Валерій Пекар: «Дії влади не відповідають очікуванням суспільства»

Що саме спричинило урядову кризу? Чи доречна нищівна критика урядового курсу? Чому нас і в подальшому може очікувати політичне пекло? Про це у розмові із членом Національної Ради Реформ, співзасновником громадської організації “Всеукраїнська громадянська платформа “Нова Країна” Валерієм Пекарем.

Яка, на Ваш погляд, головна причина парламентсько-урядової кризи, чи не уявляється вона Вам штучною?

Глибинна причина кризи — конституційний дуалізм між урядом та президентом. Водночас на поверхні знаходиться більш адекватне пояснення: невідповідність діяльності парламенту та уряду очікуванням суспільства. Криза виникла як урядова, а її поширення на інші інституції державної влади є значною мірою штучним, як наслідок невдалих політичних ігор.

Чи варто відноситися до остаточного позитивного чи негативного рішення ЄС із питання запровадження безвізового режиму, що буде прийнято незабаром, як до певної оцінки курсу українських реформ? Але, так чи інакше, що залишилося зробити на цьому напрямі, і чи можна визначати ті чи інші нюанси поведінки Брюсселя як суб’єктивізм?

Не варто: політичне рішення прийнято давно, а технічні умови будуть виконані чи не виконані вчасно. ЄС не переглядає політичні рішення без особливої потреби. Водночас, сам перебіг подій та оцінки з боку ЄС цього процесу містять достатньо критики.

Певний прогрес у рейтингу Doing Business — як до нього відноситись, адже є різні думки щодо того, що саме відображає цей рейтинг? Чи спостерігатимемо хоча би подібний прогрес цього року?

Всі рейтинги погані, але деякі з них корисні. Звичайно, Doing Business не є універсальним показником свободи ділового середовища, але він чітко та адекватно показує відносні зусилля країн щодо покращення бізнес-клімату. Наші результати досить обмежені і значною мірою викликані змінами у методології рейтингу. Основна пачка законопроектів, що були покликані змінити ситуацію, не прийнята.

За Вашою оцінкою, в яких сферах зроблено найбільше позитивних перетворень?

Публічні закупівлі та патрульна поліція — дві досить вдалі та послідовні реформи. Для того, щоб можна було говорити про успіх реформ в цілому, таких історій має бути два-три десятки.

Якщо порівняти із іншими періодами реформістських каденцій в Україні (скажімо, 1995-2001), наскільки глибокими або ефективними виглядають перетворення 2014-16?

Поки що перетворення виглядають обмеженими і не пройшли точку неповернення, але порівнювати нема з чим: попередні періоди не дають гарних прикладів, окрім макроекономічної стабілізації початку 90-х, але це важко назвати реформами.

Нинішня “плаваюча” більшість та уряд, що йде були при владі приблизно більше року. Чи заслуговують саме вони на шквал критики, або, якщо заслуговують, то за що саме?

Говорячи про доречність критики, треба порівнювати факти з очікуваннями, а очікування були цього разу надзвичайно високими. На тлі реформаторських зусиль “попередників” результати непогані, але на тлі очікувань — жалюгідні.

І останнє, багато кажуть про ті чи інші можливі кадрові коригування складу уряду, переформатовується парламентська більшість. Чи є в цьому сенс, можливо все ж слід спробувати дотермінові вибори?

Є два непоганих варіанти: технократичний уряд на 9 місяців (до кінця року) з підтримкою в парламенті, або ж нові вибори за новим законодавством. Всі інші варіанти (перестановка крісел, новий політичний уряд за квотним принципом, вибори за чинним законом тощо) нічого не вирішують, наближаючи пекло.