Україна відроджується втретє за 30 років. Незважаючи на перешкоди. Ексклюзив

16.02.2021 0 Редакция NS.Writer

Анонси нових перетворень та емоції навколо перепідпорядкування деяких важливих державних компаній змушують замислитись над питанням — у чому ж полягає ключова проблема українських реформ? Адже несприятливі зовнішні форс-мажори, такі, як збройна агресія Росії, яку не можна було передбачити у 2013-початку 2014 рр., або глибока ментальна криза Заходу (частково спровокована тією-таки російською інтервенцією) мають уже враховуватись як даність.

Справді, досить важко знайти приклад успішних змін під час озброєного конфлікту в його гарячій фазі — мабуть тут Україні доводиться виступати піонером. Але загалом, будь-де і будь-коли реформи не проводяться від доброго і заможного життя, або тому, що комусь так заманулося. Навіть якби підступна Росія не напала на Україну, а Янукович із своєю свитою просто втік (варіант із його збереженням при владі ми із зрозумілих причин не розглядатимемо), ми все одно пережили би економічний спад (до 5%) і пограбування валютних резервів (воно фактично відбувалося вже наприкінці 2013 року), втрату керованості багатьма компаніями та банками, чиї рахунки і так виявилися би спустошеними вчорашніми господарями життя — як тут не пригадати затримання буквально на дорозі в аеропорт, особисті скарбниці колишніх міністрів, тощо. До речі, такою була і внутрішня аналітика міжнародних організацій на рубежі 2013-14 років: вважалося, що Україна залишиться із мізерними резервами, головним викликом буде ризик дефолту, а виробництво впаде.

Повномасштабної війни до якої вдалася Москва справді ніхто не очікував — і проблеми 2015 року частково викликані саме цією обставиною, тим самим міжнародним донорам доводилося гарячково переглядати свою українську концепцію буквально кожні кілька місяців. У такому режимі вони не працювали, мабуть, з 2008 та 1998 років, епізодів міжнародних криз — більш того, заради України вносилися зміни (або робилися винятки) до правил, процедур, регламенту міжнародних фінансових інститутів (МФІ).

До речі, тим «зрадофілам», які і досі щось нудять про «оголошення війни», слід знову і знову нагадувати — таке оголошення війни означало би миттєвий дефолт і заморозку будь-яких фінансових операцій, більш того, Росія заявила би про те, що Україна сама на неї напала. «Слово проти слова» І що далі?

Захід різний, країни, де Путін та його банда відмивають гроші зробили би вигляд, що повірили Москві. Але при цьому США, ЄС та МФІ весь цей час поводили себе із Україною як із країною, яка, ставши жертвою агресії, воює де-факто, не розповсюджуючи на неї автоматичних за іншого відношення санкцій. Навіть у тих умовах зупинити втечу капіталів (2014-15 рр.) було майже неможливо — хіба що більшовицькими методами, які точно вийшли би нам боком. Якби все це було не так, США, зокрема, проінтерпретували би сумнозвісний Будапештський меморандум по-іншому і вдалися би до геть інших дій, як це було, наприклад, із Гренадою у 1983 році. Але попри всі чесноти Барака Обами — він не був Рональдом Рейганом.

Проте, необхідно визнати — пограбування країни кланом Януковича (до речі, слідчі неофіційно стверджують, що на кінець 2013 року в Україні не залишилося жодного помітного бізнесу, який би не належав у тій чи іншій мірі цьому клану або не сплачував йому данину) та війна створили максимально несприятливі умови для старту реформ.

У доларах США ВВП України протягом 2014-2015 років скоротився з $180(+) млрд до $90 (+) млрд., тобто вдвічі, на 50%. Виглядає це, звісно, жахливо.

Але.

У 1991-1999 роках ВВП України скоротився на 59,2% порівняно до цього ж показника у «постійних цінах 1990 року». До цієї методології є питання, адже змінилася структура споживання, відбулося масштабне роздержавлення, ціни почав встановлювати ринок, та й радянській статистиці не можна безоглядно довіряти. Щоправда, в номінальному доларі картина подібна — скорочення на 65,3% між 1990-м і 2000-м роками. Втім, глибина депресії в Україні і справді була чи не найглибшою з числа пострадянських країн (чому — це інша історія, і що в цьому підозріле — теж). Та за наступні вісім років Україна надолужила більш як половину втраченого — на новій ринковій основі. Більш того, у номінальному доларі, як за загальним розміром ВВП так і ВВП на душу населення Україна «перегнала» 1990-ий рік вже у 2005-2006 роках (посилання на статистичний довідник)! У 2009 році ВВП у доларовому вимірі скоротився на 35% (на 14,8% до 2008 року в гривнях), але за чотири роки Україна знов відновилася (ВВП 2008 року — $180 млрд, 2013 — $182 млрд). Отже, неможливого немає, тим більше, що зараз — не депресія (як у 1991-99 рр.), а все-таки шок (як у 2009 році), але із елементами стагнації, що, зрозуміло, неприємно — і саме це є законним приводом визначити ключову проблему наших реформ 2014-16 років — відсутність чіткої ідеології, вимушеність, потреба робити «все і одразу» без надії на швидке відновлення. Тим не менш, завдяки проведеним реформам, постійній і масштабній підтримці донорів, відкриттю європейського ринку у 2016-2019 роках середній темп зростання склав 2,8% на рік, а у доларовому еквіваленті ВВП у 2016-20 роках збільшився на 52%, до 142 млрд (а за порівняльними цінами до 527 млрд, це 40-ве місце в світі, між Швецією та Австрією).

Отже, незважаючи на нову, епідемічну кризу — Україна вистояла, і відроджується, хай і з численними, як кажуть в артилерії, «похибками на вітер».

Максим Михайленко, головний редактор Newssky


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: