Війна на близькому сході: перспективи та ризики для України

Ексклюзив. Останні дні увага всього світу прикута до спільної збройної операції американських та ізраїльських збройних сил в Ірані. Є загальновідомі факти – ліквідація «духовного» лідера ісламської республіки, а насправді – політичного вождя ісламістів Алі Хаменеї та його родичів і найближчих поплічників, грізні ракетно-дронові атаки Ірану у відповідь по країнах, де містяться американські військові бази, обіцянки президента США Дональда Трампа завдати ще сильніших ударів по псевдотеократичній державі аятол… І є однозначно позитивне сприйняття у вільному світі наближення краху однієї з найбільших тираній сучасності.

Набагато менше одностайності в розумінні перспектив розвитку подій на Близькому Сході та їх значення для України. Не треба довго думати, щоб уже тепер побачити як вікна можливостей, так і ризики, що їх несе війна в Передній Азії для нашої держави. З одного боку, можливе в недалекому майбутньому повалення ісламістського режиму відніме ще одного важливого союзника в кремля. Дієвого сателіта, який постачав москві величезні партії літаючої зброї, призначеної для масових убивств українців. Крім того, вже тепер смерть Хаменеї (якій путін навіть не спробував перешкодити) є серйозною політичною поразкою росії, яка може стати для неї розгромом у разі падіння влади псевдотеократів.

Відзначимо ключові моменти: партнери допоможуть Ірану, але це виллється в черговий кровопролитний сценарій. Чи можемо ми говорити про початок 3 світової війни? На жаль, є певні ризики. Вкрай складна ситуація з наслідками для всіх буде до середини червня, далі треба дивитися по подіям і варіантів.

Що ми можемо зробити? Помолитися за все цивільне населення всіх країн, що потрапили Населення Ірану постраждає найбільше…

Якщо мій поганий прогноз не спрацює, я буд дуже радий.

Але з іншого боку, воєнні дії навколо Перської затоки призвели до істотного підвищення світових цін на нафту (що однозначно вигідно кремлю). Крім того, потреба в американській зброї союзників США у близькосхідному реґіоні загрожує затримкам постачання озброєння Україні (зокрема, в рамкахPURL). Ніби однакова кількість позитивних і неґативних імовірних наслідків цієї найновішої війни для України. Та все ж… Варто розділити стратегію і тактику.

Те, що відкриває перспективу на роки, й те, що вимірюється сьогоденням. Так от, небезпідставні сподівання на швидку поразку тегеранського режиму наводять на думку про те, що й ріст цін на «чорне золото» є тимчасовим. А ймовірна зміна влади в Ірані – одній із найдавніших культурних країн світу – має відкрити суттєві можливості для України. Тому лишається тільки побажати найшвидшого й остаточного успіху американським та ізраїльським військовим.

Які ж висновки можна зробити з перших днів новітньої війни на Близькому Сході?

По-перше, маємо ще одне підтвердження крихкості тиранії, яка лише на перший погляд може здаватися всемогутньою й ніби вічною. Першим доказом тому була американська спецоперація у Венесуелі два місяці тому, внаслідок якої покладено край владі ліво-проросійського диктатора Н. Мадуро.

По-друге, ми реально побачили рішучість дій президента Д. Трампа, чиї наміри розпочати війну проти ісламістів багатьма сприймалися скептично. Сьогодні світ спостерігає за практичним застосуванням американської воєнної машини, яка виразно показує, що рівних їй у світі немає, й усій нинішній осі зла (Москва – Тегеран – Пекін – Пхеньян) настав час переглянути свої геополітичні апетити.

По-третє, тепер напевно ні в кого немає жодних підстав вважати Д. Трампа симпатиком в. путіна. Майже трирічні солодкі обіцянки попередньої американської адміністрації підтримувати Україну «стільки, скільки треба» не знайшли дієвого втілення на полях боїв. Натомість пам’ятаємо диктовані оточенням Дж. Байдена обмеження для українців щодо дальності ударів по рф, зволікання з наданням ЗСУ далекобійної зброї, ганебну заборону застосування американської зброї нібито «екстремістським», а насправді націоналістичним, полком «Азов»…

По-четверте, звернення до співвітчизників наслідного принца Ірану у вигнанні Рези Пехлеві на тлі воєнних подій і недавніх антиісламістських народних виступів свідчить про те, що внутрішній опір режимові аятол триває, хоч і набув латентної форми. Подальший хід війни в разі повалення влади псевдотеократів може знову вивести тисячі іранців на вулиці.

По-п’яте, опозиція до іранського режиму строката, й немає впевненості, що в разі краху ісламізму до влади прийдуть прозахідні політичні сили. Ліва опозиція (комуністи та ін.) може виявитися таким же союзником москви, як і ісламська республіка. Тому єдиною надійною ґарантією перетворення Ірану на партнера України може стати реставрація монархії після повернення на батьківщину кронпринца Р. Пехлеві.

По-шосте, відновлена іранська монархія не лише докорінно змінила б розклад сил на Близькому Сході, в Євразії й усьому світі, а й стала б, немов маяк для консерваторів усього світу – прихильників справжньої Традиції на противагу псевдоконсервативному рашизму, войовничому ліволібералізму та безвідповідальному правопопулізму.

Проте, для ще треба багато «якби». Але нехай так і станеться.

Але попри все це Moscua delenda est.

 Михайло Коваль, оглядач.