Україна і Польща

«Кохання руйнують не зради, а слова».

Так говорив вуйко Дезьо

«Двері, які не можна відчиняти»
(сторінками книги «ІМІТАЦІЯ»)

«…Я переповідав свій сон Дезийдерію Васильовичу. Він весело усміхався, а я, перебуваючи у полоні безтурботного настрою, запитав у нього: «А що таке сни?»

«Сни – це випрана білизна. Вони відтворюють тобі те, що ти пережив, але вже без зайвих деталей»,  – усе ще усміхаючись, відповів мені вуйко Дезьо.

Я відразу заперечив: «А як бути з кошмарами?», – і подумав, що заскочив вуйка. Та він відповів миттєво: «А це – білизна з плямами, які пам’ять не зітерла. Та це і не має значення: в будь-якому випадку, таку випрану білизну, наші сни, потрібно ховати в скриню і більше звідти не діставати. А на кожен день «стелити нову постіль». Не можна жити снами, тому що не можна жити минулим».

Я пригадав вуйкову настанову, що минуле не можна читати з чорною свідомістю, і майже погодився з ним. Але в останню мить спокуса перемогла мене, і я заперечив Дезийдерію Васильовичу: «Без минулого немає майбутнього».

Настрій вуйка вмить змінився, він пильно глянув на мене, і я пошкодував, що не втримався, тому що ці питання з вуйком ми вже з’ясовували.

З цього він і почав: «Ми з тобою вже говорили на цю тему, але я тобі поясню це ще раз, і не в загальному, а безпосередньо щодо тебе».

Я трохи перелякався і пошкодував, що вкотре намагаюсь брати вуйка на кпини, а воно все обертається проти мене.

Дезийдерій Васильович став зосередженим і від веселого настрою в його голосі не залишилось і згадки: «Ви з Лесею зустрілися вже пізно, у кожного з вас до того було своє життя. А разом ви вже тривалий час. А от уяви собі, якби щоранку ви починали день, з’ясовуючи: «А з ким ти жила до мене?», – або: «Кого ти цілував у цих кущах?». Я гадаю, що через тиждень вас поруч ніхто б не побачив. Є двері, які відчиняти не можна. Так – вона жила, так – ти  цілував, але якщо ви почнете це постійно з’ясовувати, то майбутнього у вас не буде. Його «з’їсть» минуле, яке впровадиться у вашу дійсність і завтрашній день візьме у свій полон».

Я не те що уявив собі таку картину і розвиток подій, я гостро відчув, скільки разів стояв на межі з’ясування наших стосунків у такий спосіб. Що вберегло нас від цього, я не уявляю. Мабуть, дійсно, піклування про спільне майбутнє, а не з’ясування «багатства» сюжетів минулого.

Вуйко відчув мій розпач і змінив відразу тему, перейшовши до узагальнень: «З минулим не можна поводитись легковажно, це – не історія. Це – частина душі людини. Що ти дістанеш з минулого, те майбутнє до нього і доточить. Якщо зі вчорашніх скриньок ти витягнеш гнів і ненависть, то і завтрашній день проведеш каламутно. А це все обіймає простір душі, вона хворіє, бо, замість розвиватись, душа згасає».

Дезийдерій Васильович спинився і пильно подивився на мене, щоб зрозуміти, чи ненароком не зачепив болісних спогадів. А я, щоб його заспокоїти, відразу перепитав: «Гаразд, я зрозумів, що сни – це «випрана білизна». А як тоді бути з моїм кошмаром, мені, тоді, у парку мого сну, було насправді лячно?»

До вуйка повернувся гарний настрій: «Твій сон нічого не означає. Взагалі, сни – це відгомін минулого, нерозпізнані почуття».

І коли я заперечив, що є віщі сни, вуйко Дезьо зазначив: «Ми з тобою вже говорили, що сама людина притягує своє майбутнє, своїми думками, переживаннями, прагненнями вона формує майбутній шлях. Але тут немає прямої залежності: думаю про хату – маю хату. Все складніше, але воно відоме: грішне притягує грішне, а праведне притягує праведне, а в чому воно явиться чоловіку, нікому з людей не відомо. Але до цього додай, що людина живе серед людей, до того ж, існують закони і традиції. Коли ти заходиш у парк, ти ж не йдеш, як заманеться, а рушаєш прокладеними доріжками, а це вже чиєсь інше уявлення про прогулянку».

Поки я розмірковував, як суспільні та сімейні стереотипи трансформують нашу поведінку і добре це чи погано, Дезийдерій Васильович повернувся до мого запитання: «Віщі сни – це лише продовження переживань людини, часто переживань, прихованих буденними клопотами. Ці переживання, з одного боку, формують сон, а з іншого – визначають, притягують майбутнє. Є в слові буденнім влада таємна».

«А як же тоді бути з моїм сном»,  – перепитав я у Дезийдерія Васильовича.

Вуйко Дезьо пригадав мою розповідь і усміхнувся: «Та ви, мабуть, гуляли у парку, і ти не мав куди викинути недопалок, та й подумав, що «було б добре, якби якась урна дісталася до мене». Ти про це забув, а сон, в такий хитрий спосіб, тобі про це нагадав».

Я з острахом дивився на вуйка і пригадував усі містичні легенди Перевалу  щодо нього: адже саме так у парку і було, більше того, недопалок я поклав біля ліхтарного стовпа на виході з парку».

«Запам’ятай, є такі речі, що якщо почнеш їх з’ясовувати, то нагрішиш більше, ніж з’ясуєш»  – так говорив вуйко Дезьо.

Валентин Ткач