Українсько-ЄСівська дуальність

16.06.2020 0 By NS.Writer

Від 2014 року Європа довго не хотіла виходити з теплої ванни дешевого газу і мільярдних нафтодоларових прибутків з Росії. В результаті «…ЄДИНОЮ країною в Європі, яка наразі реально ламає довголітній план путінського „ґран-реваншу за 1991-й“, була й залишається — Україна. Саме так: без власних політиків і ЗМІ, без нормально функціонуючої держави, гола й боса, як той „чорносвиточник“, — силою самої тільки фаустівської „волі до життя“. І це, якщо вдуматися, справді феноменально…» — зазначила професійна філософіня, відома письменниця Оксана Забужко.

Йозеф Матгаузер, битва під Ліпанами, 1434 р.

Кремль поставив питання руба: гроші, або цінності. Довелося оголосити «цінності», і мовчки обрати гроші. Дипломати це називають realpolitik, але в конкретному випадку, за прямого зіткнення з цинічною агресією, така політика обернулася фактичним сприянням Мордору. Зрозуміло, що позицію європейських лідерів визначають як інтереси великого бізнесу, так і електорат: десятки мільйонів бюргерів та буржуа, які забули європейські ідеали, цінності і декларації.

Разом з тим, це лише пояснення, а не вирішення екзистенційної проблеми. По факту саме Україна стала військовим форпостом Європи, і має залишатися ним аж до розпаду сучасної «імперії зла». А потім — ще й стояти на сторожі, поки прийдешній розпад буде відбуватися. Українці мають уявити це абсолютно визначено, аби готуватися вже сьогодні, ефективно захищати себе, і тим самим — Європу.

Ця дуальність Україна-Європа вже досить очевидна, але слабо усвідомлена з обох боків. Хоча процес зростає з відомих джерел: історичного спротиву Русі-України східній навалі 13 століття, географічної специфіки перехрестя шляху з варяг до греків і Великого шовкового, тривалої фронтирності крани на межі Західної цивілізації.

Сподівання на роль цивілізаційного мосту між Старим Світом і очікуваною демократичною Росією Мордор спалив брутальним нападом 2014 року. Україна потрібна Європі, бо може принести їй не лише безпеку, а й енергію духовності і етики на спротив злу і ненависті — ті гуманістичні принади, від яких відступилися сучасні європейці. Саме Україна надає «…не тільки більш чистий, а й і більш точний і багатий зміст слову та ідеї Європи…». «Ви надаєте плоть європейському проекту. Ви повертаєте йому суть і програму… Ви нагадуєте нам, яким дивом може бути Європа, якщо розвіяти те, що німецький філософ Едмунд Гуссерль назвав «прахом великої втоми» — визначив провідний французький філософ Бернар-Анрі Леві.

Внаслідок екзистенційної загрози і загострення кризи усієї Західної цивілізації інтелектуали обговорюють питання: чи варто і чи можливо надати вітальний імпульс Старому Світові? Якщо можливо, то яким чином?

Разом з іншими українськими дослідниками в дискурсі взяла участь і міждисциплінарна група Спільний Проект, що утворилася 2012 року з громадських «візіонерів», які прагнули БАЧЕННЯ майбутнього України.

Оскільки форсайти моделюються з висновків кращих експертів, група слідкує за думками тих, хто ЗДАТЕН «у поточному побачити сьогодення, яке є майбутнім в оболонці минулого», як зазначив Олександр Неклесса. Зрозуміло, що це пояснення спрощене до краю, але воно дає уявлення про головне: роль інсайтів і рівень кваліфікації учасників, серед яких переважають філософи, соціологи і футурологи.

Серед перших провидців група побачила Бернар-Анрі Леві, який 2015 року виставив максималістську планку: «Ця Європа наче скам’яніла під час Майдану, ця Європа, яка не наважується підняти тон, підняти голос на Путіна — це Європа, яка залякана, боїться. Це Європа, яка вже не вірить сама в себе — звичайно, така Європа розчаровує. Отже існує ідея Європи, яку тепер несе в собі Україна…»

Схожі висновки надали й інші відомі інтелектуали. Наприклад, сер Ніколас Соумз, один з лідерів консервативної партії Великої Британії, онук В.Черчіля, також заявив, що стежив за подіями Революції Гідності, і зазначив, що Україна запалила своєю енергією весь світ.

Історичний МАСШТАБ подій визначила російський політолог, голова Глобальної Ради «Майбутнє Росії» Міжнародного економічного форуму в Давосі Лілія Шевцова: «Роль Євромайдану в європейській історії набагато важливіше, ніж 1991 рік. Це була спроба вийти за межі старої парадигми, спроба цивілізаційного виклику. Майдан не усвідомлював, що він творить не тільки в українську історію. … українці прокинулися, впорснули собі адреналін і впорснули його Європі, вона заворушилася

Катерина Петровська з Берліну пояснила своє бачення так: «Чисто оптичне відчуття, коли проходиш через шість контролів в Український дім і раптом потрапляєш до хіпівського студентського середовища. Зрозуміло, що було багато революцій, коли люди, які стояли на вході, потім змітали людей, які були всередині. А тут вони їх охороняють. Вражаюча ситуація. І це відчуття — якийсь інший регістр життя, може і утопічне… В Німеччині під час об’єднання було гасло „Ми є народ“. Те, що відбувається в Києві, в тисячу разів більше Європа, ніж наше сидіння в теплих кімнатах.»

ЦІННІСНУ українську перспективу зафіксували вісім десятків представників міжнародної академічної спільноти. Вони зазначили в Guardian, що Майдан презентує Європу в найкращому вигляді — у такому, який багато мислителів минулого і сьогодення визначали фундаментальними європейськими цінностями…

Разом з тим, варто нагадати, що феномен Майдану став несподіванкою лише для тих, хто не знає нашої історії, неочевидних рис менталітету. Відомий дисидент-інтелектуал Семен Глузман згадував роки в радянських таборах для політичних, і відзначив наявний в українцях «невідомий науці вірус непокори. Навряд чи це зможуть пояснити і найбільш кваліфіковані етнопсихологи. Важливий факт: це було так.»

ДУХОВНИЙ аспект підкреслив архімандрит УПЦ Кирило (Говорун), який давно отримав досвід спостережень європейців. Богослов зазначив, що «на Майдані народжується спільнота, яка є хрестоматійним прикладом громадянського суспільства — його майже чистий субстрат. Ця спільнота ідентифікує себе на основі спільних цінностей: гідності, чесності, ненасильництва, взаємодопомоги, готовності до самопожертви. В такому чистому вигляді громадянського суспільства зараз немає навіть у Європі, де людей об’єднують здебільшого спільні інтереси: пенсії, зарплати, тощо… Український Майдан, який зібрався „заради Європи“, значно переріс саму Європу і її політиків. Ми бачимо, як європейські політики готові зраджувати „європейські цінності“ через страх чи якісь власні політичні або й економічні інтереси — Майдан на такий компроміс поки не готовий йти…»

ПРОЗРІННЯ провидців підтвердило й суто наукове дослідження професійних соціологів: «Безпека, незалежність у думках і діях, традиції — важливість таких цінностей для протестувальників більше схожа на рівень європейських країн. Більш за те, не в усіх із них відкритість середніх громадян до змін дотягує до Євромайдану… Особиста влада й багатство ціняться, навіть, менше ніж громадянами просунутих європейських країн, за виключенням скандинавів»

Так Майдан став світовою зіркою сподівань на краще майбутнє людства, масовим дійством вписав Україну до самого центру європейського контексту.

ОЧИЩЕННЯ ПОТРЕБУЄ ЖЕРТОВНОСТІ

Варто нагадати, що духовне оздоровлення суспільства може відбутися в процесі оновлення громадсько-політичних структур/процесів. Заходу наразі доведеться вирішувати засадничу проблему — відновлення соціального капіталу, ключовим фактором якого залишається довіра. Адже, «не зважаючи на величезний прогрес, люди втрачають довіру до інституцій…» — відзначив Барак Обама з трибуни Генеральної Асамблеї ООН 2016 року. «…світ за багатьма мірками процвітає більше, ніж будь-коли раніше, тим не менше, наші суспільства сповнені невизначеності, занепокоєння та розбрату.»

Як показали соціологічні дослідження, в більшості західних країн рівень довіри став знижуватися, що відображається, зокрема, неусвідомленою тривогою, занепокоєнням невдоволенням. А також — масовими протестами як 2011, так і 2020 року.

Чи можливо долати недовіру і примножувати соціальний капітал без правдивості, без відвертості і прозорості політичних еліт? «Держава, провідні політики Німеччини, по суті, проспали Інтернет… — поставив діагноз Маркус Бекедаль 2010 року. — Для еліти це означає, що розпочинаються кардинальні зміни… Еліта має навчитися спілкуванню з тією громадськістю, яка нині формується

Еліти навчаються, але явно не встигають. З одного боку, нова демократія в європейській цивілізації вже стоїть на історичному порозі. Вона невідворотна під тиском інформатизації, яка несе небачену прозорість, коли «все таємне стає відомим» не за роки чи десятиліття, як раніше, а протягом хвилин. Мережана демократія (mesh-democracy) розв’язує кардинальну суперечність між мережаним інформаційним суспільством і переважно ієрархічною, конструкцією чинних держав.

Очевидним гальмом духовного оновлення залишається неготовність еліт піти на певну жертовність: «…місія правдомовності неминуче пов’язана з якоюсь жертвою, оскільки проголошувати правду у світі облуди означає автоматично стягнути на себе лавину фальшивих обвинувачень, за якими йдуть ненависть і насильство. А в цій ситуації лише жертва надає ціни словам правдомовця, перетворюючи його на рятівну опору в розбурханому морі, до якої можуть потягнутися люди.»

Саме жертовність учасників Майдану і бійців добробатів привернула сподівання західних інтелектуалів, які визнають, що Європі не вистачає рішучості, соціально-політичної динаміки. Імпульс для такої динаміки пропонує Україна: як точковий поштовх, що в зоні біфуркації скерує природній процес до бажаного сценарію.

Спільність ключових українських і західноєвропейських проблем дає підстави для консолідації досліджень на подолання кризи. З українського боку на розгляд можна висунути Позитивний сценарій: він виходить з того, що деолігархізацію можливо провести лише за певного рівня взаємодовіри у суспільстві, за масової підтримки громадян. Їх довіру може залучити приваблива і обґрунтована перспектива «держави для людей». Концепцію мерЕжаної демократії Спільного Проекту можна розглядати як пропозицію ДІЙСНОЇ демократії, якої вимагали протестувальники 2011 року.

В цій концепції роль шестерику відіграє українська правова новація — персональний мандат. Він вперше надає відповідь на запитання щодо представницького принципу, яке стояло ще з античних часів: хто буде стерегти сторожів? Подібно до імперативного мандату, він передбачає реальну можливість виборця не лише віддати голос за свого обранця, а й — забрати його, якщо той зрадив обіцянкам чи сподіванням громадянина. Кожний виборець має отримати змогу через голосувальний «банкомат» забрати свій голос у політично безвідповідального депутата чи партії. У випадку масового відкликання голосів ЦВК без будь-яких погоджень чи дозволів ВРУ, Кабміну, Президента має оголосити дострокові вибори, кошти на які будуть закладатися спеціальним резервом в кожному річному бюджеті.

Концепт новації підтримало чимало українських інтелектуалів, принципову доцільність новації підкреслював відомий правознавець-конституціоналіст професор Віктор Мусіяка. Новація зацікавила, зокрема, і професора Університету Париж V — Сорбонна, засновника Центру досліджень сучасності повсякденності Мішеля Маффесолі.

На Майдані поєдналися прагнення двох історичних процесів: оздоровлення українського і всеєвропейського суспільств. Його можна прискорити на основі європейської духовності, моралі і культури, разом з мережаною демократією (mesh-democracy) і відповідною соціально-економічною парадигмою.

Перша підвалина оновленої цивілізації вже явилася світу. Не лише теоретично, а й практично, про що оголосив автор дослідження «Дороговкази в майбутнє — до ефективніших суспільств», яке було видане 12 мовами, футуролог Богдан Гаврилишин: «…наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ. Ми не мусимо у всьому доганяти світ — чи то Європу, чи то США. Абсолютна більшість країн, за винятком кількох європейських, не має тих чотирьох характеристик: повна політична свобода; певний рівень економічного добробуту для цілого населення (там є багаті, але немає бідних); соціальна справедливість; симбіоз з біосферою. То дуже мало потрібно, щоби українське економічне диво почалося. Думаю, що початок може бути за два роки, але потрібні тотальні трансформації.»

Які саме трансформації потрібні Україні, і яким чином їх можна реалізувати, пропонує Позитивний сценарій.

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: