Весна: чавунчик, «зрада» і «Бички в томаті»

04.03.2017 0 By Chilli.Pepper

Сьогодні я вийшов на балкон, щоб потрапити у ще тендітну весну.

«Світ починається за межею твоїх звичок»
Так говорив вуйко Дезьо

Від свіжого вологого вітру з запахами далекого мокрого поля й прілої соломи у мене перехопило подих. В голові закрутилося, і я заплющив очі. Коли я їх розтулив, то в куточку побачив чавунчик і страшенно зрадів цьому факту. Та мою втіху сформувала не сама знахідка, а те, що я не визначав досі чавунчик як пропажу. Тож, кілька днів, до тепер, я прожив не переймаючись думками «а куди ж це подівся мій чавунчик?»

Так відбувається й з людиною взагалі: живе вона собі живе, займається цікавими проектами і не відає, що кругом неї «зрада». Минають дні, а людина не переймається жодною гризотою. Нарешті вона починає цікавитись тим, що ж відбувається навколо, та виявляється, що все минулося, і «зрада» вже інша, нова. До того ж на людину вже чекає «зрада» в асортименті. Тоді вона згадує, що «все не правильно» ще не означає, що «все погано». Відтак людина знову поринає за межі нав’язаних тем у простір, де все залежить лише від неї. А потім, одного разу, «піде на балкон» і знайде там «чавунчик», який нікуди й не зникав.

Знахідка чавунчика на балконі, прелюдія весни за вікном і піднесений настрій сформували у мене якесь атавістичне, первозданне бажання «чого б його з’їсти?».

Це питання може заскочити тебе будь-якої миті й будь-якої пори. Навіть посеред ночі.

Ні смажена почеревина, ні шматочок сиру, ні капусняк, ні пиріг не викликають бодай якогось ентузіазму щодо вживання страви. Хочеться саме чогось. Ось тоді на допомогу й приходить згадка про «Бички в томаті», що давно калатаються полицею на стінці дверцят холодильнику. Власне, саме для такого випадку ці «Бички» завжди й купуються. Але, на них має прийти свій час!

Тепер найважливішим стає знайти ніж для відкривання консервів. Так як він майже не використовується, то завжди важко згадати, де ж його «хатинка».

Коли вдається позитивно вирішити цю проблему, більше нічого не стримує розвиток подальших дій. Великою вдачею в такій ситуації є наявність свіжого подового хліба, тому що лише «цілушка» може виступити гармонійним рівноцінним доповненням першого шматочка бичків. Щойно ножем з пилочкою вдається вкраяти шматок хліба, як виделка сама підхоплює бичок, що лежить у купці риби в глибоченькій мисочці. Звичайно, що можна покришити й цибульки, але це вже стане бути схожим на приготування. Зникає шарм експромту. Особливо, якщо дія відбувається вночі.

Тож – жодних зайвих рухів.

Перші кілька шматочків риби в томаті з хрумким хлібом остаточно переконують тебе в тому, що ти абсолютно правильно вгадав з відповіддю на питання і твоя забаганка задоволена цілковито.

Наступні шматочки бичків доїдаються вже для годиться. Їх не можна залишати. По-перше, це не радять робити кулінари, а по-друге, – відтворити запаморочення первинного смаку просто неможливо та й не потрібно, цим можна лише все зіпсувати: пролонгований екстаз – це не екстаз, а бліда копія шаленства неповторного оригіналу. Щоправда, є й заключний акорд: скоринкою хліба мисочка витирається від томатної юшки до первозданної чистоти, відтак і не скажеш, що з неї щось їли. Присмак від цієї останньої скоринки потім часом являється тобі в смакових міражах.

Наступного дня ти про все забуваєш, аж раптом, за кілька тижнів, серед стелажів магазину натрапляєш на полицю з «Бичками в томаті». Наступні твої дії стають автоматичними. Так на дверцятах холодильнику з’являється нова банка. До пори до часу ти про неї не згадуєш. Аж поки знову не настає мить «чого б його з’їсти?»

Поки я пояснював собі свій стан, дверцята холодильнику вже були відчинені. З цілушкою хліба справа теж не забарилася.

Це все весна. Без її потужного подиху я б не виринув з простору нав’язаних порядків та дій. Відтак, не побачив би чавунчик, як не помічав його досі. Втіха, що мене охопила, підкреслила всю марноту буденності, і це спонукало мене до кулінарного сюрпризу.

Це все весна. Ми її завжди очікуємо, розпізнаємо прояви, але постійно дивуємося несподіваним експромтам, що вплітає вона у наше звичне усталене життя.

Валентин ТкачВалентин Ткач, Чернівці


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: