У швейцарському Credit Suisse знайшли майже 900 нацистських рахунків: як банк десятиліттями приховував сліди Гітлера

Коли в архівах одного з найвідоміших банків світу раптом спливає майже 900 рахунків, пов’язаних із нацистським режимом, це вже не просто історія про минуле. Це питання: хто й скільки років вибудовував комфортну тишу навколо грошей, зароблених на Голокості та війні.

Нове розслідування в США виявило 890 раніше не розкритих рахунків у швейцарському банку Credit Suisse, які можуть бути пов’язані з нацистським режимом часів Гітлера^{1 3 4} . Про це напередодні слухань у Сенатському юридичному комітеті заявив сенатор-республіканець Чак Ґраслей, який роками відстежує справи про участь банків у фінансуванні нацистів і приховуванні коштів жертв Голокосту^{1 4} . Йдеться не лише про окремих членів НСДАП: серед рахунків — воєнні депозити МЗС нацистської Німеччини, німецького виробника зброї та Німецького Червоного Хреста, а також структури СС, які раніше не фігурували в офіційних розкриттях банку^{3 4} .

Що саме знайшли: 890 рахунків і клієнти нацистського апарату

За інформацією, представленою сенатором Ґраслі, незалежний слідчий в архівах Credit Suisse і його правонаступників виявив 890 рахунків, які мають «потенційний зв’язок» із нацистським режимом або його соратниками^{1 3 4} . Частина з цих рахунків діяла під час Другої світової війни, інші могли використовуватися вже після 1945 року для виведення коштів нацистських функціонерів до Латинської Америки, передусім в Аргентину^{3 10} . Офіційні документи вказують, що в переліку є рахунки:

• німецького МЗС часів Третього рейху;
• великої німецької зброярської компанії;
• Німецького Червоного Хреста, який у низці випадків працював як парасолька для операцій режиму;
• структур економічного підрозділу СС, через які йшли кошти з конфіскованого майна жертв окупаційної політики та Голокосту^{3 9} .

Багато з цих рахунків не було розкрито під час масштабних перевірок 1990-х, які завершилися історичною мировою угодою на 1,25 млрд доларів між швейцарськими банками й представниками жертв нацистських переслідувань^{6 7} . Саме це обурило сенаторів і представників єврейських організацій: виходить, що навіть після «крапки» у вигляді гучних розслідувань і виплат частина інформації лишалася в тіні^{3 6} .

Чому Credit Suisse знову в центрі скандалу

Credit Suisse — не новачок у подібних історіях. Ще в 1990-х роках банк, як і низка інших швейцарських установ, визнав наявність тисяч «сплячих» рахунків, що належали жертвам Голокосту, й став стороною міжнародної угоди про виплату компенсацій на суму понад 1 млрд доларів^{6 7} . Тоді здавалося, що найтемніша частина історії швейцарських банків добігає кінця: було створено незалежну «комісію Фолькера», яка переглянула мільйони рахунків і оприлюднила частину даних^{6 7} .

Однак нове розслідування, ініційоване на прохання Центру Симона Візенталя та підтримане американськими сенаторами, показало, що архіви Credit Suisse зберігали набагато більше, ніж було визнано публічно^{3 8} . Раніше, у 2020 році, Центр Візенталя вже публікував список із 12 000 нацистів, які після війни опинилися в Аргентині, й стверджував, що багато з них користувалися рахунками в попереднику Credit Suisse^{5 8} . Тоді банк погодився на внутрішню перевірку, але нинішні результати свідчать: масштаби зв’язків були недооцінені.

Від Аргентини до Женеви: «щурячі стежки» і швейцарські рахунки

Одна з ліній розслідування стосується так званих «щурячих стежок» — маршрутів втечі нацистських злочинців із Європи до Латинської Америки після 1945 року^{8 10} . Свідчення, представлені комітету Сенату, вказують, що Credit Suisse та його попередники обслуговували рахунки ключових фігур цих мереж, через які здійснювалися виплати хабарів чиновникам у Франції та Швейцарії, а також фінансування переїзду до Аргентини й інших країн⁸ . Один із експертів прямо заявив: «Майже напевно саме з цих рахунків оплачувалися квитки в нове життя для людей, які мали постати перед Нюрнберзьким трибуналом»⁸ .

Це накладається на вже відомі дані: за оцінками істориків, до 12 000 нацистів і колаборантів втекли до Аргентини, а значна частина їхніх фінансових операцій проходила через швейцарські банки^{5 8} . Нові знахідки в архівах Credit Suisse додають до цієї картини конкретику — не лише абстрактні «нацистські гроші», а й конкретні рахунки, дати, операції.

Чому історія випливла саме зараз: роль UBS і Сенату США

У 2023 році, на тлі фінансової кризи, Credit Suisse був екстрено викуплений банківським гігантом UBS — угода, яка фактично поховала бренд Credit Suisse як окрему інституцію^{1 3} . Однак разом із активами UBS отримав і архіви, де вже працювали незалежні слідчі на запит Центру Візенталя та сенаторів США. Саме на цьому етапі виявили 890 рахунків, які, за словами Ґраслі, «мали бути в полі зору ще під час попередніх розслідувань»^{1 4} .

UBS офіційно заявив, що «готовий конструктивно співпрацювати з комітетом» і «прояснити історичні питання, пов’язані з Credit Suisse»^{1 3} . Водночас юристи банку намагаються запобігти спробам єврейських організацій і адвокатів жертв Голокосту відкрити багатомільярдну мирову угоду кінця 1990-х, посилаючись на те, що попередні розслідування були «максимально повними»^{3 6} . Нові дані ставлять це твердження під сумнів.

Як реагують єврейські організації та нащадки жертв

Представники Всесвітнього єврейського конгресу й Центру Симона Візенталя в інтерв’ю західним медіа заявили, що шоковані масштабом виявлених рахунків і тим, що вони не були розкриті раніше^{5 8} . Дехто з учасників переговорів 1990-х прямо говорить: «Ми тоді не мали повної картини, ми домовлялися, не знаючи всього»³ . Це означає, що частина коштів, які могли належати жертвам або їхнім родинам, так і не потрапила до процесу реституції.

Єврейські організації й низка сенаторів тепер вимагають не лише повного розкриття списку нацистських рахунків, а й переоцінки попередньої мирової угоди^{3 6} . На їхню думку, якщо банк справді приховав частину даних від розслідувачів 1990-х, питання справедливості компенсацій не можна вважати закритим. Проти цього активно виступає UBS, побоюючись нового лавиноподібного потоку позовів і репутаційного удару для швейцарської фінансової системи.

Швейцарські банки й нацистські гроші: коротка історія довгої тіні

Скандал навколо Credit Suisse — черговий виток історії, що тягнеться ще з часів Другої світової війни. Швейцарія, зберігаючи формальний нейтралітет, стала одним із ключових фінансових «безпечних гаваней» для нацистського режиму: саме через її банки проходили золото, валюта й інші активи, конфісковані у підкорених країн і жертв Голокосту^{6 7} . У 1990-х розслідування та тиск з боку США й єврейських організацій примусили банки визнати наявність тисяч заморожених рахунків, що належали жертвам переслідувань, і погодитися на багатомільярдні компенсації^{6 7} .

Тодішня «комісія Фолькера» переглянула 4,1 млн рахунків за період 1933–1945 років і виявила близько 54 000 рахунків, які могли належати жертвам нацистських переслідувань⁶ . Але вона так само зафіксувала серйозні недоліки: знищення документів, небажання банків співпрацювати, спроби приховати інформацію від спадкоємців і громадськості⁶ . Нові знахідки в архівах Credit Suisse вкотре показують, що навіть після «повного аудиту» залишаються зони, куди світ так і не заглянув.

Чому ця історія важлива сьогодні — і для України також

На перший погляд, скандал зі швейцарським банком — це справа історичної справедливості для жертв Голокосту та їхніх спадкоємців. Але він має й ширший вимір. По-перше, він показує, як довго фінансові інституції здатні зберігати й приховувати сліди грошей, пов’язаних із найтяжчими злочинами^{3 6} . По-друге, ця історія прямо стосується сучасних дискусій про відповідальність банків за обслуговування режимів, що вчиняють воєнні злочини сьогодні, зокрема Росії.

Для України, яка домагається арешту й конфіскації російських активів у світі, кейс Credit Suisse — це аргумент, чому не можна беззастережно вірити у «саморегуляцію» фінансових гігантів і обіцянки «розібратися всередині»^{4 6} . Якщо десятиліттями приховувалися рахунки нацистів, то тим більше потрібен жорсткий міжнародний контроль за активами сучасних агресорів, прозорі розслідування й участь незалежних інституцій, а не лише внутрішні аудити банків.

Юридичні наслідки: чи відкриють стару справу по-новому

Ключове практичне питання нині — чи стануть нові дані підставою для перегляду мирової угоди 1998 року між швейцарськими банками та представниками жертв Голокосту^{3 6} . Частина юристів вважає, що так, адже якщо банк свідомо приховав інформацію, це означає, що домовленості укладалися без повної картини. Інші наголошують на юридичній складності: минули десятиліття, змінилися власники, а докази намірного приховування складно зібрати в повному обсязі³ .

Поза юридичними нюансами, політичний тиск зростає. Сенатський комітет уже отримав попередні звіти розслідувачів, готуються нові слухання з участю представників UBS, Центру Візенталя, Всесвітнього єврейського конгресу^{3 8} . Навіть якщо формальна мирова угода не буде переглянута, банки можуть опинитися перед фактичним «другим раундом» репутаційної й фінансової відповідальності.

Моральний вимір: гроші, час і пам’ять

Скандал із нацистськими рахунками в Credit Suisse — це історія не лише про те, де лежали конкретні суми, а й про те, як довго світ готовий миритися з тим, що частина минулого лишається незручною й нерозказаною. Тисячі родин жертв Голокосту десятиліттями намагалися довести, що їхні близькі мали рахунки в нейтральній Швейцарії, але наштовхувалися на стіну банківської таємниці й бюрократії^{6 7} . Тепер, коли нові документи підтверджують масштаб прихованого, постає запитання: чи не запізно для справедливості?

Водночас ця історія нагадує: з часом таємниці фінансових імперій усе одно виходять назовні — через архіви, свідчення, політичний тиск. Для нинішніх і майбутніх агресорів це сигнал: гроші, «зароблені» на війні, можуть десятиліттями лежати в надійних банках, але рано чи пізно їхні сліди стануть предметом розслідувань, слухань і позовів. Саме тому сьогоднішні дискусії про заморожені російські активи й репарації Україні — не абстракція, а продовження довгої історії боротьби за те, щоб гроші не були останнім сховком для безкарності^{4 6} .

Джерела

1. Reuters, NBC News, The Times of Israel: повідомлення про виявлення 890 рахунків із потенційними нацистськими зв’язками в архівах Credit Suisse, заяви сенатора Чака Ґраслі.
2. Wall Street Journal, The Straits Times: матеріали про розслідування щодо архівів Credit Suisse і роль UBS після поглинання банку.
3. Fox News, інші американські ЗМІ: деталі сенатських слухань, перелік структур нацистської Німеччини, які мали рахунки в Credit Suisse.
4. NV, міжнародні аналітичні видання: контекст ролі швейцарських банків у зберіганні активів авторитарних режимів і сучасні дискусії про контроль за такими активами.
5. Публікації Центру Симона Візенталя: дані про список 12 000 нацистів в Аргентині та їхні зв’язки з швейцарськими банками.
6. Звіт «комісії Фолькера» та історичні огляди: інформація про розслідування dormant-рахунків жертв Голокосту в швейцарських банках у 1990-х роках.