Відмова від жорсткого покарання: Міноборони реагує на дебати щодо відповідальності військових

Українська армія стоїть перед складним вибором: довіра чи жорсткі норми. У Києві вирішують, як зберегти бойову команду, не руйнуючи гідність і волю тих, хто тримає фронт

Міністерство оборони України офіційно запропонувало прибрати із законопроєкту №13452 норму про посилення кримінальної відповідальності військових за непокору. Це рішуче відгукнулося на колективний запит суспільства, підсилений численними акціями на Майдані і хвилею відкритих листів від командирів та правозахисників ¹ . Військові та їхні родини вимагають не покарання, а підтримки й права на справедливий захист у надзвичайних ситуаціях.

Суть законопроєкту №13452 та чому його запропонували змінити

Законопроєкт №13452 мав позбавити суди можливості пом’якшувати покарання для бійців, які обвинувачуються у непокорі під час війни — фактично обирати не менше ніж 5 років ув’язнення без альтернативних варіантів. Він був розроблений у відповідь на виклики війни: самовільні залишення частин, порушення дисципліни, саботаж ^{1 2} . Аргумент держави — такі кроки були потрібні для зміцнення боєздатності та контролю над строєм.

Проте гостра критика з боку суспільства, родин і військових спільнот змусила владу зважити ризики: жорстка норма могла знищити гнучкість індивідуального підходу, демотивувати бійців і дати потужний привід для маніпуляцій ворожою пропагандою ³ .

Міноборони: “Дисципліна має ґрунтуватися на справедливості, а не на страху”

Пресслужба оборонного відомства прямо зазначає, що збереження можливості для судів враховувати обставини кожної справи — базова демократична цінність. Уточнюється: якщо прибрати гнучкість, суд розглядатиме такі випадки формально, без врахування фронтових реалій ^{1 4} .
Мова не лише про закон, а про атмосферу військового колективу — система покарань не може стати єдиним способом тримати мотивовану армію.

Масові протести: голос вулиці і солдатського тилу

Перед рішенням міністерства у Києві та низці міст тисячі людей взяли участь у акції “Ні дискримінації військових”, вимагаючи не лише перегляду законопроєкту №13452, а й негайного запуску повноцінного інституту військового омбудсмена ⁵ . Лозунги “Виснаженого не судять — підтримують” і “Дайте військовим право повернутися додому” вперше лунали на Майдані так масово за останні роки.

Більшість виступаючих на протестах — це родини військових, самі мобілізовані, ветерани, командири батальйонів та волонтери. Головна ідея — жорсткість каральної політики породить тільки ріст недовіри між командуванням і особовим складом, а моральний клімат на передовій впливає напряму на обороноздатність.

Військовий омбудсмен: хто, як і для чого боротиметься за права в армії

Міністерство підтримало шлях до створення Офісу військового омбудсмена. Це — цивільна особа, яка підзвітна президенту й покликана бути “захисником гідності” для всіх бійців Сил оборони, поліцейських на війні, іноземців у ЗСУ та членів їхніх родин ^{1 5} . Його повноваження — незалежна оцінка дій командування, реагування на грубі порушення, ведення прозорого діалогу з бійцями та розгляд звернень.

Схожий орган вже важливо працює у країнах НАТО, зокрема Польщі, Литві, Німеччині. У нас його запуск відкриває шлях до демократичного цивільного контролю і зменшує ризики “закритих” репресій.

Критика законопроєкту та спільні позиції парламенту й уряду

Парламентські комітети і більшість експертів констатували головний ризик: законопроєкт міг позбавити військових права на індивідуальний розгляд справ і навіть на умовне звільнення. Позиція профільного комітету Ради — забрати безальтернативні санкції та зберегти гнучкість суду при призначенні вироку ^{2 4} .

Офіційно підтримку поправок висловили й представники омбудсмена, Мін’юсту, окремі депутати монобільшості, лідери опозиції, незалежні правозахисники.

Вплив на воєнний колектив: довіра чи страх?

Соціологи та військові психологи констатують — надмірна жорсткість закону може зруйнувати атмосферу довіри у підрозділах. Армія, яка тримається причиною “мені не довіряють”, швидко втрачає вмотивованих людей і авторитет командирів. До цього додається й міжнародний досвід: у країнах НАТО і США тяжіють не до уніфікованого покарання, а до диференційованих рішень із фокусом на реабілітацію, психологічну роботу і навчання ^{2 3} .

Відгуки самих військових: що думають на місцях

У відкритих коментарях командири, добровольці й адвокати-практики відзначають: часто дисциплінарні порушення на фронті не свідчать про зраду чи боягузтво, а про фізичне і психологічне виснаження, втрату сенсу служби або тяжкі обставини родини. Саме ці нюанси зобов’язані враховувати суди й адвокати.

Тому більшість командирів середньої ланки виступили за право індивідуального судового розгляду із повною відкритістю для захисту, експертизою психолога та участю депутатів або омбудсменів у найважчих кейсах.

Що далі?

Міноборони та парламент домовилися переглянути та суттєво доопрацювати законопроєкт №13452 у частині альтернативних покарань, зберегти можливість застосування м’яких санкцій, продовжити консультації з громадськими організаціями і збільшити роль військового омбудсмена. Очікується також затвердження оновленої процедури інформування військових про їх права і розроблення так званої “гарячої лінії” для анонімних звернень з фронту ^{1 4} .

Підсумок: правова держава — це не закон лише на папері

Справжній фундамент армії — не лише дисципліна, а й довіра між державою та військовими. У час, коли країна щоденно платить страшну ціну за свободу, вона зобов’язана не лише відвойовувати території, а й берегти людську гідність тих, хто цю свободу відстоює зі зброєю. Протести, компроміси і поява військового омбудсмена — ознака зрілості суспільства, яке не підміняє справедливість страхом.

Джерела