Укус кліща: коли це небезпечно і чому не всім потрібні антибіотики

Коли ми говоримо про кліщові інфекції, у більшості людей одразу виникає асоціація лише з хворобою Лайма. Хочу наголосити: реальна картина значно ширша і складніша. Кліщ — це переносник не однієї інфекції, а цілого комплексу збудників. Серед них — бореліоз (хвороба Лайма), анаплазмоз, ерліхіоз, бабезіоз, а також вірусний кліщовий енцефаліт. І принципово важливо розуміти, що всі ці інфекції можуть передаватися одночасно. Тобто від одного укусу кліща людина потенційно може отримати не одну, а кілька інфекцій — так звану коінфекцію.

Часто запитують: наскільки коінфекції поширені? І тут чесна відповідь така — ми не знаємо. І не тому, що це рідкість, а тому, що у нас немає достатньої діагностики. Багато з цих інфекцій або складно підтвердити лабораторно, або це занадто дорого і недоступно в рутинній практиці. Тому лікарі змушені орієнтуватися насамперед на клінічну картину, тобто на симптоми, а не на аналізи. Це важливий момент, який потрібно прийняти: у сфері кліщових інфекцій медицина часто працює в умовах неповної інформації.

Деякі збудники мають свої особливості. Наприклад, бабезії уражають еритроцити, і клінічно це може нагадувати малярію. Особливо тяжко такі інфекції перебігають у людей без селезінки. Але навіть при цьому ми не маємо чіткої статистики, бо ці випадки часто просто не діагностуються.

Окремо варто зупинитися на бореліозі. Це інфекція, яку викликають спірохети — бактерії, які за своєю поведінкою певною мірою нагадують збудника сифілісу. Вони можуть уражати різні органи і системи. Але на відміну від сифілісу, де процес може тривати роками, при бореліозі серйозні ураження можуть розвинутися значно швидше — іноді протягом одного року.

Цікавим і водночас складним є питання різниці між Європою та США. У США циркулюють більш вірулентні штами борелій — тобто такі, що частіше викликають генералізовані, тяжкі форми захворювання з ураженням нервової системи та суглобів. Саме тому підходи до лікування і профілактики там іноді більш агресивні. І міжнародні рекомендації не завжди збігаються. Є позиції американських інфекціоністів, є рекомендації CDC, є альтернативні підходи. Вони можуть суттєво відрізнятися, і не завжди можна однозначно сказати, що якась із них є абсолютно правильною або неправильною. Як це часто буває в медицині — істина десь посередині. Але важливо розуміти: те, що виправдано в умовах США, не завжди потрібно автоматично переносити на наші реалії.

Що ж робити після укусу кліща? Найперше, не панікувати і я завжди підкреслюю — не потрібно досліджувати кліща на борелії. Це популярна, але абсолютно безглузда практика. Якщо в кліщі не знайдуть збудника — це не гарантує, що ви не заразилися. Якщо знайдуть — це не означає, що ви обов’язково захворієте. Цей аналіз не впливає на тактику ведення пацієнта, тому у світі його не використовують.

Друге важливе питання — антибіотики. Дуже часто пацієнтам одразу призначають курси антибактеріальної терапії “про всяк випадок”. Я вважаю це неправильною практикою. Так, існує рекомендація щодо одноразового прийому 200 мг доксицикліну протягом перших 72 годин після укусу, але це профілактичний захід, а не повноцінне лікування. Масове призначення антибіотиків усім підряд є небезпечним. Це не тільки шкодить конкретній людині, а й глобально впливає на мікробний світ, сприяє розвитку резистентності і навіть змінює спектр збудників. Значення має тривалість присмоктування кліща. Чим довше він залишається на тілі, тим вищий ризик передачі інфекції. Якщо кліща зняти в перші години або протягом першої доби, ймовірність зараження значно нижча. Натомість при тривалому присмоктуванні, особливо кілька діб, ризики суттєво зростають.

Правильна тактика в більшості випадків — це спостереження. Мінімум протягом одного місяця після укусу. І тут важливо не зациклюватися лише на класичній кільцеподібній еритемі. Так, це характерний симптом раннього бореліозу, але він виникає не у всіх. Приблизно у 20–30% пацієнтів її може не бути взагалі. А іноді вона виглядає нетипово. Тому орієнтуватися потрібно на будь-які зміни: висипи, температуру, головний біль, слабкість, незрозуміле погіршення самопочуття.

Окремо хочу наголосити: якщо після укусу кліща з’являється температура без очевидної причини — це вже привід звернутися до лікаря. І обов’язково повідомити про сам факт укусу. Це може суттєво змінити діагностичне мислення лікаря.

Ще один складний момент — лабораторна діагностика. Пацієнти часто очікують, що аналіз “покаже правду”. Але у випадку бореліозу це не завжди так. Антитіла з’являються пізно, іноді в невеликій кількості, а при ранньому лікуванні можуть взагалі не досягати рівня, який визначається тестами. Є навіть так звані серонегативні форми, коли клініка є, а аналізи чисті. Тому негативний результат не виключає діагноз.

Саме тому існує унікальна для інфекційних хвороб ситуація: при наявності типової еритеми і відповідного анамнезу лікування призначають без жодного лабораторного підтвердження. І це абсолютно правильний підхід, тому що в інфекційній патології ключову роль відіграє швидкість.

Не можна також забувати про кліщовий енцефаліт. В Україні є природні осередки цього захворювання, зокрема і в Києві та області. І він не завжди виглядає драматично. Це не обов’язково важкий менінгіт із втратою свідомості. Іноді це просто температура і головний біль. Саме тому будь-які неврологічні симптоми після укусу кліща потребують уваги.

І на завершення — кілька слів про саме видалення кліща. Його можна видаляти пінцетом, спеціальним гачком або навіть ниткою — головне робити це обережно, викручуючи. А от чого категорично не варто робити — це мазати кліща олією, спиртом або тим більше припалювати. Це не допомагає і лише пошкоджує тканини.

Наш організм має захисні механізми, і навіть якщо кліщ інфікований, це не означає 100% передачу інфекції. Саме тому ми не лікуємо всіх підряд після кожного укусу.

Укуси кліщів — це не привід для паніки, але й не ситуація, яку можна ігнорувати. Найважливіше — це раціональний підхід, спостереження за своїм станом і своєчасне звернення до лікаря при появі симптомів. Саме це дозволяє уникнути серйозних наслідків і водночас не нашкодити собі зайвими втручаннями.

Ольга ГОЛУБОВСЬКА, лікарка-інфекціоніст