Вельми короткий путівник. Мандрівка друга: Остер

Герб міста Остер. Фото — RomanSamodelok (2016).

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Вельми короткий путівник — 2015-16: ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Мандрівка друга: Остер

Нарис, у якому описано першу частину подорожі Чернігівщиною, шановні читачі знайдуть за цим посиланням. Тепер повернуся до прабатьківщини чи навіть Батьківщини моєї душі — пресвітлої Київської Русі.

Ювілейна монета НБУ, присвячена Київській Русі. Фото — National Bank of Ukraine (2009).

Останнім часом вітчизняна історична наука наново опрацьовує та переосмислює проблематику адміністративно-територіального устрою українських земель, тобто поділу протягом історії територіального розселення українського етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Початки адміністративно-територіальної організації на українських теренах, як зазначає провідний фахівець із цієї проблематики Я.Верменич, можна вбачати в поділі території Київської Русі на землі-князівства: в алфавітному порядку називаються Волинська, Галицька і Київська землі, Переяславське, Турово-Пінське і Чернігівське князівства. Ці землі та князівства, своєю чергою, поділялися на волості — невеликі, чітко не усталені територіально-адміністративні одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости) [Енциклопедія історії України, т. 1 (2003): с. 37]. До речі, волості були і в утвореному на останньому етапі існування Київської Русі — у 1199 р. — Галицько-Волинському князівстві.

Київська Русь у 1151 році. Джерело — Енциклопедія історії України, т. 4 (2007): с. 237.

Так ось, шановні читачі можуть переконатися, поглянувши на мапу, що знамените місто Остер, з якого починається ця наша мандрівка, і прилеглі терени в давньоруську добу входили до складу не Чернігівського, а Переяславського князівства.

Володимир Святославич на монеті (златнику) власного карбування. Фото — Юрий (pike_YY).

Однак спочатку, ймовірно, майже два з половиною століття це місто носило іншу назву, а саме: Городець Остерський. За даними археологічних досліджень, воно було засноване наприкінці Х віку в процесі містобудівної діяльності славетного великого князя київського Володимира Святославича, спрямованої на посилення обороноздатності південних районів Русі.

Віктор Васнецов (1900). Відпочинок великого князя Володимира Мономаха після полювання.

А перша писемна згадка про Городець Остерський датована століттям пізніше: її зустрічаємо в Іпатіївському літописі під 1098 роком, коли інший уславлений історичний діяч Русі-України — Володимир Мономах (на той момент переяславський князь) — спорудив тут нові укріплення. Завдяки цьому місто стало однією з найпотужніших фортець регіону [Енциклопедія історії України, т. 2 (2004): с. 170].

Остер Козелецького району. Остерська божниця — літописна «божниця Святого Михаїла» (1098). Фото — Вячеслав Воробей (2013).

Сучасні дослідники вважають, що того ж 1098 року була побудована божниця св. Михаїла, на користь чого свідчить техніка мурування стін. Вона вперше згадується в літописі під 1152 роком, коли князівська коаліція на чолі з великим князем київським Ізяславом Мстиславичем здобула Городець Остерський і примусила піти звідти ростово-суздальського князя Юрія Долгорукого. Саме останньому приписувалося спорудження божниці, і тому вона часто іменувалася та досі нерідко називається Юр’євою.

Остер Козелецького району. Давньоруські фрески (рубіж ХІ—ХІІ ст.) всередині Остерської божниці. Фото — Вячеслав Воробей (2013).

До наших днів дійшли тільки вівтарна апсида та східна стіна церкви, яка була ушкоджена пожежею, незабаром завалилася й була частково розібрана ще в середині XVIII століття. В апсиді Остерської божниці збереглися фрески, що вважаються сучасними її побудові (рубіж ХІ—ХІІ віків) [Енциклопедія історії України, т. 7 (2010): с. 677—678]. Утім, розпис дуже ушкоджений, можна визначити лише його загальну іконографічну схему.

Портрет Миколи Макаренка. Фото невідомого автора (1930-ті роки).

Як виглядали фрески Остерської божниці, коли ще перебували в кращому стані, можемо побачити на акварельних малюнках справді великого співвітчизника, «велета українознавства» Миколи Омеляновича Макаренка (1877—1938), зроблених у 1906 році. Кілька слів хочу присвятити цій видатній особистості. Макаренко народився в селі Москалівка (Полтавської губернії, тепер — Роменського району Сумської області). З початку минулого століття жив у Санкт-Петербурзі — Петрограді, працював в Ермітажі тощо. У 1919 році переїхав до Києва. Досліджував низку визначних пам’яток русько-української культури, зокрема в нашій довічній столиці — Софійський собор, Києво-Печерську лавру, Свято-Михайлівський Золотоверхий собор. Брав участь у розкопках Ольвії, Спасо-Преображенського собору в Чернігові, знаменитого Маріупольського могильника та ін. Протягом 1920—1925 років працював директором Музею мистецтв ВУАН, який відкрив на основі збірок Б. і В. Ханенків і зробив однією з найяскравіших перлин у безцінному намисті музеїв України. 1934 року був уперше заарештований за відмову підписати акт про знесення Михайлівського собору, відправлений у заслання. 1936 року, після повторного арешту, засуджений до трьох років «виправно-трудових таборів». Наприкінці  1937 року втретє був заарештований і постановою «трійки» засуджений до смерті, а 4 січня наступного року страчений… Місце поховання Героя невідоме, але вдячну пам’ять нащадків неможливо поховати. Славному синові України присвячено мій вірш.

Юрій Багаліка (1997). Меморіальна дошка з барельєфом Миколи Макаренка на стіні Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Фото — Kamelot (2009).

ВЕЛИЧАННЯ МИКОЛИ ОМЕЛЯНОВИЧА МАКАРЕНКА

Шляхами безчестя одвіку йшли хами,
причому зазвичай безкарненько… 

Русі-України стежками-шляхами
ходив АКАДЕМІК Макаренко. 

Вони знай паплюжили, жадібно-ниці,
свій дух добровільно оковами… 

А він — він Остерської диво-божниці
прадавню красу замальовував. 

Вони, відцуравшися неньки своєї,
хоча й животіли, «та в спокої»… 

А він — він плекав наші храми й музеї,
скарби України розкопував. 

Вони — що вони не казали, все всує,
хоч жерли — вмирали неситими… 

А він майбуття ГІДНЕ з нами будує
і з нами напевно там житиме!

29.02.16

Остер Козелецького району. Будинок краєзнавчого музею (1898). Фото — IgorTurzh (2009).

Городець Остерський був зруйнований у 1239 році під час монголо-татарської навали. А перша згадка про власне Остер датується 1481 роком. Тоді поселення належало Великому князівству Литовському й було центром приватновласницької волості (знову зустрічаємось із цією адміністративно-територіальною одиницею!). Давньоруське місто-фортеця стояло при впадінні річки Остер у Десну. Однак остання пізніше змінила русло. Тому було прийнято рішення про перенесення міста на мис, утворений Десною та її рукавом Попівка. На новому місці будівництво замку й укріплень було завершене в 1571 році. Утім, від них нічого не збереглося…

Остерський краєзнавчий музей. Старий камін роботи місцевого майстра Михайла Бобруйка. Фото — IgorTurzh (2009).

Про подальшу історію міста й прилеглих теренів можна і за першої ж нагоди слід довідатися в Остерському краєзнавчому музеї. Він вельми багатий на експонати подібно до того, як історія Остра та краю багата на визначних людей і події. Будинок музею, розташований у вельми мальовничому урочищі Солонинівщина, споруджено 1898 року (рівно через вісім століть після першої писемної згадки про Городець Остерський!). Меморіальна дошка на фасаді подає таку інформацію: «Будинок і садиба генерал-лейтенанта В.К.Солонини (1851—1914 рр.), які він подарував місту Остру в довічне володіння». Був цей царський генерал нащадком козацького старшинського роду — й у всіх відношеннях гідним його спадкоємцем. Не стану продовжувати розповідь про музей, скажу лише, що стосовно нього, як і стосовно Остерської божниці, на туристичній мапі доречно зробити позначку великими літерами: ЗАВІТАТИ НЕОБХІДНО. Прислухайтеся до моєї поради, шановні читачі! Запевняю: не пожалкуєте.

Всі фотоілюстрації взято з української Вікіпедії.