У Тустані розробили гру, де можна ходити фортецею, якої давно немає

Ми зустрічаємося з головою ГО «Тустань» Василем Рожком пізно ввечері, після його навчання у бізнес-школі.

Він переконаний, що кожен керівник має постійно вчитися.

Так, команді заповідника вже неодноразово вдавалося здивувати відвідувачів. Спочатку можна було навести камеру та побачити віртуальну ретроспекцію фортеці у заповіднику Тустань, що на Львівщині, зробити фото старовинної споруди і навіть селфі поряд.

Потім з’явилася можливість літати над віртуальною фортецею за допомогою доповненої реальності. Річ у тому, що в реальному житті така відбудова може нашкодити природному ландшафту.

Минулоріч створили віммельбух. Це — історія про детально промальовані різні періоди фортеці. Наприклад, як її будували, пояснення, що таке пази, дитинець, цистерни, завдання для тих, хто приїде в Тустань, розповідь про атаку фортеці, її розквіт, занепад, історія досліджень, сьогодення з фестивалями й весіллями. То що ж далі?

Як виникла ідея і ким можна бути в грі

«Знаєте всесвіт Marvel? Це історія про трансмедіа: коли це і гра, і комікси, і низка різних жанрів, де з’являються герої.

Ми почали йти цим шляхом. Наступний крок — це гра.

Або такий собі VR-музей фортеці через гру. Уявіть, ви можете обрати роль, ким ви будете в грі, наприклад, воїном чи спудеєм, взаємодіяти зі справжніми артефактами, які археологи знаходили на території заповідника, побачити, якою фортеця була всередині. Для цього треба буде тільки одягнути VR-окуляри й взяти контролер.

Усе це можна буде зробити на території заповідника. Команда також роздумує над поїздками до шкіл на уроки історії. Ми робимо речі, що мають сенс.

Адже можна зробити панораму 360 градусів, наробити фото музею й сказати, що це — віртуальний музей.

Однак коли ти наводиш телефон на скелі Тустані, то бачиш фортецю, якої давно немає. Це має сенс, бо інакше її неможливо побачити», — розповідає Василь Рожко.

Ключові користувачі — це відвідувачі Тустані, зокрема молодь і діти, тому завдання полягало в тому, як ще інтерактивно й цікаво розказати їм про спадщину.

Тоді в команди виникла ідея такої собі VR-платформи чи VR-музею через гру. Мовляв, відвідувачі вже можуть побачити фортецю ззовні — прийшов час зобразити її всередині.

Так, ходити фортецею можна лише за допомогою окулярів і контролера Oculus Quest 2. Спочатку потрібно обрати роль. Наприклад, в Тустані була оборонна функція — і роль воїна це розкриває: можна помахати мечем, постріляти чи підняти стяг на вершину. До того ж Тустань була центром волості, що контролювала третину переходів через Карпати. Тому є роль воєводи: можна взаємодіяти з булавою, перстнем, печаткою.

Також є будівничий, який може щось ремонтувати. Таким чином розробники показують Тустань як унікальний приклад архітектури.

Йдеться про 5-поверхову суцільну забудову, висотою як сучасний 9-поверховий будинок, до того ж галереї нагорі.

Як пояснює керівник проєкту, для Середньовіччя — це космічно.

«Усе, що зображене в грі, датується XIІІ-XV століттям. Окрім знахідок, які археологи виявили на території заповідника й які зображені в грі, ми вирішили показати Середньовіччя як таке, показати все багатство життя того періоду», — додає пан Василь.

Наприклад, немає відомостей, що в Тустані були жінки. Тому розробники зробили історичне допущення, що вони там були. Але Тустань була митницею, тому там міг бути будь-хто.

Як-от купець чи спудей, який йде через Тустань вчитися в Болоньї. Окрім всього, характер кожного героя детально прописали. Наприклад, у героя вдома — жінка й діти, чи він — старий і нервовий або скупий і розважливий.

У музеї не можна взяти експонат в руки, а в грі можна все

Гра розроблена на основі детальної моделі скель із сантиметровою точністю. Кожна щілина 200-метрового масиву зображена на проєкції.

Це — модель на основі лазерного сканування, наземної та аерофотозйомки (зйомки з дрона).

Для зображення архітектури обрали п’ятий будівельний період, найбільший період розквіту.

Те, що тато Василя Михайло Рожко робив у 70-х роках на основі плоских креслень, професійний архітектор Валерій Міщенко переосмислив і зобразив об’ємно.

Він перезібрав архітектуру за слідами так, аби ми могли ходити нею, щоб усі коридори, сходи й двері кудись вели, не накладалися на скелі.

У кожного приміщення є функція, як-от кухня, трапезна, майстерня, житло, зброярня, сходи, надбрамниця, зал воєводи. Наповнили також інтер’єри: є світло, меблі, бочки, печі, свічниці, розписана кімната воєводи.

Частина речей, які наповнюють кімнати, були знайдені на території заповідника: наприклад, дерев’яні різьблені одвірки знайшли в цистерні. Цей шматок дерева є в музеї, а в грі він зображений, як оригінальний.

Також у гру інтегрована булава, яку знайшли в околицях Тустані, а ще перстень з гравіюванням галки, яка стала символом заповідника. Ці речі перенесли в гру спеціальним методом, створивши 3D-моделі за допомогою фотограмметрії.

Сенс у тому, що усе це можна «взяти» в руки за допомогою контролера, покрутити, оглянути й побачити якісне зображення, тріщини, фактуру. Навіть в музеї ти так не оглянеш експонат. Тут можна все, навіть кидати ці речі.

«Власне, ми робимо це з прицілом на те, щоби наступні покоління могли роздивитися речі детально.

Основна ідея — зробити не просто гру про Середньовіччя. Адже „Відьмак“ дає середньовічний сет, але використовує магію. А в нас усе правдиво.

А ще у грі літають ворони, ходять корови, кури й коти. Все — як у тогочасному житті фортеці. Моїй дочці 5 з половиною років. Ми дали їй спробувати пограти в гру.

Так-от, пів години вона ходила фортецею…

Зрештою, сказала, що все подивилася. Наприкінці бавилася з котами й воронами. Це — показник для нас. Бо в такому віці втримати увагу дитини пів години — дуже важко», — наголошує Василь Рожко.

Першу версію гри роблять 7-10-хвилинною. Але вже знають, що будуть продовжувати цю ідею.

Гра замість лекції про цінності

Голова ГО «Тустань» пояснює, що гейм-дизайн виявився складніший, ніж інші види мистецтва. Книжка — лінійна: є початок, основна частина й кінцівка. Фільм — також лінійний, але глядач ще менше може уявити, ніж у книжці, бо в кіно все показано.

Натомість у грі сенс у тому, що світ відкритий і все залежить від тебе.

«Ми пішли шляхом відкритого світу — ти можеш йти будь-куди й брати будь-що. Але є певні речі, з якими твій герой може взаємодіяти.

Так, сюжетну лінію ти будуєш сам. За допомогою сюжету розкрито особливості фортеці та певні цінності. Це — про лицарство, етичний кодекс, українство.

Адже не можна годину читати лекцію про цінності, бо її ніхто не буде слухати. Натомість варто показати цінності через персонажів у грі. А ще йдеться про клієнтоорієнтованість. Ти робиш річ, яка потрібна й цікава людям.

Я багато говорив про послідовників, які можуть перейняти наш досвід — і ми будемо раді. Однак нещодавно мене надихнули на думку про те, що важливі також спадкоємці.

Бо вони відчувають, що це — їхня спадщина, і обирають, що з нею зробити: продати, забудувати або знайти новий спосіб презентації. Так, ми шукаємо, як в сучасному світі зробити старовинну фортецю цікавою і корисною», — каже Василь Рожко.

Це виклик для сучасності. Адже є суперігри, які зовсім неісторичні, а є суперкаталоги, що зовсім нецікаві. Команда Тустані пробує поєднати ці світи. З новими ідеями допомагають гранти як додаткова можливість розвитку.

«Грантові гроші дають можливість стрибнути, спробувати щось нове. Але ти мусиш базово забезпечити свою команду й сталість.

А сталість в клієнтові, який платить гроші. Тому ми зацікавлені робити продукти, які не йтимуть у нікуди. Як-от завдяки інфраструктурі й інформаційній кампанії минулого року ми отримали 120 тисяч відвідувачів, а цьогоріч — 200 тисяч.

Це — нові виклики. І рух! Можливо, вони таким чином зрозуміють, що далеке українське село, де немає великого державного фінансування, можна зробити привабливим для туристів..

Нині з місцевими бізнесменами, підприємцями, громадою ми створюємо музейно-туристичний кластер. І це працює», — підсумовує пан Василь.

Текст створений за підтримки Українського культурного фонду.

Марія Марковська, спеціально для УП.Життя