Україна: від «ніши виживання» до «сонячної республіки» (новорічна казка)

«Бог ніколи не втручається в те, що вигадане людьми.

Він може їх лише напоумити. Але й тоді вони повинні все робити самі»

Так говорив вуйко Дезьо

Найбільшою небезпекою для України нині є те, що весь її простір буття поглинула негативна етика. Це не просто небезпечно, це смертельно небезпечно. Бо у такої версії розвитку подій немає майбутнього.

Основним джерелом цього негативу є зовнішня агресія.

Це нав’язаний Україні стан. Війна руйнує сенси всіх понять, її основою є тотальний нігілізм.

Існують різні способи класифікації воєн. Один з них умовно розрізняє наступні її різновиди: «Війна Ареса» – це протистояння ресурсів; «Війна Афіни» – це змагання технологій; «Війна Христа» – це «війна» в лапках, в ній старій моральній картині протиставляється новий моральний закон, нові позитивні мотивації.

В цьому формалізмі ми можемо казати, що проти України ведеться війна Антихриста. Це війна без лапок, її метою є знищення сенсів усіх понять. Границі між поняттями добра і зла в цій війні стираються, а самі поняття перекручуються. Правда і неправда визначаються потужністю інформаційного сигналу, а не апеляцією до морального закону чи факту.

В таких умовах дозволено все. Фактично, нинішня ситуація засвідчує, що в екзистенціальному виборі, сформульованому Сартром, «Якщо Бога немає, то дозволено все» агресор зробив вибір не на користь Бога.

Така зовнішня сторона існуючого в Україні стану. Він є нав’язаною логікою, яка починає підсилюватися суспільними спонтанними порядками збурення, що мають вже виключно внутрішню логіку та причини.

Але, у внутрішніх процесах, що насичують простір негативної етики, слід визначити особливі домінуючі фактори, щоб не плутати їх з природною психологічною втомою людей.

Протягом усієї новітньої історії власність в Україні формувалась «криво», починаючи з «ваучерної приватизації». Так само «криво» вона легалізувалася в капітал. Це обумовило домінуючий фактор і головний спонукальний мотив формування олігархічної системи – присутність у владі. Не дія закону (універсальна система), а вибірковість застосування закону (партикулярна система) стала запорукою формування, накопичення та збереження «капіталів», але – капіталів у лапках.

В умовах після Майдану гідності у просторі таких «капіталів» починає виразно проявлятися їх позалегальність. Це спричиняє олігархічний розгардіяш.

Але не потрібно розгардіяш і дезорієнтацію в лавах олігархічних груп представляти як дезорієнтацію ідей Майдану гідності. Комусь це дуже вигідно, але це не так.

Ми маємо ситуацію, коли старі олігархічні схеми починають давати збій. Поступово, зі «скрипом», але зміни відбуваються. Колишнє безвідмовне джерело формування всіх олігархічних статків – бюрократична рента – перестає спрацьовувати. Де колись «піднімалися» мільярди доларів, зараз ледве «вигрібаються» мільйони гривень. «Перекришування» грошових потоків пройшло, але воно втратило свою беззастережну силу. Використання владних повноважень як інструменту збагачення стає все дорожчим, а часом, взагалі втрачає свою економічну привабливість, бо зросли ризики розкриття схем.

Комерційна присутність у владі стає не лише дорогою, але й небезпечною після запровадження системи е-декларування.

Тому, в цих умовах, втрату координації в олігархічних клієнтелах не потрібно інтерпретувати як відмову від вибору, зробленого людьми на Майдані.

Зараз надзвичайно важливо суспільство вивести з омани нав’язаних гризот. Справжній бізнес, що генерує ідеї та втілює їх, повинен проявити опіку над настроями суспільства. Саме він повинен прийти на зміну «бюрократичним» капіталістам, що всі попередні роки виростали на бюджетній ренті. Ці «капіталісти від влади» зараз стрімко її втрачають, а що робити не знають, та й ніколи нічого не вміли, бо лише владний ресурс був їх найрентабельнішою «інновацією».

Головний висновок: майбутнього немає в олігархічної системи, а не в України.

Ці внутрішні збурення разом з нав’язаними зовнішніми впливами і формують простір негативної етики в країні.

Щоб зрозуміти кризу, потрібно вийти з її простору. А погляд ззовні підказує наступне. Світ стрімко змінюється. Якщо кілька років тому автор зазначав, що цивілізація стоїть на порозі парадигмального зсуву, то тепер можна стверджувати, що ми стали його учасниками.

Україна повинна використати цей шанс. І він стає абсолютно реальним, якщо ці світові зміни розпізнати й втілювати через зміни домогосподарства українця. Таким чином вдасться до здійснення неминучих системних перетворень долучити солідарну енергію мас усього суспільства.

Інновації Ілона Маска в галузі сонячної енергетики, потужних мініатюрних акумуляторів, батарей, конденсаторів, технологічна революція в галузі графенових матеріалів поки що сприймаються лише як технологічний прорив, що змінить економічний світ. Автор за всім цим бачить не лише кількісні зміни у контрольних сумах бухгалтерських звітів.

Уявімо собі, що відбудеться, якщо сонячні технології зроблять домогосподарство в енергетичному сенсі абсолютно автономним і самодостатнім. Будь-які потреби в енергії будуть визначатися лише бажаннями членів такого домогосподарства і задовольнятися самостійно, а саме домогосподарство зі споживача енергії перетвориться на його виробника.

Щоб уявити зміну, яка відбудеться при цьому, варто лише зрозуміти, що таке домогосподарство стає незалежним від нафти, вугілля, газу, що не знати де видобуваються і спекулятивно торгуються нині.

Розглянемо еволюцію України, як еволюцію її домогосподарства.

Для того, щоб уявити собі образ майбутньої України потрібно сформувати образ майбутньої цивілізації.

Домогосподарство розглядатимемо через призму наступних факторів його існування: продукти, товари, запаси, послуги, гроші, час.

Для умовно-класичного домогосподарства характерним є те, що усі товари і запаси створювалися в ньому безпосередньо. Це забезпечувало його стійкість. Власне, тому й домогосподарство як спонтанний порядок зберігалося в часі.

Для забезпечення свого сталого існування й розвитку таке домогосподарство вступало в операції обміну з іншими, коли потрібно було придбати специфічні товари та послуги. З цією метою використовувалися гроші. Вони й виникли як універсальна міра обміну, коли звичайний бартер став стримуючою обставиною розвитку домогосподарств. Адам Сміт зазначав, що гроші самі по собі не означають нічого але вони важливі як міра. Це зауваження стосується будь-якої міри. Скажімо, час – це теж міра, яка не є сутністю, але його значення для координації солідарних дій суспільства важко переоцінити.

Умовно-класичне домогосподарство веде діалог з владою, бізнесом та суспільством. Діалог – це засадничий фактор існування суспільства. Хоча б тому, що та ж грошова система тримається на її легітимізації, визнанні, а вони є суть діалогу. Якщо діалог ведеться навколо позитивних мотивацій, то довіра в суспільстві зростає, а гроші – це своєрідний акумулятор довіри. Поки вони є носієм довіри, згоди щодо їх використання, доти умови транзакції виконуються всіма сторонами без додаткових витрат. Як тільки в суспільстві замість діалогу впроваджується колотнеча, вся система обміну згортається лише до особистих взаємин, де довіра ще зберігається.

Можемо стверджувати, що умовно-класичне домогосподарство перебувало в наступній конфігурації: товари і запаси зберігалися в ньому, в ньому ж накопичувалися гроші, за які здійснювався зовнішній обмін. Планування свого майбутнього, а отже й часу, домогосподарство здійснювало умовно-суверенно, в залежності від статків.

Умовно-сучане домогосподарство перестає існувати, як спонтанний порядок і набуває ознак нав’язаного порядку.

У цьому стані в домогосподарства вже немає нічого. Та й про домогосподарство у звичному для нас сенсі потрібно говорити досить умовно, бо, з сукупності людей, воно перетворюється на сукупність ознак. Можна стверджувати, що воно перестає бути суверенним порядком, байдуже, спонтанним чи нав’язаним.

Продукти, товари і послуги знаходяться на складах і в магазинах. Гроші знаходяться в банках (платіжних системах) і суверенітет над ними у людини досить умовний, тому що всі вони обмежені цільовим призначенням.

Вигадана робота за гроші набуває апофеозу свого абсурду і перетворюється в «роботу за опцію».

В такому стані людина перебуває вже не в соціумі, а в регламенті. Вся політика зводиться до обслуговування функціонування такого регламенту. Вона стає політикою технічних умов та інструкцій.

В умовно-сучасному домогосподарстві людина стає біологічним об’єктом, який обслуговує економічну формулу, що ґрунтується на балансі опцій попиту і пропозиції. Якщо такого балансу вдасться досягти, то таке наступне життя буде проходити без криз. Правда, і без людей.

Це буде так, тому що людина перетвориться на біологічний об’єкт «обвішаний» ярликами і опціями: потреб, споживання та забезпечення цього споживання. Навіть, якщо б людина захотіла вийти з цього «нав’язаного асортименту» соціалізації, вона просто не змогла б це зробити, бо її час буде повністю узурпований «нав’язаним меню». Фактично, відбудеться десоціалізація особи, а натомість впровадиться її «регламентація».

Про суверенітет такого домогосподарства можна буде говорити лише умовно, тому що воно не існуватиме в зрозумілих для нас сенсах. Життя цього гібрида буде повністю визначатися регламентом та його Адміністратором. Соціалізація особи буде заміщена її регламентацією. Тому, суспільство в звичному для нас розумінні не існуватиме, відтак, відсутніми будуть і інструменти солідарних дій, через які раніше домогосподарство здійснювало вплив на оточуючі фактори. Можливо, інструменти зворотного зв’язку будуть прописані в регламенті. Але це важко назвати суверенітетом домогосподарства в звичному для нас сенсі: спробуйте уявити собі опцію на «демонстрацію», «спротив», «страйк». Суспільний договір, яким ми його розуміємо нині, буде відсутнім. Його роль виконуватиме регламент.

У деяких країнах Скандинавії до 50% домогосподарств складаються  лише з однієї особи! Що відбудеться з соціумом при такому розпаді поняття домогосподарство, яке стає кочівним і одномірним, можна лише здогадуватися.

Діалог в такій спільноті замінить виписка з рахунку, якщо у вас буде достатньо коштів для проведення транзакції.

Час такого домогосподарства теж узурпується регламентом і наповнюється змістом у відповідності до вимог економічної формули.

Таким виглядає образ майбутнього домогосподарства нинішньої цивілізації – майбутнє є, але його немає! Таким може виявитися й місце домогосподарства українця в ньому.

Якщо комусь ця картина видається надуманою, то нехай він згадає субсидії. Це, власне, гроші, які належать домогосподарству, але вони обумовлені цільовим призначенням – комунальні платежі. Метафорично це виглядає так: «Нехай ваші гроші будуть у нас, так надійніше, а ви лише вказуйте куди їх направити (яку опцію «закрити»)». Насправді ж сам регламент буде вказувати, куди їх направити.

Якщо припустити таку версію розвитку цивілізації, то ми можемо зрозуміти, як і який будувати образ нової України, щоб він став відмінним від змальованого.

Це можуть бути різні образи, але принципи, на яких вони мають будуватися, повинні бути спільними: Україна – це країна діалогу суверенних домогосподарств, заснованого на пріоритетах позитивних мотивацій альтруїзму, піклування, взаємодопомоги і солідарних дій.

Якщо сучасні інновації вдасться втілити в оптимістичній їх версії, то першим і найголовнішим їх наслідком стане повернення домогосподарству суверенітету. Енергетична незалежність дасть можливість наблизити знову домогосподарство до продуктів, товарів і запасів. Зміниться асортимент послуг, яких потребуватиме таке домогосподарство. Щодо трансформацій грошової системи, які привнесе енергетична самозабезпеченість, можна поки що лише фантазувати: скажімо, вона перетвориться на обмін «кіловатами».

Таке домогосподарство по-іншому стане планувати своє майбутнє – суверенним чином, а, отже, поверне свій суверенітет над часом. Так ми отримаємо домогосподарство майбутнього.

Мобільний зв’язок та Інтернет забезпечили домогосподарству необмежений інформаційний доступ. Сучасні інновації можуть забезпечити йому умовно-необмежений енергетичний ресурс. Ці дві обставини сформують образ майбутнього домогосподарства. Його потрібно розпізнати і втілити. При цьому надзвичайно важливо, щоб цей образ не втратив людські риси.

P.S.  На завершення автор хоче звернутися до активної частини бізнесу України.

Створіть відкрите для домогосподарств акціонерне товариство. Об’єднайте в ньому всіх охочих. Метою товариства визначіть отримання прибутку через згуртування енергії солідарних мас, шляхом впровадження сучасних технологій використання дарованих та відновлювальних джерел енергії з допомогою сучасних інноваційних рішень. Така задача може бути легко розрахована для «типового» домогосподарства, а потім мультиплікована.

В ідеалі – домогосподарство купує ту кількість акцій, яка відповідає його потребі: скажімо 200 акцій забезпечують домогосподарству безкоштовних 200 кВтгодин на місяць. За потреби, домогосподарство може докупити необхідну йому «потужність», або продати чи накопичити на майбутнє зекономлену енергію. І т. д. Це все кваліфікованими виконавцями робиться дуже просто, якщо відсутній елемент лукавства й захланності.

Саме ж акціонерне товариство закуповує за залучені кошти необхідне устаткування, розміщує його в домогосподарствах, обслуговує його, навчає господарів тощо. Товариство розгортає власні потужності по виробництву та акумуляції електроенергії, узгоджує взаємини з мережею (чи не найскладніший момент) і т. д.

Політики шукають варіанти як «зшити» країну – ось вам варіант: ви об’єднаєте спільними інтересами всі домогосподарства, особливо, якщо в цьому проекті попереду комерційної вигоди поставите величну соціальну мету – розкріпачення домогосподарств України.

Ми навіть не можемо зараз собі уявити, які ментальні зсуви відбудуться, коли домогосподарство почне абсолютно інакше себе координувати з бізнесом, інакше себе легалізуватиме у взаєминах з державою, інакше легітимізуватиме свою роль у суспільних та родинних стереотипах.

Спробуйте лише собі уявити фермерське господарство, яке стало енергетично автономним, що не купує енергоносії, а саме виробляє їх в достатній кількості.

Уявіть собі гектари теплиць, робота яких забезпечується «сонячною» плівкою, а не «вонючим» газом. А енергетично автономні цехи, фабрики, ресторани, туристичні бази, транспортні мережі тощо!

Домогосподарство, що стало не споживачем, а джерелом енергії – це простір зовсім нових уявлень про успіх, що змінять родинні стереотипи.

Необхідність у кооперативному існуванні таких домогосподарств, спільні умови, проблеми, перспективи такого життя змінять настанови суспільних стереотипів.

Це змінить наповнення сенсів більшості понять: держава, республіка, еліта, нація, народ, сім’я, успіх тощо.

Ми зможемо перетворити українське село на «сонячну оазу», а це відразу переформатує координацію міста й села, отже – все!

Якщо пригадати, що дослівно поняття республіка означає спільна справа, то можна метафорично сказати, що ми отримаємо в оптимістичній версії «сонячну республіку».

Це навіть важко збагнути, бо докорінно зміниться логіка життя, а, відтак, і спонтанні порядки, що виникатимуть. Які інтерпретації людей ляжуть в їх основу, якої форми вони набудуть, зараз важко собі навіть уявити. Можна просто пригадати, як змінила життя поява пристроїв мобільного зв’язку та Інтернету. Але це була зміна в сфері комунікацій. Ми ж стоїмо на порозі змін у сфері виробництва і децентралізації джерел енергопостачання!

Автор визначає еліту як тих, хто «захищає інших», тих, хто плекає свою справжню соціальну роль, а не нагромаджує свій удаваний соціальний статус.

Ця «новорічна казка» – звернення до них.

Ми можемо розплітати сюжети олігархічної гризоти ще роками, залишаючись у просторі негативної етики і марнуючи на це своє життя.

Давайте краще цю «новорічну казку» втілимо в дійсність!

31 грудня 2016 року

 (сторінками книги «Мед на ножі»)

Валентин Ткач, Чернівці