Трамп заявив про майже готову угоду щодо Гренландії: що стоїть за «рамковим» договором США, Данії та НАТО

Президент США запевняє, що Вашингтон «майже узгодив» угоду щодо Гренландії, а мита проти європейських союзників призупинені. Копенгаген і Нуук говорять про суверенітет, НАТО — про безпеку в Арктиці, а ринки намагаються збагнути, чи йдеться про реальну зміну карти світу, чи про жорсткий торг.

Під час виступів у Давосі та в подальших коментарях Дональд Трамп заявив, що рамкова угода щодо Гренландії «практично погоджена» і Сполучені Штати наближаються до історичної домовленості з Данією та союзниками^{1 4} . За його словами, мова йде про «дуже важливу угоду з точки зору національної безпеки», яка має забезпечити США «постійний доступ» до стратегічного острова та ширшого арктичного регіону, включно з правами на ресурси й розгортання систем протиракетної оборони^{1 3 8} . Данські й гренландські посадовці водночас наполягають: питання про продаж території не стоїть, а будь-які домовленості можливі лише за умови збереження повного суверенітету Королівства Данії та самоврядування острова^{1 6} .

Ситуація навколо Гренландії перетворилася на один із найгостріших тестів для трансатлантичних відносин: на тлі заяв Трампа про можливі 10–25% мита проти європейських країн, які виступають проти «угоди», НАТО намагається утримати єдність перед загрозами з боку Росії та Китаю в Арктиці^{4 5 7} . Питання вже давно вийшло за межі екзотичної ідеї «купівлі острова»: мова йде про контроль над новими морськими шляхами, критично важливою військовою інфраструктурою й мінеральними ресурсами, включно з родовищами, здатними вплинути на ринки енергоносіїв і «зелених» технологій^{3 7} .

Що саме сказав Трамп: «угода практично погоджена»

У коментарях журналістам та в дописах на платформі Truth Social Трамп заявив, що «почав переговори» й що «угода по суті погоджена», додаючи: «вони хочуть, щоб ми це зробили», маючи на увазі данську й гренландську сторони^{1 3} . На Всесвітньому економічному форумі в Давосі він уперше публічно окреслив формат: йдеться про «рамковий договір щодо Гренландії та, по суті, всього арктичного регіону», який має закріпити за США «повний і постійний доступ» до острова в обмін на «безпекові гарантії та економічні можливості» для європейців^{3 8} .

Окремим сигналом стало рішення Білого дому «заморозити» анонсовані 10% мита на вісім європейських країн, які найбільш критично сприйняли план щодо Гренландії^{4 5} . Трамп прямо пов’язав це з «досягнутим розумінням» і заявив, що додаткові тарифи не набудуть чинності 1 лютого, якщо домовленість продовжить рухатися в «правильному напрямку»⁴ . Така логіка перетворює майбутню угоду на інструмент тиску не лише на Данію, а й на весь ЄС.

Позиція Копенгагена та Гренландії: суверенітет не продається

Міністр економіки Гренландії Наая Натансен і представники данського уряду у відповідь заявили, що «жодної угоди про продаж не існує» і що йдеться лише про обговорення безпеки та економічної співпраці в рамках уже наявних угод і майбутніх рамкових домовленостей^{1 6} . Вони наголосили: Гренландія є частиною Королівства Данії з розширеною автономією, а її народ чітко висловлював небажання втратити суверенітет, навіть за умов значних фінансових вливань⁶ .

Данські політики, включно з міністром закордонних справ, відреагували стримано, але жорстко: «амбітні плани Вашингтона не змінюють того, що суверенітет над Гренландією належить Королівству Данії й народові острова»^{6 9} . Вони підтвердили факт переговорів щодо оборони та інвестицій у Арктиці, але уникали підтвердження слів Трампа про «майже готову угоду», обмежившись формулою «рамковий діалог триває»^{6 9} .

Що приховує «рамкова угода»

Ключова інтрига полягає в тому, що саме ховається за формулою «framework deal» — рамкової угоди^{3 7} . Джерела в європейських столицях та при НАТО говорять радше про багаторівневий пакет, який може включати:

• розширення доступу США до військової інфраструктури в Гренландії, передусім до бази Туле та можливих нових об’єктів ПРО;
• участь європейських країн у спільних оборонних проектах, зокрема у створенні багаторівневої системи «Golden Dome» для захисту від російських і китайських ракет у Північній Атлантиці й Арктиці^{3 7} ;
• угоди щодо доступу до мінеральних ресурсів, включно з рідкоземельними елементами, у форматі спільних концесій;
• зобов’язання Данії й союзників посилити військову присутність у регіоні в обмін на відмову Трампа від митного тиску^{3 5 7} .

Важливо, що ні Вашингтон, ні Копенгаген публічно не говорять про формальну зміну суверенітету над островом. Натомість формула «повний доступ» у поєднанні з «вічним» характером домовленості, про який згадував Трамп в інтерв’ю CNBC, фактично означає прагнення до контрольованого, але юридично завуальованого перерозподілу впливу^{3 7} . Це дозволяє США отримати стратегічні вигоди без політичної бурі, яку спричинило б пряме питання «купівлі» території.

Арктичний вимір: Росія, Китай і «золота брама» на Північ

Стратегічний інтерес США до Гренландії пояснюється не лише старою ідеєю Вашингтона «купити острів», що циркулює ще з початку ХХ століття, а й новою геополітичною реальністю: танення арктичних льодів відкриває нові морські шляхи й робить регіон ареною змагання між США, Росією та Китаєм^{3 7} . Москва активно мілітаризує Північний морський шлях, розбудовуючи бази та засоби ППО/ПРО, а Пекін декларує себе «майже арктичною державою» й домагається участі в інфраструктурних проєктах у регіоні^{3 7} .

Гренландія в цій конфігурації — не просто шматок суші, а опорний пункт для контролю над Північною Атлантикою, повітряними й ракетними трасами між Європою та Північною Америкою, а також над новими логістичними маршрутами^{3 7 8} . Звідси й акцент Трампа на системі «Golden Dome» — мультишаровій ПРО, яка мала б стати «парасолькою» не лише для США, а й для союзників, але керованою з Вашингтона^{3 8} . Для Данії та інших європейських держав це означає складний вибір: погодитися на посилення безпеки ціною залежності від американських рішень або шукати власні, значно дорожчі й менш ефективні альтернативи.

Торговельний тиск: мита як важіль у арктичній грі

Ще до заяв про «практично узгоджену угоду» Трамп погрожував запровадити 10% мита з 1 лютого для низки європейських країн, а згодом збільшити ставки до 25%, якщо вони не погодяться на «справедливу домовленість» щодо Гренландії^{4 5} . У пояснювальних записках аналітичних центрів зазначається, що йшлося насамперед про держави, які чітко заявили про неприпустимість зміни суверенітету над островом, зокрема Данію, Німеччину та Францію⁵ .

Після зустрічі з генсеком НАТО Марком Рютте в Давосі Трамп оголосив, що «рамку угоди» погоджено, а отже, мита «тимчасово відкладені»^{3 4} . Однак формулювання «на основі цього розуміння я не запроваджуватиму мита, заплановані на 1 лютого» багатьма в Європі сприймається не як жест доброї волі, а як відкладений ультиматум^{4 5} . У разі провалу перемовин митний тиск може повернутися, уже на тлі поглибленої політичної кризи.

Реакція Європи й НАТО: між стримуванням і роздратуванням

Європейські столиці зустріли «угоду, що наближається» з видимою стриманістю. Публічно лідери ЄС говорять про важливість єдності в Арктиці й визнання законного інтересу США до безпеки регіону, але в кулуарах нагадують, що жоден формат не має підривати суверенітет Данії та право гренландців самим визначати майбутнє острова^{6 9} . Канадський прем’єр, виступаючи в Давосі, отримав овації за формулу про «розлом, а не перехід» у старій системі безпеки — натяк на те, що методи Вашингтона стають дедалі менш сумісними з союзницькою логікою⁹ .

У НАТО намагаються балансувати: з одного боку, альянс зацікавлений у посиленій обороні Арктики й не може ігнорувати вклад США; з іншого — різкі заяви Трампа про те, що «США дають НАТО все, а натомість не отримують нічого», а також пряме змішування тарифної політики з безпековими питаннями ставлять Брюссель у незручне становище^{3 7 9} . Генсек Рютте, підтверджуючи факт «продуктивних переговорів», обережно уникав деталей, очевидно намагаючись не підливати масла у вогонь публічної дискусії^{3 9} .

Гренландський фактор: автономія, ресурси і страх бути «майданчиком»

Гренландія давно перебуває в ситуації подвійного тиску: з одного боку, острів отримує значну частину доходів у вигляді субсидій із Копенгагена, з іншого — прагне ширшої економічної самостійності, спираючись на рибальство, туризм і потенційний видобуток корисних копалин^{6 7} . Перспектива приходу великих американських інвестицій у видобуток рідкоземельних металів, критично важливих для «зеленої» енергетики та військових технологій, виглядає привабливою, але породжує страх перед тим, що острів перетвориться на «майданчик» для чужих геополітичних ігор⁷ .

Місцеві політики вже не раз чітко заявляли: Гренландія не буде продана, а будь-яке посилення американської присутності має узгоджуватися з парламентом острова й відповідати інтересам його мешканців⁶ . У цьому контексті слова Трампа про «вони хочуть, щоб ми це зробили» звучать неоднозначно: між дипломатичними формулами й реальними настроями в Нууку досі залишається чималий розрив.

Що означає «угода по Гренландії» для України

Для України історія з Гренландією — не лише екзотичний сюжет про «купівлю острова», а й симптом глибших процесів. По-перше, вона демонструє, як безпекові й торговельні питання змішуються в практиці Трампа, перетворюючи мита на інструмент політичного тиску на союзників^{4 5} . Подібна логіка вже проявлялася в дискусіях щодо підтримки України, і нинішній кейс підтверджує: жодне рішення в сфері безпеки не існує у вакуумі від економічних важелів.

По-друге, «рамкова угода щодо Гренландії» показує готовність Вашингтона мислити територіями й зонами впливу, коли йдеться про протистояння з Росією та Китаєм^{3 7} . У цій логіці Україна також розглядається як частина ширшого фронту стримування, а не лише як жертва агресії. Це відкриває можливості для посилення власної суб’єктності — але також вимагає уважно стежити, щоб великі домовленості не приймалися за спиною Києва.

По-третє, кейс Гренландії нагадує, що питання суверенітету й контролю над ресурсами залишаються центральними в політиці ХХІ століття, попри розмови про «посттериторіальну добу»^{3 7} . Для України, яка веде війну саме за право самостійно визначати своє майбутнє та розпоряджатися власними ресурсами, цей досвід може стати ще одним аргументом у міжнародній дискусії: принцип непорушності кордонів не може бути предметом торгу ні в Арктиці, ні в Чорноморському регіоні.

Що далі: сценарії розвитку «угоди століття» в Арктиці

Подальший розвиток історії з Гренландією залежатиме від трьох ключових факторів. Перший — внутрішня політика США: Трамп грає на електоральну аудиторію, яка сприймає жорстку зовнішню політику як підтвердження «сили Америки»^{1 4} . У цій логіці навіть частковий прогрес у перемовинах уже можна подати як перемогу, навіть без реальної зміни статусу острова.

Другий фактор — позиція Данії, Гренландії та ЄС. Якщо Копенгаген і Нуук зможуть виторгувати формат, який посилює безпеку й інвестиції, не розмиваючи суверенітету, угода може стати прецедентом для «розширеної стратегічної присутності» США без формального перегляду кордонів^{6 9} . У протилежному разі — конфлікт навколо Гренландії ризикує перерости в черговий раунд трансатлантичної кризи.

Третій — активність Росії та Китаю в Арктиці. Чим агресивніше вони діятимуть — від мілітаризації до економічної експансії, — тим простіше Вашингтону буде переконувати союзників, що «без США Гренландія і весь Північ залишаться беззахисними»^{3 7} . Для Європи це означає потребу нарешті виробити власну цілісну арктичну стратегію, щоб не опинитися між американським тиском і російсько-китайським шантажем.

Джерела

1. RBC Ukraine: «Trump claims Greenland deal is nearly finalized» — заяви Дональда Трампа про «практично погоджену» угоду щодо Гренландії та її «вигідність для всіх».
2. Caliber.az: «US nears agreement to acquire Greenland, says Trump» — короткі коментарі Трампа про наближення рамкової угоди щодо Гренландії.
3. The Times of Israel: «Trump says agreed ‘framework’ for US deal over Greenland» — цитати Трампа щодо «рамкової угоди» та скасування мит після зустрічі з генсеком НАТО.
4. Al Jazeera, Euronews: матеріали про погрози США запровадити 10%–25% мита проти європейських союзників через спротив планам щодо Гренландії.
5. CITP та інші аналітичні центри: оцінка тарифного тиску Трампа на союзників у контексті перемовин щодо Гренландії.
6. Euronews: інтерв’ю й заяви данських посадовців, які заперечують можливість продажу Гренландії та наголошують на суверенітеті Королівства Данії.
7. CNN, Japan Times: репортажі про нарощування військової присутності в Арктиці та роль Гренландії в стратегіях США, Європи та НАТО.
8. CNBC: інтерв’ю Трампа щодо участі Європи в проєкті «Golden Dome» і доступу до мінеральних ресурсів Гренландії.
9. DW, інші європейські медіа: огляди реакції ЄС і НАТО на заяви Трампа, виступи європейських лідерів у Давосі та дискусію про єдність альянсу.