних водах, що кардинально змінило економіку країни.

У 2015 році американська компанія ExxonMobil оголосила про виявлення великих економічно вигідних нафтових родовищ у блоці Стабрук, розташованому за 200 км від узбережжя Гаяни. Це стало початком активної розвідки, яку проводив консорціум за участю ExxonMobil, американської Hess та китайської CNOOC. За оцінками, запаси нафти в цьому регіоні сягають близько 11 млрд барелів, що ставить Гаяну на 17-те місце у світі за запасами нафти.

У грудні 2019 року розпочався комерційний видобуток нафти. Уже до 2024 року рівень видобутку досяг приблизно 600 тис. барелів на добу, що забезпечило значний приплив доходів. За даними МВФ, у 2024 році експорт нафти приніс Гаяні $18 млрд, що склало 6,4% ВВП, з прогнозом зростання до $29 млрд до 2030 року.

Нафтовий сектор спричинив стрімке зростання економіки Гаяни, перетворивши її на одну з найшвидше зростаючих у світі. З 2019 року ВВП країни значно збільшився, що дозволило інвестувати в інфраструктуру (дороги, готелі), залучити іноземний бізнес із США, Китаю, Індії, ЄС та Бразилії, а також сприяло появі нового середнього класу. Столиця Джорджтаун стала центром економічної активності, а країна отримала прізвисько «Дубай Південної Америки».

Відкриття нафти загострило територіальний конфлікт із Венесуелою, яка претендує на регіон Ессекібо, де розташовані родовища (який займає близько 159 500 км², приблизно 60% території Гаяни). Венесуела активізувала свої претензії через економічний потенціал нафти, але Гаяна продовжує залучати міжнародні компанії (з США, Катару, Франції, Малайзії, Китаю, Саудівської Аравії) для видобутку, що зміцнює її позиції.

Конфлікт бере початок у XIX столітті, коли Іспанська імперія контролювала території, включно з Ессекібо, як частину Генерал-капітанства Венесуела. Після війни за незалежність Венесуели регіон перейшов під контроль Великої Британії через угоду з Нідерландами, які раніше колонізували ці землі.

У 1899 році Паризький арбітражний суд визначив кордон, віддавши Ессекібо Британській Гвіані (нині Гаяна). Венесуела вважає це рішення упередженим і з 1962 року, перед незалежністю Гаяни, відновила претензії на регіон.

У 1899 році Паризький арбітражний суд визначив кордон, віддавши Ессекібо Британській Гвіані (нині Гаяна). Венесуела вважає це рішення упередженим і з 1962 року, перед незалежністю Гаяни, відновила претензії на регіон.

У грудні 2023 року Венесуела провела референдум, на якому, за офіційними даними, більшість підтримала анексію Ессекібо та створення нового штату «Гаяна-Ессекібо». Гаяна і міжнародна спільнота назвали референдум нелегітимним. Венесуела почала військові приготування, зокрема будівництво злітно-посадкової смуги та військово-морської бази поблизу кордону.

Гаяна у відповідь привела армію в бойову готовність, звернулася до Міжнародного суду ООН (який у 2018 році почав розгляд справи) і отримала підтримку США, Бразилії, Канади та інших країн. Міжнародний суд 1 грудня 2023 року закликав Венесуелу утриматися від дій, що змінюють статус-кво.

Венесуела, під керівництвом Ніколаса Мадуро, використовує конфлікт для відволікання уваги від внутрішньої економічної кризи та зміцнення націоналістичних настроїв. Є припущення про вплив Росії, яка підтримує Мадуро і може бути зацікавлена в дестабілізації регіону, щоб послабити вплив США та зменшити пропозицію нафти на світовому ринку.

У грудні 2023 року президенти Гаяни та Венесуели домовилися не застосовувати силу та створити спільну комісію для діалогу, але Венесуела не скасувала результати референдуму, тож конфлікт залишається «відкладеним». Суперечка розглядається в Міжнародному суді, але Мадуро не визнає його юрисдикцію.

Природні умови Ессекібо (густі джунглі) ускладнюють потенційне військове вторгнення, а протистояння з Бразилією робить його малоймовірним.

Гаяна, зі свого боку, спирається на підтримку західних країн і міжнародних організацій, зокрема КАРІКОМ, які виступають за мирне вирішення. Бразилія відіграє роль посередника, розмістивши війська на кордоні для запобігання ескалації.

Попри економічний підйом у Гаяні, механізм видачі ліцензій на видобуток викликав критику через можливу корупцію. Деякі компанії отримали ліцензії ще до публічного оголошення про запаси, що могло вплинути на вигідність контрактів для держави.

Таким чином, Гаяна стала нафтовою державою завдяки вдалому геологічному відкриттю, швидкому залученню іноземних інвестицій і активному розвитку нафтової інфраструктури, хоча це супроводжується викликами, пов’язаними з геополітикою та внутрішнім управлінням.

Михайло Коваль