Вибори після війни: 60% за Зеленського, але українці не хочуть голосувати під ракетами
11.12.2025Україні пропонують голосувати під сирени, але більшість чітко відповідає: спочатку вижити, потім обирати
Коли президент США Дональд Трамп звинувачує Україну в тому, що вона «прикривається війною», щоб не проводити вибори, це виглядає так, ніби людині в бомбосховищі радять не забувати про декор для вечірки1 2 . Опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та Info Sapiens показують: Володимир Зеленський досі залишається фаворитом у гіпотетичних перегонах, але переважна більшість українців не хоче жодних виборів, доки триває повномасштабна війна1 3 . Іронія в тому, що країна, яка щодня демонструє відданість демократичним цінностям, змушена пояснювати союзникам очевидне: демократія — це не про те, щоб ставити виборчі дільниці поруч із воронками від російських ракет1 4 .
Що саме показало опитування: хто лідирує і з яким відривом
Осіннє опитування КМІС засвідчило: близько 60% українців усе ще довіряють Володимиру Зеленському, попри втому від війни, економічні втрати та політичні конфлікти1 5 . Інше дослідження — цього разу Info Sapiens — показало, що у гіпотетичних президентських виборах Зеленського готові підтримати приблизно 20–23% виборців, що робить його лідером перегонів, але вже не політичним монополістом1 3 . Парадокс простий: люди значною мірою Зеленському довіряють, але вже не готові автоматично дарувати йому ще одну каденцію — принаймні в теорії, бо на практиці вибори зараз навіть не стоять на порядку денному1 5 .
Серед потенційних конкурентів Зеленського на першому місці — колишній головнокомандувач Валерій Залужний, який за даними опитування Info Sapiens набирає близько 19–20% голосів у гіпотетичному першому турі1 3 . На третьому плані — керівник військової розвідки Кирило Буданов із підтримкою трохи більш як 5%; він жодного разу публічно не заявляв про бажання йти в політику, але виборців це, схоже, не надто хвилює3 . Політичні партії старого зразка — на кшталт «Європейської Солідарності» — у цих дослідженнях виглядають радше фоном для нових фігур без розгалужених партійних структур, але з виразним військовим або безпековим досвідом5 .
Зеленський: від 90% підтримки на старті війни до складної геометрії довіри
На початку повномасштабного вторгнення Зеленський мав майже карикатурно високий рівень підтримки — близько 90% довіри, що перетворювало будь-яке соцопитування на формальність1 5 . До війни, у лютому 2022 року, йому довіряли лише близько 37% громадян, але перші місяці спротиву, публічна позиція та особисте перебування в Києві під обстрілами радикально змінили картину1 5 . З часом, однак, настала складна реальність: затяжна війна, мобілізація, економічний тиск, корупційні скандали, суперечки навколо реформ — усе це неминуче знизило рівень емоційного кредиту довіри5 6 .
Останні дослідження — як КМІС, так і інші соціологічні служби — демонструють, що рівень довіри до Зеленського нині становить близько 60%, що все одно є високим показником для країни у стані війни1 5 . Утім, «аура недоторканності» часів перших місяців вторгнення відчутно розсіялася: дедалі більше українців відокремлюють оцінку ролі Зеленського у війні від бажання бачити його президентом після перемоги4 5 . Саме тому в опитуваннях значна частка респондентів одночасно говорить: «Так, зараз він має залишатися на посаді» — і «Ні, після війни я б за нього не голосував»4 5 .
Залужний і Буданов: коли військові перетворюються на політичних гравців, навіть якщо цього не хочуть
Валерій Залужний, який нині очолює посольство України у Великій Британії, у свідомості багатьох громадян залишається насамперед генералом, що організував оборону в перші, найкритичніші місяці вторгнення1 3 . Попри перехід у дипломатичну площину, його ім’я продовжує фігурувати в опитуваннях як одного з головних потенційних претендентів на президентську посаду у майбутніх виборах: різні дослідження дають йому близько 19–20% підтримки у першому турі, а в змодельованих других турах він може випереджати Зеленського1 3 6 . Це не означає, що Залужний уже йде в президенти — радше свідчить про запит суспільства на фігури, які асоціюються з обороною та стратегічною стійкістю4 6 .
Кирило Буданов, очільник Головного управління розвідки, стабільно має скромніші, але показові 4–6% підтримки3 . При цьому він не демонструє жодних ознак політичних амбіцій, що тільки підігріває інтерес: в умовах великої війни люди довіряють тим, хто дає результати на фронті чи в розвідці, а не тим, хто вправно виступає на ток-шоу3 4 . Показово, що обидва — і Залужний, і Буданов — фактично перетворюються на політичні символи всупереч власній публічній риториці, в якій вони наголошують на пріоритетності своїх нинішніх функцій, а не передвиборчих гасел4 .
Чому 63% українців не хочуть виборів до завершення війни
Попри гучні заяви деяких іноземних політиків про необхідність «якнайшвидше повернутися до виборчого процесу», останні опитування свідчать про протилежне: близько 63% українців вважають, що вибори слід проводити лише після завершення війни1 4 . Лише приблизно 12% виступають за вибори під час повномасштабного вторгнення, ще близько 22% допускають їх після умовного перемир’я за наявності реальних гарантій безпеки1 . І це не про «страх перед демократією», а про дуже просту арифметику ризиків: навряд чи хтось серйозно вважає, що проведення голосування під час обстрілів і постійних відключень світла зробить результати більш легітимними в очах громадян4 .
Конституція України прямо забороняє проводити загальнонаціональні вибори під час дії воєнного стану, запровадженого після 24 лютого 2022 року4 . Для того, щоб змінити цю норму, потрібні або складні конституційні маневри, або сумнівні інтерпретації, які ризикують підірвати суспільну довіру до результатів виборів4 . Тому більшість політиків, навіть критично налаштованих до чинної влади, публічно визнають: спокуса «погратися у вибори під сиренами» може дорого коштувати легітимності навіть після перемоги4 .
Тиск іззовні: Трамп, Захід і «паперові» аргументи
Дональд Трамп, заявивши, що Україна «використовує війну як привід, щоб не проводити вибори», додав до й без того складної дискусії ще шар політичної театральності1 2 . Логіка проста: якщо на рівні риторики можна зобразити Київ «не надто демократичним», то й питання допомоги невдовзі починає подаватися не як оборона від агресії, а як «складна внутрішньополітична історія»2 . У відповідь Зеленський публічно заявив, що особисто готовий до виборів і теоретично може організувати їх протягом 60–90 днів — за умови, що партнери допоможуть забезпечити безпеку й профінансують процес, бо вибори під ракетами — задоволення не з дешевих1 4 .
Західні аналітичні центри та медіа загалом демонструють більшу стриманість, ніж окремі політики: дослідження провідних експертних майданчиків показують, що українці не відмовляються від демократії, а категорично не хочуть, щоб її перетворювали на формальність під прицілом російських ракет4 . За даними низки опитувань, більшість громадян вважає чесні вибори після війни більш демократичними, ніж імітація демократичних процедур у країні, де частина населення живе під окупацією, мільйони перебувають за кордоном, а інші голосують між повітряними тривогами1 4 .
Рейтинг довіри й електоральний рейтинг: чому ці цифри не збігаються
Одна з найбільших плутанин у публічній дискусії — змішування показників довіри до Зеленського з його електоральним рейтингом5 . Довіра — це відповідь на запитання «чи вважаєте ви, що ця людина загалом діє правильно», тоді як електоральний рейтинг — це вже вибір між конкретними прізвищами у бюлетені5 . Опитування КМІС та інших служб фіксують близько 60% громадян, які загалом довіряють Зеленському, але водночас лише приблизно 20% готові проголосувати за нього у гіпотетичних виборах уже зараз1 3 5 .
Ще один показовий момент: у частини респондентів є «комбінований» погляд — вони вважають, що Зеленський має залишатися президентом до завершення війни, а після цього його роль у політиці варто переглянути4 5 . Це може означати або бажання оновлення політичної системи після перемоги, або прагнення уникнути «довічної» персоналізації влади, яка для України з її досвідом авторитарних сусідів виглядає надто небезпечною4 . У цій картині немає простих заголовків на кшталт «Зеленський все ще король рейтингу» чи «Зеленський усе програв» — зате є живе, складне суспільство, яке вміє думати в кількох площинах одночасно4 5 .
Післявоєнний порядок денний: чи справді українці мріють «позбутися» Зеленського
Деякі іноземні коментатори люблять виривати з контексту фразу з опитувань, де значна частина українців висловлює думку, що Зеленський має піти з посади після війни5 . Якщо прочитати повністю, контекст значно складніший: частина респондентів вважає, що він може залишатися в політиці, але вже не на президентській посаді; інші говорять про необхідність обмежити політичні повноваження будь-якого одного лідера після такої травматичної війни4 5 . Це радше дискусія про перезавантаження політичної системи після перемоги, ніж персональний вирок одній людині4 .
Показово й те, що серед тих, хто не довіряє Зеленському, є чималий відсоток людей, для яких проблема не стільки в прізвищі, скільки в моделі влади в умовах війни4 5 . Вони бояться, що «воєнна вертикаль» може прирости до мирного часу й створити спокусу авторитарного дрейфу, навіть якщо нинішній президент цього не прагне4 . Тому вимога виборів після війни — це не про «антизеленські» настрої, а про спробу закласти запобіжники на майбутнє, коли гармати замовкнуть, а політичні спокуси лише додадуть обертів4 5 .
Роль армії в політиці: де проходить червона лінія
Одне з найделікатніших питань, яке помітно виринає в опитуваннях, — це зростання популярності військових як потенційних політичних лідерів3 5 . В історії інших країн перехід генералів у політику часто завершувався дуже по-різному: від стабільної демократичної трансформації до класичних військових режимів4 . В Україні наразі є певний суспільний консенсус, що армія має залишатися надполітичною, але одночасно довіра до військових настільки висока, що їхні імена неминуче стають частиною політичних сценаріїв на майбутнє3 5 .
Залужний і Буданов як персоналії уособлюють запит на компетентність, суб’єктність та безпекову відповідальність, а не на популізм або політичне шоу3 4 . Однак головний виклик — як після війни втримати баланс між громадянським контролем над армією та природним бажанням суспільства довіряти тим, хто пройшов через найважчі рішення на полі бою4 . Від відповіді на це питання частково залежить, чи стане Україна прикладом стабільної післявоєнної демократії, чи історією про те, як країна, що перемогла у війні, програла собі в політичному сенсі4 .
Що буде, якщо вибори таки провести під час війни
Гіпотетичний сценарій «вибори вже завтра» виглядає привабливо лише на папері — опитування, рейтинги, відсотки, симпатії та антипатії1 4 5 . У реальності це означало б голосування мільйонів внутрішньо переміщених осіб, біженців у десятках країн, військових на фронті, людей у прифронтових містах — причому все це на тлі щоденних обстрілів і спроб ворога зірвати логістику1 4 . Легітимність такого голосування була б під питанням ще до того, як підрахують перший бюлетень: доступ до дільниць, реєстри виборців, безпека, вплив пропаганди, технічні збої — кожен із цих факторів здатен сам по собі підірвати довіру до процесу4 .
Саме тому більшість українських соціологів, правників і навіть частина опозиційних політиків публічно визнають: вибори під час повномасштабного вторгнення — це рецепт для затяжної політичної кризи, а не для зміцнення демократії4 5 . Формально можна ухвалити кілька законів, придумати спеціальні механізми голосування для фронту та діаспори, створити тимчасові інституції для нагляду4 . Але питання в іншому: чи варто ризикувати довірою до самої ідеї виборів заради того, щоб задовольнити політичні амбіції кількох зовнішніх гравців, які потім перемкнуть увагу на чергову кризу в іншому місці на карті2 4 .
Коли війна закінчиться: що буде з рейтингами
Жодне опитування не здатне точно спрогнозувати, як виглядатимуть рейтинги в день реальних виборів після завершення війни — надто багато змінних, починаючи від результату бойових дій і закінчуючи повоєнною економікою1 4 . Проте вже зараз видно кілька стійких тенденцій: по-перше, запит на відповідальність за воєнні рішення й корупційні скандали не зникне разом із останнім вибухом; по-друге, запит на людей із реальним військовим та безпековим досвідом нікуди не дінеться4 5 . Це означає, що в майбутніх виборах навряд чи домінуватимуть старі конфігурації «проєвропейські vs проросійські», які колись визначали українську політику, — вісь розколу змістилася в інший вимір4 .
Для Зеленського це означає складну, але не безнадійну перспективу: він усе ще має помітну базу підтримки та значний символічний капітал, але конкуруватиме не з умовними «старими політиками», а з новою хвилею післявоєнних лідерів, частина з яких зараз узагалі не думає про політику3 5 . Для потенційних конкурентів, передусім тих, хто вийшов із армії чи силового блоку, виборчий шлях буде не менш складним — перетворити образ ефективного військового керівника на демократичного політика вдавалося небагатьом і майже ніколи без серйозних помилок4 .
Україна між двома крайнощами: «голосувати зараз» і «ніколи нічого не змінювати»
Сьогоднішня дискусія про вибори в Україні — це спроба знайти баланс між двома очевидними крайнощами4 5 . З одного боку, є політичний тиск частини зовнішніх партнерів, яким дуже хочеться бачити календар виборів, щоб поставити галочку в колонці «демократичні процедури виконано»1 2 . З іншого — є внутрішній страх перед тим, що війна може стати зручним виправданням для нескінченного продовження статус-кво й відкладання виборів «до кращих часів», які ніколи не настануть4 5 .
Опитування КМІС, Info Sapiens та інших служб демонструють, що українське суспільство, попри втому й травму, не готове ані до фарсу виборів під бомбардуваннями, ані до нескінченних «тимчасових» рішень без реального оновлення влади після перемоги1 3 5 . У цій конструкції Зеленський залишається ключовим гравцем, але вже не єдиним центром тяжіння — майбутні вибори, як би вони не виглядали за списком кандидатів, стануть референдумом не стільки про одну людину, скільки про те, якою Україна хоче бути в мирний час4 5 .
Джерела
- Euronews / Yahoo News: «Who would win if Ukraine held elections now?» — матеріали про опитування КМІС та Info Sapiens щодо гіпотетичних виборів
- Публічні заяви Дональда Трампа про «непроведення» виборів в Україні та їхнє висвітлення у міжнародних медіа
- Info Sapiens / українські ЗМІ: опитування щодо підтримки Зеленського, Залужного та Буданова у разі можливих виборів
- Atlantic Council, Journal of Democracy, аналітичні публікації про ставлення українців до воєнних виборів і післявоєнного переходу
- Київський міжнародний інститут соціології (КМІС): опитування про рівень довіри до Зеленського та ставлення до виборів у воєнний і післявоєнний період
