Як козаки мушкетерам люлей навішали

25.04.2020 0 Редакция NS.Writer

Продовження сенсацій з архівів.

Попередній пост викликав неабиякий інтерес.

Про це пише Ігорь Полуектов на своїй сторінці у Facebook.

Як козаки "мушкетерів" побили.Продовження сенсацій з архівів)Попередній пост викликав неабиякий інтерес. А найбільше…

Опубліковано Ігором Полуектовим Пʼятниця, 17 квітня 2020 р.

Про зацікавлення французами українськими козаками говорять як додані до попереднього посту документи, так і зустрічі Б.Хмельницького (ще писаря) і козацької старшини з послом Франції графом Viscount de Bregy, які відбувались за прямою вимогою кардинала Jules Mazarin. На них обговорювались умови участі Війська Запорізького у пізніх епізодах Тридцятирічної війни.

Але щоб не порушувати хронологічний перебіг подій, ми не станемо тут про ці епізоди співпраці, а почнемо з того, як власне французи дізнались про козаків, де змогли оцінити їх військову вправність та за яких обставин отримали від козаків люлей.

Натяк про це, власне, і був у попередньому пості, де вирізка з французької «La Gazette» в 1636 р. містила дещо шокуюче повідомлення про черговий епізод «епохи великих козацьких географічних відкриттів» (як я це називаю :)):

«5000 козаків…перетнули Польшу, Сілезію, Богемію, Нижню Баварію, Франконію…провели довгий час навколо Нюрнберга…Потім, нарешті, перетнули Рейн у Вормесі, перетнули нижній Пфальц і Мозель у Трірі, і тепер прибувають до Люксембурга…».

Вже сама географія подорожі викликала захоплення, але не тільки вона тоді здивувала французів, які отримали нагоду познайомитись з козацьким військом і в бою (до цього читали і захоплювались, як я вже писав :)).

Саме це згодом і призведе до переговорів козацької старшини з послом Франції (про що в наступних постах).

Розповім трохи більше про те, що нам відомо з подробиць цього походу, який багатьох зацікавив у моєму попередньому дописі.

Як побіжно згадано раніше, козаки брали участь і в більш ранніх епізодах Тридцятирічної війни, майже з самого її початку в 1618 року, в різних частинах Європи.

Але ми поки розглянемо 1634 рік і події після нього.

Завершувалась успішна коротка війна Речі Посполитої і Війська запорізького проти Московського Царства.

В цьому році вдалося звільнити від московської окупації Смоленськ.

На службі у РП залишилося чимало козаків, деякі з яких прославились у цих боях, але вважались у РП ненадійними (як Гасан/Тарас Федорович). РП вирішувала наступні епізоди великої війни, зі Швецією.

Для утримання козаків у державній казні грошей не дуже вистачало, а козацьке повстання очолюване тим же Гасаном в 1630-1631 р.р. ще було в пам’яті наляканих поляків.

Тож коли австрійський імператор Фердінанд II звернувся до польского колеги з питанням про добре відомих вже в Європі українських козаків, то отримав від останнього повний карт-бланш на запрошення українців/русинів.

В працях польського історика М.Дзєдушинського я знайшов згадку про те, що на початку 1635 року в австрійському війську вже служило кілька тисяч козаків (саме з українських земель, бо він згадує і про інших). Саме вони і відзначились у одній з перших битв нового епізоду великої війни, коли Франція кинула рукавичку іспанцям 21 травня і вже на початку червня французькі війська ввійшли в Бельгію та розпочали облогу Лювену.

Туди якнайшвидше були надіслані козаки і хорвати, з метою стримання і виснаження французького війська.

Відомий дослідник В.Голобуцький у своїй фундаментальній праці «Запорізьке козацтво», посилаючись на працю іншого вітчизняного вченого В.Січинського «Чужинці про Україну», писав, що французька преса згадувала тоді про: «Чотиритисячний відділ кінних українських козаків під проводом Тараського, який під прапором австрійського цісаря воював у Люксембурзі проти французького генерала де Суассона…

Козаки напали на французів з жахливим галасом, французи не звиклі до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати і відступили до болота на другому березі річки…«©.

Я перевірив цей епізод за французькою пресою і справді відшукав його у 81-му номері моєї улюбленої «La Gazette». Можу підтвердити, що таке інформаційне повідомлення мало місце. Єдине, що дослівно згадуються там: «4000 Cosaques», якими керує «Tarasky» і робиться акцент на тому, що командує він не тільки українськими козаками, а і вершниками.

Тут доречно пояснити, що «Тараськом/Тарасом» історіографія досить однозначно ідентифікує козацького отамана кримськотатарського походження, справжнє ім’я якого Гасан/Хасан (перехрещений на Січі як «Тарас Федорович», а під псевдо відомий — «Трясило»), якого я вище вже згадав.

Його походження і козацька слава є цікавим моментом давніх українсько-кримських стосунків, як спільного, які мали б розвинути професійні історики та підняти на державний рівень, щоб подібний герой нагадував про український Крим і про спільну історію (його пам’ятник проситься в Херсоні прямо зараз, а пізніше в Криму).

Але я поки лише згадаю, що слабка ланка для козаків — це як раз коні, яких не вистачало, а тому спільні походи з кримцями були часто пояснюванні тим, що останні органічно доповнювали козацьке військо кіннотою. Цілком логічно, що О.Баран і Г.Гаєцький вважають, що «під час гетьманства Тараса Трясила в козацьких військах з’являється козацька кавалерія, яка разом з пішими військами починає відігравати важливу роль. Змінилася навіть офіційна назва війська Трясила. Тепер воно зветься «козацька кавалерія і інфантерія».

Гарна слава і успішні перші битви потребували масової присутності професійного козацького війська в найгарячіших точках Європи.

В таких умовах найбільшою проблемою поставало те, як провести це небезпечне для поляків військо через всю їх територію.

Надзвичайно цікаву історичну розвідку про це провели італійські діаспоряни Г.Гаєцький і О.Баран, які уважно дослідили Віденський архів і відповідну переписку між австрійським і польским дворами.

Не буду переповідати всю історію цієї переписки, а зосередимось на тому, як зрештою поляки вирішили для себе проблему. За королівською волею було виділено польских командувачів, які мали відповідати не тільки за вербування з українських земель воїнів, але і, головне, організувати всі практичні моменті походу, щоб козацьке військо не завдало шкоди полякам.

От як цікаво про це свідчать австрійські архіви:

Урешті, 20-го березня 1635 року прийшла офіційна відповідь від маршалка Івана Липського, який від імені сойму і короля проголосив дозвіл імператорові Фердінанду ІІ вербувати та провести козаків по польському королівству, тільки щоб це непогамоване військо під час вербування та походу не наробило великої шкоди населенню Польщі (Haus-Hof-Staats Archiv Wien, Polen I, Karton 57, Conv. 1635 Martii, fol. 165–166 v.).

Імператорською волею справа вербування козаків та всіх переговорів була довірена амбасадорові у Варшаві, Матвієві Арнольдіні з Карлштайну. А той, в свою чергу звернувся за допомогою до Станіслава Любомирського, який уславився у легендарній спільній битві козаків і поляків в Хотині (1621 р), коли отримав гарний досвід координації військ з Петром Сагайдачним. Любомирський обіцявся набрати аж 8000 козаків з українських земель.

Польська сторона наполягала на обов’язковому керівництві цим походом двох полковників, спочатку — Мочарського та Ляща, які вже кілька разів командували козацькими військами в конфліктах у Східній Європі.

Але хід подій у польсько-шведській війні, та деякі інші причини, змусили цих полковників відмовитись від такого призначення, бо Польща приготовляла як раз сильне регулярне військо для нападу на східну Прусію.

Полякам явно було не до того, але Відень наполягав і таки добився свого, отримавши козацьке підсилення своєї армії. Бо, врешті, в середині липня Арнолдіні написав до імператора довгу реляцію, у якій: «оголосив першу висилку 2000 козаків, а доповнення до 8000 будуть слідувати. Вербування сконцентроване у руському Львові, а далі у Любліні, де адьютант палатина Руси, Дворжанський, приймає козаків з України… і видає вже аванс, щоб козаки з далеких сторін могли легко дістатися до приготованих заради них сілезьких квартир» (Там же, fol. 221–222 v.). «Це були сотні Веґеля та Носковського, в яких було багато запорожців та інших, випробуваних в боях козаків» (Там же, fol. 27–27 v.).

23 вересня домовленості між австрійським урядом та козацькою виправою були зафіксовані угодою (як було прийнято у козаків ще з більш ранніх часів, як то договір від 1624 року, коли українці кримчан рятували). Цю угоду підписали від імператорської влади Арнолдіні та полковник Вінсс, а від козаків Павло Носковський.

З найголовніших умов угоди треба виділити, як би зараз сказали, «істотну», тобто «ціну».

Пропонувались ось такі місячні жолди (зарплата): Полковник 200 т., Капітан 100 т., Поручник 50 т., Хорунжий 30 т., Квартермайстер 50 т., Кожна хоругва 30 т., Кожний козак 6 т.

Знаючи козацьку звичку, відразу домовились, що українці/русини вправі заробити і на військовій здобичі:

«Полонених можуть тримати за окуп, за винятком генералів та вищих офіцерів, яких мусять видати імператорським властям».

На початку жовтня під час першого офіційного перепису в бріґському вишкільному таборі перебувало 4007 козаків, а протягом наступних трьох тижнів дійшло ще понад 2000.

Зрештою, ця цифра корелюється із згаданою вище новиною за 04.01.1636 року в «La Gazette». Тобто ми бачимо не лише достовірність наведених фактів, але і їх надзвичайну, як для того часу, оперативність.

Більше того, ми навіть знаходимо і загублену тисячу в наукових розвідках: «Та ще 1000 козаків залишилося позаду. Це були 4 хоругви запорожців, які під керуванням сотника Ярошевського відокремилися від загальної групи і щойно 9-го листопада дійшли до чеського кордону» (V.Liva, Prameny к Dejinam Tricetilete Valky, Praha, Naśe Vojsko, 1952, vol. IV,).

Там було ще багато цікавих пригод з козаками, але, зрештою, вони вирушили прямою дорогою на Франконію і коло Вормс дійшли до ріки Рейн.

Французи були всюди на оборонній позиції і побоювалися генерального наступу імперіялістів, яких тепер підсилили і козаки.

Ця боязнь перетворилася у тривогу, коли почули про прибуття козацького війська (Baran A., Gajecky G. The cossacks in the thirty years war).

Кардинал Рішельє, як звичайно в таких критичних моментах, застосував дипломатичні засоби. Він вислав ґрафа Д’Авау до Ґданска з метою, щоб намовив Польщу відкликати козаків із імперіяльної служби.

Але поляки лише розвели руками і офіційно заперечили свою участь, заявивши, що «то не є армія польської держави» (Haus-Hof-Staats Archiv Wien, Polen I, Karton 58, Conv. 1635 Sept., fol. 127–131.).

Польський історик М.Дзєдушинський пише про те, що частина шляхти, маючи свої інтереси у Франції, намагалась вплинути на козаків, для чого посилався до них навіть Лещинський, але переконати не воювати і йому не вдалося.

Як то кажуть у нас: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав!» ©

І якщо вирішили вже козаки «мушкетерам» наваляти, то так тому і бути.

Не буду переповідати весь перебіг подій, бо можна відкрити будь-яку працю про Тридцятирічну війну за 1636 рік і прочитати.

Але виокремлю лише епізоди з козаками:

перебравшись через Мозель і ввійшовши на територію Люксембургу, наші, незважаючи на зимову погоду, кожного дня непокоїли вороже військо Бернарда, а під Тіонвіль навіть спровокували більшу сутичку, так, що протестантський генерал мусів перенести свою головну квартиру найперше до Естен, а опісля 10-го січня аж до Фресн. Козаки його весь час переслідували і спільно з такими самими вправними хорватами, дістались аж околиц міста Мец.

Класне місто, яке мені дуже сподобалось.

Під постійним натиском та переслідуванням козаків і хорватів з одного боку та наступом Коллореда з другої сторони, Бернард відступив аж до Вердену і Тул. В Люксембургу зорганізували легку і дуже рухливу армію, яка могла здійснювати блискавичні рейди на північну Францію. Комендантом цієї армії став льотарінґський князь, що мав під собою 15000 кінноти і 6000 піхоти. Головною ударною силою були хорвати та козаки. Вони в другій половині лютого перейшли коло Вердену ріку Маас і ввійшли в провінцію Шампань, «поширюючи всюди тривогу кілька місяців» (як писали в «La Gazette»).

Рештою, після численних перемог спільне імперіяльне військо відпочивало на лаврах, а французи підтягнули підсилення.

В місті Yvoy, близько кордону, 31 травня дійшло до завзятої битви між відділами графа Суассона та козаками. Французи так нахабно виконали наскок на козаків, що ці напочатку мусіли відступати. Під час відступу втратили багато возів із нагромадженим багатством та кількасот коней. Найбільше потерпів там капітан Тарас Федорович (Гасан) і його компанія. Але наприкінці дня щастя змінилося, козаки відбили ворожий напад.

Бій під Yvoy 1636 р. з точки зору особливостей тактичного мистецтва козаків у Тридцятирічний війні досліджував історик А.Федорук. Який на прикладі цього бойового зіткнення між французьким контингентом та козацькими загонами на військовій службі Габсбурґів прослідrував особливості тактичних прийомів останніх.

Втомившись, засумувавши за родинами та незадоволені цісарськими обіцянками і фактичними розрахунками, козаки звично почали піднімати бучу і скандалити.

Це вже не сподобалось Відню.

Польський королівський двір, хоча і був на початку посередником в переговорах з Віднем, але на захист козаків не став, фактично відхрестившись від своїх формальних громадя. А тому наші позбирали валізи і не без скандалу рушили додому.

Наступного року поляки отримають за це нове козацьке повстання, учасниками якого будуть, скоріше за все, і ці козаки, які здійснили такий надзвичайний вояж і цілу низку географічних відкриттів, майже дійшовши до Атлантики.

Французи надовго запам’ятають козаків і отриманих люлей, наступні роки здійснюватимуть реальні потуги переконати козацьке військо приєднатись до нових епізодів ТВ вже на їх стороні.

Наші ж, і людей подивившись і себе показавши, повернулись до господарства, бо війна війною, але і їсти щось треба.

P.S. Щодо неоднозначних оцінок таких походів, то відразу дам відповідь словами історика, А.Федорука:

«суперечливість існування козацького рицарського ідеалу в нових історичних умовах знайшла відгомін навіть у народній творчості:

польська шляхта заявляла запорожцям:

«Ми воюємо за честь, а ви за гроші»,

на що козаки відповідали:

«Кому чого бракує — за те і воює».

Тут частина І (початок).

Я все дитинство захоплювався французькими мушкетерами. І лише зараз дізнався, що самі мушкетери захоплювались…

Опубліковано Ігором Полуектовим Пʼятниця, 10 квітня 2020 р.


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: