Від ейфорії до втоми: як змінюється підтримка Зеленського всередині України на четвертому році великої війни

Країна, яка у 2022‑му майже одностайно підняла плакати «Зеленський – це Україна», сьогодні дивиться на свого президента інакше. Він все ще залишається обличчям спротиву для зовнішнього світу, але в межах України до воєнного лідера дедалі частіше адресують не оплески, а запитання – про корупцію, концентрацію влади, кадрові рішення й те, якою буде держава після війни^{1 6 9} .

Як Зеленський став символом війни – і коли почалося падіння рейтингу

Ал Jazeera нагадує стартову точку: у 2019 році Зеленський прийшов до влади як «антисистемний» кандидат, шоумен, який на екрані грав учителя, що випадково стає президентом і воює з корупцією¹ . На хвилі втоми від старих еліт він отримав 73% голосів – безпрецедентний результат для українських виборів¹ . Але вже до грудня 2021 року, після енергетичної кризи й пандемії COVID‑19, його рейтинг довіри просів до 31%, за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)^{1 6} . Це типовий для України цикл, який британський оглядач Пітер Дікінсон називає ефектом «від месії до вигнанця»: виборці швидко зводять лідера в ранг сподвижника, а потім так само швидко розчаровуються, коли системні проблеми не зникають миттєво¹ .

24 лютого 2022 року цей маятник різко змінив напрямок. Відмова Зеленського евакуюватися після початку повномасштабного вторгнення, нічні відеозвернення з центру Києва, проста мова про оборону міста й країни – все це миттєво перетворило його на уособлення українського спротиву¹ . Опитування показували стрибок довіри до рівнів 84–90% – такий рівень підтримки в умовах демократії радше виняток, ніж правило^{6 9} . Протягом перших двох років великої війни образ «президента воєнного часу» фактично перекрив попередні претензії – від невиконаних реформ до конфліктів із антикорупційними органами.

Коли «світлий німб» почав тьмяніти: війна затяглася, а запитання накопичилися

Сьогодні, на четвертому році повномасштабної війни, соціологія вже малює іншу картину. Ал Jazeera посилається на дані КМІС і інших агенцій: довіра до президента залишається більшістю, але помітно нижчою, ніж на піку масової мобілізації^{1 6 9} . Наприклад, у лютому 2025 року КМІС фіксував 57% тих, хто довіряє Зеленському, і 37% тих, хто не довіряє; баланс довіри +20%, що значно нижче за стрибок воєнного 2022‑го, але вище за доковідні показники^{6 8} . Інші опитування показували, що до осені 2025‑го до 75% українців хотіли б, аби Зеленський залишив посаду після закінчення війни, навіть якщо загалом визнають його роль у спротиві агресії⁵ .

Причини цього розшарування очікувані й болісні. Чотири роки безперервної війни, регулярні втрати, мобілізаційний тиск, нерівність у розподілі тягаря фронту й тилу, втома від безперервних звернень та «днів єдності» – усе це накопичується в суспільній свідомості^{1 9} . До цього додаються конкретні епізоди: скандали довкола Міноборони й закупівель, історія з відставкою Валерія Залужного, суперечливі кадрові рішення, затяжні дискусії щодо мобілізаційного законодавства^{1 7} . Усе це підживлює відчуття, яке Ал Jazeera передає через цитати українців: «він залишається символом, але вже не беззаперечним авторитетом»¹ .

Розкол еліт і «справа Залужного»: переломний момент

Одною з ключових сюжетних ліній, на якій акцентує Al Jazeera, стала відставка головнокомандувача Збройних сил Валерія Залужного у 2024 році¹ . Для багатьох українців Залужний уособлював професійну армію й стратегічний мозок фронту, тоді як Зеленський – політичне й дипломатичне обличчя спротиву. Чутки про конфлікт між двома центрами впливу накопичувалися місяцями; кульмінацією стала заміна Залужного на нового командувача та його від’їзд послом до Лондона^{1 7} . Офіційно в Офісі президента говорили про «оновлення підходів», але в суспільстві це ширше читалося як спроба послабити альтернативний полюс довіри й популярності.

Соціологія підтвердила, що цей конфлікт став маркером глибших очікувань. Опитування, де респондентам пропонували гіпотетичний другий тур між Зеленським і Залужним, показували конкурентну боротьбу, а в окремих сценаріях – навіть перевагу військового над чинним президентом після завершення війни^{5 7 10} . Для частини суспільства це означало сигнал: «месія» більше не є єдиною фігурою, з якою пов’язують можливість змін. Для самого Зеленського – необхідність балансувати між демонстрацією єдності й небажанням вирощувати собі публічну альтернативу.

Карта довіри: що показують опитування КМІС, Gallup та інших

Якщо подивитися на дані з відстані кількох років, розповідь про «згасання блиску» стає складнішою. КМІС у своїх звітах про динаміку довіри до Зеленського фіксує різкий спад напередодні 24 лютого 2022‑го (близько 37% довіри), потім – стрімкий ріст до близько 90% після початку вторгнення, і поступове зниження до 50–60% у 2024–2025 роках^{6 8 11} . Опитування Gallup влітку 2025 року показало 67% схвальних оцінок роботи президента – менше, ніж на піку, але все одно значно більше, ніж довоєнні показники⁹ . Водночас інші дослідження засвідчували, що до 75% українців хочуть оновлення влади після завершення війни, навіть якщо визнають роль Зеленського як лідера воєнного часу⁵ .

Ці цифри дають подвійний висновок. З одного боку, твердження про «катастрофічне падіння» виглядають перебільшенням: у реальних цифрах Зеленський досі має більшість довіри й випереджає більшість політичних конкурентів. З іншого – з’являється чіткий горизонт очікувань: суспільство не сприймає війну як індульгенцію на безстрокове перебування при владі й готується до політичного перезавантаження після перемоги чи укладення миру^{5 6 9} . У такій оптиці «тьмяніння блиску» – не крах легітимності, а повернення до нормальної для української демократії вимогливості до своїх лідерів.

Корупція, централізація влади й вибори: головні внутрішні претензії

Al Jazeera окремо підкреслює: частина розчарування пов’язана не лише з воєнною втомою, а й із тим, як влада реагує на корупційні скандали й критику¹ . Співрозмовники видання згадують невиплати й проблеми з соціальним забезпеченням військових і ветеранів, затягнуті розслідування, відчуття нерівності – поки одні воюють, інші на війні заробляють¹ . Іноземні аналітики додають до цього звинувачення в надмірній концентрації влади в Офісі президента, використання воєнного стану для посилення ролі Банкової в кадровій і медійній політиці, а також постійні дискусії про те, чи не надто сильно в ручному режимі управляються антикорупційні інституції^{1 5} .

Окрема лінія – питання виборів. Вашингтон і частина європейських столиць відкрито тиснуть на Київ, вимагаючи окреслити дорожню карту проведення національних виборів до 2026 року, попри воєнний стан¹ . Усередині країни це викликає змішані емоції: з одного боку, є розуміння, що воююча держава має зберігати демократичну легітимність; з іншого – очевидні ризики безпеки й справедливості виборчого процесу на тлі фронту, окупації та мільйонів переміщених осіб^{1 6} . Для Зеленського це політичне мінне поле: будь‑яке рішення – скоріше за все, буде сприйняте частиною суспільства як помилка.

Голос «знизу»: що кажуть українці у матеріалі Al Jazeera

Al Jazeera будує частину оповіді на прямих цитатах українців – підприємців, мешканців прифронтових міст, людей, що втратили рідних або бізнес¹ . Спільний мотив: «довіра є, але не така, як була»; «ми більше не бачимо в ньому безпомилкового героя, але й не маємо чіткої альтернативи»¹ . Текст цитує харків’янку, менеджерку текстильної компанії, яка вважає, що реальний рівень довіри до президента нижчий за офіційні цифри, але визнає, що багато хто «триматиметься за знайому фігуру доти, доки не з’явиться зрозумілий план зміни влади»¹ . У цих голосах немає ані культового обожнювання, ані тотального заперечення – радше суміш подяки, втоми й прагматичної недовіри до будь‑яких політиків.

Із цитат громадян постає важливий для українського контексту нюанс: мало хто вважає Зеленського «зрадником» чи «винуватцем війни», натомість лунають претензії до системних речей – обіцяної деолігархізації, якості комунікації з суспільством, прозорості кадрових рішень^{1 6} . Це і є та «зріла недовіра», яка відрізняє українське суспільство від авторитарних моделей: громадяни здатні одночасно визнавати роль лідера в критичний момент історії й вимагати від нього більшого, не відмовляючись від права на критику.

Між внутрішньою критикою та зовнішнім «культом»

Ще одна лінія матеріалу – розрив між тим, як бачать Зеленського всередині країни та за її межами^{1 9} . Для західної аудиторії він залишається головним символом українського спротиву, людиною, яка зруйнувала образ «маленької, безпорадної держави» в протистоянні з ядерною наддержавою. Для значної частини українців – це вже більше не герой із плаката, а конкретний політик із наборами плюсів і мінусів, який одного дня піде на вибори й зіткнеться з критично налаштованими виборцями^{5 6} . У цій різниці оптик немає нічого аномального: будь‑яке суспільство бачить «свого» лідера глибше й болючіше, ніж зовнішній світ.

Разом із тим, зовнішній імідж Зеленського прямо впливає й на внутрішню політику. Епізод із зустріччю в Овальному кабінеті з президентом США Дональдом Трампом у лютому 2025 року Al Jazeera згадує як приклад того, як зовнішній тиск може мобілізувати внутрішню підтримку^{1 8} . Коли Трамп публічно ставив під сумнів легітимність і рейтинги Зеленського, українська аудиторія сприйняла це як атаку не лише на людину, а й на державу; результати опитувань у ті дні показували короткочасний ріст довіри до президента⁸ . Цей ефект «облоги» продовжує працювати: чим відчутнішим стає зовнішній тиск на Україну, тим обережніше частина суспільства ставиться до внутрішніх розколів.

Що далі: сценарії для президента воєнного часу

Поза заголовковим кліше про «тьмяніючий блиск» стоїть більш тверезий висновок: Зеленський увійшов у фазу, де будь‑які рішення – кадрові, дипломатичні, економічні – будуть оцінюватися не крізь призму емоційного 2022‑го, а через призму накопиченого досвіду війни^{1 5 6} . Суспільство вже бачило й перемоги, і провали, і вивчило ціну помилок. Це означає, що простий повтор гасел «ми всі разом» і «немає альтернативи єдності» працюватиме дедалі гірше без конкретних відповідей щодо корупції, мобілізації, соціальної справедливості й бачення України після війни.

Інший бік цієї реальності – слабкість потенційних альтернатив. Поза кількома прізвищами – військові командири, окремі мерівські та волонтерські фігури – в Україні досі немає сформованої поствоєнної політичної пропозиції, яка б мала одночасно масштаб і довіру^{5 7} . Тому на сьогодні Зеленський залишається водночас і об’єктом критики, і фігурою, з якою значна частина суспільства пов’язує проходження найважчої ділянки війни. Чи перетвориться він після цього на «українського Черчилля», якому подякують і відправлять на почесну пенсію, чи спробує повернутися в мирну політику – вирішуватимуть уже не західні медіа, а українські виборці^{2 6 9} .

Джерела

1. Al Jazeera: «Once a popular wartime leader among Ukrainians, Zelenskyy’s shine fades» – ключові наративи про зміну внутрішнього ставлення до Зеленського, цитати українців та експертів.
2. Al Jazeera: «Volodymyr Zelenskyy: A ‘dictator’, or a ‘Ukrainian Churchill’?» – попередній портрет Зеленського очима міжнародних медіа на тлі війни.
3. KIIS: «Dynamics of trust in President V. Zelenskyi in 2019–2024» – офіційні дані про динаміку довіри до Зеленського до і після повномасштабного вторгнення.
4. Gallup: «4 Charts Show Ukrainians’ Shifting Views of Their Leadership» – огляд змін у ставленні до української влади, включно з рейтингами Зеленського.
5. Аналітичні матеріали за підсумками опитувань 2025 року, які фіксують зниження готовності голосувати за Зеленського після війни та бажання політичного оновлення.
6. Київський міжнародний інститут соціології / РБК-Україна: звіти про довіру до Зеленського у 2024–2025 роках (52–57% довіри, баланс довіра/недовіра, регіональні відмінності).
7. Українські та міжнародні матеріали про конфлікт і подальшу відставку головнокомандувача Валерія Залужного, а також його сприйняття як потенційного політичного конкурента.
8. Ground News та українські медіа: висвітлення епізоду зі зустріччю Зеленського й Дональда Трампа в Овальному кабінеті та вплив цього епізоду на внутрішні рейтинги.
9. Огляди міжнародних соціологічних та аналітичних центрів щодо впливу тривалої війни на довіру до лідерів і запит на політичне оновлення в Україні.