Як діє зброя масової міграції Олександра Лукашенко. Ексклюзив

23.08.2021 0 Редакция NS.Writer

Керівництво Білорусі розв’язало проти Євросоюзу «гібридну війну», частиною якої є використання нелегальних мігрантів — заявив 20 серпня 2021 року голова Європарламенту Давид-Марія Сассолі: «Ми бачимо, що йде своєрідна гібридна війна. Білорусь намагається використовувати мігрантів в своїх інтересах. Це ганьба, і ми не можемо допустити, щоб це тривало».

Раніше 17 серпня 2021 року канцлер Німеччини Ангела Меркель засудила те, як самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко погрожує Євросоюзу та поводиться з біженцями: «Президент Лукашенко використовує біженців, наприклад з Іраку, гібридним способом, щоб підірвати безпеку, і, звичайно, ми засуджуємо це найрішучішим чином. Європейський Союз звинувачує Лукашенко у використанні кризи з біженцями для тиску з метою скасувати санкції, запроваджені ним щодо Білорусі. Ми тісно координуємо всі дії з європейськими партнерами. Ми також постараємося зайняти спільну позицію, тому що цей гібридний вид протистояння, який використовує Білорусь, є атакою на всіх нас в Європейському Союзі».

18 серпня 2021 на кризовому засіданні міністрів внутрішніх справ ЄС, Європейський Союз засудив Білорусь за вчинення неприйнятної агресії шляхом спрямування мігрантів, а також прийняв рішення щодо надання додаткових прикордонників та гроші для подолання напливу мігрантів на кордоні Литви і Білорусі.

Це хроніка нової війни біля північних кордонів України. Статистика така: З січня по серпень 2021 року в Литву через Білорусь нелегально потрапили біля 4600 мігрантів. Для порівняння: у 2020 році цей кордон перетнули 74 нелегальних мігранта, в 2019-му — лише 36.

Лукашенко і сам зізнавався в тому, що раптовий потік мігрантів — навмисна акція. На початку липня, звертаючись до ЄС, він заявив, що у відповідь на санкції Білорусь не буде більше «тримати тих, кого ви (Захід) гнобив в Афганістані, Ірані, Іраку». Дійсно, тримати не стали, тим більше що це вигідно для скарбниці. Мігрантам ставлять білоруську туристичну візу, за яку, буває, їм доводиться платити посередникам в своїх країнах $ 10-15 тисяч. А кожен «турист» з Іраку приносить в білоруську казну по $3000 в вигляді застави, який залишається в бюджеті, якщо став нелегалом гість; не повертається назад.

Все ж «масова міграція як зброя» — не винахід Лукашенко. Багато країн у спробах натиснути на сусідів вдавалися до такої тактики. У своїй книзі «Weapons of Mass Migration» Келлі Грінхилл досліджувала 56 спроб використання міграції для тиску на різні країни з 1951 по 2006 рік і виділяє дві основні пов’язані між собою тактики.

Перша використовує нездатність атакованої держави управляти кризою, тобто її недостатні можливості прийняти мігрантів. Друга експлуатує конкуренцію політичних інтересів і груп всередині цієї держави — зокрема, суперечки з приводу непопулярних витрат власних ресурсів на мігрантів, страх перед чужими, а також релігійні відмінності. Обидва способи особливо ефективні саме проти демократій з політичною конкуренцією і свободою слова, оскільки маніпулюють тими моральними зобов’язаннями, які авторитарні режими на себе не беруть.

У литовським сценарії Лукашенко направив зброю масової міграції в більшій мірі на нездатність держави прийняти таку кількість людей, нелегально перетнули кордон.

Слід зазначити, що останні 30 років Литва була країною від’їзду — перш за все в держави Західної Європи. Еміграція з неї зазвичай перевищувала імміграцію, а населення з початку 1990-х зменшилося майже на мільйон (з 3,7 до 2,7 млн осіб). Саме тому Литва і не переймалася розробкою власної міграційної політики: в 2019 році Вільнюс набрав лише 37 з 100 балів в Індексі політики інтеграції мігрантів (Migrant Integration Policy Index). Коли Брюссель намагався нав’язати Литві квоту по прийому мігрантів в рамках загальноєвропейської солідарності, литовські уряди відмовлялися, і погана інфраструктура для прийому біженців служила додатковим аргументом.

Коли почалась справжня міграційна криза, у Литві не виявилося ні інфраструктури, ні досвіду для управління ситуацією. У липні 2021 року мігрантів розміщували в тісноті в наметових містечках і школах, у поганих санітарних умовах, на вбогому пайку, без засобів зв’язку. Погані умови викликали відповідні протести і бунти. Наприклад, в колишній школі в Алітуському районі близько 160 мігрантів оголосили голодування, вимагаючи свободи, доступу до лікарів і повернення мобільних телефонів.

Військова риторика Мінську разом із дефіцитом ресурсів для прийняття мігрантів сприяли захисній відповіді литовського уряду. Мігранти для країни — перш за все загроза безпеці. По-перше, тому, що Вільнюс справедливо вважає їх зброєю в «гібридній війні» білоруського режиму проти Литви. По-друге, через невдоволення мігрантів умовами утримання місцеві жителі побоюються, що вони можуть втекти з таборів. Це сильно турбує громадян, майже третина з яких, за соцопитуваннями, не хочуть жити по сусідству з біженцями, і більше третини разом із мусульманами. Реальні цифри, ймовірно, ще більші, так як люди схильні прикрашати свої відповіді на такого роду питання.

Якщо міграційна криза — частина гібридної війни, то населенню хочеться, щоби держава його захистила. Литовський уряд виявився до цього не готовим. Зведення дротяної капітальної стіни по всій довжині кордону вимагає коштів і часу, а криза розгорталась у реальному часі. До того ж стіну розкритикували правозахисні організації, адже вона закрила шляхи порятунку і для білоруських дисидентів. Стіна асоціюється з образом дій Дональда Трампа, якого Європа критикувала за антигуманну міграційну політику.

Правозахисники критикують Литву і за те, що прикордонники отримали право розгортати мігрантів назад до контрольно-пропускних пунктів на кордоні з Білоруссю або направляти їх в консульства, де вони можуть просити притулок. Цей спосіб зупинити мігрантів почали застосовувати з 2 серпня, коли міністр внутрішніх справ Агне Білотайте підписала відповідний указ. Вже 3 серпня прикордонники відіслали назад через кордон 180 чоловік, а наступного дня — 300.

Розкол спостерігався і всередині литовського політичного керівництва. Так, голова парламентського комітету з прав людини Томас Вітаутас Раскявічюс попередив, що указ може суперечити міжнародним правовим актам, що не дозволяють видворяти мігрантів в країни, де їм загрожує небезпека. Однак очільниця МВС підкреслила, що зупинка мігрантів легальна, якщо вона тимчасова і країна надає альтернативні способи отримання статусу біженця. Тим часом весь світ обійшли відеокадри, де біженці буквально кидаються між двох вогнів — між литовськими і білоруськими силовиками…

Міграційна криза поставила литовське суспільство перед нелегким вибором. З одного боку, потрібно забезпечити безпеку, з іншого — не порушити права людини, прихильність до яких Литва демонструє, підтримуючи білоруську демократизацію.

Литовський уряд прийняв рішення зупинити потік мігрантів, незважаючи на критику за порушення прав людини. Тим більше що у кризи відразу з’явилося внутрішньополітичний та регіональний вимір: з одного боку, литовська опозиція використовує кризу, щоби послабити позиції правлячої коаліції; з іншого — столичні ліберали і жителі центральних регіонів, яких криза безпосередньо не торкнулась, звинувачували жителів і владу прикордонних провінцій у нетолерантності.

У Мінську не приховують, що свідомо відкрили шлюз для біженців з Іраку і інших країн Близького Сходу до Литви: мовляв, раніше захищали Євросоюз від міграційних потоків, а тепер, коли Захід ввів жорсткі санкції, робити це не має сенсу.

Коли на початку серпня литовські прикордонники змінили тактику і почали розгортати мігрантів назад до Білорусі у Мінську обурилися і заявили, що литовці поводяться як «фашисти» — силою виганяють людей назад, стріляють в них гумовими кулями, а одного іракця побили до такого стану, що він помер на руках у білоруських прикордонників.

Литва ці звинувачення відкинула і, навпаки, заявила, що постріли були чутні з білоруської сторони. Крім того, Вільнюс опублікував відео, на яких білоруські прикордонники супроводжують групи мігрантів до кордону на службовому транспорті, а також говорять їм, в який бік треба йти.

На восьмигодинній прес-конференції на річницю президентських виборів 9 серпня 2021 року Лукашенко кілька разів натякнув, що може підвищити ставки. Він заявив, що литовські прикордонники порушують кордон, штовхають його на відповідні дії, але він поки терпить, хоча «наші хлопці по нашим законам повинні зробити попередження голосом, постріл вгору, інше — на поразку». Звучали й такі загрози, як: «якщо литовці не втихомиряться, то отримають по морді».

Слід зазначити, що литовський сценарій відрізняється від європейської міграційної кризи 2015 роки не тільки скромними масштабами, але й характером. Під час європейської кризи 2015 року значна частина мігрантів отримала статус біженців, а уряди країн ЄС визнавали, що люди тікають від військових дій, або від політичного переслідування. Вже тоді було чути звинувачення, що російські дії в Сирії, а також турецька політика тиску на ЄС за допомогою управління міграційними потоками призвели до масової міграції до Європи. Однак не було переконливих доказів того, що масова міграція використовується проти Європи як навмисна стратегія, як це зараз відбувається у відносинах між Білоруссю і ЄС.

Європейська служба прикордонної і берегової охорони Frontex прислала 100 працівників, 30 автомобілів і два вертольоти для патрулювання кордону. ЄС виділив литовському уряду 30 млн євро на охорону кордону. Найефективнішою виявилася дипломатична допомога Брюсселя, після переговорів з яким Ірак призупинив на невизначений термін всі польоти до Мінську і створив комітет для розслідування можливого незаконного трафіку мігрантів через Білорусь.

У 2015 році ЄС відмовився фінансувати стіну, яку прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан почав будувати на своїй ділянці зовнішнього кордону ЄС, через напружені відносини між Брюсселем і угорським лідером, який давно перетворився на enfant terrible Євросоюзу. Будівництво стіни додавало Орбану популярності євроскептиків, на це Брюссель витрачатися явно не хотів.
Слід зазначити, що днями Олександр Лукашенко надіслав Віктору Орбану вітальне послання із національним святом — Днем святого Іштвана, де саркастично зазначив, що «останнім часом Білорусі та Угорщині довелося пережити нелегкі випробування, але нам вистачить стійкості, мудрості і цілеспрямованості вистояти і перемогти труднощі».

Як і у випадку із Угорщиною, зараз ЄС відмовився безпосередньо фінансувати паркан на литовсько-білоруському кордоні. Прийнятний для литовського і європейського суспільства спосіб знайти баланс між забезпеченням безпеки і захистом демократичних цінностей на перший погляд ставить в нинішній кризі безпеку вище прав людини. У Литві та ЄС сподіваються, що на коротшій дистанції оборонна політика дасть час поліпшити умови життя мігрантів та заспокоїти литовське суспільство, а це позбавить Лукашенко стимулів дискредитувати Литву.

Слід додати, що 20 серпня 2021 року, чільний представник російської опозиції за кордоном, лідер руху «Відкрита Росія» Михайло Ходорковський на щорічному Вільнюському форумі щодо Росії заявив: «Криза з біженцями цілеспрямовано спровокована як форма політичного тиску на Литву, на литовський уряд, на литовське суспільство. Лукашенко діє не поодинці, він надає послугу Кремлю». Його підтримав міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс який стверджував, що є докази навмисних дій Мінська, а модель спеціально викликаної нелегальної міграції запозичена у Росії, подібні дії мали місце на кордонах Норвегії та Фінляндії. За його словами, Кремль «намагається наживатися на хаосі», а одним з найновіших прикладів може бути криза в Афганістані.

Гібридна війна Росії проти України продовжується, тому литовський досвід українському суспільству слід прийняти до відома.

МишинОлексій Бєльский,
аналітик, для Newssky


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: