Віра, а не досвід – основа гносеології

(Обґрунтовані фантазії)

В основі будь-якої теорії, моделі, науки, знань лежить емпіричний досвід. На основі нього, за Гусерлем («Походження геометрії»), робиться «інтуїтивне відкриття». На базі цих практик формується теорія, а відтак з’являються знання, наука.

Ілюстрацією може бути геометрія Евкліда. Можна вважати, що його «інтуїтивним відкриттям» було введення понять прямої, точки, паралельних прямих.

Щодо паралельних прямих – тут особлива історія. Емпірично це визначення не доводилось, очевидним не було, відтак уся теорія (геометрія Евкліда) час від часу піддавалась критиці. Лобачевський вирішив «захистити» геометрію. Діючи методом від супротивного, він вирішив сформулювати аксіому про паралельні не за Евклідом і показати, що така нова теорія має протиріччя. Тому справедливою є геометрія Евкліда, яка немає протиріч. Лобачевський отримав несподіваний результат: побудована на новій аксіомі теорія також не мала протиріч. Фактично, існуючий емпіричний досвід Лобачевський доповнив своїм «інтуїтивним відкриттям».

Цей та інші подібні факти пояснив Гьодель в теоремі неповноти, коли вивчав особливості множин. На побутовому рівні його твердження можна сформулювати наступним чином: в основі будь-якої теорії лежать настанови, серед яких хоча б одна не є очевидною (результатом досвіду), а є продуктом віри (сприймається на віру).

А тепер несподіваний фокус.

В основі кожної теорії, науки  лежить емпіричний досвід. Я думаю, що в основі навіть фантазії лежить емпіричний досвід. Емпіричний досвід є основою, підставою для «інтуїтивного відкриття», він є і критерієм достовірності, об’єктивності існування. Звідси виникає питання: «А як з усім цим бути, якщо ми не відчуваємо емпірично своє Я?». Тут не потрібно плутати з тілом. Тіло ми «відчуваємо», а це підтверджує, що наше Я є чимось окремішнім від тіла. Тіло – це лише термінал. Самоаналіз, самозанурення  нічого не спростовують і не пояснюють, тому що самі є частиною нашого Я.

Якщо ми застосуємо до себе критерії достовірності науки, теорії, знань, то виявиться, що саме наше існування є неочевидним. Винятком є шизофреніки, які можуть на себе глянути, як стороння особа.

Як на мене, то ситуацію рятує Гьодель. Ми можемо лише повірити, що ми існуємо, що наше Я через рефлексії тіла пізнає світ і комутує з ним…

Валентин Ткач, Чернівці