Ядерний виняток. Як «Росатом» заробляє на війні й страху санкцій

Ексклюзив. Коли Росію намагалися ізолювати, атомну галузь залишили осторонь. За ці роки «Росатом» став одним із головних каналів російського впливу у світі.

Після 2014 року на Росію сиплються санкції одна за одною, але один сектор так і лишився майже недоторканним — ядерний. Саме на цій сліпій зоні «Росатом» спокійно доріс із радянського атомного відомства до ключового гравця глобальної енергетики.

«Санкції душать російську економіку» — мантра, яку Захід повторює вже третій рік. Газ, нафта, банки, авіація — всюди про «втрати» й «обмеження». На нафті цю дірку вже частково закрила Індія, ставши «рятувальним клапаном» для російської економіки [NS1]. Але є корпорація, яка в цій історії не жертва, а бенефіціар. У 2024-му «Росатом» вивіз за кордон понад $18 млрд і зібрав портфель замовлень більш як на $200 млрд, у 2025-му експортна виручка тримається біля $16,5 млрд, а офіційний портфель знову подають як $200+ млрд [1]. Світ робить вигляд, що ізолює Росію. Насправді він продовжує платити їй за електрику, паливо й нову «зелену» обгортку.

За десять років після перших посткримських санкцій Росія отримала рекордну кількість обмежень. Нафта, газ, банки, оборонка — під ударами. Полювання на танкери вже забирає з російського бюджету понад $1,1 млрд щомісяця [NS2]. Атомний сектор — у винятках. «Росатом» так і не отримав повноцінного пакета санкцій, і саме на цій прогалині він виріс до нинішніх масштабів. Питання тут не стільки в тому, як Кремль це провернув. Питання в іншому: чому світ десять років поспіль дозволяв йому будувати корпорацію війни під вивіскою «мирного атому».

Звідки в «Росатома» такі гроші

На папері «Росатом» — «держкорпорація з розвитку атомної енергетики». У реальності — розгалужений конгломерат, що стоїть на радянському технічному фундаменті й вшитий у міжнародні інституції: МАГАТЕ, галузеві асоціації, наукові програми. Це дає йому легітимність, якої ніколи не мали ані «Газпром», ані «Роснефть».

Його модель проста й безжальна. Перший шар — експортні АЕС «під ключ»: Туреччина, Єгипет, Бангладеш, Угорщина, Індія, далі в черзі — Узбекистан. Це не просто бетон і турбіни. Це проєктування, кредити від російської держави, паливо, навчання персоналу й сервіс на десятиліття. Другий шар — паливний цикл: збагачення урану й поставки тепловидільних збірок для реакторів у ЄС і США. Третій — внутрішня інфраструктура й нові напрямки: арктична логістика, літій-йонні накопичувачі енергії, вітроенергетика, ізотопи. Усі ці лінії живляться одними й тими самими грошима й політичним дахом.

У підсумку це не «компанія з будівництва АЕС», а енергетична система, вмурована одразу в кілька континентів. Вона заробляє зараз — у розпал повномасштабної війни, а не десь потім «після нормалізації».

Туреччина: російська станція в країні НАТО

АЕС Akkuyu на середземноморському узбережжі Туреччини — найвідвертіший приклад того, як «Росатом» монетизує прогалини санкційної політики. Формально це спільний проєкт Анкари й Москви. По суті — російська станція в країні НАТО з цінником близько $20 млрд.

Схема називається Build–Own–Operate: «збудуй, володій, експлуатуй». Росія через дочірню компанію фінансує будівництво, юридично володіє активом і буде керувати ним. Туреччина натомість десятиліттями зобов’язується купувати електроенергію за заздалегідь прописаною формулою. У 2025 році Анкара підтвердила: Москва вливала в Akkuyu нові мільярди, а пік витрат припадає якраз на 2026-й і далі.

Це не просто великий контракт. Це станція, яка працює як бізнес-машина Кремля на території союзника США. Її не відключиш одним політичним жестом. Будь-яке «покарати Росію» упирається в просте питання: а хто тоді покриє ці мегавати й ці мільярди?

Єгипет і Бангладеш: реактори в кредит і борг на покоління

У Єгипті й Бангладеш «Росатом» грає іншу партію. Там він не просто підрядник, а кредитор. El Dabaa в Єгипті — чотири реактори ВВЕР-1200 загальною вартістю $28,75 млрд, до 85% із яких фінансує Росія через держкредит. Гроші йдуть не в місцевий бізнес, а назад у російську атомну галузь: проєктанти, будівельники, виробники обладнання, паливники.

Rooppur у Бангладеш — це $12,65 млрд інвестицій, з яких $11,38 млрд — з того ж російського бюджету. Країна вже вибрала основну частину кредиту й домовляється про продовження, аби добудувати станцію. Якщо Єгипет і Бангладеш захочуть вийти з цих історій через десять років, вони матимуть на руках не красиву декларацію, а конкретний борг, прив’язаний до російських технологій.

Офіційно все це називають «допомогою в енергетичному розвитку». По факту це експорт боргової залежності: Москва дає кредит, сама ж його освоює, а рахунок виставляє через двадцять років тим, хто сьогодні тішиться дешевим фінансуванням.

Паливо для Заходу: залежність, яку не виносять у пресрелізи

Паралельно «Росатом» заробляє там, де про нього найменше хочуть говорити публічно: на паливі для реакторів у ЄС і США. За оцінками європейських дослідницьких центрів, у 2023–2024 роках російські компанії забезпечували близько третини послуг зі збагачення урану й значну частину палива для реакторів ЄС [2]. П’ять країн — Болгарія, Чехія, Фінляндія, Угорщина, Словаччина — особливо чутливі, бо значна частина їхніх блоків проєктувалася під російські збірки.

У США ще цікавіше. У 2024 році Конгрес ухвалює закон про заборону імпорту російського урану, але одразу залишає винятки до 1 січня 2028 року [3]. Міністерство енергетики прописує процедуру, за якою компанії можуть офіційно просити дозвіл на імпорт, якщо інакше є ризик для безпеки енергосистеми. У результаті американська Centrus отримує право й далі купувати російське паливо, поки уряд паралельно фінансує будівництво власних заводів зі збагачення [3].

Це й є та сама «залежність, якої соромляться». На публіці — жорстка риторика й нові пакети обмежень. У тіньових таблицях енергетиків — рядки з російським паливом, від якого не виходить відмовитися швидко й безболісно.

Арктика, батареї, Африка: нові щупальця старого монстра

Зовнішні контракти — лише половина історії. Усередині Росії «Росатом» отримав у руки ще й логістику. З 1 січня 2026 року його дочірня структура Rosatom Arctic формально стає єдиним морським оператором «північного завозу» — постачання продуктів, пального, медикаментів і техніки в арктичні й далекосхідні регіони [7]. Пілот на Чукотці в 2025-му показав, що модель працює, тепер її масштабують на інші території.

Якщо ти контролюєш єдиний маршрут, яким у відрізані льодом міста заходять їжа й дизель, ти контролюєш не тільки бюджети, а й фізичне виживання людей. Будь-який удар по «Росатому» всередині країни тепер легко прикрити аргументом: «що буде з Північчю, якщо ми тут щось зламаємо».

Паралельно в грудні 2025 року в Калінінграді запускається перша російська гігафабрика літій-йонних накопичувачів енергії — до 4 ГВт·год на рік, тобто десятки тисяч батарей для електробусів, спецтехніки й систем зберігання [7]. На папері це про «зелений перехід». У реальності — ще один сегмент, де «Росатом» створює компетенції, які однаково корисні й для цивільних мереж, і для військової техніки.

Африка додає політичного виміру. У 2025 році Росія підписує міжурядові угоди про «мирний атом» із Малі й Буркіна-Фасо [7]. В офіційній риториці йдеться про енергетику, дослідницькі реактори, кадри. На тлі вигнання Франції з Сахеля це виглядає як чистий ядерний протекторат: сьогодні — проєкт АЕС, завтра — військова співпраця й контракти на уран.

Куди течуть гроші й що вони підживлюють

«Росатом» любить говорити про медицину, чисту енергію й інновації. Але мільярди, які він збирає в Туреччині, Єгипті, Бангладеш, ЄС і США, не зависають у повітрі. Це державна корпорація, її гроші повертаються в російський бюджет податками й дивідендами. А бюджет Росії після 2022 року — це насамперед війна. За оцінками SIPRI, у 2024-му Москва витратила на армію близько $149 млрд, понад 7% ВВП і близько п’ятої частини всіх держвидатків [4].

Ніхто не напише в річному звіті: «експорт Akkuyu профінансував ракети по Харкову». Але логіка проста. Країни платять «Росатому» за атом. Гроші заходять у бюджет РФ. З бюджету фінансуються ракети, дрони, бомби, які падають на українські міста. Тому питання тут не в тому, чи «Росатом» особисто замовляє бомбардування. Питання в тому, наскільки глибоко його виручка вшита в воєнну економіку Росії.

Є й пряміші історії. Той самий концерн, що продає «мирні» реактори, має всередині кластер, відповідальний за ядерну зброю й повний цикл її обслуговування. Західні дослідницькі центри й медіа вже кілька років описують, як структури «Росатома» допомагають російському ВПК добувати матеріали, електроніку та хімію для ракетного палива й бронетехніки [5]. У 2025-му США нарешті вводять персональні санкції проти гендиректора Олексія Ліхачова й частини топменеджменту, прямо називаючи їх співучасниками оборонного й ядерного комплексу РФ, а також окупації Запорізької АЕС [6].

Запорізька станція — окрема чорна глава. Truth Hounds і Greenpeace Україна документують, як представники «Росатома» разом із військовими захоплювали ЗАЕС, змушували українських працівників підписувати контракти, підтримували окупаційний режим і перетворили найбільшу атомну електростанцію Європи на військову базу й інструмент ядерного шантажу [8]. Це вже не «подвійне призначення», це компанія, яка фізично присутня на окупованому об’єкті й отримує з цього політичний та фінансовий зиск.

Це не ізоляція, це співфінансування

Якщо скласти всі ці шматки, картина виглядає неприємно цілісною. Експортна виручка «Росатома» у 2024–2025 роках коливається в діапазоні $16,5–18 млрд, портфель замовлень стабільно тримається вище $200 млрд [1]. За цими цифрами — Akkuyu в Туреччині, El Dabaa та Rooppur, кредити Єгипту й Бангладеш, Paks II в Угорщині, залежність ЄС і США від російського палива, монополія на північні перевезення, гігафабрика батарей у Калінінграді, ядерні угоди в Сахелі.

«Росатом» не виглядає як компанія, яку санкції ось-ось дотиснуть. Він виглядає як структура, яка заробляє саме на тому, що світ боїться різко від нього від’єднатися. Кожен уряд, що підписує контракт на реактор чи паливо, додає ще один виток до цього каната.

Мантра про «ізоляцію Росії» звучить красиво. Але поки кабелі й труби «Росатома» лишаються вмонтованими в енергосистеми від Анкари до Вашингтона, це не ізоляція — це співфінансування. Москва навіть не приховує, що будує корпорацію війни. Світ робить вигляд, що платить за «мирний атом».

Moris K.

Джерела

[1] Interfax / TAdviser — фінансові показники «Росатома», експортна виручка та портфель закордонних замовлень — 2024–2025

[2] DiXi Group / Bruegel — дослідження залежності ЄС від російського ядерного палива та послуг зі збагачення — 2025

[3] U.S. Department of Energy / U.S. Congress — Prohibiting Russian Uranium Imports Act та порядок надання винятків до 2028 року — 2024

[4] SIPRI — Trends in World Military Expenditure — оцінка воєнних витрат Росії у 2024 році — 2025

[5] The Washington Post / DiXi Group — участь структур «Росатома» у російському ВПК та воєнній економіці — 2023–2024

[6] U.S. Department of State — санкції проти керівництва «Росатома» за підтримку оборонного сектору РФ та окупацію ЗАЕС — 2025

[7] Rosatom / Мінвостокрозвитку РФ — матеріали про Rosatom Arctic, гігафабрику літій-йонних батарей у Калінінграді та міжурядові угоди з Малі й Буркіна-Фасо — 2024–2025

[8] Truth Hounds / Greenpeace — розслідування про роль «Росатома» в окупації й мілітаризації Запорізької АЕС — 2025

[NS1] Як Індія стала рятувальним клапаном для російської економіки — 2025
https://newssky.com.ua/yak-indiya-stala-ryatuvalnym-klapanom-dlya-rosijskoyi-ekonomiky/

[NS2] Санкції 2025: полювання на танкери позбавляє РФ $1,1 млрд щомісяця — 2025
https://newssky.com.ua/sankcziyi-2025-polyuvannya-na-tankery-pozbavlyaye-rf-11-mlrd-shhomisyaczya/