Як із сучасним конфліктом в Афганістані пов’язаний Пакистан? Ексклюзив

Кріс Александер обіймав посаду заступника спеціального представника Афганістану при Генеральному секретареві ООН у 2005-2009 рр. Його остання публікація розглядає варіанти завершення посередницької війни, яку Пакистан веде в Афганістані.

У червні 2021 р. Група аналітичної підтримки та моніторингу санкцій Ради безпеки ООН представила доповідь про взаємовідносини Аль-Каїди й Талібану, процес і наслідки встановлення між ними «нерозривного зв’язку». Згідно з доповіддю, Аль-Каїда діє щонайменше у 15 із 34 провінцій. Проти афганського уряду воюють близько 10 тисяч іноземних бойовиків: переважно з країн Середньої Азії, Північнокавказького регіону Російської Федерації, Пакистану та Сіньцзян-Уйгурського автономного регіону Китаю.

У доповіді моніторингової групи Радбезу ООН було піднято питання керівних рад Талібану в Пакистані, зв’язку між Талібаном та Аль-Каїдою, міжнародного тероризму та безуспішних спроб встановити мир, які тривають від підписання адміністрацією США й Талібаном угоди в м. Досі 2020 р. Однак доповідь не може визначити «головну й визначальну» причину війни в Афганістані. Співробітник редакції «Afghan Diaspora Network» зв’язався з Крісом Александром — автором публікації «Завершення посередницької війни Пакистану в Афганістані» та колишнім заступником спеціального представника Афганістану при Генеральному секретареві ООН у 2005-2009 рр. У розмові підняли теми висновків із доповіді моніторингової групи Радбезу ООН і справжніх причин афганського конфлікту.

Запитання: Яка Ваша реакція на доповідь моніторингової групи Радбезу ООН та її підсумки?

Відповідь: У цій доповіді продовжують ходити навколо проблеми, не говорячи про неї напряму, ніби намагаючись не помічати слона в тісній кімнаті. Стверджують, що деякі лідери Аль-Каїди живуть на кордоні між Афганістаном і Пакистаном, і це повна нісенітниця. Тому що безліч джерел — документованих і перевірених, наданих журналістами й дослідниками, колишніми та чинними офіційними представниками Пакистану — доводять, що ці люди живуть у Пакистані, вся організаційна структура Аль-Каїди базується в Пакистані, і так триває ще з 1998 р., коли її було засновано. Чотири роки тому було написано довгу серію статей про Аймана Аль-Завагірі, який мешкає у м. Карачі. Всі ці групи — Аль-Каїда, угрупування Вілаят Хорасан (угрупування, що відкололося від іншого і стало самостійним), Ісламський Емірат Афганістану (будь-яке з його угрупувань), мережа Хаккані (угрупування, що намагається розколоти Талібан) — усі вони локалізуються в Пакистані. Усі вони мають спільний допоміжний офіс і ланцюжок життєзабезпечення, які належать Управлінню міжвідомчої розвідки (УМР). Не можна вважати, що ті люди, які стежать за дотриманням санкцій, повністю виконують свої обов’язки, доки вони не почнуть фіксувати правдиву інформацію про діяльність цих груп. А діяльність свою вони ведуть із Пакистану і з державною підтримкою Пакистану.

У моїх очах зусилля Групи моніторингу санкцій від самого початку були сумнівними, бо вона постійно ігнорувала ці питання, а востаннє офіцер УМР був членом Групи моніторингу санкцій багато років тому. Тож, якщо вам цікаво, чому про всі ці події не доповідають — я назвав причину.

Запитання: Чому в доповіді не згадали про проживання лідерів Талібану та Аль-Каїди у Пакистані?

Відповідь: Якби про це згадали, то довелось би визнати існування реальних проблем: проблем Пакистану, який просуває посередницьку (гібридну) війну в Афганістані, загрози міжнародній безпеці та миру, а також необхідність того, щоби країни, які за допомогою збройних сил втручаються у внутрішні справи своїх сусідів, отримали покарання за Статутом ООН, починаючи з політичних санкцій. Іран потрапив під санкції більшості країн світу, бо вів посередницьку війну в Іраку, Сирії, Лебаноні, Секторі Ґази, Ємені та кількох інших регіонах. У цьому ракурсі ми також могли би подискутувати про Саудівську Аравію й Туреччину, які так само ведуть посередницькі війни, але масштаб їхньої діяльності не зрівняється з діями Пакистану в афганській війні. Тут необхідна міжнародна реакція, яка б допомогла підтримати внутрішню єдність і суверенність Афганістану.

Погляньмо на Владіміра Путіна: у 2014 р. він вдерся на територію України й миттєво зіштовхнувся з санкціями. Вони зачепили урядовців, які відповідальні за вторгнення; і кількість країн, які ввели санкції, дедалі більшає. Пакистан мусить отримати таку саму відповідь: має бути покарана держава, а не народ. Пересічні пакистанці переважно навіть не підозрюють про те, що все це відбувається з подачі їхньої країни, бо це таємна війна і тактика відповідна. Якщо підняти цю тему в пакистанській пресі, статтю буде піддано цензурі, а автора, ймовірно, вб’ють. Уряд Пакистану робить усе, що тільки може, щоб у доповідях ООН не було згадано про реальний стан справ. Правду не висвітлюють у новинах, афганських доповідачів залякують або вбивають — загалом, на цю тему в Пакистані свободи слова немає.

Запитання: Чи дивує Вас кількість членів Аль-Каїди та інших терористичних угрупувань, яку у своїй доповіді згадала Група моніторингу, та їх зв’язок із Талібаном?

Відповідь: Числа завжди отримують із аналізу нюансів. Я не маю сумнівів, що у військових діях так чи інакше задіяно багато людей, але вони не працюють щодня. Багато з них зазнають поранень або гинуть. Будьмо відвертими: щороку помирають тисячі з них. Безліч беруть відпустки, аби побути вдома, з сім’єю, виїжджають у різних цілях закордон або заробляють на шматок хліба, бо не можуть сплачувати рахунки за платню бойовиків Талібану. Гадаю, вони переходять від Талібану до Аль-Каїди й навпаки. Це легко зрозуміти, бо, з перспективи УМР, найнадійніша група, з якою вони працювали упродовж останніх 20 років (із певним ступенем ідеологічної брутальності на полі бою та прагненням до екстремізму: наприклад, убивства великої кількості цивільних) — це мережа Хаккані. Хаккані — це угрупування, яке тісно пов’язують із Аль-Каїдою. Незважаючи на те, що члени Хаккані походять із афганського племені задран, яке локалізується у провінції Пактія, вони роками організовують теракти з території Пакистану. Хаккані пов’язували себе з Аль-Каїдою, бо вона була джерелом фінансування та міжнародних військових потужностей. Цей зв’язок тримається й досі, і я вважаю, це підтверджується тим, що угрупування Хаккані дотримується деяких принципів керівництва Аль-Каїди після подій 11 вересня. Вони однозначно були партнерами Аль-Каїди від самого початку. Не дивно, що УМР визначає афганця Сіраджуддіна Хаккані водночас лідером військового командування Талібану та одним із його головних представників у переговорах із Аль-Каїдою.

Запитання: На Ваш погляд, яке найбільше досягнення угоди про мир, укладеної між США й Талібаном у лютому 2020 р.?

Відповідь: Єдине досягнення — те, що США змогли відвести свої війська, не зазнавши при цьому нападів, і звільнення тисяч бойовиків Талібану, більшість які після цього знову приєдналася до військових дій. Ця угода — просто катастрофа. Знаєте, УМР і Талібан мали на меті позбутися США та НАТО, щоб можна було продовжувати бої та ввести в Афганістані воєнний стан.

Запитання: Про що Талібану говорить повне виведення військ США та НАТО з країни?

Відповідь: Це говорить про те, що ми втратили здатність боротися з серйозними терористичними загрозами. І йдеться навіть не лише про терористичні загрози, а про війну між державами. Мені здається, саме цю деталь ми впустили. Ми розцінювали афганське питання як проблему тероризму, і США хотіли вивести війська з умовою, що Афганістан ніколи не піде проти Сполучених Штатів і їхніх союзників. Однак доки ми не почнемо говорити про реальну проблему, мирного рішення не буде. Ми боролися з Ісламською Державою, бо це терористичне угрупування. Ми понад десять років доволі широкомасштабно воювали в Афганістані, тому що Талібан разом зі своїми союзниками загрожували безпеці, але ця загроза нікуди не зникла. Єдиний шлях — переконатися, що вони не повстануть знову, й тримати під контролем цей регіон і не тільки. Єдине рішення — впровадження служб, які контролюватимуть, аби потужності держав не використовувалися з метою загрози миру.

Запитання: Яким Ви бачите майбутнє Афганістану після відведення іноземних військових сил?

Відповідь: Талібан продовжить боротьбу. Я думав, легітимне керівництво доволі ефективно чинитиме опір, так само, як певний час опирався уряд доктора Наджібулли, але афганці опинилися поміж двох вогнів. Десять років ми воювали з Талібаном і ще десять років говорили з ним. Тепер потрібно зосередитися на зв’язку між Афганістаном і Пакистаном, а особливо на ролі, яку Пакистан відіграє в організації, фінансуванні, озброєнні посередницької армії. Станом на сьогодні немає жодного достовірного джерела, яке б заперечувало причетність Пакистану до цього. Якщо пригадуєте, ще у травні президент Афганістану Ашраф Гані давав інтерв’ю журналу «Spiegel»; він назвав тоді Пакистан не більше не менше — активатором Талібану. Пакистан мусить зробити вибір, і якщо він виявиться хибним, то такі країни як Німеччина мають накласти санкції. А тепер погляньмо, що відбувається зараз у пакистанській політиці. Війна вартує Пакистану не лише багатьох життів, але й репутації цілої країни, її процвітання.

Запитання: Чи стане, на Вашу думку, тимчасовий уряд вирішенням афганської проблеми? Якщо ні, то що її вирішить?

Відповідь: Так, це вирішить проблему, якщо зможе змінити тактику Пакистану. Якщо призведе до припинення вогню. Це справді вихід, бо у випадку припинення вогню можна буде провести вибори, на яких афганці зможуть обрати собі новий уряд, а таліби — прояснити свою позицію. Увесь світ вірить, що афганці оберуть тих, хто щиро бажає почати все з чистого аркуша, що вони зможуть відрізнити щирих від лицемірів. Однак постачання військових ресурсів — це неправильний підхід, якщо боротьба не припиниться. Ніщо не допоможе, якщо частина талібів буде в уряді, а інша частина лишатиметься озброєною. Все, чого наразі потрібно прагнути — це припинення вогню. Якщо його ціна — це постачання військових ресурсів, нехай буде так. Але я не бачу жодного варіанту розвитку подій, за якого військові підрозділи Пакистану погодяться на припинення бойових дій, якщо тільки їхня країна не потрапить під величезний тиск.

Англомовна версія.

Версія російською.

Адаптація Максима Михайленка. Переклад — Ольга Макарова.