Україна обирає місце для космодрому

18.09.2021 0 Редакция NS.Writer

Не маючи можливості запускати ракети з власної території, Україна змушена кооперуватися з іншими країнами, щоб стартувати разом, пише dev.ua.

Коли цього літа глава ДКАУ Володимир Тафтай заговорив про можливість будівництва Україною морської пускової платформи на заміну збанкрутілого і викупленого російською S7 стартового комплексу Sea Launch, це сприймалося не більше ніж рекламний хід чиновника з тимчасовим статусом.

Але після затвердження на посаді Володимир Тафтай підтвердив ці плани, а ДКАУ почало активно контактувати з державами, розташованими неподалік від екватора і які мають вихід до океану. За останній місяць ДКАУ провело переговори з колегами з Таїланду і Кенії. Причому з першими двічі. Але якщо говорити про пошуки місця для плавучого космодрому, то ідеальним кандидатом можна назвати саме африканську країну.

Чим цікава Кенія

Космічний центр імені Луїджі Брольо на мапі

З 60-х років минулого століття біля узбережжя Кенії базується перший у світі плавучий космічний центр імені Луїджі Брольо, що включає стартову платформу Сан-Марко, перероблену з нафтової вежі, ще одну вежу Санта-Рита, яка використовується як центр управління та центр спостереження за космічним простором, розташований на березі.

Формально цей комплекс належить Італії. Спочатку її власником був Центр аерокосмічних досліджень Римського університету Ла Сапієнца, а потім італійське космічне агентство. Однак, за договором з NASA, майже всі запуски з Сан-Марко відбувалися за допомогою американських ракет Scout (абревіатура — Solid Controlled Orbital Utility Test) різних модифікацій, які компонувалися з твердопаливних ступенів різних бойових ракет.

За допомогою Scout Італія в 1967 році вивела на орбіту свій перший супутник Сан-Марко-2 і стала третьою країною після СРСР і США, що освоїла виробництво та управління космічними апаратами. Найбільша активність тут спостерігалася в 70-х — в розпал холодної війни.

Всього ж до березня 1988 року Центром Луїджі Брольо було здійснено понад два десятки випробувальних пусків і виведено на орбіту 9 супутників. При цьому важливий факт, що всі ці роки влада Кенії отримували лише номінальні відрахування за використання своєї території як космодром і, схоже, досі не можуть отримати всі переваги правового статусу власника.

Хоча пускова інфраструктура центру зараз знаходиться в занедбаному стані й не дозволяє запускати супутники, італійське космічне агентство продовжує стежити за космічною ситуацією з наземного поста. І ще у 2019 році влада Італії та Кенії вели переговори про рівноправний статус власників об’єкта, який дозволив би уряду африканської країни отримувати половину комерційного прибутку від його експлуатації. До них відносяться супутникове стеження, послуги зв’язку і телеметрії, забезпечення навігації тощо.

Але навіть у цьому випадку Кенія могла б претендувати на вельми скромні за космічними мірками $250 000 орендної плати плюс $50 000 через кожні 5 років використання об’єкта. Ще $50 000 авторизаційного збору передбачалося за залучення до експлуатації центру третіх країн.

У цьому контексті пропозиція ДКАУ про розміщення біля берегів Кенії нової плавучої платформи на вигідніших умовах, або ж спільне володіння та експлуатація для кенійської влади може виглядати дуже привабливо.

Не маючи запасів вуглеводнів та інших стратегічних ресурсів типу урану або алмазів, влада Кенії прагне використовувати її вигідне географічне положення і позиціонувати країну як інвестиційний хаб в екваторіальну Африку і основного конкурента ПАР за залучення великих іноземних корпорацій.

За африканськими мірками Кенія вважається благополучною та стабільною державою. До пандемії щорічне економічне зростання перевищувало 5%, і стратегічні плани передбачають виведення країни в розряд держав із середніми доходами населення.

А чи є шанси?

Україна має досвід виробництва ракет і їх запусків в океанських умовах. Крім того, в рамках українсько-бразильського проєкту AlcantaraCycloneSpace українські підприємства вперше виготовили пусковий комплекс, який можна пристосувати до нових умов.

Як зазначав раніше Володимир Тафтай, існуючі напрацювання дозволяють прискорити час виробництва необхідної інфраструктури й здешевити її виготовлення до 4-8 млрд грн на відміну від $1 млрд, який би знадобився в іншому випадку.

Загалом реанімація «Морського старту» цілком реальна. Національний проєкт такого рівня дозволив би оживити не тільки ракетобудування, але і суднобудівний комплекс, дати поштовх економічному розвитку. Тепер з нетерпінням очікуємо подальші переговори між Україною і Кенією та затвердження Космічної програми з необхідним фінансуванням.


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: