Третє передбачення: беремо?

Два солідних передбачення відомих науковців ми розглянули в двох попередніх публікаціях колонки, і тепер можна повідомити про третє передбачення: менш детальне і популярне, але більш прийнятне для українців. Доповідь «Концепція мережаної демократії як позитивний форсайт-сценарій» була надана на ІІ Конгрес Соціологічної асоціації України в Харкові, а в Києві презентація відбулася під час Майдану 29 січня 2014 року на Факультеті соціології КНУ імені Тараса Шевченка.

Документ являє інтегральний концепт консолідації нації, який дозволить відмовитися від політики наслідування, і в перспективі увійти до складу європейських лідерів. Проект пропонує Дорожню карту прискореного переходу України до мережаної демократії, яка відповідає мережаній структурі суспільства і прийдешньому ПостІнформаційному стану суспільства.

Концепція кардинально відрізняється від «академічних», перш за все тим, що створена поза межами традиційних інституцій виключно в рамках публічної соціології. На відміну від технологічних передбачень доповідь могла стати «зрозумілим і футуристично прийнятним орієнтиром», про потребу в якому пізніше повідомив директор Національного інституту стратегічних досліджень перший віце-президент НАН України Володимир Горбулін.

Безпрецедентність завдання вимагала методології ad hoc (для цього випадку). В її основу покладений принцип мінімальної достатності, що вимагає виявити мінімум ключових реперів історичного процесу і визначити, яким чином можна загальмувати негативні та прискорити позитивні складові. Позитивність і негативність реперів визначала Математична модель структурної еволюції суспільних продуктивних сил, яку створилии Геннадій Повещенко і Юрій Чеховий. Вони також надали стисле бачення і пояснення прийдешнього «людинотворчого» (ПостІнформаційного) періоду розвитку суспільства, який передбачив Валерій Хмелько.

Задля кращого розуміння Концепції мережаної демократії варто нагадати історію її творення і ключові репери методології. Навесні 2010 року після приходу до влади Партії регіонів питання ЩО РОБИТИ? очевидно загострилося. Учасники однієї з груп «візіонерів», звернулися до українських напрацювань в галузі соціально-економічного прогнозування. Відповідно до суті Інформаційного етапу світового розвитку ключовим репером групи був визначений процес інформатизації. Дослідники взяли до уваги, що сфера відома сприятливими умовами праці і творчою атмосферою в ІТ-корпораціях, солідними соціальними пакетами, що в сукупності відповідає уявленням щодо прийдешнього «людинотворчого» стану.

На користь вибору «точки впливу» свідчили унікальні українські традиції в сфері інформатики. Першу в Європі ЕОМ було запущено 1951 року в Києві: лише за два роки після створення подібної EDVAC у США. Загальнодержавну автоматизовану систему (ЗДАС) «бог радянської кібернетики» Віктор Глушков творив тут. Локальну версію ЗДАС протестували 1967 року у Львові на телевізійному заводі — за два роки ДО введення в дію Мережі перспективних наукових проектів (ARPANET) у Сполучених Штатах. Відповідно, саме в Україні готували програмістів, фахівців з математики і точних наук найбільше серед країн Європи.

Дослідники першими побачили перспективи галузі, яка в Україні 2010 року ще не фіксувалася статистикою. Оскільки обсяги галузі в середньому подвоювалися кожні чотири роки, побачили підстави припустити, що протягом двадцяти років (2010-30) Україна суттєво наблизиться до рівня технологічно розвинутих країн. Тоді з’явиться можливість перейти до наступного історичного стану разом з лідерами, для чого треба пройти шлях Інформаційного етапу швидше за сусідів: протягом не за трьох, а двох десятиліть.

| Newssky.com.ua

Як показано на малюнку, реалізація Сценарію вимагала кардинальної зміни соціально-економічної політики країни: від практики наслідування до руху власним шляхом. Не ставати в чергу позаду успішних сусідів, а прискоритися паралельним маршрутом, аби увійти до наступного історичного стану не в хвості, а поряд з лідерами.

Змінити вкорінену соціально-економічну політику, на думку дослідників, здатен лише масовий рух. До його творення треба було привернути увагу громадських активістів, і шукати їх логічно було за допомогою соціальних мереж. У відповідності до засад публічної соціології дослідники взяли пряму участь в соціальному процесі: заснували спеціалізований майданчик «Демократична українська мережа».

1 січня 2011 року сайт відкрився Маніфестом, який закликав користувачів цілеспрямовано залучати новітні технологічні можливості на поточну демократизацію суспільства: «Закликаємо українських інтернет-користувачів створювати громадсько-політичні районні, міські, національні мережі, продукувати пропозиції і проекти на всіх рівнях, у всіх галузях. Тільки наявність конкретних проектів може стати кроком до конструктивних і перспективних змін».

За півроку дослідники передбачили наближення наступного Майдану, і закликали політиків та активістів готуватися до нього конструктивно: «Коли Майдан-2 відбудеться, народу треба надати не обіцянки, не чергового месію чи „сильну руку“ — а реальний проект демократичного оновлення держави». Протягом трьох років у ФБ-групі Спільний Проект згуртувалося більше чотирьохсот учасників: більшість з них можна було побачити на Майдані.

Загальноукраїнська мережа, яку передбачив Маніфест, сформувалася протягом трьох років і відіграла суттєву роль в інформаційній підтримці Революції Гідності. На Майдані відбулася прискорена самоорганізація за використання новітніх технологій. Програмісти швидко створили ІТ-намет, журналісти почали розказувати про мережані структури, активісти запропонували створити мережу самоорганізації, яка забезпечить громадський контроль за діяльністю органів влади та самоврядування.

«На Майдані не було конкуренції, але були створені всі потрібні служби: не за наказом уряду, а через почуття обов’язку перед своїми співгромадянами та країною. Так само зараз дуже багато добровольців вирішили піти в АТО. Добровільно, знаючи, що вони ризикують своїм життям, ніхто їм того не наказував. Ця мотивація є фантастична. Таким чином, наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ. Ми не мусимо у всьому доганяти світ — чи то Європу, чи то США».

Революція Гідності вивела Україну на шлях позитивного розвитку, який Спільним Проектом був ПЕРЕДБАЧЕНИЙ, ОБГРУНТОВАНИЙ, але залишився НЕ ПОЧУТИЙ масами. Поодиноким активістам започаткувати об’єднавчий рух не вдалося, завдання залишається не реалізованим. Військовий напад Росії підірвав економіку і загальмував природний соціальний процес.

За Гегелем історія повторюється: перший раз як трагедія, другий — як фарс. Після трагічної перемоги Майдану, після неймовірної хвилі героїчного захисту України на фронтах Донбасу 14 року громадянське суспільство було розпорошене та деморалізоване. І ось, за 5 років формально демократичне волевиявлення привело до керма держави «свого хлопця».

І досить скоро, коли холодильник переможе телевізор, РАПТОВО (?) постане запитання: хто оздоровить Україну?

Нові лідери живуть серед нас, але суспільство їх ще не бачить.

Бо побачити можна лише тих, хто грамотно ТВОРИТЬ: не партії, які розпорошують суспільні ресурси, а об’єднавчу патріотичну платформу — постійно діючий, розосереджений на території країни мирний Майдан-3.

Лише консолідована нація може стати державою, яку обіцяє Конституція: «суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова».

| Newssky.com.uaОлександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект

, ,

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Enable Notifications.    Ok No thanks