“Віддам Путіну чотири області і Крим”: скандал навколо заяви Арестовича про “мирний план” та президентські амбіції

Поки Україна розривається між фронтом і стратегічними виборами, в інформаційному полі лунає сенсаційна заява: Олексій Арестович, колишній радник Офісу президента, висловлює готовність поступитись російським окупантам чотирма областями і Кримом заради “тривалого миру”. Далеко від звичної риторики, він малює портрет країни, що свідомо змінює реальність на умовний спокій — у форматі, який для більшості українців є неприпустимим. Що криється за скандальними намірами, хто аплодує такій “капітуляції” та як реагують суспільство і держава?

Арестович і “мир на умовах Путіна”: деталі інтерв’ю та політичної фантазії
У діалозі з російською журналісткою Ксенією Собчак Арестович заявив: у разі обрання президентом погодився би “віддати Росії” Донецьку, Луганську, Херсонську, Запорізьку області та Крим. ¹

Модель “мирного плану” політик бачить за аналогією з поділом Німеччини та Корейського півострова: створення нової межі, формальне невизнання анексії і спроба налагодити відносини з агресором.

“Я не визнаю ці регіони російськими, але готовий звільнити їх під гарантії миру між двома державами. Це реальний спосіб зупинити війну, якщо росіяни також не будуть її відновлювати”, — додав Арестович.
Серед пропозицій: відведення військ, підписання мирної угоди, дипломатичні контакти під “молитви за загиблих із Путіним” і навіть спільні квіти на могилах російських вояків.

Що стоїть за “планом Арестовича”: капітуляція чи політичний розрахунок?

Заява викликала однозначне обурення у патріотичному полі та серед офіційних осіб.
– Суспільство сприйняло слова про “віддання” територій як пряму легітимізацію «руского міра» — ще й в умовах, коли велика частина окупованих регіонів нині заливається кров’ю.
– Експерти відзначають: модель “ФРН-ГДР” чи “Північ-Південь Кореї” не працює для України, оскільки Росія не визнає “статус-кво”, а умовний мир — лише перегрупування перед новою агресією.

Нова межа лише “заморожує” конфлікт, дозволяючи Кремлю легалізувати окупацію і розпочати нову хвилю впливу через дипломатію/деструктивну роботу серед “рускоязичних”.

Реакція держави та інформаційний бекграунд

У 2024 році Арестович вже потрапив до санкційного списку СНБО як особа, що діями чи заявами завдала шкоди інтересам України. ¹
Його слова регулярно цитують російські пропагандисти, він сам залишається частим гостем російських ютуб-каналів, а меседжі — суголосні з кремлівською риторикою: “з ким потрібно миритись”, “перемоги України неможливі”, “Захід не допоможе”.

Скандал із “здачею областей” — не перша і не випадкова заява: після трагедії у Дніпрі 2022 року Арестовича критикували за “помилку української ППО”, а сам ексрадник залишив владу саме через цю хвилю обурення.

Риторика розколу чи легалізація зради?

Публічне “миротворення” за формулою жертвування територіями оцінюється:

• Як намагання легалізувати капітуляцію і створити прецедент “обміну миру на суверенітет”;
• Як інформаційна операція для ширшої аудиторії на Сході та Заході;
• Як інструмент впливу прокремлівських кіл, які просувають “стомленість від війни” у суспільстві;
• Як особистий піар на тлі президентських амбіцій та намагання видати себе західним чи проросійським “модератором миру”.

Соціологи та психологи фіксують: такі меседжі швидко поширюються через анонімні Telegram-канали, поляризують суспільство і об’єктивно послаблюють довіру до перемоги й до командування армії.

Хто зацікавлений у таких ініціативах?

Російські пропагандисти активно цитують Арестовича, роблячи його кейс “живим доказом” того, що навіть серед еліти України є прихильники “миру за всяку ціну”.
Прокремлівські рупори використовують його заяви для легітимації власних сценаріїв “повернення територій миром”.

Водночас YouTube вже заблокував низку каналів Арестовича як тих, що поширюють дезінформацію і підривають український національний інтерес.

Позиція державних органів: жорсткі санкції та демарш

Заборона на публічну діяльність, жорстка позиція Офісу президента, постійний моніторинг ЗМІ, співпраця з міжнародними платформами для боротьби з дезінформацією — так виглядає українська відповідь.
В СБУ, РНБО та силових структурах заявляють: ініціативи на кшталт “здати чотири області і Крим” — це частина гібридної війни й виправдання російського злочину агресії.

Влада вкотре наголошує: припинення війни на умовах Кремля означає втрату незалежності, а не мир у класичному розумінні.

Представлення та наслідки для зовнішнього світу

У західних медіа заяви Арестовича — “екзотика” і привід для дискусій про “інший голос” України, але експерти справедливо вказують: жоден серйозний світовий лідер не визнає можливості легітимної капітуляції територій, тим більше під тиском агресора.

Головна мораль кризи: навіть у публічній демократії червоні лінії національного суверенітету залишаються непорушними, а політичні фантазії не замінять реальної боротьби за кожен квадратний кілометр вільної країни.

Джерела