Яйця білого птаха з чорною ознакою

Нема кіна. Українській душі потрібно українське кіно. Українська душа була, є і буде вічною. А кіна українського нема. Є кілька вічних фільмів. Фільми-явища – є, а кіна-явища – нема.

Не хочу ні з ким сперечатися, бо все одно залишуся на своїй точці зору: в України є два неймовірних, таких, що зворушують і зворушуватимуть вічно, українських фільми. «Земля». «Білий птах з чорною ознакою».

Глибина «Землі» перевищує глибину найпотужніших українських чорноземів. Пророче настільки за назвою і змістом, що, потривожити зараз дух Довженка і спитатися у нього, чи відкривати ринок землі, чи продавати українську землю і чи взагалі маємо право відкривати на цю тему рота, увінчаного економічними і політичними молочними губами… Не впевнений, що він довго і м’яко говоритиме… Бо він, як ніхто, відчував і знав українську душу. Бо він, як ніхто, відчував і знав, яке саме українське кіно, який саме українській фільм потрібен українській душі.

А про «Білого птаха із чорною ознакою» і говорити довго не можу. Я все життя їду з тими гуцулами тим трактором, що палає… І від першого перегляду переконаний, що таким і має бути українське кіно – щоби від фільму усе життя палала і не згасала українська душа, бо саме у цьому сенс мистецтва…

Але… Коли востаннє ви бачили на самозванних так званих «центральних каналах» «Білого птаха…»? Там – на так званих – лише самісінькі чорні ознаки нашого нестабільного сірого часу…

Я вже навіть не питаюся про «Землю». Кого цікавить «Земля», окреслена величною уявою митця, коли у порядок денний українського буття неприховано корисливі «землеміри» заштовхують питання продажу землі реальної… Хто переповість, хоча б приблизно, про що у «Землі»? Тіпа, сюжет? Сядьте, пане Довженко, ви вже висловилися.

Нема кіна.

А коли на українському екрані нема фільму українського, в українську душу через плазму лізуть з немитими ногами свати та інші свині і підсвинки, смерші, продукція відверто ворожа, де навіть у, здавалося б, не політичних, а детективних серіалах усі прізвища злочинців завжди на «-ко», бо вбити та вкрасти здатні лише тупуваті хахли, то ще й з відповідним акцентом.

А коли на українському екрані нема кіна українського, недурні далекоглядні вороги займають «вільні місця». Так з’являються тарасо-бульби із перекрученими негоголівськими текстами. Так з’являються антиукраїнські стрічки про «матч смерті» київського «Динамо», де усі негативні – практично біндєравцы, А українського Піддубного – у збоченому форматі знущання – «грає» потвора, що стріляла по українцях з боку ворогів України, зі сторони конкретних кривавих цімахів.

Ворог б’є у душу, плює у душу українську.

А український кінематограф все висиджує і ніяк не висидить своєю непродуктивною, холодною, байдужою дупкою кіно-яйця дотепер самотнього мого білого птаха із чорною ознакою.

1958 — на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) за результатами опитування, проведеного Бельгійською синематикою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, «Землю» було названо серед 12 найкращих картин усіх часів і народів.

Коли там знову на Брюссельщину? Свати аж підстрибують, так хочуть планетарного визнання.

Сергійко Щеневсе