Україна: від єврооптимізму до єврореалізму

Звісно, нам потрібна перемога над нашим екзистенційним ворогом. Не лише військова, а тотальна – на всіх фронтах. Особливо – на внутрішньому фронті трансформації.

Тридцять років тому еліти відтвореної української держави були під таким імперським гіпнозом, що навіть не спробували незворотно відірватися від мацяльців нежиті, що обліпила країну. І з кожним роком легковажно та безвідповідально влипали у смертельно небезпечну залежність дедалі глибше. І ось ми оплачуємо рахунок історії за Кравчука замість Чорновола та всі наступні самогубні рішення.

Як приклад, куди мудріше вчинила Польща. Не випустила всю пару в гудок вигуків «геть від Москви», а зробила все можливе, щоб це «геть» практично відбулося. Грамотно використала переваги кандидатства, а потім і членства в ЄС.

І якщо ви думаєте, що своїм успіхом країна-сусід зобов’язана безжальній люстрації колишніх комуністів і службістів та шоковим реформам Бальцеровича – ви маєте рацію лише наполовину. Друга частина правди полягає в тому, що за 10 років, які минули з моменту подання заявки до повноцінного членства в ЄС (1994-2004 роки) Польща зуміла залучити десятки мільярдів євро з європейських фондів та програм на розвиток країни. Створивши у всіх регіонах тисячі агентств регіонального розвитку, інститутів підтримки бізнесу та проектних офісів.

Ініціатором цього руху була зовсім не держава. А молоді поляки, які не бажали залучатися до пострадянських владних структур та побачили в програмах євроінтеграції альтернативний соціальний ліфт. Вони навчалися в Німеччині у німецьких проектних менеджерів, а після повернення додому створювали проектні офіси. Писали проекти, залучали кошти для їх реалізації з європейських фондів та програм та тисячі мікрозусиль вирощували «знизу» вільну та розвинену Польщу.

Сьогодні Україна отримала другий шанс не просто вирватися зі багатовікового мороку, а й створити найкращу версію самої себе.

Що обіцяє Україні євроінтеграція?

23 червня Європейський парламент переважною більшістю голосів ухвалив резолюцію на підтримку статусу кандидата в ЄС для України. 23 червня 2022 року Рада Європейського союзу надала Україні статус кандидата на вступ до Євросоюзу.

Це історичне рішення робить Україну повноправним учасником програм та ініціатив Євросоюзу, доступних як країнам ЄС, так і країнам – кандидатам. Тобто значно розширює доступ до фінансових інструментів ЄС у вигляді грантів, інвестицій та технічної допомоги.

Це гігантський крок порівняно з минулим періодом, коли Україна могла розраховувати лише на макрофінансову допомогу (для держави) та European Neighbourhood Policy (ENP) – Інструменти європейської політики сусідства (для організацій України). Тобто, на реалізацію проектів тільки в консорціумах з колегами з країн ЄС, де ці колеги займали позицію лідерів. А оскільки лідер консорціуму відповідає за проект загалом, українських партнерів старанно уникали через країнові ризики та недосвідченість українців використання європейських фінансових інструментів.

До речі, це спровокувало деяке розчарування українців у процесі євроінтеграції, оскільки угода про Асоціацію накладала зобов’язань набагато більше, ніж надавала реальних переваг.

Проте статус кандидата передбачає зовсім інші можливості.

По-перше, кандидат отримує доступ до Інструменту передвступної підтримки (IPA). Цей інструмент діє з 2007 року, до нього кандидати могли розраховувати на структурні фонди ЄС. Наприклад, Польща ще скористалася можливостями ключових європейських фондів: Європейський фонд регіонального розвитку (ERDF), Європейський соціальний фонд+ (ESF+), Фонд згуртування (CF), Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільської місцевості (EAFRD), Європейський фонд морського та рибного господарства ( EMFF). Наразі доступ до Структурних фондів мають лише повноправні члени ЄС.

Для країн-кандидатів створено інструмент IPA, за допомогою якого здійснюються інвестиції переважно у соціально-економічну сферу. Це робиться з метою вирівнювання рівня життя країни-кандидата та ЄС, щоб уникнути неконтрольованої міграції всередині Євросоюзу після вступу. Інші пріоритети IPA: зміцнення верховенства прав і прав людини, сприяння низьковуглецевій економіці, підтримка транскордонного співробітництва.

Україна – кандидат, який отримав доступ до ІРА ІІІ. Загальний бюджет інструменту на сім років – 14,2 млрд євро. На що ми можемо розраховувати? Для порівняння, у попередньому семирічному бюджеті Туреччина отримала 3,5 млрд євро або 600 млн євро на рік.

По-друге, доступним стає Фонд солідарності ЄС (EUSF), який надає допомогу у разі великомасштабних стихійних лих. Катастрофи вважаються великомасштабними, якщо збитки від них перевищують 3 млрд євро або 0.6% від ВП країни.

По-третє, країни бенефіціари – ІРА ІІІ отримують доступ до ще одного інструменту – Європейського фонду сталого розвитку плюс ( EFSD +). Інструмент підтримуватиме інвестиції в країнах-партнерах для сприяння створенню гідних робочих місць, зміцнення державної та приватної інфраструктури, розвитку відновлюваних джерел енергії та сталого сільського господарства, а також підтримки цифрової економіки. EFSD+ надасть до 135 мільярдів євро на гарантовані інвестиції в інфраструктурні проекти у період з 2021 по 2027 рік, до 18 мільярдів євро буде надано у вигляді грантів з бюджету ЄС та європейських фінансових установ, європейські фінансові установи мають до 145 млрд євро запланованих обсягів інвестицій.

По-четверте, це частково доступна Україні раніше транснаціональна науково-дослідна та інноваційна рамкова програма ЄС Горизонт-Європа (у попередньому семирічному бюджеті – Горизонт 2020) із загальним бюджетом на період 2021 – 2027 років 95,5 млрд євро. Поточні пріоритети програми: «Адаптація до кліматичних змін, включаючи соціальні перетворення», «Боротьба з раком», «Кліматично нейтральні та розумні міста», «Здорові океани, моря, прибережні та внутрішні води» та «Здоров’я та живлення ґрунту».

Не варто забувати про те, що Україна — унікальний кандидат, який потребуватиме не просто вирівнювання, а відновлення після війни. Єврокомісія вже представила платформу відновлення України, Rebuild Ukraine та запропонувала створити спеціальний фінансовий інструмент Rebuild Ukraine Facility. Він складатиметься з грантів та кредитів, а також — цілком імовірно — із коштів, заморожених внаслідок санкцій проти РФ та РБ. Загальний бюджет програми поки що невідомий, оскільки неможливо порахувати завдані збитки до закінчення війни.

Це були добрі новини. Гроші на відновлення України є чи знайдуться. Питання, чи зможуть українці їх взяти?

Ні простоти, ні крадіжок

Якщо ви хотіли знати, як виглядає Священна Європейська Корова, але соромилися спитати, знайте – це гроші європейських платників податків. Ті, хто працювали з ресурсом європейських чи міжнародних фондів та програм, чудово розуміють, про що я.

Не варто претендувати на цей ресурс «циганським методом» — потрясаючи замурзаними немовлятами та голосячи жалібним голосом. Чисто по-людські раціональним донорам це може бути зрозуміло. Але кошти вони виділяють лише під конкретні, зрозумілі, реалізовані, системно пов’язані проекти та програми. Як мінімум — під гарантію того, що Україна перестане бути бідною, слабкою, корумпованою, безладною, вразливою для будь-яких типів криз, у тому числі — військової агресії зі Сходу.

Як максимум — що вона зможе стати процвітаючою європейською державою, яка посилить Євросоюз за низкою параметрів. Це зовсім не буде благодійністю – це буде розумною інвестицією у колективну безпеку, економічний розвиток та неповторення ситуації, коли доводиться скидатися «усім світом» на ургентну підтримку України. А також долати наслідки економічної кризи, спровоковані черговим військовим ексцесом.

Отже, щоб узяти цей ресурс, потрібно дечому навчитися і дещо заздалегідь зробити.

Будь-який, навіть найменший, «м’який» проект, що реалізується за європейські кошти, має бути внутрішньо узгоджений зі: стратегією розвитку населеного пункту, регіональною стратегією, національною стратегією та пріоритетами ЄС. А це означає, що такі багаторівневі стратегії потрібно згенерувати з урахуванням ситуації, що змінилася. Із застосуванням європейських методик – тобто серій стратегічних сесій у населених пунктах, областях та на національному рівні.

Також непогано було б подумати, що такого унікального Україна здатна запропонувати європейській родині, і, глобальніше, світові. Щоб європейські бюрократи щонайменше могли пояснити європейським громадянам, чим цінне приєднання нашої країни. І які перспективи воно означає у майбутньому.

Не слід забувати, що європейські фонди та програми дофінансовують проекти – тобто виділяють від 90 до 50% необхідної суми. Але решту — власний внесок, вносить ініціатор проекту. Крім можливості фінансово взяти участь у проекті в організації має бути бездоганна грантова історія та портфель реалізованих раніше проектів. Поки що в Україні цим критеріям відповідають хіба що органи місцевого самоврядування (і то далеко не всі) і кілька солідних старих НУО, які багато років працюють із зарубіжними донорами. Для програми відновлення та трансформації країни таких організацій має бути незрівнянно більше. І, звичайно, перед стартом програми потрібно максимально усунути податкові та бюрократичні обмеження.

Чи варто говорити, що претендент, який претендує на міжнародні кошти, повинен уміти скласти проектну заявку, розмістити її на конкретному порталі та відповідати за реалізацію заявлених у ній цілей. Вміти укомплектувати команду проекту, залучити адекватних підрядників та партнерів та скласти звітність (дуже й дуже «драконівську»).

Кошти, зазвичай, не надходять на рахунок організації однією сумою. Вони виплачуються траншами — з проміжними звітами про реалізований попередній етап. Тому часто потрібно мати власні кошти, щоб не «провалити» графік реалізації проекту.

Про «відмивання» або просто крадіжку донорських коштів не може бути й мови. Це завжди загрожує тим, що організація-реципієнт повертає всю суму гранту чи інвестицій. І несе репутаційні витрати, що знижують її шанси на отримання коштів у майбутніх періодах. Нормативи, які унеможливлюють нецільове використання коштів європейських платників податків, спроектовані настільки чітко, що обійти їх неможливо.

І це лише мала частина того, що потрібно зробити і чому навчитися для того, щоб запустити процеси відродження та побудови процвітаючої європейської України. Але ми повинні це зробити. Тому що боргуємо нашим загиблим. І нашим дітям.

Ексклюзив

Катерина Гладкевич
Фонд Вільяма Д. Донована за міжнародний мир