«Вразливі спільноти громадян» – хто вони? Чому важливо захищати їх права? Ексклюзив

Протягом кількох останніх років термін «вразливі спільноти», який до цього був знайомий переважно працівникам охорони здоров’я, почав все частіше з’являтися в резонансних репортажах ЗМІ та в інтерв’ю правозахисників по тематиці легалізації медичного канабісу, декриміналізації секс-праці або захисту прав ЛГБТКІ+ людей.

Цей термін був введений Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я (ВООЗ) більше 20 років тому для категоризації груп людей, які найбільше наражаються на зараження ВІЛ, туберкульозом та малярією, і потребують додаткової допомоги та захисту прав. Простий перелік цих спільнот, до яких окрім секс-працівників, ЛГБТКІ+ та наркозалежних людей, офіційно належать ще люди які вже живуть з ВІЛ (ЛЖВ) та люди, які перебувають в місцях позбавлення волі, показує, що це і є переліком головних стигматизованих категорій громадян — всі ці люди кожного дня живуть під тиском стигми і дискримінації та потребують допомоги правозахисників.

На питання чому цей офіційний перелік «вразливих спільнот» на думку науковців вже є застарілим та потребує значного розширення, та чому насправді потрібно захищати їхні права відповідає магістерка критичних гендерних досліджень (Центральноєвропейський університет) та антропології (Університет Альберти, Канада) Дафна Рачок.

На Вашу думку які категорії громадян треба, або можна віднести до вразливих спільнот, коли йдеться про таку громадську діяльність як «захист прав вразливих спільнот», адже за останні кілька років ми досить багато разів чули від активістів про таку діяльність в ЗМІ?

Мені здається, що кожен раз, коли активіст(к)и або журналіст(к)и або хтось ще згадують про «вразливі спільноти», то важливо насправді уточнювати вразливими по відношенню до чого вони є. Адже немає (ну або майже немає, не люблю абсолютні твердження) абсолютної вразливості. Це завжди контекстуальне явище і про це важливо пам’ятати та наголошувати на цьому.

Особисто мені видається важливим говорити зараз про економічну вразливість. Пандемія тільки підсилила важливість цього. Хоча, з одного боку, ми чули твердження на кшталт «вірусу не має різниці», у сенсі, що на коронавірус може захворіти будь-хто, важливо розуміти, що це, м’яко кажучи, не зовсім правда. Як і з більшістю багатьох інших захворювань (особливо інфекційних захворювань), ми часто бачимо, що соціально-економічне становище людини корелює з вірогідністю зараження. Наведу приклад. Хоча в Україні ми часто асоціюємо Канаду з країною, де ледь не молочні ріки й кисільні береги, у Канаді насправді існує епідемія туберкульозу серед корінного населення. Справа в тому, що, як правило, корінне населення — це ледь не найбідніші люди в країні. Вони часто скупчені на відносно невеликих резерваціях, не мають хорошого доступу до медицини і часто не мають хорошої освіти, що зменшує їхні шанси знайти хорошу роботу та поліпшити своє становище. Тому, на жаль, ця група часто дуже вразлива до інфекційних захворювань.

Тобто, я би передусім говорила про те, що вразливі спільноти — це часто спільноти з низьким економічним достатком і низьким соціальним статусом, внаслідок чого вони власне і стають більш вразливими до бідності, ризиків зараження різними хворобами тощо і, відповідно, мають більше шансів, наприклад, отримати інвалідність або рано померти.

Якщо ж брати ще більш конкретно, то я би говорила, що до вразливих спільнот частково я би віднесла групи споживачів наркотиків, секс-робітниць, ЛГБТІК+, ув’язнених і колишніх в’язнів, мігрантів, безхатьків, пенсіонерів. Я спеціально роблю акцент на «частково», бо важливо розуміти, що всі ці перераховані групи — це дуже великі групи, які дуже різноманітні. Звісно, ми при цьому можемо робити певні узагальнення про групу і виділяти якісь тенденції, але варто тримати в голові, що це буде середня температура по палаті.

Як Ви ставитеся до офіційного тлумачення категоризації «вразливих спільнот» з боку ВООЗ?

Я розумію важливість виділення певних вразливих спільнот по відношенню до ризику зараження ВІЛ, туберкульозом чи малярією. І певний час саме таке медичне виокремлення цих спільнот, мені здається, було обґрунтованим. Але в той самий час варто пам’ятати, що збільшений ризик зараження ВІЛ або малярією уже саме по собі є наслідком певних соціальних процесів і явищ. Тобто це не явище першого порядку. Грубо кажучи, захворіти на малярію легше, якщо ти, наприклад, вулична продавчиня, а не офісна працівниця. Тобто мені особисто здається, що уже час скоригувати це визначення, як я зазначила трошки раніше, і поговорити про соціально-економічні корені вразливостей. Хотілося б також сказати, що я тут не винаходжу велосипед. UNDP (Програма розвитку ООН) уже якийсь час так точно визначає вразливі спільноти через бідність, доступ до житла, питної води, їжі, через рівень стигми і дискримінації тощо. Ну і наостанок зазначу, що важливо розуміти, з моєї точки зору, що вразливість — це континуум. Наприклад, якщо подумати, то більшість населення України не має адекватного доступу до питної води, бо воду з крану, м’яко кажучи, краще не пити. Вразливість, тобто, це багатошарове, чи краще багаторівневе питання.

Чому захист прав вразливих спільнот стає все більш актуальним за останні роки?

Це цікаве питання. Я би гіпотезувала, що тут відіграла роль низка різних факторів. З одного боку, суттєву роль у популяризації захисту прав вразливих спільнот відіграли працівники та дослідники зі сфери громадського здоров’я. Тут, наприклад, можна відмітити різні підходи зменшення шкоди як-от популяризація замісної підтримувальної терапії, практик обміну шприців, роздачі презервативів і, останнім часом, опіоїдних антагоністів типу налоксону. Дослідниці й дослідники з найрізноманітніших сфер: з соціальної антропології, кримінології, громадського здоров’я тощо показали, що такі практики дійсно зменшують шкоду і суттєво покращують рівень життя вразливих груп, що, у свою чергу, відображається на добробуті суспільства в цілому. Останнє ж, кореляція між допомогою вразливим групам і добробутом суспільства в цілому, мені здається також зіграло не останню роль в актуалізації питання.

На Вашу думку, які країни в світі забезпечують захист прав цих людей найкращім чином?

Ідеальних країн не існує. Мені важко сказати, що ось ця країна прямо такий собі першопроходець в усьому і в ній усім вразливим групам живеться добре. Я не впенена навіть, що таке існує. Мені здається, що тут варто говорити скоріше про конкретні ініціативи, конкретні політики, які позитивно впливають на становище вразливих груп. Наприклад, коли йдеться про секс-роботу, то мені дуже подобається приклад Нової Зеландії, яка декриміналізувала секс-працю у 2003 році і це дало дуже позитивні результати: допомогло зменшити насильство до секс-працівниць, допомогло секс-працівницям з трудовою захищеністю тощо. Якщо ж говорити про споживання наркотиків, то тут мені, наприклад, подобається підхід Португалії. Якщо не помиляюся, то в 2001 році Португалія декриміналізувала споживання наркотиків та зберігання невеликої кількості наркотичних речовин для особистого вживання. Це допомогло зменшити кількість пов’язаних з наркотиками смертей, зменшити кількість пов’язаних з наркотиками вироків і, відповідно, розвантажити тюрми. При цьому, наскільки мені відомо, споживання наркотиків не пішло вгору після декриміналізації. Але при цьому мені здається важливим також згадати про важливість соціальної держави для забезпечення прав вразливих груп. Я багато говорила про економічні корені вразливості і мені видається, що найперше, про що ми маємо думати, коли йдеться про захист вразливих груп — це те, як найкращим чином організувати захист від економічного насильства. Тут, здається, доречні будуть приклади з країн типу Норвегії чи там тої самої Канади. Хоча, звісно, найкращим способом захистити вразливі групи буде сума певних політик, які я згадала раніше.

Як впливає впровадження кращих політик по захисту прав громадян вразливих спільнот на добробут усіх громадян в цілому, та на визнання держав які опікуються цим захистом в світі зокрема? Чи можете навести приклади?

Загалом, у соціальних науках уже певний час існує консенсус на рахунок того, що рівність у суспільстві насправді вигідна для усіх членів цього суспільства. Навіть якщо відкинути етичні аргументи та поговорити суто про економічну доцільність захисту прав вразливих груп (а в Україні, мені здається, часто люблять говорити щось на кшталт «а навіщо державі платити за ____ (підставити певну вразливу групу), хай самі про себе турбуються»). Наприклад, у сфері охорони здоров’я уже якийсь час використовуються такі поняття як «роки втраченого життя» (Years of Life Lost (YLL) англійською) і «роки життя з поправкою на інвалідність» (DALY, тобто Disability Adjusted Life Years). Ці мірки використовуються для вимірювання тягаря хвороби. Показник років втраченого життя говорить вам, скільки років життя було втрачено через певну проблему зі здоров’ям. Він розраховується на основі стандартної тривалості життя та віку смерті людей, померлих від хвороби чи проблеми зі здоров’ям. Тоді ж як інший показник говорить, скільки років здорового життя було втрачено через певну проблему зі здоров’ям… DALY корисний тим, що багато проблем зі здоров’ям спричиняють інвалідність, але не смерть. Так от, дивлячись на ці показники по різних країнах окремо та по світу в цілому, багато дослідників з різних сфер насправді вказують на те, що інвестування ресурсів у профілактику захворювань є економічно вигіднішим, аніж потім лікування цих самих захворювань та підтримка людей, які уже захворіли, якщо просто порахувати гроші, витрачені на профілактику, та гроші, витрачені на лікування та підтримку. Ну і плюс, здорове населення є більш продуктивним економічно.

Це напряму стосується захисту вразливих спільнот ще й тому, що існує зворотній зв’язок між рівністю у суспільстві та загальним здоров’ям населення. Дослідження відомих соціологів Річарда Вілкінсона і Кейт Пікет, наприклад, уже довгий час показують, що здоров’я населення, як правило, краще в суспільствах, де доходи розподіляються більш рівномірно. Наприклад, їхні дослідження свідчать про те, що багато таких соціальних проблем як, наприклад, психічні розлади, насильство, високі рівні ув’язнення, ожиріння, зловживання наркотичними речовинами, низька успішність дітей у школі частіше зустрічаються у більш нерівних суспільствах.

Тобто ми бачимо, що профілактика різноманітних захворювань, захист вразливих спільнот, інвестування у здоров’я населення в цілому є економічно вигідними для держави.

Попре заяви держслужбовців та депутатів ВР що ці питання «не на часі», чи можемо ми спрогнозувати розвиток державних програм в цьому напрямку?

Не буду прогнозувати, от правда. Мені здається, що є певний довгостроковий глобальний тренд на захист прав вразливих груп і в плані профілактики захворювань, і в плані соціоекономічного захисту. Мені хотілося б сподіватися, що він продовжиться. Але, як ми знаємо, прогрес часто дуже не лінійний, тому, на жаль, цілком собі уявляю, що ми будемо бачити відступи від цього тренду та суттєві спроби поскаржитись на важливість і переваги такого підходу. Мені здається, що поступово в Україні також посилюється тенденція не залишати за бортом вразливі групи. Наприклад, держава почала фінансувати програми замісної терапії кілька років тому. Зараз держава поступово включається у фінансування програм профілактики ВІЛ. Мені здається, що це може хоч і маленькі, але важливі зсуви. Ну і додам, що варто, напевно, не так зважати на те, що говорять депутати й депутатки ВР, чиє завдання часто, — це забезпечити собі популярність, а партії — прохідний рейтинг, як на те, що відбувається у певних комітетах і відомствах відповідних міністерств. Чесно кажучи, я не чула, щоб останнім часом депутати говорили про перехід на держфінансування у сфері профілактики ВІЛ. Цілком уявляю, що деякі з них взагалі можуть бути про це не в курсі. Про це в основному говорять працівники відповідних відділів у МОЗ, ЦГЗ та ГО, які уже тривалий час займаються програмами зменшення шкоди та допомоги вразливим групам в Україні.

Які рекомендації по рішенню цього питання Ви могли би дати депутатам ВР?

Як соціальній науковиці, мені б дуже хотілося, аби втілювані політики (у значенні policies) спиралися менше на уявлення конкретної людини про те, як краще, а більше на доказову базу. Мені хотілося б бачити більше політичних рішень, що засновуються на доказах, тобто того, що англійською називається evidence-based policies. Ну і хотілося б побачити більше соціальних політик — політик, спрямованих на захист від економічного насильства і тощо, адже як я уже згадувала раніше, ми доволі добре бачимо на прикладі численних досліджень, що більш рівний розподіл доходів є вигідним для суспільства в цілому, бо допомагає попередити цілу низку соціальних проблем.

Спілкувався Сергій М’ясоєдов для Newssky