УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПОРТРЕТИ

13.02.2016 1 By Chilli.Pepper
Чернігів

Чернігів. Панорама зеленим-зеленого середмістя. Фото — Тетяна Чернецька.

 

 

 

ЧернецкийЮрій Чернецький

 

УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПОРТРЕТИ

(Цикл 2011—2012 з доповненнями 2012—2016 років і наскрізною нумерацією творів)

Прости, Україно, свого безталанного сина
за різні провини, яких лиш у мертвих нема,
през віру мою в головне: у святе Воскресіння,
у нашої слави і сили майбутній розмай!
 

Попередню публікацію циклу, що тоді нараховував 10 віршів, дивіться в книзі:

Чернецький Ю. О. Листування з Долею: 111 поезій різних років. — Харків: Майдан, 2012. — С. 69—82.

 

     ПЕРЕДМОВА 2012 РОКУ

     До «портретів» коментарі, мабуть, зайві. Видатні ж особистості, зображені в «автопортретах», самі за життя сказали все, що хотіли. У їхніх уявних монологах автор відбив те, що почув. І так, як почув. З позицій поваги та вдячності. 

     ДОПОВНЕННЯ СЕРЕДИНИ 2015 РОКУ

   За час, що минув, кількість окремих творів, які складають цикл, збільшилася втричі. Фактично тепер ідеться про його виправлену й вельми істотно розширену версію. Зосібна, з’явилися «портрети» великого Шевченка, видатного вченого-філолога Юрія Шевельова та його нинішніх недолугих, дуже кумедних у своєму зухвалому невігластві харківських опонентів, нарешті, трьох Революцій Гідності, які протягом історії (була ж іще передісторія з власними подібними сюжетами…) загравами тисяч і тисяч звільнених високих душ виблискували на східнослов’янських теренах. Що стосується Революції сьогоденної, то завдяки довічним, на превеликий жаль, воїнам Небесної Сотні Майдану і Небесних Підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань України на наше традиційне гасло таки маємо трагічно-вагомі підстави відповідати: «Героям слава!»

 

1.  ЩОСЬ НА ЗРАЗОК ВСТУПУ: ДО РОСІЯН — «ЕТНІЧНИХ» ТА ІНШИХ

          З дружньою посвятою яскравому публіцисту, журналісту і
          вченому-суспільствознавцю, головному редактору журналу NEWSSKY,
          однодумцю в найголовнішому Максимові Валерійовичу Михайленку

Спочатку ви загарбали ім’я,
бо РУСЬКІ — МИ, панове московити.
Ми З НОВГОРОДЦЯМИ — одна сім’я,
чий вільний дух Москвою був убитий.

Пізніше ви загарбали терен,
для чого текст Богданів сфальшували.
І вже тоді до інструментів Кремль
додав постійні орд своїх навали…

Перераховувати припиню.
Зазначу тільки: створенням держави
ми реалізували власне право
і зовсім не «підклали вам свиню» —
чекали бо на спільний поступ жвавий.

Та знову закортіло вам землі —
і проковтнули Крим. А на Донбасі
багато з вас кінець уже знайшли…
Невже війни продовження — на часі?!!

Невже на злобу здатні ви лише?
Невже душею стали раптом ниці?
«Родинні почуття» — це міф невже?
НЕ ВІРЮ! І прошу вас: схаменіться!

Най запанує мир, хай не любов!
Нам прикро, мов худобу, вас вбивати.
І, мо, колись ми звернемося знов
до вас шевченківськими: «друже, брате»…

Як ні, то й ні. Бо це не головне,
а головне — імперський той триклятий
синдром, що, наче нелюдів, жене
ЛЮДЕЙ на бійню, швидше подолати.

19.09.14

 

Козак Мамай

Козак Мамай — ідеальний образ вояка-музики в українському фольклорі. Автор картини «Козак-бандурист» (близько 1890) — Федір Стовбуненко.


2. ПРО ОДНУ ДОВІЧНУ КАРТИНУ

Попри все, грай, козаче Мамаю!
Хай бандури твоєї
луна
дивний спів, голос рідного краю —
у житті чи в Житті з полотна!

Українська душа — не з покірних,
що занурені в сум самоти.
Наша доля — провчати невірних.
Навіть як ці невірні — брати…

Йшли навали, навали, навали,
безперервні вели ми бої —
і співали, співали, співали
не чиїсь там пісні, а свої!

Я ж, по суті, нічого не вмію,
крім «співати» до меду-вина
і комусь дарувати надію,
хай на риму красиву вона…

Тільки хочу, і дуже, до раю
й через це, хай там як, не закляк.
Бо ж «до раю рабів не пускають»
(добре мовив Сірко, мій земляк)!

Будь, Народе, для віршів готовий
ритм знаходити перше, ніж такт,
бо спочатку було-таки Слово:
учень Майстра підтвердив цей факт.

29.09.15

 

Данило Галицький

Данило Галицький, «король Русі».

 

3. КОРОТКА ІСТОРІЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

Про червону калину, похилену в лузі,
заспівають нескоро, проте
Міндовґ зрадить, Даниле, не треба ілюзій:
і безжальне життя, і просте…

На щедроти його сподіватися марно:
лиш Василько надбратній мотив
привнесе, що ж до Лева, Мстислава та Шварна —
тут усе, як звичайно в синів…

Так і станеться знов, що з усіх спадкоємців
залишається Руська земля:
може, через багато віків схаменеться
і згадає свого короля…

 

16.08.11

 

П’ятницька церква

Чернігів. П’ятницька церква (кінець XII — початок XIII століття; архітектор, імовірно, Петро Милоніг). Фото — Тетяна Чернецька.

 

4. СВИДРИҐАЙЛОВА НАУКА

Несла вже, мабуть, воду наша Галя
надією. На зламі лихоліть…
Мені болить поразка Свидриґайла.
Віки минули, а вона болить.

Нова доба багато обіцяла,
був руський дух у силі на Литві.
Та Свидриґайла той похід невдалий
поневіряння наші відновив.

Його помилка — нам пересторога:
вступивши у велику боротьбу,
не був військовим генієм од Бога,
а вміння воювати не набув.

П’ятнадцяте століття. Тридцять п’ятий
рік. І ганьба, що зветься Вількомир.
І в ката привід є торжествувати,
знущатися над руськими людьми.

(Подібним сорок перший був — кривавий
настільки, що взялась оркестрів мідь
іржею в ріках крові. Нам би справі
військовій вчитися заздалегідь…)*

Бо гарт бійців — ніщо без полководця,
без фахової мудрості — його;
й удача буде лиш на тому боці,
де вміння до фундаменту лягло.

А в нас усе в підвалини лягала
погорда й пиха. Годі, змії! Цить!
Болить, болить поразка Свидриґайла…
Коли ж вона хоча б чомусь навчить?

__________

* На превеликий жаль, і 2014-й виявився вельми подібним до двох згаданих історичних років. Але ж вистояли. Тепер час перемагати — на всіх фронтах. (Примітка 2015 року.)

 

28.03.12

 

Рось у Богуславі

Рось у Богуславі. Фото — Павло Подобєд.

 

5. БОГУСЛАВ: АПОФЕОЗ МАРУСІ

Оскільки руські,
часто ми й до сьогодні русі;
оскільки руські,
непохитно вони стоять —
богуславські граніти
в рідному місті Марусі,
тієї, яка поклала
життя «за други своя».

Над рікою з державним іменем,
чарівною красою-Россю
їй споруджено пам’ятник,
ще ж міцніший — у наших серцях.
Уособленням України,
ясночолої, дзвінкоголосої,
прокладає дівчина-пісня
нам до кращої долі шлях.

Доки є в України діти,
на самопожертву готові,
Богуслав — ось наша святиня,
не якийсь Непал чи Тибет.
Знов і знов я тобі, Марусю,
освідчуюся в любові,
що триваліша за кохання,
що за розмахом гідна тебе!

 

12.07.12

 

Десна в Новгороді-Сіверському

Десна в Новгороді-Сіверському. Фото — Тетяна Чернецька.

 

6. АПОЛОГІЯ ДАВНЬОЇ БОРОТЬБИ

(Соціально-груповий портрет)

Козацькі змагання — причина негод?!
Подам у дискусії голос дорадчий:
— Якби було знищено руський народ,
постала б пізніш Україна? Навряд чи…

Так, кров козаки дуже щедро лили —
і власну й чужу. Та чи справді «мов звірі»?
Ні, просто пливли, як могли, з царства мли
вони на човні православної віри.

Бо іншої геть не йняла їх душа.
У чому, скажіть мені, їхня провина?
Адже через три лиш сторіччя прийшла
теперішня мрія й мета — Україна.

 

25.04.12

 

Герб Війська Запорозького

Герб Війська Запорозького з літопису Григорія Граб’янки (XVIII ст.).

 

7. АВТОПОРТРЕТ ГРИГОРІЯ ГРАБ’ЯНКИ

Я полковник Граб’янка Григорій —
літописець двох різних століть.
І в обох Україною горе
розливалось, і серце болить…

У своїх — патетичних! — анналах,
щоб мотив рідний довго бринів,
оспівав я звитяги повсталих
проти вбозтва життя козаків.

(Нащо в біса, скажіть, «просто опис»?!
В українській душі чиста є
вода: збризнеш — звичайний літопис
наче гімном одразу стає.)

Перемога! Та берегом Правим
стрижня руської долі — Дніпра —
лях козацьким знесиленим лавам
знов шиття корогов обдира.

І на Лівому знову негоди
та хребтини козацької хруст:
це московські прийшли воєводи
на давнішу, на Київську Русь.

Головне ж — міжусобиці кляті:
брат на брата здіймають шаблі,
і палає руїни багаття
на гіркій Українській землі…

Годі! Краще друг другу обійми
розкриваймо, дочки та сини
України. Себе возлюбімо,
щоб любов’ю нас Бог осінив.

А царів-королів забаганки
й залицяння вчорашніх катів?
Я, полковник Григорій Граб’янка,
на дурню на ту чхати хотів!

Може, висловивсь… трохи нечемно.
Все ж мій пафос, нащадку, сприйми:
головне — щоб була нескінченна
Україна, а з нею і ми.

 

31.01.12

 

Пам’ятник Івану Мазепі в Чернігові

Пам’ятник Івану Мазепі в Чернігові (скульптор Геннадій Єршов). Фото — diemon.ukr.

 

 

8. ВБИВАЮЧИ В СОБІ ЛАКЕЯ

Цвіт діл твоїх довіку не зів’яне,
а помилки — хто ж їх не припускавсь?
Прошу тебе: пробач мене, Іване,
за все. Бо то мара була якась…

Мара, осліплення зловісна хмара,
котрою рідна вкрилася земля.
І з того часу все сусід-нездара,
за приказкою, зуби вискаля.

І з того часу в Україні горе
хлюпочеться — це море сліз людських.
Але стоять, стоять твої собори,
Іване, майстре Божеських утіх!

 

15.07.12

 

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві, собор (1699—1709) якого був побудований коштом гетьмана Івана Мазепи. Фото — Batsv.

 

Григорій (Георгій, Юрій) Кониський.

Григорій (Георгій, Юрій) Кониський.

 

9. АВТОПОРТРЕТ ЮРІЯ КОНИСЬКОГО

Тяжке те знання, що життя — у невпинному русі,
що мить коротенька для щастя — у наших сердець…
Я автор — нехай лиш один із! — «Історії Русів»
Георгій Кониський, Русі-України співець.

Я йшов поступово й непросто до книги цієї,
підводився знов, хай жбурляли обставини ниць.
Вів шлях одіссеї моєї повз острів Цірцеї —
великої жінки, найбільшої з імператриць.

І в неї в полоні я гідно поводився завжди,
бо був же філософ, для кого найперше — мораль,
та ще пам’ятав: є — Країна, в якій ми не зайди,
хоча й не господарі (так уже сталось, на жаль…).

І наполягав, що любов поміж людьми розквітне
(дарма, що була вона, думка ця, не на порі),
що вельми важливою є для суспільства освіта,
що для посадовця гріхом смертним є хабарі.

Прости, Україно, свого безталанного сина
за різні провини, яких лиш у мертвих нема,
през віру мою в головне: у святе Воскресіння,
у нашої слави і сили майбутній розмай!

 

30.01.12

 

Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський. Будинок бурси, або ж колегіуму (1657—1667), та собор Спасо-Преображенського монастиря (XV—XIX ст.). Фото — Тетяна Чернецька.

 

10. АВТОПОРТРЕТ ОПАНАСА ШАФОНСЬКОГО

Я дійсний статський радник Шафонський Опанас Филимонович,
який народився в Сосниці. Моїм земляком став Довженко.
Ми з Олександром Петровичем обоє були невгамовними:
адже наука й мистецтво існують для навіжених…

Син сотника полку Чернігівського, книжок обклався я купами,
поїхавши до Німеччини за освітою — скарбом цінним.
У Галле, Лейпциґу, Страсбурзі аж три докторські ступені
було мені присуджено: з права, філософії, медицини.

Вчили в Німеччині якісно. Період цей був підготовчим.
І став я чудовим лікарем, оскільки козак — військовим.
А потім із співвітчизниками Ягельським і Самойловичем
Москву від чуми рятували шляхом уже науковим.

Не хочу, щоб вийшла сповідь ця надто, як кажуть, розлогою.
Співець я землі Української, експерт у її принадах.
А головне — Батьківщині принесли епідеміологію
ми з земляками згаданими у вельми корисний спадок.

Й у вітчизняній історії не глузливим забудьком-пасинком
залишусь, а патріотом, вірним сином Шафонським.
Прости прогрішення, Боже, Твоєму рабу Афанасію
за те за одне, що стала Україна для мене сонцем!

 

01.02.12

 

Село Качанівка

Село Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Палац Петра Рум’янцева-Задунайського (1771—1780; архітектор проекту Карл Бланк, архітектор будівництва Максим Мосципанов). Фото — Тетяна Чернецька.

 

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко. Автопортрет 1840 року.

 

11. ВДЯЧНА ПОСВЯТА КОБЗАРЕВІ

(Міні-цикл, що склався якраз напередодні Бурі)

 

ТРІШЕЧКИ ПОЛЕМІЧНЕ

Мовляв, був також він — людиною,
та ще й «дозволяв» він, мовляв…
Й облудного бруду лавиною
«нащадок» його обілляв.
І ноги об генія витерти —
для нас це, як кажуть, «на раз»…

Ні, Слово з великої літери —
ось ТЕ, ЩО НАДАВ нам Тарас!

18.06.13

 

Карл Брюллов

Карл Брюллов. Портрет Василя Жуковського (1837).

 

ВЕЛИЧАННЯ СПОДІВАНОЇ ВОЛІ

Тарасе, твій мені близький про волю спів,
бо вкоренився біль неволі в серці міцно:
я теж із кріпаків, радянських кріпаків,
що вирвались, як ти, на волю, себто в місто.

О, будь благословен повіки, Карл Брюллов!
Василь Жуковський, будь благословен повіки!
Шляхетний вчинок ваш хвилює знов і знов:
великому в Життя торують путь великі.

До волі шлях важкий на творчість надихнув
і волею твої, Тарасе, вірші сповнив:
вони по суті всі про неї про одну,
що задля себе зве долати перепони.

10.10.13

 

Глафіра Псьол

Глафіра Псьол. Портрет Варвари Рєпніної (1839).

 

ПАМ’ЯТІ ВАРВАРИ МИКОЛАЇВНИ РЄПНІНОЇ

Торочать нехай, що «життя марнувати не варто»:
ти знаєшся краще, голубко, на сенсі життя.
Чого вона прагне, душа твоя дивна, Варваро?
Потрібна взаємність чи просто велике чуття?

Княжно, Божий дар — доброта твоя, розум і врода,
і потяг-порив до високих мистецтва тенет.
Кохати Поета — це мука і це насолода.
І сумно, що шанс на Кохання втрачає Поет.

Блажен, хто спроможеться серцю «Кохай!» наказати,
коли він подібну до тебе, голубко, зустрів.
Одначе, на жаль, закріпачує вислів крилатий —
мовляв, «не накажеш» — найвпертішого з кобзарів…

09.10.13

 

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко. Автопортрет 1849 року.

 

ЕПІЛОГ І ПРОЛОГ: ДВА В ОДНОМУ ВІРШІ

                              …І вражою злою кровю

                              Волю окропіте.

На щастя, безкровно волі колосся
з’явилось і визріло в довгоочікувану мить:*
адже забагато крові лилося
протягом бездержавних українських століть.

Тепер, Свободи пік підкоривши,
до майбутнього намагаємося прокладати шляхи.
Ми начебто освіченіші, та чи мудріші?
Постійно сперечаємося, як нерозумні дітлахи…

«Політики», матері вашій трясця,
припиняйте країну, мовби грушу, трясти!

Вірю: все буде добре, бо — ти з нами, Тарасе,
путь нам освітлюєш у вільніші світи.

__________

* Але, на жаль, ті, що називають себе «братами», сьогодні, потрапивши в полон до імперських химер, намірилися це колосся витоптати й випалити…

 

10.10.13

 

Тарас Шевченко. Автопортрет 1857 року.

Тарас Шевченко. Автопортрет 1857 року.

 

ЩЕ ПРО МАГІЮ ДАТ

У національній поезії

голоси мають спочатку лунати ПРОРОЧІ.

Так на східнослов’янських теренах

у недосяжній, здавалося, висі

у вікопомному

тисяча вісімсот тридцять сьомому році

загинув Пушкін,

але натомість Шевченко з’явився.

 

28.10.13

 

Селяни копають могилу великому братові-Кобзареві на Чернечій горі коло Канева. Фото 1861 року.

Селяни копають могилу великому братові-Кобзареві на Чернечій горі коло Канева. Фото 1861 року.

 

ПРО СІЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ ДО СВЯТКУВАННЯ 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

 

Блукаючи Культурою країни,

на висновок нехитрий я набрів:

село для України незамінне,

бо в міст не вистачає кольорів.

 

Літературу візьмемо за приклад.

Смертельний по імперії удар

наніс (факт для дворянства дуже прикрий…)

кріпак із Моринців — Тарас-Кобзар.

 

Письменники з усіх усюд бували,

і з міст достойних Доля привела,

проте найкращих села дарували

нам — аж до Давньоруського Павла.

 

Це розкіш — у селі коріння мати,

віків у хаті рідній чути спів,

гуляти та вдихати аромати

тамтешніх лук, ланів, лісів, степів.

 

Нехай омріюють міста пихаті

блиск влади й унітази золоті,

а я завдячую дідівській хаті

всім, що найкраще в серці та житті.

 

Гей, люди добрі! Врешті-решт до тями

прийшовши, вбиймо в голови свої:

село — міцний державності фундамент,

підвалини Культури — у селі.

 

Тож розквітай яскраво й безупинно,

даруй країні, що б там не було,

наснагу й хист, довічна Батьківщино,

Шевченкове — Шевченкове! — село.

 

02.11.13

 

Село Сокиринці

Село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області. Садибний палац Павла Ґалаґана (1824—1831; архітектор Павло Дубровський): парковий фасад. Фото — Тетяна Чернецька.

 

12. ШЕВЧЕНКО НЕ ДЛЯ ПІДРУЧНИКІВ

 

Яким він був насправді, наш Кобзар

(хоча й не знаю, що воно — «насправді»…)?

 

До малювання мав великий дар,

яким користувався дуже радо;

була можливість — також віршував

натхненно, фанатично, безупинно,

бо творчістю душа митця жива;

а ще — звичайна, непроста людина,

нещасна в «особистому житті»,

завжди до різних дурощів готова.

 

І СПРАВЖНІЙ ГЕНІЙ У ХВИЛИНИ ТІ,

КОЛИ ВІН ПІДНІМАВСЯ ДО ЛЮБОВІ.

 

26.09.14

 

Село Сокиринці

Село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області. Пам’ятник уславленому кобзареві Остапу Вересаю (1809—1890) у садибному парку. Фото — Тетяна Чернецька.

 

13. ДО 130-Ї РІЧНИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ



                            Такі українські актори, як Кропивницький,
Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча
плеяда майстрів української сцени — ввійшли золотими
літерами на скрижалі історії світового мистецтва.
                                                  Костянтин Станіславський

Були вони люди як люди. Товаришували. Сварились.
І грали в життя натхненно. І далі Театру відкрились.
Створили його для культури та Батьківщини своєї
ці люди — цілком звичайні. І звуть їх тепер: корифеї.

На юнака-красеня перетворили дивом з опецька
Театр наш Марко*, Михайло* й божественна Заньковецька*.
Когорту тих надихнули в народі, хто розуміє,
Іван*, Панас*, Микола* та їхня сестра Марія*.

Зі сцени життя перейшли вони давно — актори завзяті —
на сторінки мемуарів, підручників і хрестоматій.
А ми, Театрові рідному шану віддати раді,
його річницю святкуємо. І де ж, як не в Кіровограді?!**
__________
* Відповідно Кропивницький, Старицький, Марія Незрівнянна та навіки молоді Тобілевичі: Карпенко-Карий, Саксаганський, Садовський, Садовська-Барілотті.
** Саме у славному Єлизаветграді почала працювати перша українська професійна трупа так званого театру корифеїв.

 

25.06.12

Вистава Театру корифеїв «По ревізії» (1885).

Вистава Театру корифеїв «По ревізії» (1885).

 

Фото Квітки Цісик

Фото Квітки Цісик (1988) на обкладинці пісенного альбому Kvitka — Two Colors (1989).

 

14. ВЕЛИЧАННЯ КВІТКИ УКРАЇНКИ

 

Вона розквітла в Нью-Йорку, у Квінзі, якщо точніш.
Там само, але в Мангаттані, зрізав її смерті ніж.
О, як сьогодні жалкую, що не почув колись я
пророчиці з теплим іменем — Квітослава-Орися!

Співала бо Україна голосом дивним цим —
по всіх світах розпорошена, втративши власний дім…
Нарешті слухали разом, як наша пісня лине,
згорьовані, закатовані, зацьковані покоління.

Спасінням душ і жіноцтва, і бевзів-чоловіків
лунає й надалі лунатиме її геніальний спів.
Допоки жива пісня-Доля в пам’яті-Україні —
народ, країна і Нація звитяжні та триєдині!

24 Серпня 2015 року

 

15. ПАМ’ЯТІ БОГДАНА СИЛЬВЕСТРОВИЧА СТУПКИ

Театр, кіно, життя без Тебе
посиротіли відтепер,
Богдане славний, мудрий Тев’є,
своєї долі режисер.

Твоя зоря повік не згасне,
цвітуть робіт Твоїх сади,
бо ж обирав на розсуд власний,
що грати — й гідно грав завжди.

Як із часів Русі посталий,
Ти князем був акторських лав,
і рідна мова ТАК звучала,
бо Ти слова ті промовляв.

А ці слова — вони безсилі
відбити жаль, і біль, і сум…
Прощай, Богдане, орле сизий,
володарю сердець і дум!*

__________

* Цю поезію було надруковано в харківському тижневику «Главное», головним редактором якого тоді працював чудовий режисер кіно й телебачення та журналіст Євген Федорович Маслов, 4 серпня 2012 року.

 

22.07.12

 

Чернігівська область.

Чернігівська область. У дендрологічному парку «Тростянець». Фото — Тетяна Чернецька.

 

16. ВЕЛИЧАННЯ БОГДАНА СИЛЬВЕСТРОВИЧА СТУПКИ

Плещуть споминів водограї…

Та до чого «земля сира»?!

Був Богдан, це тут кожен знає,—

бог акторського ремесла.

 

Намагався Актор розбити

віковий наш «великий льох»,

лавром людяності повитий,

не соромлячись помилок.

 

Для таких спільнот «неготовність»

перешкодою не стає.

Був Богдан — невсипуща Совість,

і тому він не «був», а є!

 

28.09.12

 

Юрій Шевельов.

Юрій Шевельов.

 

17. ШЕРЕХ ПО-ХАРКІВСЬКИ*

 

Плин часу добре мізки прочистив,

бо нині під шквальні вигуки схвальні

фашисти під виглядом антифашистів

руйнують дошки меморіальні.

 

По давніх подій слідах прохололих

нащадки троцьких вештатись радо

готові — і став учений-філолог

знову заручником бандитської влади.

 

«Вожді» сумлінням пишаються «чистим»,

війну ж почали, сказати б, невдало,

у сорок першому справжнім нацистам

країну кинувши на поталу.

 

Ми їх захистили. Вони знахабніли.

І позавчора вийшли з підпілля.

А вчора спритно (дарма, що дебіли)

владу до лап прибрали вміло.

Сьогодні жирують… «Пухнасті й білі»?

__________

* Цю поезію було надруковано в київському тижневику «Слово Просвіти», у «шевельовському» числі за 3—9 жовтня 2013 року.

 

27.09.13

 

НАПИСАНИЙ ІНШИМ РОЗМІРОМ ЛИСТОПАДОВИЙ ПОСТСКРИПТУМ,

               або

ЗНОВУ ДО ПИТАННЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЙНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ КРАДІЇВ ПАМЯТНИКІВ ЗІ СКВЕРУ ПЕРЕМОГИ В ХАРКОВІ

 

Якого суспільного руху достойні сини

ці «білі й пухнасті» (чи — бо ж поліглоти! — «пушистые»)?

Прибравши зі скверу такого Героїв війни,

вони довели, що фашисти, насправді фашисти.

 

2013

 

18. НАРОДНІЙ СПІВАЧЦІ УКРАЇНИ ПАНІ РУСЛАНІ ЛИЖИЧКО

(Надпис на книзі «Листування з Долею»)

 

Ох, ця луна ЄвроМайданна!

Для неї не існує меж.

Коли співає гімн Руслана —

Кобзар співає з нами теж.

 

І вже нічого не вартує

те, що про неї хтось наплів.

І наші душі він рятує —

цей всезагальний солоспів.

 

15.01.14, денний потяг Харків — Київ.

 

19. У ДЕНЬ ПОХОРОНУ ЮРІЯ ВЕРБИЦЬКОГО

 

Герою — слава й пам’ять вічна, світла!

Хоч сумно, зимно, гірко… Жив би й жив…

І — скоро демократія розквітне

чи жде нас довгий захист рубежів?..

 

Одно сказати впевнено готовий

я Вам, львів’яни, друзі дорогі:

кати брудні й мерзенні Сина Львова —

для Харкова найперші вороги.

 

24.01.14

Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський. Спасо-Преображенський собор (1791—1806; архітектор Джакомо Кваренгі) Спасо-Преображенського монастиря. Фото — Тетяна Чернецька.

Новгород-Сіверський. Спасо-Преображенський собор (1791—1806; архітектор Джакомо Кваренгі) Спасо-Преображенського монастиря. Фото — Тетяна Чернецька.

 

20. ТРИ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ,

ЩО ВІДБУЛИСЯ НА СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ТЕРЕНАХ

(Міні-цикл періоду Української революційної війни за незалежність і демократію)

 

          Присвячується славним синам Вітчизни, які здійснили ці відчайдушні спроби,

          і прекрасним дочкам Людства, що їх надихали, а в нашому випадку ще й самі

          стояли та продовжують стояти пліч-о-пліч зі своїми чоловіками, братами,

          сестрами, дідусями, бабусями, батьками і дітьми

 

СПРОБА ПЕРША: ХМЕЛЬНИЧЧИНА

 

Навіть для вельможної Європи

(може, це казати й не з руки…)

українці — аж ніяк не «хлопи»,

бо вони за духом козаки.

 

Ні, скажу інакше — не «вони» я,

а промовлю гордовито «ми»:

намагалася Мала Росія

вирватись із польської тюрми.

 

Вирвалась була, орлиця, з неї,

та (нарешті, серце, охолонь!)

до молодшої сестри своєї —

РІДНОЇ — потрапила в полон…

 

Так скінчилася (а чи скінчилась?)

Революція натхненна та

Гідності, порив чий — Долі милість —

тиранії стіни розхитав.

 

09.11.14

 

СПРОБА ДРУГА: ДЕКАБРИСТИ

 

До неба Історії знову зліта

подія ця з «віку залізного» кліті —

святої Свободи зимові свята

на самому зламі двох чвертей століття.

 

Насправді «залізного» (горе душі!)…

Але збунтувалися душі героїв —

тих, що до Парижа звитяжно дійшли,

а біль за Вітчизну їх сили потроїв.

 

Втілити про Волю омріяну сни

в життя, а царат — та навіщо він здався?!

І вирок кріпацтву виносять вони

з ганьбою російського самодержавства.

 

Поразка? Урок ми засвоїли цей —

і згодом помститися сил наших стане

за площі Сенатської розстріл-ліцей

і полку Чернігівського сум повстання…

 

08—09.11.14

 

Барикадні бої ввечері 18 лютого 2014 року на київському Майдані. Фото — Mstyslav Chernov.

Барикадні бої ввечері 18 лютого 2014 року на київському Майдані. Фото — Mstyslav Chernov.

 

СПРОБА ТРЕТЯ: УКРАЇНА ЗНОВУ — І НАЗАВЖДИ

(Перші три строфи вірша, написані 15 січня 2014 року, спочатку являли собою самостійну поезію з назвою «Передювілейна»)

 

Почуйте — ті, хто не второпав

і досі: рвіться з-під ярем!

Це ж УКРАЇНІ двісті років,

народженій із Кобзарем!

 

Це Волі прагнення прадавнє,

що нам світило крізь віки,

втілилося в ЄвроМайдані,

а відчай рабства — навпаки.

 

Всі перешкоди зла долає

протест далеко не німий.

Народ ділами промовляє:

— Ми не раби, раби не ми!

 

15.01.14, денний потяг Харків — Київ.

 

Хай: «Слава!» — прозвучить розлого

лиш завтра, ясно ВЖЕ мені,

що нам судилась Перемога

в революційній цій війні.

 

09.11.14

 

ДОДАТОК. ВІДЕО ФРАГМЕНТІВ ВИСТУПУ НА ХАРКІВСЬКОМУ ЄВРОМАЙДАНІ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА ШЕВЧЕНКУ 15 ГРУДНЯ 2013 РОКУ.

 

21. НА ЧЕСТЬ ОБОРОНЦІВ УКРАЇНИ

 

Нині славлю тих Героїв, що знайшли духовні сили

та собою Україну від рашизму затулили

і свободу захистили світлим подвигом своїм.

Слава, слава, слава, слава, слава, слава, слава їм!

 

Ці козацтва спадкоємці нездоланні, незборимі.

Завдяки звитязі їхній для надії ще живі ми,

боротьба їх відкриває шлях у світле завтра нам.

Слава, слава, слава, слава, слава мужнім воякам!

 

Доки ці герої б’ються, є майбутнє гідне доти

в України та всієї Європейської спільноти

і на поступ надається шанс спільноті світовій.

Хай вінчає Перемога — НАША! — цей за світло бій!

 

Славлю справжніх тих Героїв, що знайшли духовні сили

та собою Україну від рашизму затулили

і свободу захистили світлим подвигом своїм.

Слава, слава, слава, слава, слава, слава, слава Їм!

 

19.02.15

 

Книга Пам’яті тих, хто воював і загинув за єдину Україну.

 

22. МОЄ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

(На відміну від решти, автобіографічна, а не історична, сповідь-автопортрет несхожого, проте не «чужого»)

 

Це в інших — з дитинства казки та пісні

і мова, що родом із рідної хати.

А звідки взялась Україна в мені?

Я з місць, де манкурт хазяйнує пихатий…

 

Але з океану Культури глибин

судилося їй острівцем вулканічним

піднятись — і щиро її полюбив

юнак, зачарований шляхом незвичним.

 

Якби ж не блукав манівцями, якби ж

не зраджував власній природі духовній!

Та душу розкраяв відчуження ніж,

і досі вона — українська не вповні.

 

Все ж я неодмінно таки повернусь —

і вже повертаюся майже невпинно —

до тебе, загублена Київська Русь,

до тебе, прекрасна моя Україно.

 

Хай пізно, покинуто геть манівці,

і палко (людина похилого віку!)

складаю я вірші замріяні ці,

що всі — про мою Батьківщину велику.

 

03.11.14

 

23. 2 ПІСЛЯМОВА ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

(І до циклу «Українські історичні портрети»)

 

          З дружньою посвятою
          «архітектору» чудового журнального проекту NEWSSKY,
          однодумцю в найголовнішому Олександрові Борисовичу Морозову

 

Ох, цей полон переконання впертого,

яке катує душу й не мина,

що зрадами дві тисячі четвертого

породжена теперішня війна…

 

Хай нагорі все йде значною мірою

як у десятиліття ловлі ґав,

проте сьогодні значно глибше вірую —

у свій Народ, що гинув, та стояв!

 

16.10.15

 

Сосниця Чернігівської області.

Автор циклу у 2009 році на «історичній малій Батьківщині» — у Сосниці Чернігівської області, біля батьківської хати великого Олександра Довженка. Фото — Тетяна Чернецька.

Використані фотографії, за винятком знімків, авторами яких є Mstyslav Chernov і Тетяна Чернецька, мають статус «суспільного надбання».


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: