Три провали Європи щодо України: The Economist жорстко розклав, де континент «недотягує»

Поки в Брюсселі люблять звітувати про «історичну підтримку» України, британський The Economist вмикає холодне світло й рахує не пресрелізи, а цифри, потужності й політичну волю. І виходить неприємна арифметика: Європа проголошує себе тилом для країни, яка воює за безпеку континенту, але одночасно провалює три стратегічні завдання – від грошей до снарядів і власної оборони.

У свіжій редакційній статті The Economist констатує: після провалу дедлайнів «мирного плану» Трампа Європа отримала кілька додаткових місяців, щоб довести Путіну, що Україні не дадуть упасти – але поки що континент не користується цим часом належним чином.^{1 3} Видання формулює три великих завдання: по-перше, профінансувати українську війну так, щоб Київ не збанкрутував; по-друге, побудувати реальну військово-промислову машину, яка здатна озброювати Україну роками; по-третє, нарешті взяти власну оборону в Європі не на чужі, а на свої плечі – і в усіх трьох пунктах поки більше декларацій, ніж дій.^{1 9}

Економісти й безпекові аналітики попереджають: якщо до кінця 2025 року темпи допомоги не зростуть, Україна ризикує зіткнутися з фісковою прірвою, а європейські уряди – з перспективою мати на східному кордоні не фортецю, а розбиту, розчаровану й бідну країну, яка стане ідеальною мішенню для наступного витка російської агресії.^{1 7} І поки лідери ЄС сваряться за формулювання у висновках самітів, рахунок на полі бою й у бюджетних таблицях тікає щодня.

1. Гроші: Європа визнає масштаби проблеми, але не поспішає платити

The Economist нагадує базову цифру, від якої у брюссельських кабінетів має починатися мігрень: до кінця 2025 року сукупні воєнні витрати України – власний оборонний бюджет плюс іноземні поставки зброї та гранти – сягнуть приблизно 360 млрд доларів.⁹ Лише цього року на війну потрібно 100–110 млрд доларів, тобто близько половини українського ВВП – і значна частина цієї суми має прийти ззовні, передусім із Європи.^{9 1}

ЄС уже ухвалив багаторічний пакет підтримки на 50 млрд євро, а окремі країни – Німеччина, Франція, Нідерланди – підписали довгострокові двосторонні угоди з Києвом, але темпи фактичних виплат та постачань відстають від потреб фронту й бюджету.^{1 6} На додачу до цього Європа довго буксувала з рішенням про використання доходів від заморожених російських активів: політичні суперечки в ЄС затягнули процес, який міг би вже давно приносити мільярди на рік на потреби України без додаткового податкового навантаження на європейців.^{1 7}

2. Оборонно-промислова «колісниця», яка досі їде в режимі ручного керування

Друга стратегічна задача, яку виділяє The Economist, – перетворити європейську оборонну промисловість із мирного монумента на реальний воєнний конвеєр для України.¹ На папері рішення є: ЄС ухвалив програми збільшення виробництва боєприпасів, створив оборонні фонди, країни-члени оголосили плани різко наростити випуск снарядів, ракет і бронетехніки до 2026–2027 років.^{1 5}

У реальності все скромніше: ціль у 2 млн артилерійських снарядів на рік, обіцяну Україні й собі самому, ЄС провалив, фактичні обсяги постачань залишаються нижче заявлених, а контракти часто розтягуються на роки через бюрократію, відсутність спільних стандартів і небажання урядів ризикувати грошима платників податків у довгих серіях замовлень.^{5 10} The Economist прямо пише, що Європа досі мислить річними бюджетами, а не воєнною економікою, яка має плануватися на десятиліття вперед.

3. Власна оборона Європи: усі говорять про «стратегічну автономію», але танків і ППО від цього не більшає

Третя «велика задача» – взяти на себе реальну відповідальність за оборону континенту, не перекладаючи її автоматично на Вашингтон.¹ The Economist нагадує: навіть якщо США за Трампа не «кинуть» Європу остаточно, їхня увага й ресурси дедалі більше йдуть у бік Китаю та Індо-Тихоокеанського регіону, а не Донбасу чи Сувалкського коридору.^{1 8}

За оцінками НАТО, більшість європейських членів Альянсу нарешті досягли планки 2% ВВП на оборону, але витрачають ці гроші нерівномірно й часто неефективно: забагато йде на зарплати й утримання, замало – на боєприпаси, ППО, ударні спроможності та спільні проєкти.^{5 10} Без системного нарощення арсеналів і здатності самостійно стримувати Росію на східному фланзі будь-які розмови про «стратегічну автономію» лишаються, за формулюванням журналу, «європейською версією побажань під новорічну ялинку».

Скільки Європа вже витратила – і чому цього все одно мало

Окремі цифри виглядають вражаюче: за даними самого The Economist і досліджень аналітичних центрів, Німеччина вже стала найбільшим окремим донором України в Європі, надавши близько 17 млрд євро різних видів допомоги – від зброї до фінансів і гуманітарних програм.⁹ Інші країни – Польща, країни Балтії, Нідерланди, Скандинавія – також витрачають на підтримку України частку власного ВВП, яку ще кілька років тому ніхто не ризикнув би назвати політично можливою.^{1 5}

Проблема в тому, що масштаб війни й довжина фронту роблять навіть ці суми «великими, але недостатніми»: щорічна потреба України в озброєнні, боєприпасах і ППО вимірюється десятками мільярдів, а економічна дірка – навіть із урахуванням внутрішніх доходів – лишається настільки глибокою, що без стабільних багаторічних програм допомоги країна ризикує просто вичерпати ресурс до весни 2026 року.^{1 7} Саме про це писав у жовтні The Economist у матеріалі про те, чому фінансування України є одночасно викликом і можливістю для ЄС – можливістю побудувати власні фінансові й промислові м’язи, а не орендувати чужі.⁷

Чому «економія» на Україні дорожче обійдеться самій Європі

В аналітиці The Economist чітко звучить теза, яку в Києві повторюють уже три роки: гроші, які ЄС витрачає зараз на підтримку України, – це страховий внесок, а не благодійність для далекої країни.^{1 7} Якщо Україна впаде або буде змушена погодитися на нав’язану Росією «угоду», за якою Кремль збереже контроль над захопленими територіями й отримає передишку, наступна війна вже наблизиться до кордонів ЄС – і тоді витрати на оборону, біженців, відбудову й стримування Росії будуть у рази більші.

Італійська дослідниця Наталія Точчі в іншому інтерв’ю прямо сказала: капітуляція України зробить війну в решті Європи «на крок ближче», і це вже розуміють у багатьох столицях.⁹ Саме тому «втома від України» небезпечна не лише з моральної, а й з суто прагматичної точки зору – вона відкриває двері для сценарію, в якому Європа платитиме за власну нерішучість не мільярдами, а, врешті-решт, кров’ю своїх громадян.

Європейська політика: між підтримкою Києва й побоюваннями перед Вашингтоном

The Economist описує ще один вимір – політичний: Європа змушена одночасно тримати лінію підтримки України й не воювати з президентом США, який час від часу публічно підриває цю підтримку.^{1 3} Епізод із 28-пунктним мирним планом Трампа став тестом, який, на думку журналу, Європа пройшла краще, ніж очікувалося: саме лідери Німеччини, Франції та Британії допомогли викинути з документа найбільш токсичні для України пункти й відбити спробу закріпити російські завоювання під виглядом «компромісу».^{1 3 9}

Однак стратегічна проблема лишається: якщо Білий дім довго вагатиметься між ставкою на «швидкий мир» і повноцінною підтримкою Києва, Європі доведеться або поступово брати на себе більшу частину фінансового й військового тягаря, або ризикувати поразкою України й колапсом власної системи безпеки.^{1 5} У цьому сенсі вимога The Economist – «досить вагатися, Європа має заплатити за порятунок України» – адресована не лише міністрам фінансів, а й тим, хто досі сподівається, що за них усе вирішать у Вашингтоні.

Що Європа може зробити вже зараз: конкретика замість риторики

У підсумку редакція The Economist пропонує зовсім не романтичний, але цілком робочий список кроків, які ЄС може й має зробити найближчими місяцями.^{1 7} По-перше, створити справді довгостроковий механізм фінансування України – не на два роки, а на десятиліття, використовуючи як власні запозичення, так і доходи від російських активів, щоб кінець кожного бюджетного року не перетворювався на драму з торгами в Раді ЄС.

По-друге, централізувати частину оборонних закупівель і гарантувати виробникам багаторічні контракти, аби ті могли вкладатися в розширення потужностей, не боячись, що політичний вітер зміниться через пів року.^{5 10} По-третє, чесно сказати власним суспільствам, що оборона Європи – це вже не «американський сервіс за підпискою», а їхня власна відповідальність, яка вимагатиме більших витрат, непопулярних реформ і – так, неприємних, але необхідних – рішень на кшталт перегляду соціальних бюджетів.

Український інтерес: чому цей текст The Economist варто роздрукувати в кожному європейському МЗС

Для України цей жорсткий аналіз – не просто ще одна стаття в престижному журналі, а складений англійською мовою набір аргументів, які можна цитувати в Брюсселі, Берліні, Парижі й Варшаві без жодного звинувачення в «емоційності» чи «надмірних вимогах» з боку жертви війни.^{1 7} Коли саме The Economist – не українські медіа й не окремі політики – пише, що Європа поки провалює три стратегічні задачі щодо України, це важко проігнорувати навіть тим, хто втомився від слова «support» у кожному другому документі.

І поки Трамп малює дедлайни, Путін грає у «несхитного», а європейські уряди перевіряють рейтинги перед виборами, суха арифметика The Economist лишається незмінною: або Європа вчасно заплатить ціну за поразку Росії в Україні – грошима, зброєю та реформами, – або згодом заплатить значно більше за спробу відігратися вже на власній території.^{1 9}

Джерела

1. The Economist: «Enough dithering. Europe must pay to save Ukraine»
2. The Economist (Ukraine at war hub): добірка матеріалів про підтримку України та європейську стратегію
3. The Economist: «Macron, Merz and Starmer are forming a new trilateral leadership»
4. DW: «Ukraine’s European allies say US peace plan needs ‘work’»
5. The Economist: «Which countries provide the most, and least, support to Ukraine?»
6. Kyiv Independent: «Trump officials ‘fed up’ with Europe’s efforts to strengthen Ukraine, Economist reports»
7. The Economist: «Why funding Ukraine is a giant opportunity for Europe»
8. EP Think Tank / «The World Ahead 2025»: аналітика про перспективи безпеки Європи та довгострокову підтримку України
9. International Banker: огляд із цитатами The Economist про вартість війни для України та Європи